Постанова

від 09.08.2007 по справі 26/394-06-8421

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

26/394-06-8421

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

09 серпня 2007 р.                                                                                   № 26/394-06-8421  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровський фонд розвитку зовнішньоекономічної діяльності" (далі Товариство)

на постановуОдеського апеляційного господарського суду

від06.02.07

у справі№ 26/394-06-8421

господарського судуОдеської області

за позовомТовариства

додержавного підприємства "Одеська залізниця" (далі Підприємство),

третя особа:Херсонський технологічний центр по обробленню провізних документів інформаційно-статистичного центру Одеської залізниці (далі Центр),

простягнення 6 543,16 грн.

В судових засіданнях взяли участь представники

- позивача: Слюсар М.М. (за дов. № 407 від 15.09.05)- у судовому засіданні 09.08.07;

- відповідача:Крамаренко Г.М. (за дов. № 15 від 05.01.07)- у судовому засіданні 24.05.07, 07.06.07, 09.08.07;

- третьої особи:не з'явились.

Ухвалою від 16.04.07 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Савенко Г.В., Данилова Т.Б., касаційна скарга Товариства № 16-ю від 27.02.07 була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 24.05.07, без початку перегляду справи по суті.

У зв'язку з виходом судді Ходаківської І.П. з відпустки, у судовому засіданні 24.05.07 справа розглядалась колегією суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Савенко Г.В., Ходаківська І.П., утвореному розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 09.04.04.

За згодою представника Підприємства, відповідно до ч. 3 ст. 77, ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 24.05.07 було оголошено перерву до 07.06.07 для виготовлення та оголошення вступної та резолютивної частин постанови Вищого господарського суду України, про що представника Підприємства було повідомлено усно безпосередньо у судовому засіданні.

Проте, у зв'язку з хворобою судді Савенко Г.В. у судовому засіданні 07.06.07 був відсутній повний склад колегії суддів, яка розглядала справу по суті, а тому дана обставина унеможливила оголошення вступної та резолютивної частин постанови Вищого господарського суду України сторонам по справі.

У зв‘язку з зазначеним, ухвалою від 07.06.07 учасників судового процесу було повідомлено про повторну перерву в судовому засіданні до 21.06.07 для оголошення вступної та резолютивної частин постанови Вищого господарського суду України.

Проте, оскільки стало відомо, що суддя Вищого господарського суду України Савенко Г.В. у зв'язку з продовженням перебування на лікарняному не зможе взяти участь у судовому засіданні 21.06.07, та з урахуванням вимог ст. 1118 Господарського процесуального кодексу України, розпорядженням від 16.06.07 заступника Голови Вищого господарського суду України справу № 26/394-06-8421 господарського суду Одеської області було передано на розгляд колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий –

Першиков Є.В., судді –Ходаківська І.П., Кравчук Г.А.

Ухвалою від 16.06.07 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Ходаківська І.П., Кравчук Г.А., касаційна скарга Товариства № 16-ю від 27.02.07 була прийнята про провадження.

У зв‘язку з неявкою представників сторін у судове засідання, ухвалою від 21.06.07 Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено на 09.08.07.

У зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці, розпорядженням від 09.08.07 заступника Голови Вищого господарського суду України для розгляду справи № 26/394-06-8421 господарського суду Одеської області, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 09.08.07, створено колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий –

Першиков Є.В., судді –Данилова Т.Б., Ходаківська І.П., яка розглядає справу по суті.

Про вказані обставини представників сторін було повідомлено на початку судових засідань 24.05.07, 07.06.07, 09.08.07. Відводів складу колегії суддів не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 09.08.07 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 22.11.06 господарського суду Одеської області (суддя Никифорчук М.І.) у задоволенні позовних вимог Товариству відмовлено.

