Постанова

від 02.01.2020 по справі 531/781/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 531/781/18 Номер провадження 22-ц/814/92/20Головуючий у 1-й інстанції Косик С. М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів: Одринської Т.В., Карпушина Г.Л.,

при секретарі Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 12 вересня 2019 року (повний текст рішення складено 23 вересня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Карлівська районна державна адміністрація Полтавської області про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рух справи в судах першої інстанції

25 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Карлівського районного суду Полтавської області із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона та відповідач мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Перші місяця після народження дитини вони проживали спільно, а з вересня 2015 року окремо, після чого відповідач почав ухилятись від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жодного разу не відвідав дитину, життям та поведінкою доньки не цікавиться, що стало систематичним та носить тривалий характер. Відповідач має заборгованість по сплаті аліментів. Крім невиконання батьківських обов`язків, передбачених статтею 180 СК України щодо утримання дитини до досягнення нею повноліття, відповідач не піклувався про фізичний і духовний розвиток дитини, здобуття дитиною освіти. Він жодним чином не був позбавлений інформації щодо перебування позивачки та дитини, ніколи не створювалися перешкоди у спілкуванні батька з дитиною, що свідчить про фактичну можливість, але вольове небажання виконувати батьківські обов`язки. Разом з цим, відповідач часто перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Всі зазначені обставини стали підставою звернення до суду, а тому позивачка просить позбавити відповідача батьківських прав стосовно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а витрати, пов`язані із розглядом справи, стягнути з відповідача.

Згідно розпорядженням голови суду від 06 серпня 2018 року дана справа передана з Карлівського районного суду Полтавської області до Машівського районного суду Полтавської області. (т.1 а.с. 56)

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 12 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні об`єктивні та безсумнівні докази винної поведінки відповідача та його свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно доньки ОСОБА_3 , оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач хоче піклуватися про дитину та бажає її виховувати, а отже й відсутні підстави позбавлення його батьківських прав, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 12 вересня 2019 року скасувати та ухватити нове, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У апеляційній скарзі позивач вказує на порушення норм матеріального та процесуального права.

Щодо порушення норм процесуального права ОСОБА_1 вважає, що представництво відповідача у суді здійснював адвокат, повноваження якого не були належним чином оформлені.

Щодо порушення норм матеріального права, ОСОБА_1 вказує на те, що суд при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав не взяв до уваги, що в першу чергу повинні бути враховані інтереси дитини, а тільки потім батьків.

Позивач також стверджує, що надані достатні докази, які підтверджують винну поведінку ОСОБА_2 , судом не були взяті до уваги докази, які це підтверджують та не наведено мотиви їх відхилення.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Позиція учасників справи у суді апеляційної інстанції

Позивач та її представники апеляційну скаргу підтримали, із підстав викладених у апеляційній скарзі.

Відповідач та його представник апеляційну скаргу не визнали, вважають рішення суду законним і обґрунтованим та просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Відповідач бажає брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини.

Представник служби у справах дітей Карлівської районної державної адміністрації Полтавської області у засідання не з`явився, надавши суду заяву із прохання розглянути справу без його участі, при розгляді справи покладається на розсуд суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді доповідача, вислухавши сторони, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) є матір`ю, а ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 від 03 квітня 2018 року (т.1 а.с.8).

З довідки, виданої завідувачем Карлівського РС УДМС України в Полтавській області №28/62 від 10 лютого 2015 року вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 та разом з нею зареєстрована її донька ОСОБА_3 (т. 1 а.с.14).

У суді апеляційної інстанції також з`ясовано, що 03 травня 2019 року позивач змінила прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 .

Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України Про охорону дитинства ).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України ). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі Хант проти України від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі Мамчур проти України від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав , позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року (справа 522/541/18) та 16 жовтня 2019 року (справа № 199/2143/17).

Позиція суду апеляційної інстанції щодо висновків суду першої інстанції

Аналізуючи матеріали справи та виходячи із вищенаведених норм права і правових позицій Верховного Суду, що викладені у наведених постановах, зокрема, що позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), а позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав відповідача.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що у судовому засіданні встановлено, що відповідач хоче піклуватися про дитину та бажає її виховувати.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права

Як на порушення норм процесуального права ОСОБА_5 вказує на те, що ордер представника відповідача адвоката Янко О.О. оформлений неналежним чином, а саме: в ордері вказано, що правова допомога здійснюється у підприємствах, установах, організаціях та судах всіх інстанцій, але в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретну назву такого органу, зокрема суду, що узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 05 червня 2019 року справа № 9901/847/18.

Однак, у апеляційній скарзі позивач не вказала, яким чином даний недолік оформлення ордеру порушив її права при розгляді справи у суді першої інстанції.

Крім того, відповідно приписів, що містяться в абзаці другому частини 2 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Випадки порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення визначені у частині третій статті 376 ЦПК України.

Оскільки, оформлення ордера із порушенням встановленого порядку не призвело до неправильного вирішення справи та не являється обов`язковою підставою для скасування рішення суду, даний аргумент ОСОБА_1 не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо порушення судом норм матеріального права

Як узагальнений довід апеляційної скарги позивача щодо порушення норм матеріального права слід зазначити наступне.

Позивач вказує що аналіз сімейного законодавства, законодавства про охорону прав дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні буди визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

При цьому, позивач посилається правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року справа № 300/908/17.

Так дійсно, права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків, що зазначено у вищевказаній постанові Верховного Суду.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року справа № 300/908/17 також акцентовано увагу, що у справі Хант проти України від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Як і в у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року (справа 522/541/18) та 16 жовтня 2019 року (справа № 199/2143/17) в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року (справа № 300/908/17) зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

На переконання колегії суддів позбавлення батьківських прав без достатніх для цього підстав, суперечить інтересам дитини тому, що у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Тобто, суд першої інстанції вірно визначився із нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, а його висновки щодо застосування норм матеріального права не суперечать постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2019 року (справа 300/908/17).

Разом із тим, незгода позивача із оцінкою доказів та висновком, до якого прийшов суд, не свідчить про невірне застосування норм матеріального права.

Щодо оцінки доказів судом першої інстанції

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 аргументує свою незгоду із рішенням суду також тим, що надані достатні докази, які підтверджують винну поведінку ОСОБА_2 , судом не були взяті до уваги докази, які це підтверджують та не наведено мотиви їх відхилення.

Позивач вказує, що доказами винної поведінки ОСОБА_2 та свідомого нехтування ними своїх батьківських прав є: 1) аудіо запис судового засідання від 14 серпня 2019 року, який підтверджує винну поведінку по ухиленню від сплати аліментів; 2) відповідь Карлівського ВДВС ГТУЮ у Полтавській області, із якого вбачається ухилення відповідача не тільки від сплати аліментів, а і ухилення від явки до органів державної виконавчої служби; 3) відповідь Карлівського відділу ГУНП в Полтавській області; 4) консультативний висновок щодо психоемоційних особливостей розвитку дитини, що підтверджує факт жорстокого поводження з дитиною та негативний вплив на неї відповідача; 5) постанова Карлівського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2013 року, у якій вказано, що відповідач керував повторно транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння; 6) відповіддю Карлівського відділу ГУНП в Полтавській області, відповідно до якої у відношенні відповідача був складений протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП; 7) відповіддю дошкільного закладу, що відповідач в період 2019 року лише один раз приходив до дитячого навчального закладу; 8) поясненнями самого відповідача.

Колегія суддів перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині оцінки доказів приходить до такого висновку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен арґумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Як вбачається із рішення суду та матеріалів справи судом першої інстанції були досліджені докази надані стороною позивача та відповідача.

Так, крім іншого, були досліджені характеристики сторін у справі; докази, що підтверджують наявність заборгованості за аліментами; інформація з органів поліції; висновок Карлівської районної державної адміністрації в Полтавській області; консультативний висновок психолога, на який посилається позивач; допитані свідки.

Тобто, судом першої інстанції були досліджені надані стороною позивача докази, і дана їм відповідна оцінка в сукупності.

При цьому, колегія суддів погоджується із оцінкою доказів даною судом першої інстанції, оскільки надані докази не свідчать, що маються беззаперечні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, разом з тим, мається конфлікт між батьками, які не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини.

Слід також звернути увагу, що жодним чином не спростовані заперечення відповідача, що заборгованість за аліментами виникла у зв`язку із відсутністю роботи, а не умисним ухиленням він сплати аліментів.

Щодо наданих у суді апеляційної інстанції доказів: повідомлення про вчинення кримінального правопорушення та доказів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною 1 статті 164 КК України то вказаний докази ще не доводить вини відповідача, а заява подана і відомості внесені після ухвалення судом першої інстанції рішення.

При оцінці даного доказу слід враховувати також і порядок внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення, передбачений частино 1 статті 214 КПК України.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Як вбачається з частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому підстави для зміни чи скасування рішення суду відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 12 вересня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текс постанови виготовлено 03 січня 2020 року

Головуючий В.П. Пікуль

Судді Т.В. Одринська

Г.Л. Карпушин