Постанова

від 09.01.2020 по справі 431/1625/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 січня 2020 року

м. Київ

справа № 431/1625/17

провадження № 61-14062св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати

Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Шпотинська сільська рада Старобільського району Луганської області, секретар Шпотинської сільської ради Старобільського району Луганської області Ляшенко Валентина Михайлівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 01 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Кудрявцева І. В., та постанову Луганського апеляційного суду від 18 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Єрмакова Ю. В., Назарової М. В., Луганської В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до

ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що 02 червня 2016 року ОСОБА_3 було складено заповіт на ім`я ОСОБА_1 , яким ОСОБА_3 заповіла їй земельні ділянки, розташовані на території Шпотинської сільської ради Старобільського району Луганської області, а саме земельну ділянку площею 9,1905 га, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акту

серія IV-ЛГ №078274, земельну ділянку площею 1,4336 га, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акту ЯК № 607563, та земельну ділянку площею 6,4905 га, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акту серії ЯЛ № 018247. Протягом двох років, коли ОСОБА_3 знаходилась у безпорадному стані ОСОБА_1 доглядала за нею, її будинком, обробляла земельні ділянки.

Дочка ОСОБА_3 - ОСОБА_4 проживала у місті Стаханов і навесні 2016 року приїздила до матері, просила позивача і надалі доглядати за ОСОБА_3 та передала їй державні акти на земельні ділянки.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті у ОСОБА_3 значно погіршився стан здоров`я, відповідач ОСОБА_2 приїхав у село Шпотине Старобільського району Луганської області та відправив

ОСОБА_3 в будинок для людей похилого віку Новопсковського району Луганської області.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла в будинку для людей похилого віку.

20 березня 2017 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Старобільського районного нотаріального округу із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказані земельні ділянки, але їй було відмовлено у зв`язку з наявністю інформації про існування заповіту, складеного ОСОБА_3 18 липня 2016 року № 13 та посвідченого секретарем Шпотинської сільської ради Старобільського району Луганської області на ім`я ОСОБА_2 .

Позивач вважала заповіт, складений ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_2 , недійсним, в тому числі з тих підстав того, що

ОСОБА_3 не підписувала цей заповіт та він не відповідав справжній волі спадкодавця.

За таких обставин просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , посвідчений секретарем Шпотинської сільської ради Старобільського району Луганської області за реєстровим № 13 від 18 липня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 01 квітня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_3 складений на ім`я

ОСОБА_2 посвідчений 18 липня 2016 року секретарем Шпотинської сільської ради Старобільського району Луганської області ОСОБА_6 зареєстрований в реєстрі за № 13.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з висновком № 17229 комісійної судово-почеркознавчої експертизи

від 14 грудня 2018 року рукописні записи З моїх слів ОСОБА_3 , мною прочитано та власноручно підписано , Байрачна в заповіті від 18 липня 2016 року, складеному від імені ОСОБА_3 , посвідченому секретарем Шпотинської сільської ради Старобільського району Луганської області ОСОБА_6 та зареєстрованому в реєстрі за № 13, виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність волевиявлення у ОСОБА_3 на складення оспорюваного заповіту.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Старобільського районного суду Луганської області від 01 квітня 2019 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про існування підстав для задоволення позову та зазначив, що оскільки підпис у спірному заповіті виконаний не спадкодавцем, а іншою особою, то волевиявлення заповідача на його складання відсутнє, що є підставою для визнання оспорюваного заповіту недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Старобільського районного суду Луганської області від 01 квітня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 18 червня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали зі Старобільського районного суду Луганської області.

У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована неповним з`ясуванням судами попередніх інстанцій обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Зокрема, судами не встановлено за яких обставин вільні зразки підпису, що були предметом дослідження судово-почеркознавчої експертизи опинились у позивача. На думку заявника, без встановлення вказаних обставин неможливо беззаперечно стверджувати про те, що вказані записи виконані спадкодавцем.

Заявник вказував на неправильне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин статей 203, 1257 ЦК України, оскільки суди не встановили наявність або відсутність волі спадкодавця щодо складення заповіту, а лише обмежились встановленням факту не підписання

ОСОБА_5 оскаржуваного заповіту, що не може свідчити про відсутність волі спадкодавця на вчинення правочину.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов поданий від імені

ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу, який не може бути взято до уваги касаційним судом, оскільки відзив ніким не підписаний.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що заповітом від 02 червня 2016 року ОСОБА_3 , заповіла ОСОБА_1 земельну ділянку, розташовану на території Шпотинської сільської ради Старобільського району Луганської області, розміром 9,1905 га ріллі, яка належить їй на праві власності на підставі державного акту серії IV-ЛГ № 078274; земельну ділянку розміром 1,4336 га, яка належить їй на підставі державного акту серії ЯК № 607563 UA та земельну ділянку розміром 6,4905 га, яка належать їй підставі державного акту

серії ЯЛ № 018247 UA.

Заповіт посвідчено 02 червня 2016 року ОСОБА_6 секретарем Шпотинської сільської ради Старобільського району Луганської області, зареєстровано в реєстрі за № 9.

Також суди встановили наявність заповіту від 18 липня 2016 року від імені ОСОБА_3 , згідно з яким остання усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй належатиме на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2

Заповіт посвідчено 18 липня 2016 року ОСОБА_6 секретарем Шпотинської сільської ради Старобільського району Луганської області, зареєстровано в реєстрі за № 13.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

Суди встановили, що згідно висновку № 17229 комісійної судово-почеркознавчої експертизи від 14 грудня 2018 року рукописні записи З моїх слів ОСОБА_3 , мною прочитано та власноручно підписано , Байрачна в заповіті від 18 липня 2016 року, складеному від імені ОСОБА_3 , посвідченому секретарем Шпотинської сільської ради Старобільського району Луганської області ОСОБА_6, зареєстрованому в реєстрі за № 13, виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Згідно вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Стаття 1257 ЦК України передбачає, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку дійшов правильного висновку про визнання недійсним заповіту, який підписаний не спадкодавцем, а невстановленою особою.

Доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції .

Апеляційний суд, відповідаючи на аргументи апеляційної скарги

ОСОБА_2 , встановив, що документи, використані як зразки при проведенні почеркознавчої експертизи, були долучені до справи судом першої інстанції за відсутності заперечень з боку відповідача та/або його представника.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, які були належним чином оцінені апеляційним судом. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною , більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 01 квітня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта