Постанова

від 23.12.2019 по справі 904/1708/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2019 Справа № 904/1708/19

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №511

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.

секретар судового засідання Мацекос І.М.

за участю представників:

від позивача: Гуртовий В.Ю., довіреність №7/10-3756 від 21.12.2018, представник

від відповідача: Журавель Г.В., виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19.06.2019, керівник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2019 у справі №904/1708/19 (головуючий суддя Бєлік В.Г., суддя Манько Г.В., суддя Назаренко Н.Г.; рішення ухвалене о 14:55 год. у місті Дніпро, повний текст рішення складено та підписано 18.10.2019)

за позовом Дніпровської міської ради, м.Дніпро

до Громадської організації "Дніпро", м.Дніпро

про визнання права власності на будівлі та споруди

ВСТАНОВИВ:

Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Громадської організації "Дніпро" про визнання права власності на будівлі та споруди: основна будівля літ. А-1 та прибудова літ. А 1 -1, загальною площею 140,5 кв. м; надбудова; сходи літ. а; туалет літ. Б; сторожка літ. В; склад ПММ літ. Г; навіси літ. Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, У, Ф; сарай літ. Т; Абісинський колодязь №1; споруди №2-5; пристань №6-9; мости №10-14; мостіння літ. І, що розташовані за адресою: вул. Євгена Маланюка, 1 Д у м. Дніпро.

Позовні вимоги обґрунтовано тими обставинами, що спірні будівлі і споруди були збудовані відповідачем самовільно, земельна ділянка під час зведення об`єкту у відповідача була відсутня, у зв`язку з чим Дніпровська міська рада в інтересах територіальної громади вирішила взяти на себе відповідальність за приведення земельної ділянки і самовільно зведених будівель і споруд у належний стан, тому звернулась з позовом про визнання права комунальної власності на підставі частини 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2019 у справі №904/1708/19 в задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради до Громадської організації "Дніпро" про визнання права власності на будівлі та споруди - відмовлено у повному обсязі.

Приймаючи рішення, суд виходив з доведеності позивачем вимог про визнання права власності на будівлі та споруди, однак разом із цим встановив факт пропущення позивачем строку позовної давності, в межах якого особа може звернутися до суду з позовом .

Не погодившись з означеним рішенням, Дніпровська міська рада (позивач) звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2019 у справі №904/1708/19 скасувати, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На думку позивача, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про застосування строку позовної давності, оскільки такий позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання порушення. За твердженням позивача, порушення прав територіальної громади міста зі сторони відповідача є триваючим і це підтверджується також тим, що ця громадська організація без відповідних дозволів здійснила самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці комунальної форми власності, тим самим стала користуватися останньою.

Громадська організація "Дніпро" (відповідач) у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2019 без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач вказує, що апелянт, обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу посилається на норми Конституції УРСР, Земельного кодексу УРСР, повноважень органів місцевого самоврядування щодо контролю та розпорядження земельними ділянками, однак предметом спору у даній справі є об`єкт нерухомого майна, який Дніпровська міська рада вважає самовільно побудованим, не надаючи оцінку тому факту, що доказами у справі доведено як передачу земельної ділянки у користування ще у 1960-1970 роках, так і існування спірних об`єктів нерухомості до 1990 року, а також той факт, що законодавство УРСР не містить поняття самовільно побудований об`єкт щодо об`єктів підприємств, організацій, кооперативів.

Крім того, відповідач вказує, що позивач, пред`являючи позов послався саме на факти та рішення у господарській справі №25/60-08, яка містить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.01.2012. Таким чином, позивач визнав, що знав про своє порушення прав не пізніше дати ухвалення постанови. При цьому відповідач вказує, що доводи Дніпровської міської ради щодо триваючого правопорушення не мають посилань на норми Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності. Вважає, що цивільне законодавство не містить поняття триваюче правопорушення, а тому вважає це намаганням позивача застосувати принципи та норми кримінального права або норм притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідач звертає увагу на правову позицію Вищого господарського суду України, викладену в постанові "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських справ", згідно з якою якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу. Тому відповідач вважає, що Дніпровською міською радою заявлено позов майнового характеру про право власності на нерухоме майно зі спливом позовної давності.

В судовому засіданні 23.12.2019 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а представник відповідача заперечував на її задоволенні з підстав, наведених у відзиві.

За результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 23.12.2019 прийнято постанову, з проголошенням вступної та резолютивної частин.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, які приймали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом апеляційної інстанції встановлено такі обставини.

Довідкою Виконавчого комітету Придніпровської міської Ради депутатів трудящих від 09.12.1968 підтверджено, що у м. Придніпровськ було створено та з 1968 року працює добровільне товариство "Любителей - судоводителей" (російською мовою, надалі - "Любителів - судноводіїв") у кількості 210 членів товариства, якому надано право збору внесків для благоустрою станції човнів, утримання охорони та придбання необхідного інвентарю та обладнання (а.с. 105 т.1).

Рішенням Виконкому Самарської райради народних депутатів від 26.02.88 №95/2 "Про утворення кооперативу судноводіїв - любителів "Дніпро" утворено кооператив судноводіїв - любителів "Дніпро" та вирішено зареєструвати Статут цього кооперативу (а.с. 98 т.1).

Як убачається зі спільного листа директора та голови профкома Придніпровської ДРЕС імені 50-річчя Радянської України Ордена Леніна Виробничого енергетичного об`єднання "Дніпроенерго" на ім`я голови Дніпропетровської міської Ради народних депутатів із земель, відведених Придніпровській ДРЕС, на підставі якого Придніпровська ДРЕС клопотала про переоформлення кооперативу "Дніпро" права на земельну ділянку під стоянку для човнів у відведених раніше і фактично зайнятих розмірах, рішенням спочатку виконкому Придніпровської міськради, а потім Дніпропетровської міської ради було виділено дільницю кооперативу судноводіїв - любителів "Дніпро" для організації стоянки для човнів (акт на право користування землею №141 від 10.11.1987р.), на якій було проведено укріплення каменем берегової лінії, обладнано склад ПММ, які є складовою частиною човнової станції (а.с. 97 т. 1).

З листа Архітектора Самарського району Головного архітектурно-планувального управління Виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 24.06.87 №Я-2 "Про закріплення меж човнової стоянки" на адресу голови човнової стоянки "Дніпро" повідомлено про те, що оскільки на теперішній час немає необхідності у знесенні стоянки, вона буде функціонувати до закінчення робіт по виконанню генерального плану, після чого ГоловАПУ повернеться до розгляду питання про збереження стоянки на території, що існує, або перенесення її на новий майданчик (а.с. 100 т.1).

15.09.1993 за вх. №21/247 в міській раді було зареєстроване звернення Голови кооперативу судноводіїв - любителів "Дніпро", в якому викладено прохання переоформити правовстановлюючі документи - держакт, виданий Виконкомом Придніпровської міської ради від 13.01.1976 під №16 на земельну ділянку за адресою: 320112, Дніпропетровськ, "Лодочная станция" (російською мовою, надалі також - "човнова станція"), яку займає цей кооператив, та видати державний акт нового зразку на право постійного користування землею (а.с. 106 т.1).

27.09.1996 між Виконкомом міської Ради народних депутатів ("Орендодавець") на підставі рішення Ради народних депутатів від 23.09.92 №34, з однієї сторони, та Кооперативом судноводіїв - любителів "Дніпро" ("Орендар"), з іншої сторони, укладено договір про те, що Орендодавець на підставі рішення міськвиконкому №1313 від 15.12.94р. передав, а "Орендар" прийняв в орендне користування земельну ділянку площею 19655 м кв. ж/м "Придніпровський" у тимчасове користування зі строком з січня 1996 по грудень 1996 року, за умовами пункту 7 якого, після закінчення строку договору, при невиконанні будівельних робіт "Орендар" зобов`язаний повернути земельну ділянку "Орендодавцю". Як убачається зі змін, внесених безпосередньо у текст цього договору, строк його дії продовжений по грудень 1998 року (а.с. 99 т.1).

Розпорядженням Виконкому Дніпропетровської міської ради №155р від 22.02.1999 було зареєстровано Статут громадської організації "Дніпро" (а.с. 107-108 т.1) та видано Свідоцтво про реєстрацію об`єднання громадян від 22.02.1999 №300 (а.с. 148 т.1).

Відповідно до Довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №5287 від 24.05.99, Громадська організація "Дніпро" є юридичною особою з організаційно-правовою формою господарювання - громадська організація, форма власності - колективна власність, місцезнаходження: м. Дніпропетровськ, Самарський р-н, вул. Гаванська, 1, ідентифікаційний код 25724839 (а.с. 149 т.1).

Згідно вказаного вище Статуту (в редакції 1999 року) Громадська організація "Дніпро" була зареєстрована 22.02.1999, набуває статус юридичної особи та є правонаступником Кооперативу судноводіїв - любителів "Дніпро". Місце знаходження організації "Дніпро": 320112, м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 1 причал "Дніпро".

Відповідно до реєстраційної справи Громадської організації "Дніпро" (код ЄДРПОУ 25724839), яка зберігається в архівному управлінні Департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради, засновниками цієї юридичної особи є фізичні особи у кількості 300 осіб, первинна реєстрацію цієї юридичної особи було здійснено 22.02.1999 виконкомом Дніпропетровської міської ради, місцем знаходження цієї юридичної особи є м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 1 (а.с. 142-161 т.1).

06.07.2005 за замовленням відповідача виготовлено технічний паспорт на комплекс майна "будівлі та споруди" за адресою: вул. Кантемирівська, 1 Д, у якому на сторінці "План земельної ділянки» позначено територію земельної ділянки, зазначено у таблиці експлікаційні дані об`єкту, зроблено примітку "побудовано самовільно", у якій відзначено, що самовільно збудовані "Основна будівля, літ А-1, літ. А 1 -1 - площею 139,8 кв.м, "Склад ПММ", а також зроблено примітку "Даний об`єкт нерухомості літ. А-1, літ. А-1 загальною площею 139,8 кв. м, літ. Г підлягає введенню в експлуатацію".

На сторінці Технічного паспорту "Характеристика будинку, господарських будівель та споруд" наведені характеристики розміщених на земельній ділянці будинків, господарських будівель та споруд, зокрема зазначено рік побудови - 1990 рік, вказано незазначену у наведених вище відмітках площу "Склад ПММ" - 15,6 кв. м.

24.12.2007 Громадська організація "Дніпро" звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Дніпропетровської міської ради, в якому просила визнати право власності на будівлі та споруди за адресою: вул. Кантемирівська, 1 Д: основна будівля - літ. А-1, А 1 -1 загальною площею 139,8 кв. м; туалет (літ. Б); тимчасова сторожка (літ. В); склад ПММ (літ. Г); №1 Абісинський колодязь; №2 огорожа; №3 - 6 пристань; №7-10 мости.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2008 у справі №25/60-08 позов Громадської організації "Дніпро" до Дніпропетровської міської ради задоволено повністю.

Задовольняючи позов у справі №25/60-08, господарський суд встановив, що після укладення Договору №1390 від 29.09.1999 про право тимчасового користування земельної ділянки позивачем було побудовані вищезазначені будівлі та споруди, що підтверджується технічним паспортом, у якому відзначено, що ці будівлі побудовано самовільно. Виходячи із того, що позивач є законним власником спірних об`єктів нерухомого майна, а його право власності, враховуючи обставини справи щодо неможливості розпорядження власністю з підстав відсутності реєстрації права власності підлягає захисту, керуючись нормами статей 16, 328, 376, 391 Цивільного кодексу України, господарський суд вважав позовні вимоги позивача про визнання права власності без введення в експлуатацію правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2008 у справі №25/60-08 та постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2008 було зареєстровано 31.10.2008 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за №25255217 право колективної власності за Громадською організацією "Дніпро".

Між тим в подальшому постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 за апеляційною скаргою прокурора Самарського району м.Дніпропетровська рішення Господарського суду Дніпропетровської області скасовано, прийнято нове рішення у задоволенні позовних вимог Громадської організації "Дніпро" до Дніпропетровської міської ради відмовити.

Як вказує позивач, у червні 2018 до Департаменту правового забезпечення звернулось Комунальне підприємство "Міські причали" Дніпровської міської ради з листом від 01.06.2018 №73/1, у якому це комунальне підприємство просило міську раду здійснити заходи щодо визнання права власності за територіальною громадою міста Дніпро на самочинно збудоване майно за адресою: вул. Євгена АДРЕСА_1 у АДРЕСА_2 Дніпро з посиланням на обставини, встановлені вказаними вище рішеннями господарських судів у справі №25/60-08.

На лист Комунального підприємства "Міські причали" Дніпровської міської ради від 01.06.2018 №73/1 Департамент правового забезпечення повідомив, що було ініційовано проведення реєстраційної дії щодо скасування запису про право власності №25255217 на будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_3 Євгена Маланюка АДРЕСА_4 і просив надати для претензійно-позовної роботи всі наявні документи по цьому об`єкту.

19.07.2018 на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2008 у справі №25/60-08, але без посилання на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2008 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.07.2018 за № 1606325912101 було зареєстровано право приватної власності за Громадською організацією "Дніпро".

27.07.2018 на підставі постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 у справі №25/60-08 рішенням державного реєстратора Сакалюк С.Г. Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради №42262661 реєстрацію означеного права власності скасовано.

Із посиланням на те, що у червні 2018 та в жовтні 2018 року до Департаменту правового забезпечення зверталося Комунальне підприємство "Міські причали" Дніпровської міської ради з листами від 01.06.2018 №73/1 та від 30.10.2018 за №123/1, у яких це комунальне підприємство просило міську раду здійснити заходи щодо визнання права власності за територіальною громадою міста Дніпро на самочинно збудоване майно за адресою: вул. Євгена АДРЕСА_4 , та з посиланням на обставини, встановлені вказаними вище рішеннями господарських судів у справі №25/60-08, та що під час зведення спірних будівель і споруд у 1990 році Громадська організація "Дніпро" не мала у користуванні земельної ділянки та, відповідно, і право забудови, збудувала їх без проекту на будівництво, а отже самовільно, та що Дніпровська міська рада в інтересах територіальної громади вирішила взяти на себе відповідальність за приведення земельної ділянки та самовільно зведених будівель і споруд у належний стан, та з метою забезпечення прав на безпечне для життя і здоров`я довкілля, повноцінного життєвого середовища, прогнозування розвитку та розбудови інфраструктури міста, Дніпровська міська рада звернулась у квітні 2019 року до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Громадської організації "Дніпро", в якому просить визнати право комунальної власності на зазначені будівлі і споруди, застосувавши частину 5 статті 376 Цивільного кодексу України.

Як вказує Дніпровська міська рада (позивач) для цілей пред`явлення позову до відповідача позивачем було замовлено виготовлення технічного паспорту з метою виявлення наявних на зазначеній земельній ділянці зведених об`єктів, а Комунальне підприємство "Міські причали" Дніпропетровської міської ради замовило у Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецекспертиза" оцінку спірного майна.

На виконання такого замовлення кваліфікованим експертом, інженером з інвентаризації нерухомого майна Лотковим В.В. було проведено технічну інвентаризацію, за результатами якої було виготовлено технічний паспорт від 11.09.2018 на самовільно побудовані будівлі та споруди: основна будівля літ. А-1 та прибудова літ.А 1 -1, загальною площею 140,5 кв. м; надбудова; сходи літ. а; туалет літ. Б; сторожка літ. В; склад ПММ літ. Г; споруди 32-5; пристань №6-9; мости №10-14; мостіння літ. І. Як вказано у цьому Технічному паспорті зазначені будівлі і споруди побудовані у 1970 - 1980 роках.

Згідно звіту Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецекспертиза" про оцінку майна № USE-10102018 визначено ринкову вартість спірного майна у розмірі 1503706,00 грн.

Правовою підставою для пред`явлення такого позову позивач визначив наступні норми права:

- статтю 124 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (1978 року), відповідно до якої органами державної влади в областях, районах, містах, районах у містах, селищах в селах України є обласні, районі міські, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів.

- статтю 125 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (1978 року), згідно якої місцеві Ради народних депутатів вирішують усі питання місцевого значення, виходячи із загальнодержавних інтересів та інтересів громадян, які проживають на території Ради, проводять у життя рішення вищестоящих державних органів, керують діяльністю нижчестоящих Рад народних депутатів, беруть участь в обговоренні питань республіканського й загальносоюзного значення, вносять з цих питань свої пропозиції. Місцеві Ради народних депутатів керують на своїй території державним, господарським і соціально-культурним будівництвом; здійснюють контроль за своєчасним і якісним проведенням робіт по складанню проектів забудови та земле господарського устрою, топографічно-геодезичних зйомках, обслідуванню ґрунтів та інших проектно-розвідувальних робіт, зв`язаних з поліпшенням використання міських земель.

- статтю 11 Земельного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (1970 року), за якою міські Ради народних депутатів, їх виконавчі комітети, зокрема, здійснюють державний контроль за використанням та охороною всіх земель; надають у користування, а також вилучають земельні ділянки для державних або громадських потреб відповідно до статей 16, 37, 38 цього Кодексу; видають землекористувачам документи на право користування землею.

- частину 1 статті 24 Земельного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (1970 року), яка визначає, що залежно від цільового призначення кожної земельної ділянки, наданої в користування, землекористувачі мають право в установленому порядку, зокрема, зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будови і споруди.

- статтю 13 Конституції України (1996 року), яка визначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

- статтю 14 Конституції України (1996 року), відповідно до якої право власності на землю гарантується; це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

- частину 2 статті 41 Конституції України (1996 року), за приписами якої користування об`єктами права державної та комунальної власності має відповідати закону.

- статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №457/97-ВР, якою передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і змагальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контрою за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

- статтю 317 Цивільного кодексу України (2004 року) власникові належать права володіння, користування ат розпорядження своїм майном.

- частину 1 статті 321 Цивільного кодексу України (2004 року), яка встановлює, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відмовляючи позивачеві в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що встановив наступні обставини:

29.09.1999р. між відповідачем та виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради був укладений Договір № 1390 на право тимчасового користування землею, згідно з яким позивачу була надана в тимчасове користування земельна ділянка загальною площею 19 655 кв.м. за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 1. Відповідно до п.1.2. Договору земельна ділянка була надана на 10 років, тобто до 29.09.2009 р., по фактичному розміщенню причалу.

У 2005 році була змінена адреса причалу: замість вул. Гаванський, 1 була присвоєна нова адреса вул. Кантемирівська, 1Д, що підтверджується розпорядженням міського голови №334р від 28.04.2005 р., схемою адресації та довідкою Міського комунального підприємства "Земград" № 232 від 15.04.2005р.

Розпорядженням міського голови від 28.04.2005 № 334р "Про присвоєння адреси причалу по вул. Кантемирівській (Самарський район)" присвоєно причалу адресу - вул. Кантемирівська, 1 Д, додатком до якого є схема адресації, про що також свідчить довідка Міського комунального підприємства "Земград" від 15.04.2005 № 232.

06.07.2005 за замовленням відповідача виготовлено технічний паспорт на комплекс майна "будівлі та споруди" за адресою: вул. Кантемирівська, 1 Д, у якому на сторінці "План земельної ділянки" позначено територію земельної ділянки, зазначено у таблиці експлікаційні дані об`єкту, зроблено примітку "Побудовано самовільно", у якій відзначено, що самовільно збудовані: "Основна будівля, літ А-1, літ А'-1" площею 139,8 кв. м, "Склад ПММ", а також зроблено примітку "Даний об`єкт нерухомості літ А-1, літ А'-1" заг. пл. 139,8 кв. м, літ. Г підлягає введенню в експлуатацію".

Після укладання договору тимчасового користування земельною ділянкою, позивачем на зазначеній земельній ділянці були виконані будівельні роботи та роботи з реконструкції внаслідок чого утворилися наступні будівлі та споруди причалу, які складаються з: основної будівлі (літера А-1, А 1 -1) загальною площею 139,8 кв.м; туалету (літера Б), тимчасової сторожки (літера В); складу ПММ (літера Г); № 1 Абісинського колодязя; № 2 огорожи; № 3-6 пристані; № 7-10 мостів. Цей факт підтверджується технічним паспортом від 06.07.2005р. (інвентаризаційна справа № 33715 кв 20), складеним КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", в якому зазначено, що ці будівлі побудовано самовільно, та вони підлягають узаконенню.

24.12.2007 Громадська організація "Дніпро" звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської міської ради. Просила визнати право власності на будівлі та споруди за адресою: вул. Кантемирівська, 1 Д: основна будівля - літ. А-1, А'-1 загальною площею 139,8 кв. м.; туалет (літ. Б); тимчасова сторожка (літ. В); склад ПММ (літ. Г); № 1 Абісинський колодязь; № 2 огорожа; № 3 - 6 пристань; № 7-10 мости.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2008 по справі №25/60-08 позов Громадської організації "Дніпро" до Дніпропетровської міської ради задоволено повністю. Задовольняючи позов, суд застосував ст. ст. 328, 376, 391 Цивільного кодексу України; встановив, що після укладення договору № 1390 про право тимчасового користування земельної ділянки позивачем було побудовані вищезазначені будівлі та споруди, що підтверджується технічним паспортом, у якому відзначено, що ці будівлі побудовано самовільно. У рішенні суд виходив із того, що "позивач є законним власником спірних об`єктів нерухомого майна, а його право власності, враховуючи обставини справи щодо неможливості розпорядження власністю з підстав відсутності реєстрації права власності підлягає захистові відповідно до ст. ст. 16, 376, 391 Цивільного кодексу України, суд вважає позовні вимоги позивача про визнання права власності без введення в експлуатацію правомірними та такими, що підлягають задоволенню".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 за апеляційною скаргою прокурора Самарського району м. Дніпропетровська рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2008 скасовано, у задоволенні позову Громадської організації "Дніпро" до Дніпропетровської міської ради відмовлено. Апеляційний суд встановив ті ж обставини, що і суд першої інстанції, зокрема, що "позивачем самочинно та без узгодження з відповідним органом місцевого самоврядування, було здійснено будівельні роботи з реконструкції та добудові причалу, внаслідок чого виникли об`єкти нерухомості, перелічені у технічному плані БТІ"; "позивач здійснив самовільне будівництво на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка по вул. Гаванська, 1 призначена для обслуговування причалу".

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що:

- з матеріалів справи вбачається, що будівлі та споруди за адресою: вул. Кантемирівська, 1 Д: основна будівля - літ. А-1, А'-1 загальною площею 139,8 кв. м.; туалет (літ. Б); тимчасова сторожка (літ. В); склад ПММ (літ. Г); № 1 Абісинський колодязь; № 2 огорожа; № 3 - 6 пристань; № 7 -10 мости збудовані без згоди власника земельної ділянки, тобто є самочинним будівництвом;

- матеріали справи не містять доказів, що ці самовільно побудовані будівлі та споруди введено в експлуатацію. Тобто, право власності на зазначені споруди відповідач не набув;

- доказів порушення прав інших осіб в разі визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем, як власником земельної ділянки, відповідачем до матеріалів справи не надано;

- як убачається з реєстраційної справи Громадської організації "Дніпро" вона зареєстрована 22.02.1999;

- документальне підтвердження того, що Громадська організація "Дніпро" є правонаступником Кооперативу судноводіїв - аматорів "Дніпро" суду не надано, оскільки жодна з редакцій Статуту відповідача не містить відомостей про таке правонаступництво.

При цьому суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про те, що існують прямі письмові докази, які доводять факт існування як Кооперативу судноводіїв-аматорів Дніпро до 1990 року, так і об`єктів нерухомого майна, а саме: листи Виробничого енергетичного об`єднання "Дніпроенерго", Рішення Виконкому Самарської райради народних депутатів від 26.02.88 №95/2, Договір на право тимчасового користування землею від 27.09.1996 року між Виконкомом міської ради народних депутатів та Кооперативом судноводіїв-аматорів "Дніпро", лист Головного архітектурно-планувального управління Виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 24.06.1987, та погашений технічний паспорт КП ДМБТІ, з вказівкою про побудову спірних об`єктів нерухомості у 1990 році, технічний паспорт на встановлення зовнішніх меж землекористування Лодочна станція Дніпро 1994 року, довідка Виконкоми Придніпровської міської ради депутатів трудящих від 09.12.1968.

Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

За частиною 5 статті 376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З урахуванням встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що Дніпровська міська рада має право на визнання права власності за собою на спірне майно.

Разом із цим, відмовляючи позивачеві в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що встановив також, що позивачем пропущено строк позовної давності для пред`явлення позову, про що відповідачем зроблено відповідну заяву.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції частково погоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами та правовими висновками з таких мотивів.

Спірні правовідносини виникли з приводу визнання права за територіальною громадою міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на земельній ділянці, яка розташована в межах міста Дніпро.

Загальні способи захисту цивільних прав і інтересів передбачені статтею 16 Цивільного кодексу України, яким серед інших може бути визнання права.

При виборі способу захисту цивільного права необхідно врахувати специфіку права та характер його порушення. Захист права відбувається з урахуванням установлених законом меж здійснення суб`єктивного права на захист і компетенції суду.

Відповідно до законодавства, діючого на момент пред`явлення позову, встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частини перша, друга статті 328 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 376 Цивільного кодексу України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності хоча б однієї з наведених умов:

- земельна ділянка не відведена для цієї мети;

- відсутній належний дозвіл на будівництво;

- відсутній належним чином затверджений проект;

- при будівництві допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Стаття 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначає, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, наразі судовими рішеннями у справі №25/60-08 вже встановлений факт самовільного будівництва об`єктів на означеній земельній ділянці.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Разом із цим, судом апеляційної інстанції з матеріалів цієї справи встановлено, що означена земельна ділянки по вул. Євгена Малюка, 1 Д, до того Кантемирівська, а до того Гаванська, починаючи з 1968 року неодноразово надавалась органами місцевого самоврядування в тимчасове користування спочатку добровільному товариству Любителів - судноводіїв "Дніпро", в подальшому кооперативу судноводіїв - любителів "Дніпро", а в подальшому Громадській організації "Дніпро".

Таким чином, увесь час свого існування Громадська організація "Дніпро" займала та використовувала означену земельну ділянку за її цільовим призначенням - для розміщення човнової стоянки.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на запит господарського суду у цій справі Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" (КП "ДМБТІ") в матеріали справи було надано копію технічної документації, що виготовлена на підставі проведеної в 2005 році технічної інвентаризації. При цьому КП "ДМБТІ" повідомило суд, що в матеріалах інвентаризаційної справи відсутній технічний паспорт на нерухоме майно, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Кантемирівська, 1 Д, оскільки технічні паспорти видаються замовникам, а залучення до матеріалів інвентаризаційної справи технічних паспортів не передбачено положеннями Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2001, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за №582/5773 (а.с. 165-169 т.1).

Згідно відомостей, які містить технічна документація за адресою по вул. Кантемирівська, 1 Д у м. Дніпропетровськ розташована будівля літ. А-1 та літ. А 1 -1, загальною площею 139,8 м кв., щодо якої зазначено, що цю будівлю "побудовано самовільно" та "підлягає введенню в експлуатацію, узаконенню" (а.с. 166 т.1).

Згідно відповіді Державного архіву Дніпропетровської області від 13.09.2019 вих. №742/0/126-19, що було надано на запит господарського суду, до матеріалів справи надано завірену копію рішення виконкому Придніпровської міської ради Дніпропетровської області №17 від 13.01.1976 "Про закріплення території 2,09 га із наявними будівлями за спілкою судноводіїв-любителів м. Придніпровська" із додатками. У документах Придніпровської міської ради за 1968-1977 роки ніяких інших відомостей щодо "Спілки судноводіїв-любителів" (Кооперативу судноводіїв - аматорів "Дніпро") немає. Документи Самарської районної ради м.Дніпропетровська (до складу якої в 1997 році увійшло м. Придніпровськ) в архіві на зберіганні відсутні (а.с. 220 т.1).

Так у наданій з Державного архіву Дніпропетровської області копії рішення Виконавчого комітету Придніпровської міської Ради депутатів трудящих від 13.01.76 №17 "Про закріплення території 2,09 га з наявними будівлями за товариством судноводіїв-любителів м.Придніпровська" зазначено, що розглянувши клопотання добровільного товариства судноводіїв-любителів м. Придніпровська з проханням закріпити за ними займану територію 2,09 га з наявними будівлями, згідно плану, що додається, і керуючись Земельним кодексом Української РСР, виконком міської Ради депутатів трудящих вирішив закріпити за товариством судноводіїв - любителів м. Придніпровська територію 2,09 га з наявними будівлями строком до 10 років (а.с. 221 т.1).

До вказаної вище відповіді Державного архіву Дніпропетровської області надано також копію заяви від Добровільного товариства судноводіїв - любителів м. Придніпровська, в якому зазначено, що у зв`язку з тим, що будівництво затону для стоянки моточовнів, належних мешканцям міста Придніпровська на 343 стояночних місця, а також службові приміщення повністю закінчено, це Товариство просить Міськвиконком затвердити займану товариством територію з надземними будівлями згідно генерального плану що додається. Крім того присвоїти кооперативу назву "лодочная станція "Дніпр" (російською мовою) (а.с. 222 т.1).

Між тим із наданої Державним архівом Дніпропетровської області копії генерального плану "лодочной станції судоводителей любителей г. Придніпровська" (російською мовою), убачається, що на ньому зображено територію земельної ділянки на березі ріки Дніпро з затоном та причалами для човнів, мостами, а також розташованими на цій території будівлею - приміщення обслуговування та місця ПММ (а.с. 223-224 т.1).

Таким чином, за наявними у цій справі доказами судом апеляційної інстанції встановлено, що ще у 1976 році на спірній земельній ділянці в цілому було завершено будівництво човнової станції, до складу якої входили затон, причали, мости, будівля для службових приміщень, споруда для зберігання ПММ, а вже з 1992 року на території човнової станції Громадської організації "Дніпро" (тоді кооператив) знаходилась будівля 1 Д: основна будівля (літера А-1, А 1 -1) загальною площею 139,8 кв. м; туалет (літера Б); тимчасова сторожка (літера В); склад ПММ (літера Г); №1 Абісинський колодязь; №2 огорожа; № 3-6 пристань; №7-10 мости.

Суд апеляційної інстанції враховує, що пунктом 4 постанови пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою. Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" дозвільний документ (статті 35 - 37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об`єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

За частиною третьою пункту 12 вказаної Постанови, вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Виходячи із наведених вище правових позицій суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що матеріали цієї справи не містять прямих (безпосередніх) доказів, в яких висловлено згоду власника землі на будування спірних будівель і споруд: основна будівля - літ. А-1, літ. А 1 -1 загальною площею 139,8 кв. м; туалет (літ. Б); тимчасова сторожка (літ. В); склад ПММ (літ. Г); №1 Абісинський колодязь; №2 огорожа; №3 - 6 пристань; №7 -10 мости за адресою вул. Євгена Маланюка, 1Д (вул. Кантемирівська), м.Дніпро.

Також відповідачем не надано доказів того, що ці самовільно побудовані будівлі та споруди введено в експлуатацію.

Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у цій справі хоча і помилково встановив, що відповідач не є правонаступником кооперативу судноводіїв - любителів "Дніпро", але водночас належно вмотивував свій висновок, що надані відповідачем документи не підтверджують надання відповідачу земельної ділянки в користування з метою побудови спірних об`єктів та надання згоди позивача на будівництво, у зв`язку з чим правильно визнав обґрунтованими позовні вимоги про визнання права власності на означені спірні будівлі та споруди за територіальною громадою м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради.

Разом з цим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у цій справі про те, що вимога позивача про визнання за територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради права власності на спірне майно з підстав, встановлених частиною 5 статті 376 Цивільного кодексу України, не підлягає задоволенню через сплив позовної давності для пред`явлення таких вимог.

Так у випадку визнання позовних вимог судом обґрунтованими і заявлення стороною у справі про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Верховним Судом в постанові від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17 звернуто увагу на те, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Колегія суддів вважає, що з урахуванням встановлених вище обставин місцевим господарським судом правильно встановлений факт спливу позовної давності, з огляду на те, що позивач міг дізнався про порушення свого цивільного права принаймні з 10.01.2012 - моменту винесення постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду по справі №25/60-08, стороною якої він був. При цьому позивач не навів доказів неможливості своєчасного звернення до суду з відповідним позовом про захист своїх прав.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Матеріалами справи підтверджено, що до прийняття рішення у справі по суті спору відповідачем було подано суду першої інстанції клопотання про застосування до спірних правовідносин позовну давність, передбачену статтями 256, 257 Цивільного кодексу України (а.с. 170 т.1).

За приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності. про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Щодо доводів позивача про неправильне застосування положень строку позовної давності, оскільки порушення прав територіальної громади міста зі сторони відповідача є триваючим, то такі заперечення відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Так спірні відносини регулюються актами цивільного законодавства, основним з яких є Цивільний кодекс України. Положення Цивільного кодексу України не містять такого поняття як "триваюче правопорушення", яке б дозволяло не застосовувати строк позовної давності.

Статтею 268 Цивільного кодексу України наведений перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, до якого також не входять вимоги про визнання права власності.

Отже, за встановлених вище обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що вимоги позивача про визнання права власності на означені спірні будівлі та споруди задоволенню не підлягають за спливом позовної давності.

При цьому колегія суддів, враховуючи, що відповідачем зі своєї сторони не було оскаржено рішення суду першої інстанції в частині правильності встановлення обставин справи та наведених судом правових висновків, не вважає необхідним виходити за межі доводів та вимог апеляційної скарги позивача.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, в цілому дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати на оплату судового збору, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2019 у справі №904/1708/19 - залишити без змін.

Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Дніпровську міську раду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена 28.12.2019.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя Л.П. Широбокова