Постанова

від 28.12.2019 по справі 478/708/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

28.12.19

22-ц/812/2173/19

Єдиний унікальний номер судової справи № 478/708/19

Провадження № 22-ц/812/2173/19

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 грудня 2019 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Біляєвій В.М.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

представника позивача ОСОБА_3 - адвоката

Костенюк Марії Володимирівни

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2019 року, постановлене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Іщенко Х.В., повний текст виготовлено 21 жовтня 2019 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства Агротех , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - відділ у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В

У травні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до приватного підприємства Агротех (далі - ПП Агротех ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - відділ у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнати недійсним договір оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позову позивач зазначала, що після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 8,29 га кадастровий номер 4823681100:04:000:0131 з цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області та зареєструвала своє право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Цією земельною ділянкою у даний час користується ПП Агротех на підставі договору оренди земельної ділянки №46 від 15 квітня 2003 року, який підписав ОСОБА_4 (чоловік позивача) з однієї сторони та ОСОБА_5 - з іншої. Зазначений договір оренди земельної ділянки тривалий час не віддавали ОСОБА_4 , у зв`язку з чим він у 2010 - 2011 роках звертався до відповідача ПП Агротех з вимогою про його розірвання.

Зазначений договір оренди земельної ділянки порушує права, свободи й інтереси позивача та є недійсним тому, що в порушення ст.47 УК УРСР (в редакції від 1999 року) - нотаріально не посвідчений; реєстрація зазначеного договору оренди земельної ділянки здійснена Казанківським районним відділом Миколаївської регіональної філії Центру ДЗК з грубими порушеннями ч.3 ст.18 ЗУ Про оренду землі (в редакції від 01.01.2003 року) та пунктів 1, 2, 3, 7, 11, 12, 13 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі та перевищенням своїх повноважень, а саме: здійснено реєстрацію Договору оренди без засвідчення факту його реєстрації Веселобалківською сільською радою Казанківського району Миколаївської області, зареєстрував договір, який підлягав нотаріальному посвідченню; зазначений договір оренди земельної ділянки укладений особами (орендарем та орендодавцем), які на момент його укладання не мали того обсягу правових підстав, що дозволяє укласти таку угоду: орендодавець на момент укладання договору не був власником земельної ділянки, а відтак не міг передати в оренду земельну ділянку, яка належала йому на підставі Державного акту на право власності на землю від 23 листопада 2003 року, а орендар ПП Агротех - не мав статусу та прав юридичної особи, так як на момент укладання оспорюваного договору не був створений та зареєстрований відповідно до діючого законодавства України.

Позивач кілька разів у 2016 році зверталась до відповідача з письмовими заявами про припинення договору оренди земельної ділянки та її повернення, так як вона бажає використовувати цю земельну ділянку самостійно, проте письмової відповіді так і не отримала.

Крім того, відповідачем порушено умови договору щодо сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просила визнати договір оренди землі, укладений 15 квітня 2003 року між ОСОБА_4 та ПП Агротех недійсним, визнати недійсним та скасувати запис у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 17 лютого року за №041049100191 про реєстрацію договору оренди земельної ділянки, зобов`язати відповідача повернути належну їй земельну ділянку та стягнути понесені збитки у розмірі 106 058 грн.06 коп.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2019 року у задоволені позову відмовлено за спливом позовної давності.

Суд першої інстанції вирішуючи спір дійшов висновку про недійсність оспорюваного договору оренди землі, оскільки особи (орендарем та орендодавцем) на момент його укладання не мали того обсягу правових підстав, що дозволяє укласти таку угоду (договір укладено 15 квітня 2003 року, а акт на право приватної власності на землю серія ІІІ-МК №021269 виданий Квічеву ОСОБА_6 М. Казанківською РДА Миколаївської області - 25 листопада 2003 року; датою державної реєстрації ПП Агротех є 12 серпня 2003 року, а зазначений договір укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від імені ПП Агротех - 15 квітня 2003 року, тобто до державної реєстрації ПП Агротех ; в ньому відсутні план або схема земельної ділянки, яка передана в оренду, акт приймання-передачі об`єкта оренди.

Але зважаючи на те, що позивач у суді не довела той факт, що її чоловік ОСОБА_4 за життя не міг знати про порушення свого цивільного права, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову за спливом позовної давності.

Не погодившись з таким рішення суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу в обґрунтування доводів якої зазначала, що позивач не згодна з таким рішенням, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за такого просила про його скасування та ухвалення нового про задоволення вимог щодо визнання недійсним договору оренди землі та повернення ОСОБА_3 земельної ділянки.

Правом на подачу відзиву відповідач не скористався.

У суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила про її задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дата, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно наданої до суду заяви просив розглядати справу без їх участі.

В силу вимог ч.2 ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання.

Заслухавши доповідь судді, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частково задоволенню виходячи з такого.

Згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України і зважаючи на роз`яснення, викладені в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення названих вимог закону в повній мірі не дотримався.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що укладений між її чоловіком та відповідачем договір є недійсним, оскільки в порушення ст.47 УК УРСР (в редакції від 1999 року) - нотаріально не посвідчений; реєстрацію зазначеного договору оренди земельної ділянки здійснено Казанківським районним відділом Миколаївської регіональної філії Центру ДЗК з грубими порушеннями ч.3 ст.18 ЗУ Про оренду землі (в редакції від 01.01.2003 року) та пунктів 1, 2, 3, 7, 11, 12, 13 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі та перевищенням своїх повноважень, а саме: здійснив реєстрацію Договору оренди без засвідчення факту його реєстрації Веселобалківською сільською радою Казанківського району Миколаївської області, зареєстрував договір, який підлягав нотаріальному посвідченню.

Крім того, зазначений договір оренди земельної ділянки укладений особами (орендарем та орендодавцем), які на момент його укладання не мали того обсягу правових підстав, що дозволяє укласти таку угоду: орендодавець на момент укладання договору не був власником земельної ділянки, а відтак не міг передати в оренду земельну ділянку, яка належала йому на підставі Державного акту на право власності на землю від 23 листопада 2003 року, а орендар ПП Агротех - не мав статусу та прав юридичної особи, так як на момент укладання оспорюваного договору не був створений та зареєстрований відповідно до діючого законодавства України.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції дійшов висновку про недійсність договору оренди землі, оскільки особи, які його вчиняли не мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; в ньому відсутні план або схема земельної ділянки, переданої в оренду, акт приймання-передачі об`єкта оренди, але відмовив у задоволені позову в зв`язку з пропуском позивачем позовної давності.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі погодитись не можна.

Вимоги позову щодо недійсності договору відповідно до вимог ст.45,47 ЦК УРСР судом взагалі не розглянуті та відповідного висновку оскаржуване рішення суду не містить, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є слушними.

Згідно зі ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" N 9 від 06.11.2009 року встановлено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції, свій висновок про недійсність спірного правочину обґрунтував нормами ЦК України 2003 р. та Закону України Про оренду землі в редакції на теперішній час.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що правовідносини щодо користування спірною земельною ділянкою виникли у квітні 2003 року, тобто до набрання 1 січня 2004 р. чинності ЦК України 2003 р., а тому ці правовідносини врегульовані нормами ЦК УРСР 1963 р.

Таким чином, при вирішені спору суд першої інстанції повинен був керуватись нормами ЦК УРСР 1963 р. та в межах заявлених позовних вимог встановити наявність чи відсутність підстав для визнання спірної угоди недійсною відповідно до вимог ст.ст. 45,47 ЦК України 1963 р., вимог Закону України Про оренду землі , в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: 01 січня 2003 року.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_4 був власником земельної ділянкою площею 8,29 га кадастровий номер 4823681100:04:000:0131 з цільовим призначенням - для ведення сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серія ІІІ - МК №021269 від 25 листопада 2003 року.

ПП Агротех зареєстрований відповідно до діючого законодавства України 12 серпня 2003 року.

15 квітня 2003 року між ОСОБА_4 та ПП Агротех було укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований Казанківським районним відділом Миколаївської регіональної філії Центру ДЗК у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 17 лютого 2010 року за №041049100191.

Зважаючи на те, що сторони своїм підписом скріпили даний договір оренди землі 15 квітня 2003 року, відтак моментом укладання є саме ця дата. З врахуванням дати державної реєстрації договору термін його дії до 17 лютого 2020 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Після його смерті спадщину прийняла його дружина ОСОБА_3 , яка 10 вересня 2014 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на цю земельну ділянку та зареєструвала своє право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ( а.с.12,13,14).

За умовами цього Договору передано в оренду земельну ділянку площею 8.29 га, розташування та межі якої визначені на плані земельної ділянки, який додається до цього договору і є його невід`ємною частиною (п.1.1,8.1); земельну ділянку надано в оренду строком на 10 років для сільськогосподарського використання ( п.1.2,5.2); договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації( п.5.2).

Статтею 93 ЗК України, тут і далі в редакції на час укладання цього договору, передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст.125 ЗК України, в редакції чинній на час укладання договору, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки, до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

За приписами ч.2 ст.126 ЗК України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Статтями 45, 47 ЦК УРСР , 1963 р., що діяли на момент укладення спірного правочину було передбачено, що недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

У разі визнання угоди недійсною за ст.47 ЦК суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.

У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (зі змінами та доповненнями) роз`яснено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах).

Оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності ( ст.3 Закону України Про оренду землі тут і далі в редакції на дату укладення договору).

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про оренду землі", орендарі набувають права на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, цим та іншими законами України та договором оренди землі.