Постановою від 06.02.07 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Журавльова О.О., суддів –Тофана В.В., Михайлова М.В.) рішення від 22.11.06 господарського суду Одеської області залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства –без задоволення.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що Товариством пропущений встановлений ст. 136 Статуту залізниць України шестимісячний термін для подачі позову. При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку про те, що оскільки укладений між Товариством і Підприємством договір регулює взаємовідносини сторін з розрахунків саме за надані Підприємством послуги з перевезення вантажів та попередня оплата грошових коштів здійснювалася Товариством саме за вказані послуги, то позовні вимоги Товариства випливають з правовідносин щодо перевезення вантажів, а отже регулюються зазначеним Кодексом.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 22.11.06 господарського суду Одеської області та постанову від 06.02.07 Одеського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 43, 22 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 257, 261, 530, 625, 628, ст.ст. 936-955 Цивільного кодексу України, ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України.

Зокрема, скаржник зазначає, що всупереч тому, що у рішення від 22.11.06 зазначено, що справа була розглянута з участі його представника

(Крамаренко Г.М.), жоден представник Товариства у вказаному судовому засіданні участі не брав, а 21.11.06 на адресу суду Товариством було направлено телеграму про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки його представника у судове засідання.

Крім того, скаржник зазначає про те, що висновки попередніх судових інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин положень Статуту залізниць України в частині строку позовної давності у даному випадку є помилковим, оскільки вважає, що спірні правовідносини між сторонами не випливають із договору перевезення, а тому не підпадають під дію вказаного Статуту.

На день розгляду справи по суті письмовий відзив на касаційну скаргу від Підприємства не надійшов. У судовому засіданні 09.08.07 представник Підприємства щодо доводів скаржника заперечував, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просив касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 28.08.00 між Товариством та Підприємством було укладено договір про розрахунки за надані послуги по перевезенню вантажів (далі Договір), предметом якого визначено взаємовідносини сторін по розрахунках на умовах попередньої оплати за перевезення вантажів, подавання та прибирання вагонів, виконані додаткові роботи та надані послуги, в тому числі за вільними тарифами, користування вагонами, промивання вагонів, штрафи за порушення Статуту залізниць України та Правил перевезення вантажів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до умов вказаного Договору Підприємство зобов'язалось здійснювати своєчасне подавання вагонів, якісне перевезення вантажів та їх зберігання згідно ст. 22 Закону України "Про залізничний транспорт" та надавати Товариству додаткові послуги за умови попередньої оплати ним тарифу, зборів, позапланових перевезень та послуг. При цьому судовими інстанціями встановлено, що сторони домовились про те, що попередня оплата Товариством наданих Підприємством послуг з перевезення вантажів здійснюється через Центр, в якому Товариству відкривається спеціальний особовий рахунок № 413853.

Також, місцевим та апеляційним судами встановлено, що п. 3.6 Договору сторони погодили, що Товариство зобов'язано не рідше 1-го разу на місяць направляти уповноваженого представника до Підприємства для проведення звірки розрахунків і складання акту взаємозвірки з підписанням обох сторін, а у п. 3.8 Договору передбачили, що у разі невикористання Товариством особового рахунку у Центрі понад 6 (шість) місяців, Підприємство має право закрити цей рахунок, а залишки коштів перевести на спеціальний рахунок до подальшого їх зберігання. При цьому встановлено, що відповідно до п. 7.1 Договору строк його дії Договору сторонами визначено до 31.12.00.

При вирішенні спору по суті попередніми судовими інстанціями встановлено, що 03.10.02 Товариство одержало від Центру довідку про наявність на його особовому рахунку 4 857,53 грн., у зв'язку з чим Товариство звернулось до Центру з листом № 29 від 23.01.04, в якому заявило вимогу про анулювання і закриття особового рахунку на підставі того, що воно не має намірів здійснювати перевезення по ст.Херсон, а також вимогу про повернення залишку коштів в сумі 4 857,53 грн., які знаходяться на вказаному особовому рахунку.

На підставі матеріалів справи судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що листом від 20.04.04 № 13 Центр повідомив Товариство про те, що з вимогою про повернення коштів необхідно звертатись до Підприємства, у зв'язку з чим 07.07.04 Товариство направило до Підприємства листа за № 249 від 01.07.04 з вимогою повернення грошових коштів з посиланням на ті обставини, що з 2002 року воно послугами Підприємства не користується і користування такими послугами не передбачається.

