Постанова

від 16.12.2019 по справі 442/4451/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/4451/17 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.

Провадження № 22-ц/811/2503/18 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 12

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.

секретаря: Куцика І.Б.

з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 жовтня 2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

в червні 2017 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , треті особи: Дрогобицька міська рада, КП Житлово-експлуатаційне об`єднання Дрогобицької міської ради, Департамент міського господарства Дрогобицької міської ради про зобов`язання відповідачів не чинити перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою кадастровий номер 4610600000:01:002:0105, що знаходиться в АДРЕСА_1 шляхом демонтажу металевої огорожі, хвіртки та брами, які самочинно облаштовані на проїзді до земельної ділянки з АДРЕСА_2 між житловим будинком АДРЕСА_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.12.2012 року їй на праві власності належить земельна ділянка площею 1625 кв.м., розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення - для обслуговування нежитлової будівлі. До викупу вказаної земельної ділянки цей об`єкт нерухомого майна позивачка орендувала на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного між нею та Дрогобицькою міською радою. У 2009 році такий договір було переукладено. За час оренди на такій земельній ділянці зведена незавершена будівництвом будівля медичного центру - фундамент, стан готовності 5 відсотків. Позивач як орендар, а згодом, як власник такої земельної ділянки, користувалась як проїздом, частиною земельної ділянки між будинками АДРЕСА_4 . Зазначає, що з початку користування земельною ділянкою, тобто 2005р. вказаний проїзд позначений на плані відведення земельної ділянки межами від Б до В, огорожа самочинно встановлена відповідачами (власники квартир багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 ) на проїзді загального користування. Такими своїми діями відповідачі самовільно перегородили їй проїзд до земельної ділянки, через що не може надалі продовжувати будівництво. Крім цього зазначає, що така металева огорожа не відповідає нормам ДБН.

Оскаржуваним рішенням в позові відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_3 , в апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, не встановлення обставин, які суд визнав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, взагалі не врахував наданих позивачкою належних, допустимих та достовірних доказів у підтвердження тої обставини, що відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, оскільки перешкоджають доступу - проїзду до ділянки шляхом встановлення на проїзді металевої огорожі, брами та хвіртки, безпідставно зробив висновок про те, що відсутні будь-які правові підстави розміщення проїзду між житловим будинком АДРЕСА_4 до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , а відтак відсутнє право користування проїздом до земельної ділянки ОСОБА_3 , тобто порушення прав позивача у користуванні своєю земельною ділянкою шляхом використання проїзду між житловим будинком АДРЕСА_4 , наявність якого не передбачено жодною будівельно-технічною документацією. Судом перекручуються і не тлумачаться поняття вуличного, квартального проїзду і проїзду до земельної ділянки позивачки між будинками АДРЕСА_4 , який є фактично тупіковим заїздом до вказаної земельної ділянки. Апелянт вказує також, що це є єдиний можлививй проїзд до належної їй на праві власності земельної ділянки. Оскаржуваним рішенням суду позивачка фактично позбавлена будь-якого доступу до її земельної ділянки, що в свою чергу позбавляє її складових права власності - права на користування і розпорядження земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . В підтвердження такого необґрунтованого висновку суд посилається на долучений відповідачами до справи експертний висновок щодо проведення аналітичної роботи з питань містобудування експертом з питань містобудування Ярема О.Б. від 24.09.2018 року, який не є письмовим доказом і не є висновком експерта відповідно до вимог параграфу 6 глави 5 ЦПК України. Апелянт вважає безпідставним висновок суду про те, що відповідачі по справі як власники квартир у будинку АДРЕСА_2 є суб`єктами права користування закріпленою за будинком прибудинковою територією площею 1187,75 кв.м. відповідно до рішення виконкому Дрогобицької міської ради народних депутатів № 1979 від 25.12.1953 року та додатку № 1. Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 01 жовтня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному об`ємі.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.12.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Спариняк Л.В., ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 1625 кв.м., кадастровий номер 4610600000:01:002:0105, розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення для обслуговування житлової будівлі, що стверджується Витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. До викупу позивачка користувалась цією земельною ділянкою на підставі договору оренди, укладеного між ОСОБА_3 та Дрогобицькою міською радою для будівництва та обслуговування медичного центру строком на 3 роки, який у 2009 році продовжено.

