Постанова

від 27.12.2019 по справі 610/2870/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2019 року

м. Харків

справа № 610/2870/19-ц

провадження № 22ц/818/5739/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Колтунової А.І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 , представник заявника - ОСОБА_2 ,

заінтересована особа - Залиманська сільська рада Балаклійського району Харківської області

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Балаклійського районного суду Харківської області від 07 жовтня 2019 року в складі судді Тімонової В.М.

в с т а н о в и в:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 , заінтересована особа: Залиманська сільська рада Балаклійського району Харківської області звернувся до суду з заявою про встановлення факту родинних відносин, в якій просив встановити факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у селищі Залиман Балаклійського району Харківської області, є його батьком.

Ухвалою судді Балаклійського районного суду Харківської області від 07 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин - повернуто заявнику.

Не погоджуючись з ухвалою судді Лапченко М ОСОБА_4 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не звернув уваги на те, що документи, що посвідчують факт родинних відносин не був втрачений, а у ньому допущена помилка; що на стадії відкриття провадження у справі суд не має перевіряти достатність доказів, як надані заявником; що він надав до суду всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, ухвалу судді - скасувати.

Ухвала судді суду першої інстанції мотивована тим, що недоліки, вказані в ухвалі Балаклійського районного суду Харківської області від 19 вересня 2019 року, заявником не усунуто, у зв`язку з чим на підставі частини 3 статті 185 ЦПК України заява вважається неподаною і повертається заявнику.

Проте, судова колегія з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції .

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів .

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 10 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи в провадженні суду першої інстанції перебувала цивільна справа за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Залиманська сільська рада Балаклійського району Харківської області про встановлення факту родинних відносин, в якій просив встановити факт родинних відносин, а саме те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у селищі Залиман Балаклійського району Харківської області, є його батьком.

Ухвалою судді Балаклійського районного суду Харківської області від 19 вересня 2019 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано заявнику усунути недоліки заяви, а саме надати докази звернення заявника до органів реєстрації актів цивільного стану про підтвердження родинних відносин, а також надати докази, що підтверджують викладені у заяві обставини, а саме, що ОСОБА_3 доводиться батьком заявнику, для цього надано строк 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали.

На виконання ухвали судді 03 жовтня 2019 року ОСОБА_1 надав заяву про усунення недоліків, зокрема, зазначив, що законом не встановлено для органів державної реєстрації актів цивільного стану повноважень щодо підтвердження родинних відносин, тому надати такі документи до суду неможливо.

Також, ОСОБА_1 вказав, що відповідно до вимог процесуального законодавства на стадії відкриття провадження у справі суд не має перевіряти достатність доказів, які надані заявником до заяви. Крім того, він надав до суду всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються вимоги, а саме надано довідку із сільської ради про те, що ОСОБА_3 дійсно є батьком заявнику, копію свідоцтва про народження та просив викликати свідка.

Ухвалою Балаклійського районного суду Харківської області від 07 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин - повернуто заявнику.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

У пункті 55 рішення у справі Креуз проти Польщі ( Kreuz v. Poland ) від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх цивільних прав та обов`язків (Рішення ЄСПЛ у справі Гоффман проти Німеччини ( Hoffmann v. Germany ) від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі Кудла проти Польщі ( Cudla v. Poland ) від 26 жовтня 2000 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Частиною 1 статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Тобто, окреме провадження спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення юридичного факту, суд, сприяючи у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, у відповідності до вимог статті 318 ЦПК України, повинен перевірити мету встановлення юридичного факту, а саме, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки, тобто вжити заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

В основу порядку розгляду справ окремого провадження закладені загальні правила позовного провадження. Оскільки справи окремого провадження мають суттєву специфіку, провадження у цих справах становлять певний синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, які властиві окремому провадженню в цілому, а також правил, які властиві виключно певній категорії таких справ. Тобто, специфіка провадження у кожній категорії справ окремо регулюється шляхом встановлення до загального порядку розгляду справ окремих процесуальних винятків та доповнень.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, за участю заявника і заінтересованих осіб.

Положеннями статті 318 ЦПК України визначені особливості змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

Відповідно до зазначеної норми Закону, у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Згідно з вимогами частини 1 статті 187 ЦПК України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження, суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 ЦПК України.

Вимоги до форми та змісту позовної заяви визначені статтями 175, 177 ЦПК України.

В них зазначено, зокрема, що позовна заява подається в письмовій формі і повинна містити зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує вимоги та зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Частинами 1, 2 статті 185 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу, в якій зазначає недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення , вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим для заяв у справах окремого провадження, якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просив встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.

Відповідно до частини 2 статті 294 ЦПК України з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з заявою про встановлення факту родинних відносин ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_3 , однак оформити спадщину після його смерті він не має можливості, оскільки у свідоцтві про його народження відсутні записи про прізвище та по батькові батька.

Повертаючи заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції посилався на те, що заявником не усунуто недоліки вказані в ухвалі про залишення заяви без руху від 19 вересня 2019 року, а саме не надано доказів звернення заявника до органів реєстрації актів цивільного стану про підтвердження родинних відносин, а також доказів, що підтверджують викладені у заяві обставини, а саме те, що ОСОБА_3 доводиться батьком заявнику. При цьому, не звернув увагу на те, що саме цей факт і просив встановити заявник, надаючи ті докази, які у нього є.

Крім того, слід зазначити, що згідно частини 1 статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися із письмовими та електронними доказами, висновками експерта, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Отже, ЦПК України встановлює обов`язок позивача зазначити у позовній заяві докази, що підтверджують вказані обставини якими він обґрунтовує свої вимоги, а на суд - обов`язок безпосередньо дослідити докази під час розгляду справи, однак, не надає суду право на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі вирішувати питання щодо належності та допустимості цих доказів.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

Таким чином, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що подання доказів можливе і на наступних стадіях цивільного процесу.

Крім того, в даній категорії справ, з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

ОСОБА_1 надав, на його думку, всі необхідні докази на підтвердження поданої заяви, тому колегія суддів вважає, що заявник виконав вимоги ухвали суду про залишення заяви без руху.

Повертаючи заяву, суд фактично оцінив докази, надані заявником в обґрунтування вимог заяви, що здійснюється судом вже під час ухвалення рішення, а не на стадії відкриття провадження у справі або залишення заяви без руху.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду ( Perez de Raela Cavaniles v. Spain , Beles and others v. the Czech Republic , RTBF v. Belgium ). Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).

Аналізуючи наведене колегія суддів вважає, що ухвала про повернення заяви заявнику є передчасною, постановлена суддею з порушенням норм процесуального права .

За таких обставин відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, п.4 ч.1 ст. 379, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу судді Балаклійського районного суду Харківської області від 07 жовтня 2019 року - скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О. Бровченко

А.І. Колтунова

Повний текст постанови складено 27 грудня 2019 року.