Рішення

від 27.03.2020 по справі 200/14841/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2020 р. Справа№200/14841/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

встановив:

27 грудня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивача, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Донецькій області), надісланий на адресу суду 21 грудня 2019 року, в якому позивач просив:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Донецькій області від 15 лютого 2019 року № Ф-104633-43 про сплату боргу - єдиного внеску у сумі 18 276,72 грн.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

02 січня 2020 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Одночасно з поданням позовної заяви ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову.

02 січня 2020 року суд постановив ухвалу про відмову у забезпеченні позову.

Недоліки позовної заяви позивач усунув у строк та у спосіб, що визначені судом.

27 січня 2020 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі № 200/14841/19-а; задовольнив клопотання позивача і вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановив строк для подання заяв по суті справи; витребував у відповідача докази.

Про відкриття провадження в адміністративній справі сторони повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Ч. 2 ст. 262 КАС України визначено, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

На підставі ч. 5 ст. 262 КАС України та у зв`язку з відсутністю клопотання будь-якої із сторін про розгляд справи в судовому засіданні, справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС України при розгляді справи за правилами прощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України установлений карантин.

Відповідно до п. 3 Розділу VІ Прикінцеві положення КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 47, 79, 80,114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, в тому числі розгляду адміністративної справи, продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Справа розглянута по суті з дотриманням строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 1 ст. 258 КАС України.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач доводив, що вимога ГУ ДФС у Донецькій області від 15 лютого 2019 року № Ф-104633-43 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску є протиправною та підлягає скасуванню.

Стверджував, що як платник єдиного внеску, який перебуває на обліку в Торецькій ДПІ, розташованій у населеному пункті, на території якого здійснювалася антитерористична операція, звільнений від виконання обов`язків платника єдиного внеску, встановлених ч. 2 ст. 6 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464), на період проведення антитерористичної операції.

Покликаючись на ст. ст. 2, 11 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції (далі - Закон № 1669), п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464, розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, від 02 грудня 2015 року № 1275-р, просив задовольнити позов.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.

Покликаючись на положення Закону № 2464, відповідач доводив, що позивач є платником єдиного внеску, а тому зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Стверджував, що у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 18 276,72 грн, а тому, діючи у відповідності до вимог ст. 25 Закону № 2464 та п. п. 3-4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за 508/26953 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28 березня 2016 року № 393, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 квітня 2016 року за № 609/28739), ГУ ДФС у Донецькій області правомірно сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 лютого 2019 року № Ф-104633-43У.

Вважав необґрунтованими доводи позивача, які стосуються застосування до спірних правовідносин положень Закону № 1669 та п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464.

Зауважував, що Верховний Суд в рішенні від 30 березня 2018 року у зразковій справі № 812/292/18 зазначив, що Закон № 2464 не скасовує обов`язків платника єдиного внеску, а надає можливість на період проведення антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Обов`язки платника єдиного внеску, встановлені ч. 2 ст. 6 Закону № 2464, кореспондуються з іншими нормами цього ж Закону.

Зокрема, до таких норм Закону № 2464, дія яких не зупинена для окремих категорій платників, належать норми ст. 7 щодо бази нарахування єдиного внеску, ст. 8 щодо розміру єдиного внеску та пропорції його розподілу, ст. 9, яка встановлює порядок обчислення і сплати єдиного внеску.

Відповідач вважав, що в даному випадку норми ст. 6 Закону № 2464 співвідносяться з нормами ст. ст. 7-9 цього Закону як загальна і спеціальна, у разі колізії між якими пріоритет надається спеціальній нормі.

Наголошував, що п. 9-4 розділу VIII № 2464 не зупиняв дію спеціальних норм ст. ст. 7-9 цього Закону, отже вони поширюються на всіх платників єдиного внеску, незалежно від місця їх перебування на обліку.

За таких умов норми п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464 не можуть тлумачитись як абсолютне та безумовне звільнення певних платників єдиного внеску від виконання всіх обов`язків, визначених ч. 2 ст. 6 цього Закону, а повинні застосовуватися відповідно до тих обов`язків, які платник не мав можливості виконати з об`єктивних обставин через проведення антитерористичної операції. В контексті спірних правовідносин такі обставини відсутні, що унеможливлює звільнення позивача від сплати єдиного внеску.

Відповідач також зауважував, що незалежно від поширення на позивача норм п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464, ці приписи не звільняли орган доходів і зборів від виконання обов`язку щодо формування вимоги про сплату боргу.

Крім того, з 13 лютого 2020 року норми п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464 виключені.

На цих підставах відповідач просив відмовити в позові.

