Постанова

від 03.01.2020 по справі 609/848/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 609/848/19Головуючий у 1-й інстанції Ковтунович О.В. Провадження № 22-ц/817/98/20 Доповідач - Шевчук Г.М. Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 січня 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Шевчук Г.М.

суддів - Міщій О. Я., Ткач З. Є.,

з участю секретаря - Іванюта О.М.

сторін : представника Релігійної організації "Парафія Святителя Василія Великого" -

Гаврищук В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 609/848/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шумського районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації "Парафія Святителя Василія Великого" с.Тетильківці Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України про визнання нечинними рішень загальних зборів релігійної громади, нової редакції статуту релігійної громади, усунення перешкод в користуванні храмовою спорудою, церковним майном та проведенні богослужінь,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про забезпечення позову.

В обгрунтування заяви посилався на те, що в провадженні Шумського районного суду Тернопільської області в знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації Парафія Святителя Василія Великого с. Тетильківці Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України про визнання нечинними рішень загальних зборів релігійної громади, нової редакції статуту релігійної громади, усунення перешкод в користуванні храмовою спорудою, церковним майном та проведенні богослужінь. Одним з предметів вищевказаного позову є усунення перешкод в користуванні культовою спорудою та церковним майном. Зазначив, що йому стало відомо про звернення відповідача до органів виконавчої влади та державного реєстратора з приводу оформлення права власності на спірну культову будівлю церкви. Оскільки існує ризик невиконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог позивача, просить вжити заходи забезпечення позову шляхом: накладення арешту на культову споруду - АДРЕСА_1 ; заборонити державному реєстратору вчинити дії, пов`язанні державною реєстрацією прав на культову споруду - АДРЕСА_1 .

Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2019 року в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Шумського районного суду від 29 жовтня 2019 року та постановити нову, якою вжити заходи забезпечення позову посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи. Вказує на те, що Шумським районним судом відмовою в задоволенні заяви про забезпечення позову було позбавлено громаду гарантії захисту прав, оскільки настали тяжкі наслідки, а саме, релігійною організацією "Парафія Святителя Василія Великого" було здійснене рейдерське захоплення будівлі храму, пошкоджено замки. Відмова у забезпеченні позову ускладнює ефективний захист порушених прав та інтересів.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу заперечив ухвалу суду вважає законною.

Позивач ОСОБА_1 надіслав суду заяву, в якій просить справу розглянути без його участі, апеляційну скаргу підтримує.

У відповідності до вимог ст.ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши відповідність оскаржуваної ухвали нормам процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову у вказаний ним спосіб, суд першої інстанції вірно виходив з того, що у заяві про забезпечення позову заявник не навів достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову, тому відсутні підстави вважати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

За приписами ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується:1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4)забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволення вимог позивача (заявника).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.10.2018 по справі №183/5864/17-ц.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом до Релігійної організації "Парафія Святителя Василія Великого" с.Тетильківці Шумського району Тернопільської області Тернопільської єпархії Православної Церкви України про визнання нечинними рішень загальних зборів релігійної громади, нової редакції статуту релігійної громади, усунення перешкод в користуванні храмовою спорудою, церковним майном та проведенні богослужінь.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач вказував на те, що йому стало відомо про звернення відповідача до органів виконавчої влади та державного реєстратора з приводу оформлення права власності на спірну культову будівлю церкви, тому існує ризик невиконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог позивача .

У відповідності до вимог ч.1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається у письмовій формі, підписується заявником та, окрім іншого, повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Разом з тим, як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову в ній містяться лише мотиви, що підтверджують наявність спору між сторонами. Однак, заява не містить посилань на докази, що підтверджують неможливість чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову позивач не навів обставин необхідності вжиття заходів забезпечення позову, та не надав на їх підтвердження належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши правовідносини, які виникли між сторонами, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, дійшов правильного висновку, що такі доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відмова у забезпеченні позову ускладнить ефективний захист порушених прав та інтересів фактично є припущеннями позивача.

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сукупність вищезазначених обставин та положень закону приводить до висновку, що суд першої інстанції у відповідності до вимог, передбачених ст. 153 ЦПК України, мотивував своє судове рішення та дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для забезпечення позову.

Згідно з п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Шумського районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 3 січня 2020 року.