Постанова

від 09.06.2021 по справі 478/708/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 478/708/19

провадження № 61-2680св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне підприємство Агротех ,

третя особа - відділ у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Костенюк Марією Володимирівною, на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2019 року у складі судді Іщенко Х. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного підприємства Агротех (далі - ПП Агротех ), третя особа - відділ у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що після смерті чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 8,29 га кадастровий номер 4823681100:04:000:0131 з цільовим призначенням - для ведення сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, та зареєструвала своє право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Цією земельною ділянкою на даний час користується ПП Агротех на підставі договору оренди земельної ділянки від 15 квітня 2003 року № 46, укладеного з ОСОБА_2 .

Протягом 2010 - 2011 років ОСОБА_2 звертався до відповідача з вимогою про розірвання зазначеного договору оренду, яка залишилася без реагування з боку останнього.

Вказувала, що спірний договір оренди земельної ділянки порушує її права, свободи й інтереси та є недійсним, оскільки:

- на порушення статті 47 УК УРСР (в редакції від 1999 року) нотаріально не посвідчений;

- реєстрація зазначеного договору здійснена Казанківським районним відділом Миколаївської регіональної філії Центру ДЗК з грубими порушеннями частини третьої статті 18 Закону України Про оренду землі (в редакції від 01 січня 2003 року) та пунктів 1, 2, 3, 7, 11, 12, 13 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, а саме: здійснено реєстрацію договору оренди без засвідчення факту його реєстрації Веселобалківською сільською радою Казанківського району Миколаївської області, договір підлягав нотаріальному посвідченню;

- оспорюваний договір оренди земельної ділянки укладений особами (орендарем та орендодавцем), які на момент його укладання не мали того обсягу правових підстав, що дозволяє укласти таку угоду: орендодавець на момент укладання договору не був власником земельної ділянки, а відтак не міг передати в оренду земельну ділянку, яка належала йому на підставі державного акту на право власності на землю від 23 листопада 2003 року, а орендар ПП Агротех - не мав статусу та прав юридичної особи, так як на момент укладання оспорюваного договору не був створений та зареєстрований відповідно до діючого законодавства України.

Окрім того, позивачка зазначала, що у 2016 році неодноразово зверталась до відповідача з письмовими заявами про припинення договору оренди земельної ділянки та її повернення, так як бажає використовувати цю земельну ділянку самостійно, проте відповіді так і не отримала.

Також відповідачем порушено умови договору щодо сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.

Посилаючись на викладені обставини, просила:

- визнати договір оренди землі, укладений 15 квітня 2003 року між ОСОБА_2 та ПП Агротех , недійсним;

- скасувати запис у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 17 лютого року № 041049100191 про реєстрацію договору оренди земельної ділянки,

- зобов`язати ПП Агротех повернути належну їй земельну ділянку;

- стягнути з ПП Агротех на її користь понесені збитки у розмірі 106 058,06 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2019 року у задоволені позову відмовлено за спливом позовної давності.

Суд першої інстанції дійшов висновку про недійсність оспорюваного договору оренди землі, оскільки особи (орендарем та орендодавцем) на момент його укладання не мали того обсягу правових підстав, що дозволяє укласти таку угоду (договір укладено 15 квітня 2003 року, а акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-МК № 021269 виданий Квічеву М. М. Казанківською РДА Миколаївської області 25 листопада 2003 року; датою державної реєстрації ПП Агротех є 12 серпня 2003 року, а зазначений договір укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від імені ПП Агротех 15 квітня 2003 року, тобто до державної реєстрації ПП Агротех ; в ньому відсутні план або схема земельної ділянки, яка передана в оренду, акт приймання-передачі об`єкта оренди).

Виходячи з того, що позивачка не довела, що її чоловік ОСОБА_2 за життя не міг знати про порушення свого цивільного права, суд відмовив у задоволені позову за спливом позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року Казанківського районного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2019 року змінено з викладенням мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

В решті рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд, змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову, виходив із того, що укладений між ОСОБА_2 та відповідачем договір оренди земельної ділянки на порушення статті 47 УК УРСР (в редакції від 1999 року) - нотаріально не посвідчений, а відтак є недійсним (нікчемним) в силу закону, не має юридичної сили, не породжує тих прав і обов`язків, на встановлення яких він був спрямований. Визнання його недійсним не вимагається. Визнання нікчемної угоди недійсною не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемна угода є недійсною у силу закону.

