Рішення

від 27.12.2019 по справі 589/5519/18

ШОСТКИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 589/5519/18

Провадження № 2/589/1784/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2019 року

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Прачук О. В.,

з участю секретаря судового засідання Антошко Т. А.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Падалка К. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ідеал Технікс

- про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за невикористану відпустку

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Шосткинського міськрайонного суду з позовом, про стягнення з ТОВ Ідеал Технікс на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 57 593,24 грн та компенсації за невикористану відпустку у сумі 5 935,17 грн.

Позовні вимоги мотивував тим, що з 24 квітня по 30 листопада 2018 року він працював на посаді директора ТОВ Ідеал Технікс . 30 листопада 2018 року позивач звільнився з займаної посади за згодою сторін. Ні в день звільнення, ні на час звернення з позовом (20.12.2018) відповідач не провів з ним розрахунок, а саме, не виплатив заробітну плату в сумі 39 042,50 грн. та компенсацію за невикористану відпустку.

В подальшому позовні вимоги неодноразово збільшував і зменшував, а також відмовився від вимоги про стягнення моральної шкоди, і остаточно просив стягнути з відповідача 178 931 грн 26к. середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01.12.2018 по 03.12.2019 та залишок компенсації за невикористану відпустку у сумі 3 734 грн 38 к., а всього до стягнення 182 665 грн 64 к.

В судовому засіданні позивач вимоги підтримав, просив задовольнити. Вказав, що відповідачем в добровільному порядку було лише частково задоволені його вимоги: так, 28.12.2018 товариство виплатило йому 10 062 грн. 50 к. заробітної плати за листопад 2018 року та в листопаді 2019 року - 3 969 грн 17 к. компенсації за невикористану відпуску. При цьому розрахунок вказаних сум відповідачем був здійснений, виходячи з окладу 12 500 грн, а не 48 000 грн, як належить згідно штатного розпису, затвердженого ним 01.11.2018. Право директора затверджувати штатний розпис, а отже і встановлювати розмір посадових окладів, в т. ч. і собі, визначено статутом товариства. Крім того, він погоджувався на призначення на посаду директора товариства з умовою збільшення посадового окладу та згодом належності частки в товаристві; до того ж згідно оголошення про вакансію директора, що розміщало товариство, посадовий оклад директора вказаний в розмірі 30 000 грн на місяць.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на безпідставність вимог ОСОБА_1 , оскільки товариством виплачені всі належні позивачу суми згідно наявних в товаристві документів щодо посадових окладів працівників. Так, останнім наказом про затвердження штатного розпису, наявним у товариства, є наказ від 01.09.2018, яким затверджено новий штатний розпис з посадовим окладом директора в розмірі 12 500 грн. Наказ від 01.11.2018, на який посилається позивач, на підприємстві відсутній, запису про вказаний наказ в Журналі реєстрації наказів не має. Позивач при звільненні не склав Акт прийому-передачі документації. Вказане свідчить про підробку позивачем наказу про збільшення посадового окладу з листопада 2018, з приводу чого відповідач був змушений звертатись до правоохоронних органів. Крім того, позивачем умисно були створені умови для виникнення перед ним заборгованості в день звільнення, оскільки станом на 30.11.2018 на рахунках товариства були кошти, однак позивач, будучи директором, а отже і відповідальною особою за дотримання законодавства про працю, не провів з собою розрахунок.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про часткове задоволення вимог, з огляду на таке:

Перебування позивача з відповідачем у трудових відносинах підтверджується протоколом загальних зборів учасників товариства від 24.04.2018, наказами від 24.04.2018 № 6-К та від 30.11.2018 № 32-К, копією трудової книжки, з якої вбачається, що позивач працював на посаді директора ТОВ Ідеал Технікс з 24.04.2018 та був звільнений власним наказом 30.11.2018 на підставі п. 1 ст. 36 КЗпПУ. (а.с. 3-6, т.1)

Відповідно до ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути "правління", "дирекція" тощо.

Згідно ст. 62 Закону України Про господарські товариства (яка діяла на час призначення позивача на посаду), у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Відповідно до положень ч. 1-4, ч. 13 ст. 39 Закону України Про товариства з обмеженою відповідальністю від 6 лютого 2018 року

№ 2275-VIII (який набрав чинності з 17.06.2018) виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.