Згідно з висновком Дрогобицького міського управління земельних ресурсів від 17.11.2005, ОСОБА_3 погоджено розташування земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва медичного центру ; з акту приймання передачі об`єкта оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 17.03.2006 вбачається, що Дрогобицька міська рада передала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1625 кв.м. з цільовим призначенням під майбутнє будівництво; 07.11.2007 ОСОБА_3 отримала дозвіл на виконання будівельних робіт № 126 на будівництво лікувально діагностичного центру по АДРЕСА_1 . Дрогобич у травні 2010 такий перереєстровано.

Відповідачі є власниками квартир та співвласниками житлового будинку АДРЕСА_2 , отже, є суб`єктами права користування закріпленою за житловим будинком прибудинковою територією.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно рішення виконкому Дрогобицької міської ради народних депутатів № 1979 від 25.12.1953 року за домоволодінням АДРЕСА_2 зареєстровано в користуванні земельну ділянку площею 1187,75 кв.м.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно схематичного плану кварталу № 124 м. Дрогобич та схематичного плану земельної ділянки житлового будинку АДРЕСА_2 , наданих Дрогобицьким міжміським бюро технічної інвентаризації, визначено площу і межі прибудинкової території, закріпленої за житловим будинком АДРЕСА_2 , який не передбачає проїзду загального користування між будинком АДРЕСА_4 .

Висновком експерта з питань містобудування заслуженого архітектора України ОСОБА_17 з приводу даних обставин 24.09.2018р. встановлено, що споруди, а саме житлові будинки АДРЕСА_4 є в межах історичного ареалу м. Дрогобича і належать до об`єктів історико-культурної спадщини і, відповідно, підпадають під дію ст.. 54 Конституції України та Закону України Про охорону культурної спадщини , а тому мають мати відповідні охоронні зони (межі0 (абз.3арк.1 висновку). Влаштування проїзду до земельної ділянки на АДРЕСА_1 через територію між будинками АДРЕСА_2 та житловим АДРЕСА_5 АДРЕСА_6 жодною містобудівною документацією не передбачалося, а тому можна стверджувати, що цей проїзд влаштований самочинно (абз.5 арк.1 висновку).Під`їзд до земельної ділянки на АДРЕСА_1 самовільно влаштовано з АДРЕСА_2 внутрішньо житлової вулиці, яка з`єднує АДРЕСА_7 . АДРЕСА_6 і дає можливість під`їзду лише до житлових будинків АДРЕСА_4 , які є пам`ятками архітектури і знаходяться в історичному ареалі міста. На можливе розміщення такого проїзду мала б бути розроблена проектна документація з визначенням можливих параметрів проїзду - вулиці (червоних ліній) згідно нормативних вимог та чинного законодавства. На підставі цього відповідним договором мали б бути встановлені земельні сервітути. Цього не було виконано, а тому виникає питання на яких підставах надавався дозвіл на ведення будівельних робіт (абз.2 арк.2 висновку). Наскрізний проїзд через внутрішній двір жилих будинків…не відповідає вимогам п.2*додатку 3.1 ДБН 360-92** (абз.3 арк.2 висновку).

З відповіді виконавчого комітету Дрогобицької міської ради за № 173/3-21 від 18.09.2018р. слідує, що в районі розміщення земельної ділянки кадастровий номер 4610600000:01:002:0105 не розроблялись проекти детальних планів території та не розроблялись проекти містобудівного обґрунтування.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність будь-яких правових підстав розміщення проїзду між житловим будинком АДРЕСА_4 до земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

А відтак, вважав суд першої інстанції, відсутнє порушення прав позивача у користуванні своєю земельною ділянкою шляхом використання проїзду між житловим будинком АДРЕСА_4 , наявність якого не передбачена жодною будівельно-технічною документацією.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У відповідності до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно зі ст. 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним Кодексом України.