Правом на подання відповіді на відзив та заперечення сторони не скористалися.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС України суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС України кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

З 19 березня 2013 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в його паспорті.

ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 22 лютого 2008 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) внесений запис за номером 2 258 000 0000 002561.

Місце проживання позивача за даними ЄДР: АДРЕСА_1 .

Основним видом економічної діяльності позивача був код КВЕД 49.32 Надання послуг таксі.

Як платник єдиного внеску ОСОБА_1 перебував на обліку з 29 лютого 2008 року в Головному управлінні ДФС у Донецькій області (Костянтинівсько-Дружківське управління, Торецька ДПІ (м. Торецьк)) за реєстраційним номером 05-13-11-4328.

31 жовтня 2019 року проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , про що до ЄДР внесений запис за номером 2 258 006 0003 002561.

Аналогічні відомості щодо позивача включені до його реєстраційних даних як платника податків і платника єдиного внеску, що перебували в розпорядженні контролюючого органу.

Відповідач - Головне управління ДФС у Донецькій області (ідентифікаційний код: 39406028, місцезнаходження: 87526, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 114) зареєстроване як юридична особа 23 вересня 2014 року, про що до ЄДР внесений запис за номером 1 274 102 0000 010933.

В структуру ГУ ДФС у Донецькій області входить Костянтинівсько-Дружківське управління (код ЄДРПОУ 41760341) без статусу юридичної особи.

З 07 серпня 2019 року ГУ ДФС у Донецькій області перебуває в стані припинення.

Як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судом, державна реєстрація припинення ГУ ДФС у Донецькій області як юридичної особи не проведена.

Судом встановлено, що як страхувальник ОСОБА_1 надавав Звіти про суми нарахованого єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, в тому числі тими, що обрали спрощену систему оподаткування.

Так, 09 лютого 2018 року позивач подав Звіт за 2017 рік, відповідно до якого загальна сума єдиного внеску, що підлягає сплаті, становила 8 448,00 грн; термін сплати - 09 лютого 2918 року;

19 квітня 2018 року подав Звіт за І квартал 2018 року, відповідно до якого загальна сума єдиного внеску, що підлягає сплаті, становила 2 457,18 грн; термін сплати - 19 квітня 2018 року;

19 липня 2018 року подав Звіт за ІІ квартал 2018 року, відповідно до якого загальна сума єдиного внеску, що підлягає сплаті, становила 2 457,18 грн; термін сплати - 19 липня 2018 року;

19 жовтня 2018 року поданий Звіт за ІІІ квартал 2018 року, відповідно до якого загальна сума єдиного внеску, що підлягає сплаті, становила 2 457,18 грн; термін сплати - 19 жовтня 2018 року;

21 січня 2019 року поданий Звіт за ІV квартал 2018 року, відповідно до якого загальна сума єдиного внеску, що підлягає сплаті, становила 2 457,18 грн; термін сплати - 21 січня 2019 року.

ОСОБА_1 своєчасно та в повному обсязі єдиний внесок не сплачував, що мало наслідком виникнення недоїмки, яка відображена в інтегрованій картці платника єдиного внеску.

Станом на 31 січня 2019 року недоїмка зі сплати єдиного внеску становила 18 276,72 грн.

15 лютого 2019 року ГУ ДФС у Донецькій області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-104633-43У, відповідно до якої станом на 31 січня 2019 року у ОСОБА_1 існувала заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 18 276,72 грн (недоїмка, за відсутності штрафів та пені).

Як свідчить наданий відповідачем розрахунок, до вимоги включена недоїмка зі сплати єдиного внеску, що виникла за 2017-2018 роки. Це узгоджується з даними інтегрованої картки позивача як платника єдиного внеску.

21 лютого 2019 року ГУ ДФС у Донецькій області надіслало вимогу про сплату боргу на адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 .

Саме ця адреса вказана в якості адреси місця проживання позивача у вимозі, яка є предметом спору.

Поштове відправлення не вручено адресату і 27 березня 2019 року повернуто на адресу відповідача з відміткою підприємства поштового зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання .

04 липня 2019 року до Торецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області надійшла заява ГУ ДФС у Донецькій області від 18 квітня 2019 року № 104633-43-02-19 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги № Ф-104633-43-У про сплату боргу (недоїмки) та стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) боргу в сумі 18 276,72 грн.

04 липня 2019 року державним виконавцем Торецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Решетар Н.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 59463357 з примусового виконання вимоги № Ф-104633-43У, яка видана 15 лютого 2019 року ГУ ДФС у Донецькій області.

Сторонами виконавчого провадження є: стягувач - ГУ ДФС у Донецькій області, боржник - ОСОБА_1 .

На підставі відомостей Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та матеріалів виконавчого провадження № 59463357 суд встановив, що 29 жовтня 2019 року у виконавчому провадженні винесені постанови про арешт майна боржника; про розшук майна боржника; про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника; а 30 жовтня 2019 року - про арешт майна боржника; про розшук майна боржника.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

IV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Норми права, на які посилалися сторони, які не застосував суд, та мотиви їх незастосування. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Висновки суду по суті позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч. 2 ст. 2 КАС України.

Отже, вирішуючи по суті публічно-правовий спір, суд має перевірити відповідність оскаржуваної вимоги критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Ст. 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, система оподаткування, податки і збори.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464).

Ч. 1 ст. 2 Закону № 2464 встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску, що установлено ч. 2 ст. 2 Закону № 2464.

На час виникнення спірних правовідносин Закон № 2464 діяв у редакції від 01 січня 2019 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання соціальних виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, що визначено п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464.

Збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків, що встановлено ч. 1 ст. 3 Закону № 2464.

Платники єдиного внеску визначені ст. 4 Закону № 2464.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці - фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Права та обов`язки платників єдиного внеску визначені ст. 6 Закону № 2464.

Відповідно до п. п. 4-5 ч. 1 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску має право оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб; захищати свої права та законні інтереси, а також права та інтереси застрахованих осіб, на користь яких він сплачує єдиний внесок, у тому числі в суді.

П.п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Ст. 25 Закону № 2464 регламентовані заходи впливу та стягнення за порушення вимог цього Закону.

Ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

У випадках, зазначених в абзаці дев`ятому цієї частини, орган доходів і зборів також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.

Відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону № 2464 вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Аналіз наведених вище положень Закону № 2464 зумовлює висновок, що за загальним правилом платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Невиконання цих обов`язків тягне за собою застосування заходів впливу і стягнення, передбачених ст. 25 Закону № 2464.

02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнятий Закон України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції (далі - Закон № 1669).

Закон № 1669 визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Ст. 1 Закону № 1669 визначено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Ч. ч. 1-3 ст. 11 Закону № 1669 передбачають, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім п. 4 ст. 11 Прикінцеві та перехідні положення цього Закону.

Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.

Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

На підставі пп. б пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669 внесені зміни до Закону № 2464, а саме розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення доповнений пунктом 9-3 такого змісту:

9-3. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу .

Суд відзначає, що пп. 8 п. 5 розділу ІІІ Прикінцеві положення Закону України Про створення вільної економічної зони Крим та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України від 12 серпня 2014 року № 1636-VII (далі - Закон № 1636) внесені зміни до Закону № 2464, а саме розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464 доповнено пунктом 9-3.

Внаслідок цього зміни до Закону № 2464, внесені на підставі пп. б пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669, включені до розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464 як пункт 9-4.

На виконання абз. 3 п. 5 ст. 11 Закону № 1669 розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження було зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р).

В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

До спірних правовідносин суд застосовує наведені вище правові норми з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в рішенні від 30 березня 2018 року у зразковій справі № 812/292/18, в постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 812/1389/16 та інших.

Суд зазначає, що платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану не виконувати встановлені ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 обов`язки щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.

Разом із тим, Закон № 2464 не скасовує обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Вимоги щодо заяви платника єдиного внеску як підстави для звільнення від виконання своїх обов`язків, визначених ч. 2 ст. 6 цього Закону, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, не можна виривати з контексту норми, яка вимагає системного аналізу положень у сукупності ст. ст. 6, 25 та п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464. Необхідність подання заяви обумовлена низкою підстав, зокрема визнання безнадійною недоїмки, яка підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу. Подання такої заяви можливе не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Судом встановлено, що позивач знаходиться на обліку в контролюючому органі, який розташовано на території населеного пункту, де проводилась антитерористична операція.

Так, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р (втратило чинність) і розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р (є чинним) м. Маріуполь (місцезнаходження ГУ ДФС у Донецькій області) та м. Дзержинськ (нині - Торецьк) (місцезнаходження Торецької ДПІ), включені до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

З огляду на положення п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464 достатньою підставою для звільнення від відповідальності за невиконання вимог щодо вчасності нарахування та сплати єдиного внеску є встановлення факту знаходження платника єдиного внеску на обліку в контролюючих органах, розміщених на території проведення антитерористичної операції.

Отже, платник єдиного внеску звільняється від відповідальності за невиконання вимог щодо вчасності нарахування та сплати єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція.

З огляду на те, що позивач на час виникнення спірних правовідносин перебував на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводиться антитерористична операція, він не несе фінансової відповідальності за порушення вимог Закону № 2464 в частині невиконання обов`язків з нарахування, обчислення чи сплати єдиного внеску.

Заходи по стягненню недоїмки (в даному випадку направлення вимоги), яка виникла у позивача як платника єдиного внеску, який перебуває на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, можуть вживатись контролюючим органом після закінчення антитерористичної операції.

Не впливає на вказаний зміст правового регулювання також і подальше виключення згідно із Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України із Закону № 1669 підпункту 8 пункту 4 статті 11, яким і було доповнено розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464 пунктом 9-3 (у подальшому - пункт 9-4), оскільки до Закону № 2464 у зв`язку з цим відповідних змін внесено не було й вказана норма залишилась чинною.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, суд дійшов висновку, що у контролюючого органу не було правових підстав для формування та направлення позивачу спірної вимоги. У вказаний період позивач за законом був звільнений від обов`язків щодо своєчасного нарахування єдиного внеску та його своєчасної сплати. Орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника в період його звільнення від виконання обов`язків, встановлених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464.

З цих міркувань суд відхиляє заперечення відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву.

Окремо суд вважає за необхідне зауважити, що Законом України від 14 січня 2020 року № ІХ Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи , який набрав чинності 13 лютого 2020 року, п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464 виключно.

Відповідно до п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, норми п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464 підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що були чинними на час формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Таким чином, вимога ГУ ДФС у Донецькій області від 15 лютого 2019 року № Ф-104633-43-У про сплату боргу (недоїмки) підлягає визнанню протиправною і скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.

Цей висновок суду ґрунтуються на тому, що позивач як платник єдиного внеску перебуває на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція; а до вимоги про сплату боргу (недоїмки), яка є предметом спору, включена заборгованість (недоїмка), що виникла після 14 квітня 2014 року і до закінчення антитерористичної операції.

Щодо строку звернення до суду.

Строк звернення до адміністративного суду визначений ст. 122 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з цим, ч. 3 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В силу положень п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску, крім іншого, має право оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів.

Згідно з абз. 3, 4 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до абз. 9 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Отже, вказаними положеннями визначений порядок дій платника у разі незгоди з отриманою вимогою, яким є адміністративне чи судове оскарження.

Таким чином, для оскарження вимоги ст. 25 Закону № 2464 встановлений десятиденний строк, який підлягає застосуванню як у випадку адміністративного, так і у випадку судового оскарження.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 802/983/18-а.

Позивача мав звернутися до суду впродовж десяти днів з дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав внаслідок формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 лютого 2019 року № Ф-104633-43-У.

Суд встановив, що ГУ ДФС у Донецькій області надіслало цю вимогу за адресою: АДРЕСА_3 , однак поштове відправлення не було вручено адресату.

Будь-які докази, які б свідчили, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Натомість, наявні у справі письмові докази, зокрема паспорт та відомості ЄДР, свідчать, що місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Саме ця адреса вказана в ідентифікаційних даних позивача як платника податків та платника єдиного внеску, що перебувають у розпорядженні контролюючого органу.

Докази, які б свідчили, що ГУ ДФС у Донецькій області надсилало вимогу, яка є предметом спору, за зареєстрованою адресою місця проживання позивача, суду не надані.

В заяві про примусове виконання та постановах державного виконавця також вказана адреса: АДРЕСА_3 .

Позивач стверджує, що про існування вимоги, яка є предметом спору, дізнався 16 грудня 2019 року від Торецького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, до якого звернувся після того як з його заробітної плати розпочалось утримання суми боргу на виконання постанови державного виконавця.

Докази, які б свідчили, що про існування вимоги, яка є предметом спору, позивачу було відомо до 16 грудня 2019 року, суду не надані.

За цих обставин суд дійшов висновку, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізнався 16 грудня 2019 року, як наслідок строк звернення до суду розпочався 17 грудня 2019 року і сплинув 26 грудня 2019 року.

Як свідчить штамп підприємства поштового зв`язку на конверті, в якому здійснено поштове підправлення, до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 21 грудня 2019 року, тобто в межах десятиденного строку, визначеного ст. 25 Закону № 2464.

Як наслідок, ОСОБА_1 не потребує поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн (квитанція від 21 грудня 2019 року).

Оскільки позовні вимоги задоволені, судові витрати позивача про сплаті судового збору підлягають присудженню на користь останнього за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Донецькій області.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Донецькій області (ідентифікаційний код: 39406028, місцезнаходження: 87526, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, буд. 114) про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області 15 лютого 2019 року № Ф-104633-43У про сплату боргу (недоїмки).

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 3 розділу VІ Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

6. Повне судове рішення складено 27 березня 2020 року.

Суддя Т.О. Кравченко