Також встановлено, що 18.08.04 Товариство направило до Підприємства претензію № 277 від 16.08.04 з вимогою повернення залишку коштів, що знаходяться на особовому рахунку № 413853. При цьому, попередніми судовими інстанціями встановлено, що згідно повідомлення про вручення поштового відправлення вказана претензія була одержана Підприємством 21.08.04.

Вирішуючи спір, місцевий та апеляційний суд врахували, що позов про стягнення з Підприємства 6 543,16 грн. (з яких 4 857,53 грн. –залишок коштів, що знаходяться на особовому рахунку Товариства, 373,63 грн. –3% річних, а 1 312 грн. –збитки від інфляції) було подано Товариством до суду лише 17.08.06, при цьому, заяви про поновлення пропущеного строку позовної давності від Товариства не надходило.

Разом з тим, попередніми судовими інстанціями було взято до уваги, що у справі заявлена вимога про застосування судом позовної давності в порядку ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 13 Конституції України та ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист усіх суб‘єктів права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності ст. 41 Конституції України. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди.

Статтею 398 Цивільного кодексу України передбачено, що право володіти чужим майном виникає на підставі договору, або іншої підстави, передбаченої законом.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що у відповідності до ст.ст. 317, 318, 319 Цивільного кодексу України лише власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Таким чином, законодавчо визначено право захисту власника від незаконних посягань інших осіб щодо його майна.

Щодо посилань попередніх судових інстанцій на пропуск строку позовної давності та неподання Товариством доказів щодо поважності пропуску такого строку, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на наступне.

Основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, є Цивільний кодекс України. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки.

Положенням ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України. Це стосується і положень про позовну давність.

Так, ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Згідно з ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Такої ж тривалості установлено строк для подання позовів залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають з Статуту залізниць України.

Відповідно до ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту залізниць України, зокрема, з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив строку позовної давності є са мостійною підставою для відмови в позові незалежно від того, чи дійсно пра ва позивача порушені. Оскільки цивільно-правовий інститут позовної дав ності належить до інститутів матеріального права, суд, встановивши, що строк давності пропущено і підстав для його продовження немає, може відмовити в задоволенні позову.

Проте, відмова у задоволенні позовних вимог можлива лише за наявності двох умов. По-перше, про застосування позовної давності одна із сторін у справі повинна зробити відповідну заяву, по-друге, причини такого пропуску повинні бути визнані судом неповажними. У противному випадку порушене право підлягає захисту. Зокрема, право потерпілого суб'єкта цивільних правовідносин отримати захист в разі поважності причин пропущення строку позовної давності прямо передбачене ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові, якщо відсутні правові підстави для поновлення строку позовної давності.

Отже, регламентовано, що у разі, якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні рішень по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі. Зокрема, вирішуючи спір по суті попередні судові інстанції правової оцінки фактичним обставинам спливу строку позовної давності не надали, що свідчить про порушення ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, на те що, матеріали справи містять телеграму Товариства від 21.11.06 (а.с. 49) про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки у судове засідання його представника. Матеріали справи свідчать, що вказана телеграма була отримана судом 21.11.06 о 16:00 годині. Юридичної оцінки викладеного у зазначеній телеграмі клопотання оскаржене рішення суду першої інстанції не містить. Правовий аналіз матеріалів справи свідчить про відсутність письмових документів про відмову Товариства від клопотання про відкладення розгляду справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97

№ 475/97-ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадянських прав і обов'язків незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Відкритий характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги та наголошує, що відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 55 Основного Закону регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що відповідно до п.п. 2, 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зазначені конституційні принципи закріплені в статтях 42 ("рівність перед законом і судом") та 43 ("Змагальність") Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, для чого господарський суд створює їм необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Забезпечення участі сторін та інших процесуальних осіб у судовому процесі покладається на господарський суд.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення апеляційною інстанцією не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровський фонд розвитку зовнішньоекономічної діяльності" № 16-ю від 27.02.07 задовольнити частково.

Рішення від 22.11.06 господарського суду Одеської області та постанову від 06.02.07 Одеського апеляційного господарського суду по справі № 26/394-06-8421 господарського суду Одеської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий Є.Першиков

судді:Т.Данилова

І.Ходаківська