Відповідно до ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Частиною 3 ст. 43 ЗК України передбачено, що порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються співвласниками.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про основи містобудування № 2780-ХІІ від 16.11.1992р. містобудівна документація є основою для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва; розробки землевпорядної документації. Види, склад, порядок розроблення та затвердження містобудівної документації визначається законодавством.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 Закону України Про планування і забудову територій № 1699-ІІІ від 20.04.2000 (який діяв на час проектування лікувального центру по вул АДРЕСА_8 І.Франка, 26 та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки) планувальна структура та просторова композиція забудови населеного пункту визначається генеральним планом населеного пункту, розташування окремих земельних ділянок та об`єктів містобудування, вулиць, проїздів, інші параметри забудови уточнюються детальним планом територій.

Згідно ДБН Б.1.1-4-2002 Склад, зміст, порядок розробки, погодження і затвердження містобудівного обгрунтування (чинних на час проектування лікувального центру по вул АДРЕСА_7 .Франка, 26 та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки) одним з видів містобудівної документації є містобудівне обгрунтування, яке розробляється з метою обгрунтування розміщення об`єкта і поділяється на : а) містобудівне обгрунтуваннярозміщення об`єкта містобудування, що розробляється у разі розміщення об`єкта в умовах існуючої забудови або на вільній від неї площі при відсутності затвердженої містобудівної документації (детальних планів, проектів забудови чи реконструкції кварталів, мікрорайонів і місцевих правил забудови; б) містобудівне обгрунтування внесення змін в містобудівну документацію. Висновок містобудівного обгрунтування розміщення об`єкта містобудування має містити, зокрема: вимоги щодо впорядкування доріг і проїздів; відомості щодо меж охоронних зон території пам`ятки. Містобудівне обгрунтування мало б надати відповідь, чи можливе розміщення об`єкту будівництва в умовах існуючої забудови та впорядкування проїзду до нього, оцінити вплив на оточуюче середовище.

Матеріалами справи підтверджується і встановлено судом, що земельна ділянка площею 1625 кв.м. по АДРЕСА_1 під будівництво медичного центру відведена гр. ОСОБА_3 в умовах існуючої забудови м. Дрогобич в історичному центі міста і є частиною земельної ділянки, яка рішенням виконкому Дрогобицької міської ради народних депутатів № 1979 від 25.12.1953 року, була закріплена за будинком по АДРЕСА_9 ).

Рішенням виконкому Дрогобицької міської ради народних депутатів № 1979 від 25.12.1953 року за будинком АДРЕСА_10 ) було закріплено земельну ділянку площею 4359,47 кв.м., за домоволодінням АДРЕСА_2 - площею 1187,76 кв.м.

Згідно схематичного плану будівельного кварталу № 124 м. Дрогобич та схематичного плану земельної ділянки житлового будинку по АДРЕСА_2 площу і межі прибудинкової території, закріпленої за житловим будинком АДРЕСА_2 . Проїзду між житловим будинком АДРЕСА_4 не передбачено.

Як видно з відповіді ДІПМ Містопроект вих. № 742/12-1 від 13.09.2018р. на дату видачі дозволу на проектування діагностичного центру на вул. І.Франка,26 в м. Дрогобич (2004 рік), згідно чинного на той час законодавства для розміщення об`єктів будівництва при відсутності детального плану території розроблялися містобудівні обгрунтування як окремий вид містобудівної документації у відповідності до вимог ДБН Б.1.1-4-2002 Склад, зміст, порядок погодження та затвердження містобудівного обгрунтування .

З відповіді виконавчого комітету Дрогобицької міської ради вих. № 173/3-21 від 18.09.2018р. встановлено, що в районі розміщення земельної ділянки позивача кадастровий номер 4610600000:01:002:0105 не розроблялись проекти детальних планів території та не розроблялись проекти містобудівного обгрунтування.

Згідно відповіді відділу культури та мистецтв Дрогобицької міської ради вих. № 146 від 12.05.2017р. палац з брамою на АДРЕСА_1 адреса АДРЕСА_11 ) є пам`яткою архітектури і містобудування місцевого значення (ох. № 682-м). Дата утворення об`єкту 1900р. Взято на державний облік та визначено категорією пам`ятки рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 24 червня 1986 року № 330. Житловий будинок на АДРЕСА_2 є пам`яткою архітектури і містобудування місцевого значення (ох. № 1851-м). Дата утворення об`єкту поч.. ХХ ст.. взято на державний облік та визначено категорію пам`ятки рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 21 травня 1991 року № 280.

