Постанова

від 27.12.2019 по справі 916/1297/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1297/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Мишкіної М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі

апеляційну скаргу Фермерського господарства «ДАНИЛО І К»

на рішення господарського суду Одеської області від 16.09.2019, суддя в І інстанції Цісельський О.В., повний текст якого складено 26.09.2019 в м. Одесі

у справі № 916/1297/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕТРУЦАЛЕК»

до відповідача: Фермерського господарства «ДАНИЛО І К»

про стягнення 64 857,97грн.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕТРУЦАЛЕК» звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Фермерського господарства «ДАНИЛО І К» про стягнення 41 742,06 грн. основного боргу, 7 597,05 грн. пені, 11 883,04 грн. втрат від інфляції та 3 635,82 грн. 3% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору № 6209 від 01.01.2015 щодо оплати у повному обсязі поставленого у травні 2016 та протягом квітня-липня 2017 товару у встановлений строк.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору № 6209 від 01.01.2015 не оплатив у повному обсязі вартість товару отриманого у травні 2016 та протягом квітня-липня 2017 року за видатковими накладними № 6483 від 13.05.2016, № 3587 від 04.04.2017, № 5394 від 16.05.2017, № 8377 від 26.07.2017, № 8561 від 31.07.2017, заборгованість становить 41742,06 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, а також на підставі п. 5.3 договору - 7 597,05 грн. пені та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 11 883,04 грн. втрат від інфляції та 3 635,82 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.09.2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства «ДАНИЛО І К» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕТРУЦАЛЕК» заборгованість за договором у розмірі 41 742 грн. 06 коп., пеню у розмірі 7 597 грн. 05 коп., 3% річних у розмірі 3 635 грн. 80 коп., інфляційні втрати у розмірі 11 грн. 04 коп., судовий збір у розмірі 1921 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 550 грн. В решті позовних вимог - відмовлено.

Судове рішення мотивовано встановленими по справі обставинами, на підставі яких дослідивши наявні в ній докази, надавши правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «ПЕТРУЦАЛЕК» є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають частковому задоволенню, з підстав допущених помилок при обрахунку пені та 3% річних.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ФГ «ДАНИЛО І К» подало до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволення позовних вимог ТОВ ПЕТРУЦАЛЕК про стягнення з ФГ «ДАНИЛО І К» заборгованості у сумі 39 774,84 грн. згідно видаткової накладної № 8377 від 26.07.2017 року, а також пені, 3% річних та інфляційних втрат, які розраховано з урахуванням заборгованості за даною видатковою накладною, прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні таких вимог, у зв`язку з чим викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ФГ «ДАНИЛО І К» на користь ТОВ ПЕТРУЦАЛЕК заборгованість за договором у розмірі 1967,22 грн. 22 коп., пеню у розмірі 358 грн. 03 коп., 3% річних у розмірі 1451 грн. 83 коп., інфляційні втрати у розмірі 4276 грн. 54 коп., судовий збір у розмірі 1921 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 550 грн.

3.В решті позовних вимог відмовити. .

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник зазначає недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою скаржник зазначає, що товар згідно видаткової накладної № 8377 від 26.07.2017 року на суму 39 774,84 грн. відповідач не отримував. Прізвище та ім`я отримувача на накладній не зазначено. Підпис зі сторони отримувача проставлено невідомою особою, яка голові ФГ ДАНИЛО І К не належить.

Проте, обставину щодо отримання відповідачем товару згідно видаткової накладної № 8377 від 26.07.2017 року суд вважав доведеною на підставі відповіді Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області від 30.07.2019р. №16090/10/15-32-54-036-09, з якої вбачається, що Фермерським господарством ДАНИЛО І К було зареєстровано податкові накладні, зокрема на суму 39774,84грн. датою виписки якої є 26.07.2017р., що є датою отримання видаткової накладної № 8377. Даний документ суд вважав належним та допустимим доказом отримання відповідачем товару згідно спірної видаткової накладної №8377 від 26.07.2017р. на суму 39 774,84грн. Більше жодних доказів на підтвердження передачі товару згідно видаткової накладної №8377 від 26.07.2017р. позивач суду не надав.

В процесі дії договору поставки № 6209 від 01.01.2015 року між ФГ ДАНИЛО І К і ТОВ ПЕТРУЦАЛЕК склались довірчі відносини і усі податкові накладні, зареєстровані позивачем, відповідач в своїх податкових деклараціях підтверджував автоматично, не звіряючи їх з фактично отриманими видатковими накладними. Таким чином, відповідач допустив помилку при реєстрації податкових накладних, зокрема у липні 2017 року, зареєструвавши податковий кредит на суму спірної видаткової накладної №8377 від 26.07.2017р.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково вважав доведеним факт отримання відповідачем товару згідно спірної видаткової накладної №8377 від 26.07.2017р. на суму 39 774,84грн. на підставі лише тільки реєстрації податкової накладної.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Позивач вказує, що в процесі співпраці між сторонами склалися партнерські відносини, в ході яких ТОВ ПЕТРУЦАЛЕК на прохання ФГ ДАНИЛО І К здійснювало постачання товару за місцем збирання врожаю, зокрема в поле. Так як за місцем фактичного постачання товару не завжди був присутній директор ФГ ДАНИЛО І К , печатка або довірена особа з усіма необхідними документами, видаткові накладні передавались співробітникам ФГ ДАНИЛО І К для подальшого підписання та направлення на адресу ТОВ ПЕТРУЦАЛЕК засобами поштового зв`язку. Враховуючи надходження оплати від ФГ ДАНИЛО ІК за вже поставлений товар та партнерські відносини, ТОВ ПЕТРУЦАЛЕК з приводу повного розрахунку за поставлений товар не хвилювалось. Тому, не отримуючи взагалі або отримуючи видаткові накладні не з усіма проставленими реквізитами та супутніми документами, ТОВ ПЕТРУЦАЛЕК не вимагало від ФГ ДАНИЛО ІК усунути такі порушення. В той самий день після складання видаткової накладної №8377 від 26.07.2017р. на суму 39 774,84 грн., ТОВ ПЕТРУЦАЛЕК було складено відповідну податкову накладну №8334 від 26.07.2017р. на суму 39 774,84 грн. та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних.

В липні 2017 року ТОВ ПЕТРУЦАЛЕК було здійснено поставки товару ФГ ДАНИЛО І К , що підтверджується:

- видатковою накладною №8377 від 26.07.2017 р. на суму 39 774,84 грн.;

- видатковою накладною №8561 від 31.07.2017 р. на суму 19 319,21 грн.

Загальна сума поставки за липень 2017 року становить 59 094,05 грн., а отже податкова накладна№8334 від 26.07.2017 р. на суму 39 774,84 грн., згідно відповіді ГУ ДФС в Одеській області було включено ФГ ДАНИЛО ІК .

Таким чином, враховуючи положення ст. 187, 201 ПК України, а також реєстрацію ФГ ДАНИЛО ІК податкової накладної №8334 від 26.07.2017р. на суму 39 774,84 грн. та включення даної податкової накладної до податкового кредиту, ФГ ДАНИЛО І К дійсно отримало товар згідно з видатковою накладною №8377 від 26.07.2017 р. на суму 39 774,84 грн.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що факт отримання товару за видатковою накладною №8377 від 26.07.2017р. на суму 39 774,84грн., підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, а саме відповіддю Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області від 30.07.2019р. №16090/10/15-32-54-036-09, з якої вбачається, що Фермерським господарством ДАНИЛО І К /код ЄДРПОУ 35491319/ було зареєстровано податкові накладні, зокрема на суму 39 774,84грн. датою виписки якої є 26.07.2017р., що є датою отримання видаткової накладної №8377, та є належним та допустимим доказом отримання відповідачем товару згідно спірної видаткової накладної №8377 від 26.07.2017р. на суму 39 774,84грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом під час розгляду справи по суті, 01.01.2015 року між ТОВ «ПЕТРУЦАЛЕК» (постачальник) та ФГ «ДАНИЛО І К» (покупець) було укладено договір №6209, згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти і оплатити засоби для пакування та обгортки харчових продуктів, далі «Товар» , у відповідності з умовами даного договору.

Відповідно до п.п. 3.4., 3.5., 3.6., 3.7. договору, вартість кожної окремої одиниці товару, який входить в асортимент партії, зазначається у відповідних накладних, оформлених на кожну партію товару. Покупець зобов`язаний оплатити вартість поставленої партії товару, визначену відповідно п.3.1. даного договору, шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 календарних днів. Датою отримання партії товару покупцем є дата, вказана у відповідних накладних. Підставою для платежу, використаним для оплати, є накладні, що надійшли від постачальника і підписані покупцем. Платіж вважається здійснений з моменту зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно з п.4.1. договору, кількість поставленого товару вказується у відповідних накладних на партію товару.

Положеннями п.5.3. договору передбачено, що за прострочення покупцем строків оплати партії товару відповідно до п.3.5. даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1% від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення. При цьому сплата пені не звільняє покупця від зобов`язання сплатити постачальнику всю суму заборгованості.

За змістом п. 7.1 договору, він вступає в силу з моменту підписання і діє до 30.12.2015р. Якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не повідомить другу сторону у письмовій формі про розірвання договору, строк його дії буде автоматично продовжуватися на кожен наступний календарний рік.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів повідомлення жодної із сторін про розірвання договору, строк його дії автоматично продовжувався на кожен календарний рік, а тому договір станом на дату розгляду справи є чинним.

На виконання своїх зобов`язань за укладеним договором №6209 від 01.01.2015р. позивач поставив, а відповідач прийняв товар: бокси для фруктів та плівку мульчуючу чорно-білу на загальну суму 311 286,51 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін, а саме: № 6483 від 13.05.2016р. на суму 97 892,40 грн., № 3587 від 04.04.2017р. на суму 61 600,06грн., № 5394 від 16.05.2017р. на суму 92 700грн., № 8377 від 26.07.2017р. на суму 39 774,84грн., № 8561 від 31.07.2017р. на суму 19 319,21грн., а також податковими накладними з квитанціями до них, зареєстрованими в установленому законом порядку в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Наявні у справі вищевказані видаткові накладні та податкові накладні в їх сукупності є належними доказами підтвердження достовірності факту передачі позивачем та отримання відповідачем визначеного товару на загальну суму 311 286,51грн., чим спростовується безпідставне твердження відповідача про зворотне.

Отже, за встановленими судом на підставі вищезгаданих документів обставинами справи загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару за вищевказаним договором поставки складає 311 286,51 грн.

Таким чином, відповідно до умов п. 3.5 даного договору остаточний розрахунок з позивачем за отриманий згідно з вищевказаними накладними товар відповідач повинен був здійснити не пізніше 08 серпня 2017 року.

Проте, відповідач повернув позивачеві частину товару на суму 55 620 грн. згідно з накладною № 18 від 25.07.2017 та здійснив лише часткову оплату товару поставленого згідно з договором №6209 від 01.01.2015р. за вищевказаними видатковими накладними у загальному розмірі 269 544,45 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача та відповідними платіжними дорученнями відповідача, а весь інший отриманий товар залишився неоплаченим, у зв`язку з чим в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 41 742,06 грн., що підтверджується обґрунтованим розрахунком обчисленим позивачем.

Отже, заборгованість відповідача за поставлений товар з урахуванням часткової оплати в розмірі 269 544,45 грн., у тому числі повернення товару на суму 55 620 грн., становить 41 742,06 грн.

Претензією № 36 від 25.02.2019р. позивач повідомив відповідача про наявність простроченої заборгованості за поставлений згідно з договором поставки за вищевказаними накладними товар та виклав вимогу оплатити існуючу заборгованість.

Вказану претензію відповідач залишив без відповіді і задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Дії сторін (передача продавцем товару дистриб`ютору за видатковими накладними, прийняття товару дистриб`ютором) відповідають змісту правовідносин за договором поставки.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом установлено, що вищевказаний договір містить умову про строк оплати товару, відповідно до якої покупець зобов`язався здійснити оплату вартості кожної партії товару протягом 7 календарних днів з моменту отримання відповідної партії товару від продавця. Зобов`язання покупця щодо оплати товару вважаються виконаними у момент зарахування на розрахунковий рахунок продавця відповідної суми грошових коштів, вказаної у видаткових накладних.

Відповідно до ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 91 ГПК України).

