Ухвала від 27.12.2019 по справі 916/626/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

"27" грудня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/626/18

Розглядається скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажна транспортна компанія" (вх. № 2-6158/19 від 16.12.2019 року), на постанову Державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л. І. про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.11.2019 року по виконавчому провадженню № 58832385 по справі Господарського суду Одеської області № 916/626/18:

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" (02092, Україна, Київська обл., Київ, вул. Алма-Атинська, буд. 74, код 40081263) - боржник

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажна транспортна компанія" (68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Шевченка, буд. 7А, офіс 45, код 40362398) - стягувач

про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання вчинити певні дії

з підстав неналежного виконання умов Договору

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажна транспортна компанія"

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод"

про зобов`язання вчинити певні дії

з підстав неналежного виконання умов Договору

Суддя Демешин О.А.

Секретар судового засідання Заболотна Я. О.

Представники:

від позивача (боржника): Корсун Ю.Ю.- довіреність

від відповідача (стягувача, скаржника): Гершман Л.В. - довіреність

від органу ДВС: не з`явився

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 938 змінено на Акціонерне товариство "Українська залізниця") в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажна транспортна компанія" про витребування майна з чужого незаконного володіння та зобов`язання вчинити певні дії з підстав неналежного виконання умов договору про надання послуг від 11.07.2016 № 07/16/11/01-Р.

У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вантажна транспортна компанія" звернулося до суду із зустрічною позовною заявою до АТ „Українська залізниця" в особі філії "ДВРЗ", в якій, посилаючись на неналежне виконання умов договору, просило суд зобов`язати позивача по справі вчинити певні дії.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.07.2018 року у задоволенні первісного позову АТ „Українська залізниця" в особі філії "ДВРЗ" було відмовлено, а зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажна транспортна компанія" задоволено у повному обсязі.

21.08.2018 року суд видав відповідні Накази.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2018 скасовано частково: позов Залізниці в особі філії "ДВРЗ" задоволено частково; зобов`язано Товариство повернути Залізниці в особі філії "ДВРЗ" напіввагони у кількості 33 одиниці з виключенням з операторського управління Товариства через АРМ "Вантажні вагони компанії-оператора"; в іншій частині рішення за первісним позовом залишено без змін; Товариству у задоволенні зустрічного позову до Залізниці в особі філії "ДВРЗ" про зобов`язання виконати умови договору в натурі відмовлено.

19.03.2019 року Постановою Верховного суду Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 у справі № 916/626/18 скасовано, а Рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2018 у справі № 916/626/18 залишено в силі.

16.12.2019 року через канцелярію суд отримав скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажна транспортна компанія" (вх. № 2-6158/19 від 16.12.2019 року), на постанову про повернення виконавчого документа стягувачу по виконавчому провадженню № 58832385 по справі Господарського суду Одеської області № 916/626/18.

Скаржник просить суд, визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л.І. від 27.11.2019, прийняту у виконавчому провадженні № 58832385.

Скарга обґрунтована тим, що державним виконавцем помилково застосовано приписи п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження та Закону України Про визнання таким, що втратив чинність Закону України Про перелік об`єктів права державної власності що не підлягають приватизації та порушенням оскаржуваною постановою, Конституції України, фундаментальних засад законодавства (права на доступ до суду, обов`язковості рішення та ефективного захисту порушеного права).

Крім того, скаржник просить суд поновити строк на звернення із скаргою, оскільки вказана постанова засобами поштового зв`язку на адресу ТОВ Вантажна транспортна компанія була надіслана органом ДВС не вчасно. До матеріалів справи скаржник надав суду копію поштового конверту та роздруківку відстеження пошти із сайту Укрпошта , які підтверджують відправку оскаржуваної постанови стягувачу лише 09.12.2019 року.

Суд враховує позицію, яка відображена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.10.2019 року по справі № 910/22695/13 в якій вказано, що права сторони у виконавчому провадженні щодо обізнаності про стан виконавчого провадження будуть належним чином реалізовані лише у випадку вчинення виконавцем дій спрямованих на надсилання документів у встановленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку.

Оскільки положеннями чинного законодавства не передбачено обов`язку сторони виконавчого провадження відстежувати самостійно стан виконавчого провадження, зокрема, за допомогою Автоматизованої системи виконавчих проваджень, Верховний суд у вищевказаній постанові, зокрема, зазначив, що суди попередніх інстанцій безпідставно вказали на наявність такого обов`язку у скаржника, що призвело до помилкового визнання неповажними причини пропуску строку на звернення зі скаргою на дії приватного виконавця.

За наведених обставин, а також за відсутності обов`язку у сторін виконавчого провадження відстежувати Автоматизовану систему виконавчих проваджень та доказів направлення приватним виконавцем постанови про опис і арешт майна скаржнику (боржнику), колегія суддів Верховного суду дійшла висновку про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання наведених скаржником причин пропуску процесуального строку поважними та залишення скарги без розгляду.

Приймаючи до уваги, що постанова державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Київ від 27.11.2019р. органом ДВС була направлена стягувачу 09.12.2019р. і останній лише після її отримання набув можливості бути обізнаним з підставами повернення йому наказу Господарського суду Одеської області від 21.08.2018р. по цій справі та оскаржити незаконні дії державного виконавця при прийнятті вказаної постанови - суд вважає, що строк на подання скарги пропущено стягувачем із поважних причин, а тому підлягає поновленню.

Боржник - ПАТ "Українська залізниця", в особі філії "Дарницький вагоноремонтний завод" надав суду відзив на скаргу, яким просить суд відмовити в задоволені скарги повністю, оскільки вважає, що відділом в межах повноважень, у відповідності до вимог законодавства України, правомірно повернуто наказ Господарського суду Одеської області но справі № 916/626/18 Стягувачу, а твердження ТОВ ВТК про те, то закон, яким заборонено вчиняти виконавчі дії щодо ПАТ Укрзалізниця стосується лише тих виконавчих проваджень, предметом яких є звернення стягнення на майно чи грошові кошти ПAT Укрзалізниця , не відповідає дійсності.

Від Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Київ заперечень не надійшло у зв`язку з чим скарга розглядається за наявними матеріалами

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, приймаючи до уваги наступне.

Постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Київ Коваль Л.І. від 08.04.2019р., на підставі наказу Господарського суду Одеської області від 21.08.2018р. по справі № 916/626/18, було відкрито виконавче провадження ВП № 58832385 про зобов`язання Публічного акціонерного товариства Українська залізниця видати розпорядження про зобов`язання філії Головний інформаційно-обчислювальний центр ПАТ Укрзалізниця додати до переліку особливих умов таблиці Вагони, які пересуваються в особливих умовах, умову перевезення у власних вагонах філії Дарницький вагоноремонтний завод оператор ТОВ ВТК (код оператора 75) на умовах власного рухомого складу за дозволом ПАТ Українська залізниця з завантаженням переліку напіввагонів за номерами згідно переліку.

27.11.2019 року державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м, Київ Коваль Л.І. було прийнято постанову про повернення вищевказаного виконавчого документа стягувачу (надалі - Оскаржувана постанова).

Оскаржувана постанова прийнята відповідно до пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження , яким передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Підставою для застосування вищевказаної норми Закону України „Про виконавче провадження" стало набрання чинності Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації від 2 жовтня 2019 року № 145-IX, пунктом 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень якого встановлено заборону вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України Про виконавче провадження щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Статтею 1 Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації було затверджено перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, згідно з додатком 2.

У додатку № 2 вказаного Закону, крім інших, зазначено Акціонерне товариство "Українська залізниця".

Тому, посилаючись на заборону вчинення виконавчих дій щодо боржника, державний виконавець повернув стягувачу наказ Господарського суду Одеської області від 21.08.2018р. по цій справі.

Стаття 129-1 Конституції України передбачає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання . Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Розглядаючи скаргу Товариства з обмеженою діяльністю „Вантажна транспортна компанія" на незаконність дій державного виконавця при прийнятті ним постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.11.2019 року по виконавчому провадженню № 58832385 по справі Господарського суду Одеської області №916/626/18, суд вважає неможливим застосування пункту 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації від 2 жовтня 2019 року № 145-IX, яким встановлено заборону вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України Про виконавче провадження щодо об`єктів права державної власності (в даному випадку - АТ „Українська залізниця"), які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Неможливість застосування пункту 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону по цій справі полягає у тому, що статтею 1 Закону України „Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто, пунктом 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації фактично було заборонено виконання судового рішення, яке набрало законної сили, щодо Акціонерного товариства „Українська залізниця", яке відповідно стаття 129-1 Конституції України - є обов`язковим до виконання і забезпечення виконання якого Конституцією України покладено на державу.

Крім того, статтею 6 Конституції України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої , виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні, відповідно до статті 75 Конституції України, є парламент - Верховна Рада України.

Частиною другою статті 84 Конституції України встановлено, що рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.

Одним із повноважень Верховної ради України , відповідно до пункту 3 частини першої статті 85 Конституції України - є прийняття законів.

Тобто, прийняття законів відноситься до рішень органу державної влади, які приймаються Верховною радою України в межах її повноважень і у відповідності до Конституції України та законів України.

Суд вважає, що пункт 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації прийнято не у відповідності до вищевказаних вимог Конституції України та низки законів України.

