Постанова

від 18.12.2019 по справі 400/803/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2019 р.Справа № 400/803/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Сіренко О.І.,

Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

спеціаліста Марченко О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції із Миколаївським окружним адміністративним судом у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 30.09.19 року по справі № 400/803/19

за позовом Головного управління ДФС у Миколаївській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй площадка"

про накладення арешту на кошти та інші цінності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Головне управління ДФС у Миколаївській області, звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом в якому просило суд накласти арешт на кошти та інші цінності Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй площадка" (код 41585341), що знаходяться в банку, достатні для стягнення податкового боргу підприємства на користь держави.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ТОВ "Строй площадка" має податковий борг з податку на додану вартість у сумі 142555,20 грн. ГУ ДФС у Миколаївській області було сформовано податкову вимогу від 03.10.2018 р. № 60610-17, яку направлено відповідачу на юридичну адресу ТОВ "Строй площадка". Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухомого майна відомості щодо зареєстрованого майна у відповідача відсутні. Згідно з витягом з інформаційної бази щодо наявності зареєстрованих транспортних засобів інформація щодо зареєстрованого за ТОВ "Строй площадка" майна також відсутня. Разом з цим, відповідач має відкриті банківські рахунки. На підставі зазначеного позивач просить накласти арешт на кошти та цінності, що знаходяться у банку обслуговуючого ТОВ "Строй площадка", достатні для стягнення податкового боргу підприємства на користь держави.

30 вересня 2019 року рішенням Другого апеляційного адміністративного суду адміністративний позов Головного управління ДФС у Миколаївській до Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй площадка" про накладення арешту на кошти та інші цінності - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що внаслідок несплати узгодженої суми податкових зобов`язань, відповідач має податковий борг з податку на додану вартість, податкові повідомлення-рішення не оскаржені. Звертає увагу на наявність у відповідача відкритих банківських рахунків. Зауважує, що ГУ ДФС у Миколаївській області здійснило всі можливі заходи, які передбачені чинним податковим законодавством, але у зв`язку з відсутністю зв`язку з підприємств не знаходженням за податковою адресою, здійснити вихід за податковою адресою з метою опису майна що може бути використано як джерело погашення податкового боргу, яке не підлягає обов`язковій державній реєстрації, не вбачається можливим. Таким чином, ГУ ДФС у Миколаївській області з метою реалізації владної управлінської функції з примусового (адміністративного) виконання податкового обов`язку за платника податків звернулася до суду з проханням щодо накладення арешту на кошти платника податків на рахунках у банку та інших цінностей ТОВ Строй площадка , що знаходяться в банку, достатні для стягнення податкового боргу підприємства в дохід держави у сумі 142555,20 грн.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та дату слухання справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що відповідач по справі був належним чином повідомлений про час та дату слухання справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Строй площадка" (код 41585341) зареєстроване як юридична особа, включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до розрахунку податкового боргу та інтегрованих (облікових) карток платника податків, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Строй площадка" обліковується податковий борг з податку на додану вартість в сумі 142555,20 грн.

Вказана заборгованість виникла на підставі податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Миколаївській області: від 25.06.2018 р. №00051031203 за платежем податок на додану вартість на суму 170,00 грн., від 06.08.2018 р. №00065841203 за платежем податок на додану вартість на суму 1020,00 грн., від 21.08.2018 р. №00071821203 за платежем податок на додану вартість на суму 1020,00 грн., від 31.08.2018 р. №00080441203 за платежем податок на додану вартість на суму 124997,50 грн., від 05.10.2018 №00092855005, яким застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 6465,52 грн., від 07.11.2018 р. №00102285005, яким застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 3125,58 грн. та пені за податковим повідомленням - рішенням від 31.08.2018 №00080431203 в сумі 5756,60 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення були направлено на юридичну адресу відповідача, однак поштові відправлення були повернуті до контролюючого органу у зв`язку з закінченням терміну зберігання поштового відправлення.

Доказів оскарження чи скасування вищезазначених податкових повідомлень - рішень, відповідачем до суду не надано.

Контролюючим органом направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Строй площадка" податкову вимогу від 03.10.2018 р. №60610-17 на суму податкового боргу 1190,00 грн., яку було направлено на юридичну адресу відповідача, однак поштове відправлення було повернуто до контролюючого органу у зв`язку з закінченням терміну зберігання поштового відправлення.

Відповідач не скористався своїм правом адміністративного або судового оскарження податкової вимоги, доказів самостійної сплати податкового боргу матеріали справи також не містять, а відтак сума заборгованості підприємства перед бюджетом є узгодженою та підлягає сплаті.

Доказів переривання боргу після виставлення податкової вимоги відповідачем до суду не подано та підтверджується обліковою карткою, що міститься в матеріалах справи.

Крім того, доказів скасування вказаної вимоги відповідачем до суду не надано.

