Постанова

від 27.05.2020 по справі 589/5519/18

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2020 року

м.Суми

Справа №589/5519/18

Номер провадження 22-ц/816/665/20

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Хвостика С. Г.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Ідеал Технікс ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 27 грудня 2019 року в складі судді Прачук О.В., ухваленого у м. Шостка Сумської області, повний текст якого складений 08 січня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ідеал Технікс , який в подальшому уточнив, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану відпустку.

Позовні вимоги мотивував тим, що з 24 квітня по 30 листопада 2018 року він працював на посаді директора ТОВ Ідеал Технікс . 30 листопада 2018 року позивач був звільнений з займаної посади за згодою сторін.

Посилаючись на обставини того, що відповідач в день звільнення не провів з ним повного розрахунку, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з відповідача на його користь 178 931 грн 26 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 3734 грн 38 коп. компенсації за невикористану відпустку, а всього - 182 665 грн 64 коп. (т. 2, а.с. 125).

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 27 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Ідеал Технікс на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1151 грн 68 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03 грудня 2018 року по 27 грудня 2019 року в сумі 33000 грн, а всього - 34151 грн 68 коп.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Ідеал Технікс на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 334 грн 62 коп.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

У лютому 2020 року позивач подав апеляційну скаргу на рішення суду, просив його скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1151 грн 68 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03 грудня 2018 року по 27 грудня 2019 року в сумі 93 410 грн 85 коп., а всього - 94 562 грн 53 коп.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що суд першої інстанції невірно розрахував суму середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку, так як суд повинен був здійснювати вказаний розрахунок не із задоволеної вимоги щодо компенсації за невикористану відпустку (1151,68 грн), а із розрахованого розміру компенсації за невикористану відпустку (5120,85 грн). За наведеним розрахунком позивача визначена судом сума компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5120,85 грн від 7703,55 грн заявлених позовних вимог становить 66 % від заявленої позивачем суми. Відтак, на думку позивача, на його користь підлягає відшкодуванню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 94 562 грн 53 коп. (66 % від 141 531 грн 60 коп). Крім того, як вважає позивач, повноваження представників відповідача не були посвідчені належним чином, тому надані ними копії документів є недопустимими доказами у даній справі, які суд першої інстанції повинен був залишити без розгляду. В апеляційній скарзі позивач також не погодився із застосованим судом першої інстанції принципом співмірності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказавши, що при розгляді інших подібних справ суд вказаний принцип не застосовував.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Ураховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовної вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку в сумі 1151 грн 68 коп. не оскаржується, так як з даною сумою апелянт погоджується відповідно до змісту апеляції, тому на підставі ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення суду в зазначеній частині не є предметом апеляційного перегляду.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом встановлено, що рішенням протоколу загальних зборів учасників ТОВ Ідеал Технікс від 24 квітня 2018 року за № 4 призначено позивача ОСОБА_1 на посаду директора ТОВ Ідеал Технікс з 25 квітня 2018 року (т. 1, а.с. 3-4).

Наказом ТОВ Ідеал Технікс від 30 листопада 2018 року за № 32-К ОСОБА_1 був звільнений з посади директора ТОВ Ідеал Технікс з 30 листопада 2018 року за угодою сторін, згідно з п. 1 статті 36 КЗпП України (т.1, а.с. 15). Однак, як встановив суд першої інстанції, повноваження ОСОБА_1 як директора товариства припинились, а отже його звільнення відбулось лише 03 грудня 2018 року на підставі рішення зборів учасників товариства (т. 2, а.с. 40-47).

Перебування позивача з відповідачем у трудових відносинах підтверджується також протоколом загальних зборів учасників товариства від 24 квітня 2018 року, наказами від 24 квітня 2018 року за № 6-К та від 30 листопада 2018 року № 32-К, а також копією трудової книжки (т. 1, а.с. 3-4, 5, 6-7, 8).

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 , виданої ТОВ Ідеал Технікс від 23 серпня 2019 року нарахований дохід ОСОБА_1 у травні 2018 року становив 7000 грн, в червні-липні 2018 року - по 7500 грн, в серпні 2018 року - 11500 грн, у вересні - листопаді 2018 року - по 12500 грн (т. 2, а.с. 72).

Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції, установивши факт несвоєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні, стягнув з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 грудня 2018 року по 27 грудня 2019 року в сумі 33000 грн. При цьому, при визначенні розміру компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд враховував його розмір порівняно з розміром заборгованості по компенсації за невикористану відпустку в сумі 1151 грн 68 коп., застосувавши принципи розумності, справедливості та співмірності.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року за № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Саме таких висновків щодо застосування відповідних норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, які відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України мають враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром його середньоденного заробітку, кількістю робочих днів, які мають бути оплачені середнім заробітком, та, відповідно, сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Разом з тим, позивач в апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині застосування принципу співмірності при розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із заявленими позовними вимогами про стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Однак, на думку колегії суддів, при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги задоволені частково, тому правильно визначив розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що сума задоволених позовних вимог становить 66 % від заявленої суми, тому, за розрахунком позивача, сума середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку має становити 93410 грн 85 коп., а не 22768 грн 80 коп., як визначив суд першої інстанції, не заслуговують на увагу колегії суддів, так як є помилковими. Зокрема, хоча сума задоволених позовних вимог становить 30,8 % (1151,68 грн визначеної судом до стягнення суми компенсації за невикористану відпустку * 100 % / 3734,38 грн заявленої позивачем до стягнення суми компенсації за невикористану відпустку), а не 66 %, як помилково вказав позивач, та є дещо більшою, ніж визначив суд першої інстанції (15 % від заявленої суми). Однак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано зменшив розмір середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку, урахувавши розмір спірної суми компенсації за невикористану відпустку, яка підлягає стягненню на користь позивача (1151 грн 68 коп.), істотності цієї суми порівняно із середнім заробітком, а також обставину добровільної сплати відповідачем 3969 грн 17 коп. компенсації за невикористану відпустку (т. 2, а.с. 98), тобто, обставини, що мають істотне значення для справи. При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при визначенні суми середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку не був обмежений лише розміром частки у задоволених позовних вимогах, так як правильно врахував і інші обставин справи, які мають значення для справи, зокрема, факт добровільної сплати відповідачем частини компенсації за невикористану відпустку, а також вимоги розумності і справедливості.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції розглянув справу за участі представників відповідача, які не були уповноважені діяти від імені ТОВ Ідеал Технікс є безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частиною 4 статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність .

Виходячи з матеріалів справи, представниками ТОВ Ідеал Технікс під час розгляду даної справи в суді першої інстанції були адвокати Кучеренко Г.В. на підставі ордера серії КВ № 779476 від 09 квітня 2019 року (т. 1, а.с. 75 на звороті), ОСОБА_2 на підставі ордера серії СМ № 45 від 30 вересня 2019 року (т. 1, а.с. 201) та ОСОБА_3 на підставі ордера серії АА № 1011771 від 26 листопада 2019 року (т. 2, а.с. 128).

Та обставина, що підставою представництва ТОВ Ідеал Технікс адвокатом Кучеренко Г.В. в ордері вказаний укладений між ТОВ Ідеал Технікс та ТОВ Квадра Право договір про надання правової допомоги від 01 грудня 2018 року, тобто, коли повноваження позивача ОСОБА_1 , як директора ТОВ Ідеал Технікс ще не були припинені, на думку колегії суддів, не спростовує висновків суду першої інстанції про допуск цього адвоката в якості представника відповідача до участі у справі, так як сам позивач під час розгляду даної справи в суді першої інстанції визнавав той факт, що його трудові відносини припинились з відповідачем ще 30 листопада 2018 року. До того ж, пунктами 6.1, 6.3 статуту ТОВ Ідеал Технікс передбачено, що загальні збори учасників, які є вищим органом управління цього товариства, мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані зборами до компетенції виконавчого органу. Отже, з питання укладення договору про надання правової допомоги з ТОВ Квадра Право також.

Інші доводи апеляційної скарги, в тому числі, щодо розгляду судом першої інстанції інших подібних за змістом справ, не спростовують висновків суду про часткове задоволення позову, так як суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, а висновки суду відповідають обставинам справи.

Установивши, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 27 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 29 травня 2020 року.

Головуючий - В.І. Криворотенко

Судді: О.Ю. Кононенко

С.Г. Хвостик