Водночас, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відмову у задоволені позову за пропуском позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

07 лютого 2020 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Костенюк М. В. подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аналіз касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення в частині вимог про відшкодування збитків не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (частина перша статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Про нікчемність оскаржуваного договору оренди та про порушення її прав вона дізналася лише у квітні 2019 року. Висновки судів про обізнаність про порушення їх прав є передчасними та зроблені на припущеннях.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Казанківського районного суду Миколаївської області справу № 478/708/19 за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства Агротех , третя особа - Відділ у Казанківському району Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання правочину недійсним.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року справу № 478/708/19 призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Обставини справи

Суди встановили, що на підставі державного акту про право приватної власності на землю від 25 листопада 2003 року ОСОБА_2 був власником земельної ділянки площею 8,29 га кадастровий номер 4823681100:04:000:0131 з цільовим призначенням - для ведення сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області

ПП Агротех зареєстрований відповідно до вимог законодавства України 12 серпня 2003 року.

15 квітня 2003 року між ОСОБА_2 та ПП Агротех укладений договір оренди земельної ділянкиплощею 8,29 га, який зареєстрований Казанківським районним відділом Миколаївської регіональної філії Центру ДЗК у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 17 лютого 2010 року за № 041049100191. Строк дії договору становить 10 років.

Згідно з пунктом 5.1 частини 5 договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Після його смерті спадщину прийняла дружина ОСОБА_1 , яка 10 вересня 2014 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку та зареєструвала своє право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилалась на те, що укладений 15 квітня 2003 року між її чоловіком та відповідачем договір оренди земельної ділянки є недійсним, оскільки на порушення статті 47 УК УРСР (в редакції від 1999 року) нотаріально не посвідчений,орендодавець на момент укладання договору не був власником земельної ділянки, а орендар ПП Агротех - не мав статусу та прав юридичної особи.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач подав заяву про застосування позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Позиція Верховного Суду

Предметом позовних вимог є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 15 квітня 2003 року, повернення земельної ділянки власникові та скасування запису державної реєстрацію речового праву.

Договір оренди земельної ділянки є правочином, тому на нього поширюються вимоги цивільного законодавства щодо форми, порядку укладання, а також підстав та порядку визнання недійсним.

Вимоги щодо змісту та форми правочинів визначаються законодавством, чинним на момент їх укладання. Це саме положення стосується також підстав визнання правочинів недійсними. При розгляді справи про визнання правочину недійсним він оцінюється на предмет відповідності до вимог законодавства, чинного під час його укладення. Отже, на правочини укладені до моменту набуття чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року, тобто до 1 січня 2004 року, поширюється законодавство, чинне на момент їх укладення, зокрема Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року.

Зміст оспорюваного правочину свідчить про те, що він укладений в період чинності ЦК Української РСР.

Відповідно до статті 93 ЗК України (в редакції, чинній на час укладання договору оренди) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За частинами другою, третьою статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час укладання договору) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки, до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

За приписами частини другої статті 126 ЗК України (в редакції, чинній на час укладання договору) право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Статтями 45, 47 ЦК Української РСР 1963 року (у редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину) було передбачено, що недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

У разі визнання угоди недійсною за статтею 47 ЦК Української РСР суд повинен у рішенні послатися і на нормативний акт, вимогам якого угода не відповідає.

Відповідно до статті 3 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на момент укладення договору) оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності

Згідно зі статтею 7 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на момент укладення договору) орендарі набувають права на оренду земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, цим та іншими законами України та договором оренди землі.

У статті 12 цього Закону зазначено, що договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов`язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі в редакції, яка була чинна з 10 квітня 2002 року до 05 листопада 2003 року, передбачалося, що договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід`ємною частиною договору оренди є план (схема) земельної ділянки.

Договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням: на строк до 5 років - за бажанням однієї із сторін договору; на строк більше 5 років - в обов`язковому порядку.

Оскільки на момент укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки строком на 10 років Закон України Про оренду землі передбачав обов`язкове нотаріальне його посвідчення, тому такий договір є недійсним у розумінні статті 47 ЦК Української РСР 1963 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі є обґрунтованими, проте позивачем пропущено строк звернення до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку, встановив, що договір між ОСОБА_2 та ТОВ Агротех мав відповідати вимогам законодавства, які існували на час його укладання, тобто підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню, проте таких дій вчинено не було. Суд зазначив? що оспорюваний договір є нікчемним в силу закону, не має юридичної сили, не породжує тих прав і обов`язків, на встановлення яких він був спрямований. Визнання його недійсним не вимагається.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у позові, апеляційний суд вважав, що визнання нікчемної угоди недійсною не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемна угода є недійсною у силу закону. При цьому, погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволені позову за пропуском позовної давності.