Так, частиною 2 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів також встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Крім того, відповідно до частини 7 статті 13 названого Закону - судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання .

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі , навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

Європейським судом з прав людини неодноразово відмічалось, що ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Так у рішенні Європейського судуз прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має оцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду .

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Судом підкреслювалося, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним , якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре СаффІ" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V).

Стороні не може бути відмовлено у своєчасному виконанні фінального рішення щодо компенсації збитків за шкоду (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), § 35), незалежно від складності національних процедур правозастосування або бюджетної системи держави. Держава не може не виконувати рішення, спираючись на недостатність бюджетних коштів або інших ресурсів (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), § 35; Amat-G Ltd and . Mebaghishvili v. Georgia (Амат-Г Лімітед і Мебагішвілі проти Грузії), § 47; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (по. 1)[ВП], § 199).

Стаття 6 § 1 гарантує виконання остаточних, обов`язкових судових рішень (на відміну від виконання рішень, що можуть оскаржуватись у судах вищої інстанції) (Ouzounis and Others V. Greece, (Узуніс проти Греції), § 21).

Право на виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною права Ради Європи (Hornsby V. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (по. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37).

У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74).

Відмова органу влади враховувати рішення, винесене судом вищої інстанції суперечить статті 6 § 1 (Turczanik v. Poland (Турчанік проти Польщі), §§ 49-51).

Крім вищевказаного, суд зазначає, що пунктами 1,2 частини 1 Закону України „Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права та обов`язковості виконання рішень

Таким чином, суд вважає, що пунктом 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації від 2 жовтня 2019 року № 145-IX, всупереч вимогам частини другої статті 6 Конституції України, був прийнятий не у відповідності до вищевказаних законів України.

Частиною 6 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

За таких обставин, суд при розгляді скарги вважає за необхідне застосування вищевказаних норм Конституції України, як норм прямої дії, приймаючи до уваги вимоги статті 8 Конституції України та частини 6 статті 11 Господарського-процесуального кодексу України

За наслідками прийнятого рішення по скарзі судом буде направлено відповідне звернення до Верховного суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного суду України подання щодо конституційності вищевказаного Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації .

Крім того, з вищевказаних підстав, задовольняючи скаргу ТОВ „Вантажна транспортна компанія", суд керується також частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також суд зазначає, що відповідно до частини 7 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

Пунктами 1, 2, 6, 7, 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, який має вищу юридичну силу ніж Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є:

- верховенство права;

- рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

- пропорційність;

- обов`язковість судового рішення;

- розумність розгляду судової справи судом.

Верховенство права та джерела права, що застосовуються судом, встановлені статтею 11 Господарського процесуального кодексу України, зокрема частинами 1, 2, 7, 8 якої встановлено, що:

1. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

2. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

7. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили.

8. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

Правосуддя в господарських судах, відповідно до статті 7 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами ; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до частини 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 326 розділу V (Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах) Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Вищевказані вимоги Господарського процесуального кодексу України, який має вищу юридичну силу, ніж Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , суд вважає за необхідне застосувати при розгляді скарги на дії органу Державної виконавчої служби, відповідно до положень частини 7 статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

Як зазначалось вище, пунктами 1,2 частини 1 Закону України „Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права та обов`язковості виконання рішень.

Отже, суд вважає, повернення стягувачу наказу Господарського суду Одеської області від 21.08.2018р. по цій справі на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження", з посиланням на пункт 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про визнання таким, що втратив чинність Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації було здійснено з порушенням вимог Конституції України, вищевказаних законів та засад обов`язковості виконання судових рішень і верховенства права.

Відповідно ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду. Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, звільнена з посади (не здійснює відповідну діяльність), він залучає до участі у справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення права заявника.

З огляду на викладене, скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажна транспортна компанія" (вх. № 2-6158/19 від 16.12.2019 року), на постанову Державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л. І. про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.11.2019 року по виконавчому провадженню №58832385 по справі Господарського суду Одеської області № 916/626/18 - підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 234, 342, Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "Вантажна транспортна компанія" пропущений з поважних причин строк для подання скарги.

2. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вантажна транспортна компанія" (вх. № 2-6158/19 від 16.12.2019 року), на постанову Державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л. І. про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.11.2019 року по виконавчому провадженню № 58832175 по справі Господарського суду Одеської області № 916/626/18 - задовольнити.

3. Постанову Державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Коваль Л. І. про повернення виконавчого документа стягувачу від 27.11.2019 року по виконавчому провадженню № 58832385 - визнати незаконною та скасувати.

Ухвала набрала законної сили 27.12.2019р.

та може бути оскаржена в порядку ст.253-259 ГПК України

Повний текст ухвали складено 02.01.2020р.

Суддя О.А. Демешин