Таким чином, на момент звернення до суду податковий борг ТОВ "Строй площадка" з податку на додану вартість складає 142555,20 грн., що також підтверджується інтегрованою карткою платника податків та розрахунком податкової заборгованості.

Вважаючи необхідним накласти арешт на кошти та інші цінності ТОВ "Строй площадка", що знаходяться в банку, достатні для стягнення податкового боргу підприємства на користь держави, податковий орган звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності вимог контролюючого органу з огляду на наявність не погашеного податкового боргу ТОВ "Строй площадка".

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

За приписами п. 91.1 ст. 91 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податкового керуючого. Податковий керуючий повинен бути посадовою (службовою) особою контролюючого органу. Податковий керуючий має права та обов`язки, визначені цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 названого Кодексу, саме і визначені підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Таким чином, на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об`єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов`язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв`язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

Частиною четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв`язку, колегія суддів приходить до висновку, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

В даному випадку, такими правовими підставами (умовами) є саме наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Так, положення пункту 94.2 статті 94 ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначають, що арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Аналогічні норми містить Порядок застосування адміністративного арешту майна платника податків, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 № 632 (далі - Порядок), відповідно до Розділу III якого:

1. Арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин:

1) платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

2) фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

3) платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу;

4) відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих в установленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством;

5) відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

6) платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

7) платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу;

8) платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

2. За наявності однієї з наведених обставин керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.

Виходячи з приписів пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 № 632, колегія суддів дійшла висновку, що наявність у платника податку податкового боргу та вручення йому податкової вимоги не є безумовною підставою для застосування адміністративного арешту коштів на рахунку, який не є виключним та єдиним способом його погашення.

Згідно з підпунктами 94.6.1 та 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України керівник органу державної податкової служби (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Частиною другою пункту 94.6 названої статті встановлено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.

При цьому накладення арешту на кошти платника податків у банку обмежене сумою податкового боргу такого платника.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у Постанові від 30.01.2018 року по справі № К/9901/465/18 суд не заперечує того факту, що за умови відсутності майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, встановлена п.п.20.1.17. п.20.1.ст.20 ПК України норма надає право податковому органу звертатися до суду з позовом про накладення арешту на кошти платника податків. Проте, реалізація цього права можлива лише за умови дотримання підстав, встановлених п. 94.2. ст. 94 ПК України.

Пунктом 3 Розділу VII Порядку передбачено, що для застосування арешту коштів на рахунку платника податків контролюючий орган подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Колегія суддів зазначає, що підставою для звернення податкового органу до суду є саме вчинення цим органом усіх передбачених заходів по розшуку майна платника податку, які повинні підтверджуватись належними доказами (запитами до відповідних установ, виходами за фактичним місцем знаходження боржника та за місцем державної реєстрації тощо).

Відповідні обставини повинні бути підтверджені податковим органом під час судового розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно долученого до матеріалів витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 09.01.2019, будь-яке майно у відповідача відсутнє (а.с.16).

Крім того, згідно витягу з інформаційної бази щодо транспортних засобів встановлено, що зареєстрованих автотранспортних засобів за відповідачем не виявлено.(а.с.15).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, до суду не подано позивачем доказів, що податковим керуючим здійснювалась перевірка платника податків з питання наявності активів, їх складу та структури, що можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу.

Крім того, в порушення п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, в матеріалах справи відсутній баланс підприємства, з якого вбачається відсутність коштів та докази відсутності майна та/або того, що його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Інформації щодо наявності або відсутності іншого рухомого майна, що не підлягає обов`язковій державній реєстрації, матеріали справи не містять.

Доказів відсутності у відповідача майна податковим органом не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції.

Належних та допустимих доказів наявності у відповідача майна, балансова вартість якого менше суми податкового боргу чи доказів відсутності у відповідача майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, матеріали справи не містять.

Слід зазначити, що накладення арешту на кошти на банківських рахунках відповідача без дотримання процедури погашення податкового боргу та визначення конкретних рахунків та суми суттєво обмежить права платника податків як власника таких коштів та унеможливить здійснення відповідачем його діяльності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податковий орган у спірних правовідносинах не забезпечив належного дотримання визначеного законом порядку реалізації владної управлінської функції з примусового (адміністративного) виконання податкового обов`язку за платника податків, не добув та не подав до суду доказів про обставини, котрі визначені законодавцем як підстави для накладення арешту на кошти платника податків на рахунках у банку.

Наявність у відповідача лише податкового боргу, в розумінні п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, не є підставою для реалізацій контролюючим органом управлінської функції щодо накладення арешту.

Крім того, в позовних вимогах позивач не зазначає на яку суму податкового боргу платника податків має бути накладений арешт на кошти та інші цінності Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй площадка" (код 41585341).

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог про накладення арешту на кошти та інші цінності ТОВ "Строй площадка"

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як визначено частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 року по справі № 400/803/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)О.І. Сіренко Судді (підпис) (підпис) В.А. Калиновський З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 26.12.2019 року