Водночас, апеляційний суд не звернув увагу на те, що термін нікчемність правочину , передбачений ЦК України (2003 року), до прийняття цього Кодексу у законодавстві не вживався. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства.

Визнання правочину недійсним пов`язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом.

ЦК Української РСР узагалі не передбачав поділу правочинів на нікчемні та оспорювані за характером їх недійсності. Однак відсутність нотаріальної форми правочину у випадках, коли вона є обов`язковою, призводила до наслідків, які є подібними до сучасного тлумачення поняття нікчемність .

У зв`язку з цим посилання апеляційного суду на нікчемність оспорюваного договору є помилковим, оскільки поняття нікчемність правочину визначено лише ЦК України.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в зазначеній частині, апеляційний суд правильно посилався на те, що судом першої інстанції по виниклих правовідносин помилково застосовані положення ЦК України, проте допустився помилки щодо висновку про нікчемність договору дарування, укладеного 15 квітня 2003 року за відсутності його нотаріального посвідчення.

Дійшовши висновку, що договір оренди земельної ділянки є нікчемним, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо позовної давності, не врахувавши при цьому, що позовна давність застосовується тільки за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину (частина третьої статті 261 ЦК України), а за вимогами про недійсність правочину встановлена загальна позовна давність у три роки (стаття 257 ЦК України).

У тому разі, коли правочин укладено до набуття чинності ЦК України від 16 січня 2003 року і він оскаржується з підстав, передбачених законодавством, чинним на момент його укладання, вимога про визнання такого правочину недійсним підпадає під дію позовної давності.

На вимоги про визнання недійсними правочинів за ЦК Української РСР 1963 року поширювався загальний строк позовної давності у три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (статті 71, 75 ЦК Української РСР 1963 року).

Відповідно до статті 76 ЦК Української РСР перебіг позовної давності починається з дня виникнення в особи права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Відсутність самого права виключає і застосування позовної давності, і можливість захисту в судовому порядку.

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові (частина перша статті 80 ЦК Української РСР 1963 року).

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. У разі, якщо строк позовної давності сплив до 1 січня 2004 року, правила ЦК України не застосовуються, а застосовуються приписи ЦК Української РСР 1963 року. Це стосується і вимог про визнання недійсними правочинів.

Договір оренди земельної ділянки, який є предметом даного спору, укладений 15 квітня 2003 року, спірні правовідносини щодо позовної давності регулюються ЦК України.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше .

Звертаючись до суду з даним позовом у травні 2019 року, позивачка посилалась, зокрема на те, що укладений між її чоловіком та ПП Агротех у квітні 2003 року договір оренди земельної ділянки строком на 10 років є недійсним, оскільки на порушення статті 13 Закону України Про оренду землі нотаріально не посвідчений, у зв`язку з чим просила визнати його недійсним відповідно до статті 47 ЦК УРСР.

Представник відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції заявив про застосування позовної давності.

Встановивши, що ОСОБА_2 за життя знав або повинен була дізнатися про порушення свого, відповідно й позивачка не довела протилежного, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про визнання недійсним договору оренди землі у зв`язку зі спливом позовної давності.

Посилаючись на те, що договір оренди від 15 квітня 2003 року є недійсним, позивачка, як наслідок такої недійсності, просила також повернути їй земельну ділянку та скасувати запис у Книзі записів державного реєстрації договорів оренди землі.

Враховуючи, що вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування запису про державну реєстрацію речового права є похідними від вимог про визнання недійсним оспорюваного договору, у задоволенні яких відмовлено за спливом позовної давності, тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відмову у їх задоволенні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково постановлена без додержання норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду підлягає зміні в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору оренди з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення вимог про повернення земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки залишити без змін.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Костенюк Марією Володимирівною, задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного підприємства Агротех , третя особа - відділ у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про визнання договору оренди недійсним змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного підприємства Агротех , третя особа - відділ у Казанківському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про повернення земельної ділянки та скасування запису про реєстрацію договору земельної ділянки залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун