Рішення

від 18.09.2019 по справі 826/15890/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 вересня 2019 року № 826/15890/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Качура І.А., при секретарі судового засідання Денисенко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю Медіа Пост ЮА до про Головного управління ДФС у м. Києві визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

Представники сторін:

представник позивача, Островський Р.С., ;

представник відповідача, Пінчук Б.В., ;

вільний слухач, ОСОБА_3., ;

вільний слухач, ОСОБА_2., ;

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18 вересня 2019 року проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Медіа Пост ЮА звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №№ 0029251404, 0029241404 від 07 червня 2018.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Головне управління ДФС у м. Києві протиправно, на підставі хибних висновків акту перевірки, прийняло податкові повідомлення-рішення №№ 0029251404, 0029241404 від 07 червня 2018. Так, позивач зазначає, що висновки акта перевірки не ґрунтуються на даних первинних або інших документів та/або обставинах фінансово-господарської діяльності позивача, які досліджувались в ході проведення перевірки, а ґрунтуються виключно на оціночних судженнях контролюючого органу про діяльність контрагентів позивача.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки та відповідно, податкових повідомлень-рішень №№ 0029251404, 0029241404 від 07 червня 2018 та зазначив, що контролюючим органом зроблено висновок про нереальність здійснення господарської операції за перевіряємий період між позивачем та контрагентами, враховуючи порушення в діяльності контрагентів. Просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Фактичні обставини справи свідчать, що стосовно ТОВ Медіа Пост ЮА було проведено податкову перевірку на підставі направлення від 11.04.2018 р. №633/25-15-14-04-04 виданого Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, головним державним ревізором-інспектором відділу контролю за ризиковими платниками управління спеціального аудиту Департаменту аудиту Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, радником податкової та митної справи III рангу, Ващенком Віталієм Олександровичем , відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 розділу II Податкового кодексу України на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 05.04.2018 р. № 5743, проведена документальна позапланова перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами - постачальниками ПП "Альдегрест" (код 40738687) за січень 2017 р., ТОВ "Променто ЛТД" (код 40809878) за січень 2017 р., ТОВ "Бринг-Торг" (код 41006119) за лютий, березень 2017 р.

За результатами проведення даної перевірки складено Акт перевірки від 26.04.2018 року за № 416/26-15-14-04-04/39089531, згідно якого контролюючий орган дійшов висновку про порушення з боку ТОВ "Медіа Пост Юа" п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме заниження суми ПДВ в період, що перевірявся, на загальну суму 1517 083 грн., а саме:

за січень 2017 р. на загальну суму 611 083 грн.

за лютий 2017 р. на загальну суму 453 000 грн.

за березень 2017 р. на загальну суму 453 000 грн.

На підставі висновків перевірки контролюючим органом було складено податкові повідомлення рішення №0029251404 за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі: 510 грн., №0029241404 про збільшення грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі : 1517 083 грн. за податковим зобов`язанням та 379 271 грн. за штрафними санкціями.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Пост Юа", не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, звернулось до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок (п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.164. п. 14.1. ст. 14 ПК України план - графік документальних виїзних перевірок - перелік платників податків, що підлягають плановій перевірці контролюючими органами у відповідний період календарного року.

Відповідно до п.77.4 ст. 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Відповідно до ст.2 Закону України Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 03.11.2016р. №1728-VIII до 31 грудня 2018 року встановлено мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Разом з тим, згідно ст. 6 Закону України Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності дія останнього не поширюється, зокрема, на відносини, що виникають під час проведення заходів нагляду (контролю) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, та його територіальними органами.