До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення).

Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень.

Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

Повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Тобто, питання про призначення/припинення повноважень директора як виконавчого органу товариства належить до компетенції загальних зборів.

Зазначені положення закріплені також у п. 6.3.3 Статуту ТОВ Ідеал Технікс , відповідно до якого до виключної компетенції зборів належить вирішення таких питань як обрання та відкликання виконавчого органу Товариства. Виконавчим же органом Товариства, згідно п. 6.10 Статуту, є Директор.

Як вбачається з пояснень сторін в судовому засіданні та матеріалів справи загальні збори учасників товариства щодо вирішення питання звільнення директора та призначення нового - ОСОБА_2 були проведені 03 грудня 2018 року.

Таким чином, згідно положень вказаних норм, зокрема ч. 13 ст. 39 ЗУ Про товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Закон), повноваження ОСОБА_1 як директора товариства припинились, а отже і його звільнення з посади відбулось 03 грудня 2018 року на підставі рішення зборів учасників товариства, а не 30 листопада 2018 року.

Сторонами оспорюється розмір посадового окладу позивача за листопад 2018 року, який є визначальним для обрахування належних позивачу виплат при звільненні.

Згідно п. 6.14 Статуту до прав директора товариства належить право затверджувати штатний розпис.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що позивачем, як директором товариства, протягом своїх повноважень неодноразово затверджувались нові штатні розписи з новими посадовими окладами.

Так, в матеріалах справи наявні копії наказів і штатних розписів від 01.06.2019, від 01.08.2018, 01.09.2018, наданих товариством. ( а.с. 30-38 т.2)

Також наявні копії наказів та штатних розписів, наданих позивачем, від 01.09.2018 та 01.11.2018 згідно яких посадовий оклад позивача з 01.09.2018 становив 12 500 грн та з 01.11.2018 - 48 000 грн. (а.с. 8-10 т.1)

З довідки про доходи ОСОБА_1 , виданої ТОВ Ідеал Технікс від 23.08.2019, вбачається що нарахований дохід ОСОБА_1 у травні 2018 року становив 7 000 грн, в червні-липні 2018 року - по 7500 грн, в серпні 2018 року - 11 500 грн, в вересні -жовтні 2018 року - по 12 500 грн. (а.с. 72 т. 2)

З журналу реєстрації наказів ТОВ Ідеал Технікс вбачається, що в журналі наявні записи про реєстрацію наказів щодо затвердження штатного розпису від 01.06.2018 (запис № 9), від 01.08.2018 (запис № 19), від 01.09.2018 (запис № 23). Запис про реєстрацію наказу про затвердження нового штатного розпису від 01.11.2018 в журналі відсутній. (а.с. 40-47 т. 2)

В судовому засіданні оглянуто вказаний журнал та встановлено, що він прошитий та пронумерований.

Позивач, стверджуючи, що всі накази реєструвались в електронному журналі, який потім роздруковувався, а досліджений в судовому засіданні журнал на підприємстві не вівся і є підробленим, належних і допустимих доказів на доведення своєї позиції суду не надав, відповідних клопотань про дослідження (витребування) таких доказів суду не заявляв.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 43 Закону відповідальність за зберігання документів товариства покладається на виконавчий орган товариства та на головного бухгалтера (у разі призначення) - щодо документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Доказів, що позивач після звільнення передав документацію товариства відповідальній особі чи новому директору за актом прийому-передачі суду не надано.

Частиною 1 статті ст. 42 Закону встановлено, що посадовими особами товариства є члени виконавчого органу, наглядової ради, а також інші особи, передбачені статутом товариства.

Винагорода за виконання посадовою особою своїх обов`язків та надання їй інших благ можуть здійснюватися виключно на умовах та підставах, зазначених у договорі між нею і товариством. (ч. 2 ст. 42 Закону)

Конфліктом інтересів є конфлікт між обов`язком посадової особи діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства в цілому та приватними інтересами посадової особи або її афілійованих осіб. ( ч. 3 ст. 42 Закону)

Посадова особа, якій стало відомо про виникнення конфлікту інтересів, зобов`язана протягом двох днів письмово повідомити про це виконавчий орган товариства та наглядову раду товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити про виникнення конфлікту інтересів усіх учасників товариства протягом двох днів з дня отримання інформації про наявний конфлікт інтересів (ч. 6 ст. 42 Закону)

Порушення посадовою особою обов`язків, передбачених частинами другою, четвертою, шостою і сьомою цієї статті, є підставою для розірвання товариством договору (контракту) з такою особою без виплати компенсації. (ч. 8 ст. 42 Закону)

Як встановлено в судовому засіданні, всупереч положенням ч. 2 ст. 42 Закону, між товариством і позивачем не було укладено договору чи контракту.

З наведеного також вбачається, що затвердження директором товариства самому собі посадового окладу у збільшеному розмірі є конфліктом інтересів між приватними інтересами директора та інтересами товариства в цілому (враховуючи безпосередньо і пояснення позивача, що підприємство функціонувало і заробітна плата виплачувалась за рахунок фінансової допомоги учасників товариства), про що директор як виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити усіх учасників товариства в установлені вказаним Законом строки.

Доказів дотримання ОСОБА_1 вказаних вимог суду не надано.

Зважаючи на зазначене, суд приходить до висновку, що посадовим окладом за листопад 2018 року, підтвердженим належними і допустимими доказами, є оклад в розмірі 12 500 грн.

Посилання позивача на виплату іншим працівникам товариства заробітної плати за листопад 2018 року, виходячи зі збільшених окладів, суд не приймає до уваги, як з огляду на положення ст. 42 Закону, так і зважаючи на пояснення сторін, в т. ч. і позивача, про наявність на підприємстві заборгованості з заробітної плати перед працівниками товариства, в т.ч. за жовтень 2018 року. Таким чином, належним доказом складових сум, зазначених в виписці по рахунку, наданій відповідачем, є висновок відповідного спеціаліста чи експерта. Разом з тим, відповідного клопотання від сторін не надходило.

Водночас слід враховувати, що директор є найманим працівником, на якого поширюються норми КЗпП.

Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, розрахунок з позивачем мав бути проведений 03.12.2018 (в день прийняття учасниками товариства рішення про призначення нового директора).

При цьому суд не приймає посилання відповідача, на можливість і обов`язок позивача самостійно отримати належні йому суми 30.11.2018, оскільки, як вбачається з наданих відповідачем виписок по рахунку, залишок коштів на рахунках підприємства станом на 30.11.2018 становив 5 835,78 грн, що, з врахуванням звільнення 30.11.2018 кількох працівників одночасно, було явно недостатньо для проведення всіх належних виплат як з позивачем, так і іншими працівниками, які звільнялись разом з ним.

Поясненнями сторін та матеріалами справи підтверджується, що 28.12.2018 позивачу було виплачено - 10 062 грн 50 к. заробітної плати за листопад 2018 року та 08.11.2019 - 3 969 грн 17 к. компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п 20. постанови Пленуму Верховного суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці N 13 від 24.12.1999 р. установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки суду не надано довідки про середньоденний заробіток позивача, суд обраховує його, виходячи з наявних в справі доказів.

При цьому, суд не приймає до уваги розрахунки середнього заробітку та компенсації позивача та відповідача, оскільки вони не відповідають Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.

Так, з матеріалів справи, зокрема, штатного розпису з 01.09.2018 з зазначенням посадових окладів та місячного фонду заробітної плати по кожній посаді, в т.ч. директора товариства, довідки про доходи позивача (а.с. 72 т. 2) вбачається, що дохід позивача за жовтень 2018 року становив 12 509, 74 грн, а в листопаді 2018 - 12 500 грн. Кількість робочих днів в жовтні та листопаді 2018 року становила по 22 в кожному місяці, разом 44.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить:

(12 509,74 +12 500) : 44 робочих дні = 568,40 грн.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 03.12.2018 по 28.12.2018 (дату виплати зарплати позивачу за листопад 2018) складає:

568,40 (середньоденний заробіток) х 18 (кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні за період з 03.12.2018 по 28.12.2018) = 10 231 грн 20 к.

