Вирок

від 17.12.2019 по справі 752/12734/18

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 752/12734/18

провадження №: 1-кс/752/9273/19

У Х В А Л А

про скасування арешту майна

17.12.2019 року слідчий суддя Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Києві клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12018100010004944, відомості щодо якого 22.05.2018 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК України, про скасування арешту майна,-

ВСТАНОВИВ:

До слідчого судді звернувся захисник із вказаним клопотанням, в якому просить скасувати арешт з майна, який накладений ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02.08.2019, а саме з: на грошові кошти: 36000,00 доларів США; 75000,00 рублів Російської Федерації та 119400,00 гривень, які належать ОСОБА_4 .

В обґрунтування поданого клопотання адвокат зазначив, що в провадженні СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві знаходяться матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018100010004944 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.212, ч.2 ст.205 КК України.

У вказаному кримінальному провадженні під час обшуку були вилучені вище вказані грошові кошти, які не стосуються вчиненого кримінального правопорушення. При цьому, зазначив, що при накладенні арешту на вказане майно, слідчим не доведено, що зазначене майно були об`єктом кримінально-протиправних дій, набуте кримінально-протиправним шляхом, а отже підпадає під ознаки речових доказів, згідно ст. 98 КПК України.

Крім того, у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_4 не є підозрюваним або обвинуваченим особою та взагалі непричетний до вчинення зазначених кримінальних правопорушень.

Слідчий суддя, вивчивши клопотання та додані до нього копії документи, а також документи на підставі яких прийнято судове рішення про накладення арешту майна, слідчий суддя вважає необхідним задовольнити клопотання, виходячи з наступного.

Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що в провадженні СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві знаходяться матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018100010004944 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.212, ч.2 ст.205 КК України.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02.08.2019, накладено арешт на ноутбук ASUS з маркуванням: DBN0CX04242044A X551CA-SX013D; ноутбук ASUS з маркуванням: CANOAS0320094OG K56CM-XX055H; ноутбук ASUS з маркуванням: D7N0CV02855327B S550CA-CJ005H; жорсткий диск Samsung S/N: S2UQJ9HC709366; жорсткий диск Western Digital S/Т: WMAYUM405863 одна шт.; штамп з написом «HEBEL DFL MINMET REFRACTORIES CORP.» з зображенням підпису в кількості 1 шт.; штамп з написом «DALIAN FUPENG INTERNATIONAL TRADE CO.,LTD» 2102029008713 в кількості 1 шт.; штамп із зображенням підпису в кількості 1 шт.; печатки по одній штуці наступних суб`єктів господарської діяльності: ТОВ «ДТР Дніпротехтранс» (код ЄДРПОУ 42977229), ТОВ «АРТПАК» (код 42664544), ТОВ «Восток Снабторг» (код 39019252), ТОВ «Київська бізнес компанія» (КОД 40400265), ТОВ «Автобудпартнерс плюс» (код 38361746); реєстраційні документи ПП «Гарант Плюс» в 1 папці, а також на предмети схожі на гроші: 36000,00 доларів США; 75000,00 рублів Російської Федерації та 119400,00 гривень.

Як вбачається із вказаної ухвали, слідчим суддею встановлено, що арешт накладався на підставі пункту 1 частини другої ст.170 КПК України, у зв`язку із збереження речових доказів.

Разом з тим, положеннями частини 1 стаття 170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів.

Зі змісту ч. 3 ст. 170 КПК України вбачається, що у випадках п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Положеннями ч. 2 ст. 173 КПК України визначено, що слідчий суддя при вирішенні питання про арешт майна повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя вважає, що під час накладення арешту на вказане нерухоме майно, слідчим суддею не в повній мірі були враховані питання, визначені ч. 2 ст. 173 КПК України.

Як встановлено слідчим суддею під час розгляду клопотання, із матеріалів клопотання не вбачається належних та допустимих доказів того, що вказані грошові кошти, є об`єктом, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення чи об`єктом кримінально протиправних дій, які набуті кримінально протиправним шляхом або отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Положеннями ч. 1 ст. 22 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Частиною 1 статті 22 КПК України встановлено, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх прав та виконання процесуальних обов`язків.

Слідчим суддею надавалась процесуальна можливість слідчому подати відповідні документи (докази) обґрунтованості накладеного арешту на вказане майно.

Однак, слідчий не скористався своїм процесуальним правом щодо надання належних та допустимих доказів обгрунтованості накладення арешту на зазначене майно.

Таким чином, слідчий суддя, приймаючи за основу гарантовані принципи диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також недоторканності права власності, приходить до висновку про недоведеність слідчим під час розгляду клопотання, що вказане майно було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, є об`єктом, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення чи об`єктом кримінально протиправних дій, які набуті кримінально протиправним шляхом або отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Натомість, захисником під час розгляду клопотання надані слідчому судді копії документів, які підтверджують факт належного набуття вказаних грошових коштів, а саме: копії податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи підприємця; копії квитанцій про здійснення валютно-обмінних операцій, згідно яких ОСОБА_4 купував іноземну валюту.

Одночасно з тим, захисником надано копію договору суборенди нежитлового приміщення №АР23/Б-003 від 01.07.2019, згідно якого ОСОБА_4 , які фізична особа-підприємець орендує приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , в якому проводився обшук в рамках вказаного кримінального провадження.

Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ узагальнив судову практику щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження (від 07.02.2014 року), згідно якої чітко визнав, що відносно осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст. 276-279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про накладення арешту на їх майно.

Враховуючи наведене, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

З огляду на наведене правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру.

Таким чином, арешт на грошові кошти накладено необґрунтовано, оскільки ОСОБА_4 не має статусу підозрюваного або обвинуваченого, та в силу закону не може нести будь-яку юридичну відповідальність.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 3. ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який йдеться в клопотанні слідчого, прокурора.

Процесуальний закон чітко визначає підстави для застосування заходів забезпечення кримінального провадження з обов`язком слідчого довести слідчому судді, що такі заходи виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який слідчий зазначає у своєму клопотанні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Згідно положень Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24.03.2005 по справі «Фрізен проти Російської Федерації», судом наголошується, що перша та найбільш важлива вимога ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-И). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (наприклад, рішення від 21.02.1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», п. 50, Series А N 98).

Положеннями ст.ст. 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому дим Кодексом.

Згідно ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя приходить до висновку про необгрунтованість накладення арешту на вищезазначені грошові кошти, а тому клопотання захисника про скасування арешт з майна, підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 170, 174, 372 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна задовольнити.

Скасувати арешт з майна, накладений ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 02.08.2019 у справі №752/12734/19, в рамках кримінального провадження №12018100010004944, відомості щодо якого 22.05.2018 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК України, а саме з грошових коштів: 36000,00 доларів США; 75000,00 рублів Російської Федерації та 119400,00 гривень, які належать ОСОБА_4 .

Зобов`язати старшого слідчого з ОВС першого СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_5 або іншу уповноважену особу у кримінальному провадженні №12018100010004944, відомості щодо якого 22.05.2018 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК України, повернути ОСОБА_4 грошові кошти: 36000,00 доларів США; 75000,00 рублів Російської Федерації та 119400,00 гривень, які були вилучені в ході проведення обшуку нежитлових приміщень за адресою: м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 21.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1