Станом на 2018 рік обмежень щодо проведення перевірок контролюючими органами ДФС України чинне законодавство не містить. Відтак, судом не беруться до уваги твердження позивача, зазначені в поясненнях на відзив на позовну заяву, щодо порушення контролюючим органом встановленого законом мораторію на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Відповідно до п.п.14.1.27, 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником); господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку з числа резидентів, у тому числі є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України у розділі Податок на прибуток підприємств об`єктом оподаткування, серед іншого, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.п.138.1, 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу інших витрат, у тому числі, включаються витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов`язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до п.п.139.1.3, 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг; витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтями 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об`єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод. (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, статтею 200 Податкового кодексу України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Головне управління ДФС у м. Києві в Акті перевірки не заперечує факт отримання Товариством податкових накладних.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними були включені Товариством до складу податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість.

Дані податкових накладних знайшли своє відображення в розділі II Податковий кредит , додатку №3 Зведені дані щодо задекларованих платником податків ТОВ "Медіа Пост ЮА" та встановлених у ході перевірки сум податкових зобов`язань, податкового кредиту, податку на додану вартість за січень, лютий, березень 2018 р .

Також, податкові накладні були включені до реєстру податкових накладних за відповідні періоди.

Податкові накладні, які дають право на податковий кредит з ПДВ та які виписані в адресу Товариства, складені без порушень по факту отримання послуг: по першій з подій, що відбулася.

Первинні документи надані позивачем під час перевірки контролюючому органу та під час судового розгляду мають всі обов`язкові реквізити, визначені у п.201.1. ст.201 ПК України.

Враховуючи, що на момент здійснення операції та на момент перевірки податкові накладні були в наявності у Товариства, то відсутні будь-які правові підстави для застосування до Товариства санкцій.

Як, зазначив позивач контрагенти Товариства на момент здійснення фінансових операцій були платниками податку на додану вартість, про що свідчить їх реєстрація в Реєстрі платників ПДВ.

При укладені договору Товариством на офіційному сайті податкового органу було здійснено перевірку на предмет можливого скасування зазначеного свідоцтва.

Станом на день укладення договору на сайті, в наявності була інформація про видачу свідоцтв платника ПДВ, будь які дані про їх скасування на сайті були відсутні.

Товариством не було включено до складу податкового кредиту суми, які не підтверджені податковими накладними.

Податковий кредит з податку на додану вартість сформовано у повній відповідності та з дотриманням вимог податкового законодавства, а тому відсутні будь-які законні підстави для застосування фінансових санкцій.

Висновки відповідача про фіктивність контрагентів є незаконними та протиправними, тому що відповідно до статті 55 Господарського кодексу України виключно до компетенції суду входить встановлення фіктивності юридичної особи та у зв`язку з цим постановления рішення про припинення юридичної особи.

За відсутності вироків по кримінальному провадженні вказаних у письмовому відзиві неможливо стверджувати про фіктивність діяльності контрагентів позивача.

Відповідно до ч. 8 ст. 19 Господарського кодексу України усі суб`єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов`язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом

Платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи-платника податків за можливі допущені порушення законодавства іншими юридичними особами-контрагентами.

Водночас суд вважає необхідним зазначити, що відповідачем не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем не заперечується та не ставиться під сумнів наявність у позивача та надання ним до перевірки первинних, бухгалтерських та фінансово-господарських документів, що підтверджують реальність господарських операцій по ланцюгу постачання.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються на припущеннях по ланцюгу контрагентів позивача. При цьому, акт перевірки не містить аналізу дотримання позивачем податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Разом з тим, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Наведені обставини свідчать, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов`язань, а висновки, викладені у акті перевірки не ґрунтуються на фактичних обставинах господарських взаємовідносин суб`єктів господарювання.

Враховуючи зазначене, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а також доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, з огляду на що, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому позовні вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень №№ 0029251404, 0029241404 від 07 червня 2018 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Медіа пост ЮА (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, корп.2, буд. 10 код ЄДРПОУ 39089531) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві від 07.06.2018 року №0029241404 та № 0029251404.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19 код 39439980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Медіа пост ЮА (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, корп.2 , буд. 10 код ЄДРПОУ 39089531) сплачений судовий збір в сумі 28 452,96 грн. (двадцять вісім тисяч чотириста п`ятдесят дві гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 11.12.2019 року

Суддя І.А. Качур