Місцевий господарський суд правомірно не взяв до уваги доводи відповідача про те, що його заборгованість перед позивачем відповідно до п. 3.5 договору становить 1967,22 грн., оскільки товар за видатковою накладною № 8377 від 26.07.2017р. на суму 39 774,84грн. він від позивача не отримував, оскільки такі доводи об`єктивно нічим не підтверджені, спростовуються матеріалами справи та не відповідають вимогам закону, що регулює виниклі між сторонами правовідносини.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; відповідно до частин 1, 2 статті 9 зазначеного вище Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. При застосуванні засобів обчислювальної та іншої оргтехніки реквізити можуть бути зафіксовані у вигляді коду. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Разом із тим, за приписами ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Обставини справи щодо одержання відповідачем товару відповідно до умов укладеного договору поставки та згідно з вищевказаним наявним у справі документом первинного бухгалтерського обліку (видаткова накладна № 8377 від 26.07.2017р. на суму 39 774,84грн.) у відповідні строки та кількості послідовно визнавались відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме листом Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області від 30.07.2019р. №16090/10/15-32-54-036-09, яким повідомлено, що Фермерським господарством «ДАНИЛО І К» /код ЄДРПОУ 35491319/ було зареєстровано податкові накладні, зокрема на суму 39 774,84грн., датою виписки якої є 26.07.2017р., що є датою отримання видаткової накладної №8377, та є належним та допустимим доказом отримання відповідачем товару згідно з спірною видатковою накладною №8377 від 26.07.2017р. на суму 39 774,84грн. Також, окрім змісту листа від 30.07.2019р. №16090/10/15-32-54-036-09 це підтверджується змістом податкових накладних з розшифровками податкових зобов`язань. В апеляційній скарзі відповідачем не наведено обставин справи, з яких у суду повинні були виникнути сумніви щодо достовірності визнаних обставин та добровільності їх визнання на час вчинення тієї чи іншої дії, а доводи апеляційної скарги в цій частині є надуманими та непереконливими.

Наявна в матеріалах справи видаткова накладна № 8377 від 26.07.2017р. на суму 39 774,84грн., підписана уповноваженими представниками сторін, яка містить посилання на укладений договір поставки № 6209 від 01.01.2015, відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підтверджує факт передачі позивачем та отримання відповідачем визначеного товару, тому на підставі такої накладної проводяться розрахунки між сторонами.

Не приймаються до уваги посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що 18.10.2019, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення у даній справі, відповідачем було виправлено свою помилку, зроблено відповідні уточнення податкових зобов`язань та скасовано реєстрацію податкової накладної в липні 2017 року на суму 39774,84 грн., яка була єдиним доказом, наданим позивачем на підтвердження факту отримання товару згідно спірної видаткової накладної № 8377 від 26.07.2017 року. Наявні у справі матеріали свідчать про те, що у відзиві на позовну заяву поданому до суду першої інстанції 04.06.2019 ФГ ДАНИЛО І К жодним чином не зазначало, що податкову накладну в липні 2017 року на суму 39 774,84 грн. ним було зареєстровано помилково, і лише 18.10.2019р., тобто більше ніж через два роки з моменту реєстрації податкової накладної та після ухвалення судом рішення на користь позивача, ФГ ДАНИЛО І К було зареєстровано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки вони об`єктивно нічим не підтверджені та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростувавши факту отримання від позивача товару у визначених кількості та вартості, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв`язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 41 742,06 грн. обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що підлягає стягненню.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач на підставі п. 5.3 договору поставки нарахував відповідачеві 7 597,05 грн. пені, та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 11 883,04 грн. втрат від інфляції та 3 635,82 грн. 3% річних.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і договір є обов`язковим до виконання.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договорів строку виконання грошового зобов`язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не заперечується, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та втрат від інфляції є обґрунтованою.

За результатами перевірки обчислених позивачем розрахунків пені, процентів річних та втрат від інфляції судом першої інстанції встановлено, що розрахунок пені обчислено помилково, оскільки не вірно визначено періоди прострочення, тому розмір пені за розрахунком суду становить 7 722,28грн. Враховуючи, що заявлена до стягнення сума пені є меншою, ніж та що встановлена судом, стягненню підлягає сума пені обчислена позивачем у розмірі 7 597,05грн.

За розрахунком суду розмір 3% річних становить 3 635,80грн. Враховуючи, що заявлена до стягнення сума річних є більшою, ніж та що встановлена судом, стягненню підлягає сума 3% річних у розмірі 3 635,80грн.

Також, за розрахунком суду розмір інфляційних втрат становить 12 618,61грн. Враховуючи, що заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж та що встановлена судом, стягненню підлягає сума інфляційних обчислена позивачем у розмірі 11 883,04грн.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому доводи скаржника в цій частині не приймаються до уваги.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 2881,50 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 16 вересня 2019 року у справі № 916/1297/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фермерського господарства «ДАНИЛО І К» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Мишкіна М.А.