Вказана сума підлягає стягненню на користь позивача, оскільки відповідачем не надано доказів відсутності його вини у затримці виплат, зважаючи на те, що 05 грудня 2018 року позивач цінними листами надіслав учасникам товариства повідомлення про звільнення з проханням провести з ним розрахунок з зазначенням номеру банківської картки, а актом службового розслідування від 19.12.2018 встановлено, що ОСОБА_1 належить виплатити заробітну плату за листопад 2018. Однак, виплата проведена лише 28.12.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України Про відпустки від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати компенсація за невикористану відпустку за період роботи з 24.04.2018 по 03.12.2018 розраховується наступним чином:

Позивач працював на посаді менше календарного року, тому для розрахунку враховуються виплати за фактичний час роботи: з 1 числа місяця після оформлення до 1 числа місяця, у якому мали виплатити компенсацію: 71 009,74 грн - заробітна плата позивача за період роботи з 01.05.2018 по 01.12.2018;

- кількість календарних днів розрахункового періоду, без урахування неробочих і святкових днів (6 н. дн.), що припадають на цей період з 01.05.2018 по 30.11.2018: 214 - 6 = 208

Отже, середньоденна зарплата для обрахунку компенсації становить:

71 009,74 : 208 = 341,39 грн

Визначення кількості днів, за які має бути виплачена компенсація:

1) 224 календарні дні - стаж позивача для обрахування відпустки з 24.04.2018 по 03.12.2018;

2) кількість днів відпустки, за які належить компенсація: (24 (тривалість відпустки згідно законодавства) : 354 (кількість календарних днів за вирахуванням святкових та неробочих) х 224 (стаж позивача) = (24: 354) х 224 = 15,17 = 15.

Отже, розмір компенсації має становити: 341,39 х 15 = 5 120,85 грн

Відповідачем виплачено 3 969,17 грн.

Недоплачена сума компенсації становить : 5120,85 - 3969,17 = 1 151,68 грн.

Такий механізм обчислення кількості днів (з?округленням) і суми компенсації за невикористану відпустку відповідає роз`ясненням Мінпраці в листі від 24.06.2011 р. № 208/13/116-11.

Отже, на користь позивача підлягає стягненню 1 151 грн 68 к.

Таким чином, відповідачем не проведено повний розрахунок з позивачем на день ухвалення рішення.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку з 28.12.2018 по 27.12.2019 становить:

568 грн 40 к. х 249 (робочі дні за вказаний період) = 141 531 грн 60 к.

Як зазначалось, згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум.

Зважаючи на вказане, встановлені у справі обставини, суд вбачає підстави для застосування принципу співмірності у визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Вказане відповідає практиці Верховного Суду, зокрема, відповідний висновок, викладений в постанові ВС від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17.

Отже, позивачем було заявлено до стягнення 7 703,55 грн компенсації за невикористану відпустку, задоволена сума - 1151,68 грн, що становить 15 % від заявленої суми.

Враховуючи розмір середнього заробітку, заявленого до стягнення позивачем - 178 931,26 грн, суму задоволених вимог щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку, її відсоток, конкретні обставини справи, необхідність застосування вимог розумності і справедливості, принципу співмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розміром сум, належних до виплати при звільненні , суд вважає необхідним зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2018 по 27.12.2019 та вважає співмірним до стягнення з відповідача на користь позивача 22 768,80 грн (15 % від 151 762,80 (розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 03.12.2018 по 27.12.2019)

Отже, до виплати позивачу загалом належить 33 000 грн (22 768,8 + 10 231,2) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 1 151,68 грн компенсації за невикористану відпустку, що разом становить 34 151,68 грн.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці " передбачено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у сумі 334 грн 62 к. судового збору пропорційно до задоволених вимог (18,7%).

Керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України, ст. 4, 12, 13, 81, 263, 264, 273, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ідеал Технікс на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1 151 грн 68 к. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03.12.2018 року по 27.12.2019 року в сумі 33 000 грн, загалом визначивши до стягнення - 34 151 грн 68 к.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ідеал Технікс на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 334 грн 62 к.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Дані позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Дані відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Ідеал Технікс , юридична адреса: м. Київ, вул. Пшенична, буд. 4, код ЄДРПОУ 41411236.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шосткинський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня складення повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 08 січня 2020 року

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області О.В.Прачук