За приписами ст.12 цього Закону, договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов`язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", в редакції, яка діяла з 10 квітня 2002 року по 05 листопада 2003 року передбачалося, що договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід`ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки.

Договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням:

на строк до 5 років - за бажанням однієї із сторін договору; на строк більше 5 років - в обов`язковому порядку.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що укладений між її чоловіком та відповідачем договір є недійсним, оскільки в порушення ст.47 УК УРСР (в редакції від 1999 року) - нотаріально не посвідчений.

Отже, зважаючи на обставини даної справи, договір між ОСОБА_4 та ТОВ Агротех мав відповідати вимогам законодавства, які існували на час його укладання, тобто підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню, проте таких дій вчинено не було, а відтак він є недійсним (нікчемним) в силу закону, не має юридичної сили, не породжує тих прав і обов`язків, на встановлення яких він був спрямований. Визнання його недійсним не вимагається.

З огляду на викладене, визнання нікчемної угоди недійсною не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемна угода є недійсною у силу закону.

Відсутність нотаріальної форми угоди у випадку коли вона є обов`язковою призводить до настання наслідків, передбачених ст.48 ЦК УРСР.

Захист цивільних прав- це передбачений законом спосіб охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Представник позивача стверджує, що договір оренди від 15 квітня 2003 року є недійсним в силу закону та просила як наслідок такої недійсності повернути земельну ділянку власникові та скасувати запису у Книзі записів державного реєстрації договорів оренди землі.

Відповідно до ч.7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року, до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред`явлення якого виникло до 01 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Аналіз частини сьомої прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року, дає підстави дійти висновку про те, що про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, який укладено до 01 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст.71,75 ЦК УРСР 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові (ч.1 ст. 80 ЦК УРСР 1963 року).

Згідно п.6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, враховуючи термін укладення спірного договору - 15 квітня 2003 року, спірні правовідносини щодо позовної давності регулюються ЦК України.

Відповідно до ст. 257 та ч. 2 ст. 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 28 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Представником відповідача у відзиві на позов заявлено про застосування позовної давності.

Сторона відповідача довела у суді першої інстанції, що позивач була обізнана про спірний договір, оскільки до матеріалів позовної заяви було додано копію даного договору що свідчить про те, що спірний договір був у позивача на руках. Крім того, позивач - ОСОБА_3 проживала у шлюбі з своїм чоловіком - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 10.09.2014 року успадкувала зазначену земельну ділянку та достеменно знала про договір оренди ПП Агротех , що не заперечується представником позивача.

Крім того, отримуючи від відповідача орендну плату за користування земельною ділянкою, позивач та її чоловік - ОСОБА_4 об`єктивно знали про існування договору оренди землі на підставі якого нараховувалася оренда плата.

Позивачка не довела в судовому засіданні той факт, що її чоловік - ОСОБА_4 за життя не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Більш того, як вбачається із змісту позовної заяви ще у 2010-2011 році ОСОБА_4 неодноразово звертався до відповідача з вимогами про розірвання договору оренди землі. Проте до суду позивач звернулася лише у травні 2019 році.

А тому за вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволені позову за пропуском позовної давності, з яким погоджується і колегія суддів .

Аргументи представника позивача, що заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки вказаний договір є нікчемним в силу ч.2 ст.215 ЦК України не заслуговують на увагу з огляду на те, що вказаною нормою врегульовується порядок застосування ЦК України до прав і обов`язків діючого договору який продовжує існувати, а не до положень, яким мала відповідати форма договору на час його укладання.

Посилання у позові та в апеляційній скарзі як на підставу визнання даного договору оренди землі недійсним проведення реєстрації зазначеного договору оренди земельної ділянки Казанківським районним відділом Миколаївської регіональної філії Центру ДЗК з грубими порушеннями ч.3 ст.18 ЗУ Про оренду землі (в редакції від 01.01.2003 року) та пунктів 1, 2, 3, 7, 11, 12, 13 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі та перевищенням своїх повноважень, не заслуговує на увагу, оскільки не впливають на недійсність цього договору на час укладання.

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено частково без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Так, судом першої інстанції в порушення вимог ст.ст.81,83 ЦПК України вирішено питання про долучення до матеріалів справи письмових доказів, проте таке не впливає на правильність висновків суду.

Більш того, як вбачається із змісту позовної заяви позивачем заявлялася вимога про відшкодування на її користь збитків у розмірі 106 058 грн.06 коп. 18 вересня 2019 року представник позивача звернулася до суд з заявою в якій просила залишити вказані вимоги без розгляду. Однак така заява в порушення вимог ст.257 ЦПК України судом розглянута не була і процесуальне рішення не прийнято.

Оскільки колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції, але виключно у частині мотиві його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.367,368, 374,376,381, 382 ЦПК, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Костенюк Марії Володимирівни задовольнити частково.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2019 року змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Т.Б. Кушнірова

Повний текст постанови складено 28 грудня 2019 року.