Як вбачається з відповіді Міністерства культури України вих. № 698/19-2/55-18 від 09.08.2018р. житлові будинки по АДРЕСА_12 та АДРЕСА_13 АДРЕСА_1 не занесені до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, але перебувають на обліку як пам`ятки архітектури місцевого значення (рішення Львівського обласного виконавчого комітету від 21.05.1991 № 280, рішення Львівського обласного виконавчого комітету від 24.06.1986 № 330), і відповідно до статті 1 Закону України Про охорону культурної спадщини є пам`ятками.

Згідно історико-архітектурного опорного плану м. Дрогобич та паспорту об`єкта культурної спадщини - будинку АДРЕСА_14 та АДРЕСА_15 по АДРЕСА_1 ) є спільною для всіх трьох пам`яток. Територія цих трьох пам`яток входить у комплексу зону історичного ареалу, розроблену на підставі історико-архітектурного опорного плану історичної частини м. Дрогобича. Проїзду між житловими будинками АДРЕСА_4 не передбачено.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Як видно з висновку Дрогобицького відділу Львівського філіалу Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ рекомендовано максимально уникати дії динамічних (вібраційних) навантажень на конструкції будинку, для уникнення подальшого просідання цегляних фундаментів та розвитку утворених тріщин в цегляних стінах будинку АДРЕСА_2 .

Доводи апелянта про те, що проект відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 ще у 2005 році передбачив проїзд, який позначений межами від Б до В, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджується і встановлено судом, що проект землеустрою по відведенню земельної ділянки гр. ОСОБА_3 для будівництва медичного центру по АДРЕСА_1 . АДРЕСА_16 області не погоджувався органом охорони культурної спадщини, а відповідно до висновку державної землевпорядної експертизи від 28.11.2005 року № 3161 проект відведення відповідає вимогам чинного законодавства, встановленим нормам і правилам за умови виконання п. 3 висновку, а саме, долучення висновку органу охорони культурної спадщини.

Крім того, основою для розробки землевпорядної документації є містобудівна документація, яка як вірно встановлено судом першої інстанції не визначає проїзд між житловим будинком АДРЕСА_4 .

Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутність будь-яких правових підстав розміщення проїзду між житловим будинком АДРЕСА_4 до земельної ділянки по АДРЕСА_1 та відсутність порушення прав позивача у користуванні своєю земельною ділянкою шляхом використання проїзду між житловим будинком АДРЕСА_4 .

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦКУ.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що проїзд фактично самовільно влаштовано з АДРЕСА_17 Нижанквського, тобто, внутрішньо житлової вулиці, яка з`єднує АДРЕСА_7 вул. АДРЕСА_16 .Українки і дає можливість під`їзду лише до житлових будинків АДРЕСА_4 , які є пам`ятками архітектури і знаходяться в історичному ареалі міста.

При цьому на нього відсутня технічна документація, його не включено до генерального плану міста Дрогобич, а в районі розташування земельної ділянки кадастровий номер 4610600000:01:002:0105 не розроблялись проекти детальних планів території та не розроблялись проекти містобудівного обґрунтування, а відтак у позивача відсутнє право користування проїздом між житловими будинками АДРЕСА_4 .

Як видно з матеріалів справи, до земельної ділянки будинку АДРЕСА_18 , за рахунок частини території якого і була сформована земельна ділянка площею 1625 кв.м. на АДРЕСА_18 для відведення ОСОБА_3 , наявний заїзд з вулиці АДРЕСА_1 , що спростовує доводи апелянта про відсутність іншого проїзду (заїзду) до налженої їй земельної ділянки.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач не позбавлена права звернутися до відповідних органів місцевого самоврядування та відповідачів щодо розробки проектної документації з визначенням можливих параметрів проїзду-вулиці згідно нормативних вимог та чинного законодавства та для укладення відповідного договору щодо встановлення земельного сервітуту.

Враховуючи передбачений ч.1 ст. 13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного процесу, згідно з яким суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, беручи до уваги зазначені ОСОБА_3 у позовній заяві вимоги, а також зазначені нею підстави для їх задоволення, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відмову у їх задоволенні.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 жовтня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 26.12.2019 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Крайник Н.П.

Цяцяк Р.П.