Ухвала

від 02.01.2020 по справі 200/14841/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

02 січня 2020 р. Справа №200/14841/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кравченко Т.О. розглянув заяву ОСОБА_1 про забезпечення його позову до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

встановив:

27 грудня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивача, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Донецькій області), надісланий на адресу суду 21 грудня 2019 року, в якому позивач просив:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Донецькій області від 15 лютого 2019 року № Ф-104633-43 про сплату боргу - єдиного внеску у сумі 18 276,72 грн.

Ухвалою від 02 січня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху з наданням особі, яка її подала, строку для усунення недоліків.

Одночасно з поданням позовної заяви ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги про сплату боргу від 15 лютого 2019 року № Ф-104633-43, примусове виконання якої здійснюється Торецьким міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Для вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 наводить два аргументи.

По-перше, на думку позивача, судова практика в аналогічних спорах дозволяє дійти висновку про очевидну протиправність рішення суб`єкта владних повноважень, яке є предметом спору.

По-друге, вимога про сплату боргу порушує права, свободи та інтереси позивача, оскільки на підставі цього виконавчого документа відкрито виконавче провадження та проводиться стягнення із заробітної плати боржника.

Розглядаючи заяву ОСОБА_1 по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

П. 5 ч. 1 ст. 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено, серед іншого, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Ч. 2 ст. 151 КАС України визначено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

За Рекомендацією № R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи неможливість виконання рішення суду або ефективного захисту та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся чи має намір звернутися до суду, або про очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Такі правові висновки щодо застосування ст. ст. 150, 151 КАС України викладені Верховним Судом у постанові від 24 грудня 2019 року по справі № 826/16888/18.

Щодо доводів на обґрунтування заяви про забезпечення позову з підстави очевидності ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень слід зазначити таке.

Вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо очевидності ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх якість : вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.

Твердження про очевидність порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на фізичних та юридичних осіб. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2019 року по справі № 640/13245/19.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Суд відхиляє доводи позивача про очевидну протиправність вимоги як підставу забезпечення позову, оскільки висновок про її протиправність або невідповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, можливо зробити лише за наслідками розгляду справи по суті.

Будь-яких ознак, які поза обґрунтованим сумнівом свідчать про очевидну протиправність спірної вимоги, а також про те, що вона явно суперечить вимогам закону, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення, суд не виявив.

Сформована судова практика щодо розгляду справ певних категорій не є підставою для висловлення судом правової позиції у справі ще до її розгляду по суті.

Отже, передбачені п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС України підстави забезпечення позову в даному випадку відсутні.

З приводу доводів позивача про порушення його прав, свобод та інтересів внаслідок звернення стягнення на його заробітну плату, суд зазначає таке.

Будь-яких доказів на підтвердження цих тверджень позивач не надав.

Суд, керуючись принципом офіційного з`ясування обставин у справі, самостійно отримав відомості про виконавче провадження ВП № 59463357 з Автоматизованої системи виконавчого провадження і встановив, що 29 жовтня 2019 року у цьому виконавчому провадженні винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Разом з цим, певний негативний вплив рішення суб`єкта владних повноважень на права та інтереси позивача сам по собі не є підставою забезпечення позову.

Підстави забезпечення позову, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України, в даному випадку також відсутні.

З огляду на предмет спору та обраний позивачем спосіб захисту, забезпечення позову жодним чином не вплине на можливість реального виконання судового рішення про задоволення позовних вимог (у разі його постановлення).

Що з стосується відновлення порушених прав позивача, то у випадку задоволення позову та визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу виникнуть передбачені п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження підстави для закінчення виконавчого провадження із застосуванням наслідків, визначених ч. 1 ст. 40 цього Закону.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 150, 151, 152, 153, 154, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

1. Відмовити ОСОБА_1 у забезпеченні його позову до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

3. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Суддя Т.О. Кравченко