Постанова

від 08.01.2020 по справі 237/1824/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/226/20

237/1824/17

Головуючий в 1 інстанції Ліпчанський С.М.

Доповідач Принцевська В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 січня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого суді Принцевської В.П.

суддів: Биліни Т.І., Баркова В.М.

секретар Сікора М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Мар`їнського районного суду Донецької області від 19 серпня 2019 року у цивільній справі № 237/1824/17 за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Мар`їнського районного суду Донецької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до Брусс про стягнення суми боргу.

02.08.2019 року до суду надійшла заява ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті ОСОБА_1 і знаходяться у Орендаря - Товариства з обмеженою відповідальністю БУГСТРОЙТОРГ та накладення арешту на земельну ділянку площею 7,5169 га, яка на належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту серії ДН №186974, виданого Мар`їнським районним відділом земельних ресурсів 30 серпня 2006 року, кадастровий номер 1423381500:08:000:0037 та кадастровий номер 1423381500:08:000:0226 до моменту скасування мораторію на продаж земельних ділянок або до моменту повного виконання ОСОБА_1 боргових зобов`язань перед ОСОБА_3 .

Ухвалою Мар`їнського районного суду Донецької області від 19 серпня 2019 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено.

З даним рішенням не погодилася відповідачка і оскаржила його в апеляційному порядку. Вона посилалася на те, що суд не повно з`ясував обставини справи і постановив ухвалу з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просила скасувати ухвалу суду.

В судовому засіданні представник відповідачки повністю підтримала доводи апеляційної скарги і просила її задовольнити.

Відповідачка до суду не з`явилася, звернулася з заявою про розгляд справи без її присутності.

Позивачка ОСОБА_3 до суду не з`явилася, повідомлена про час і місце судового засідання судовою повісткою і телефонограмою, яка зареєстрована в журналі телефонограм за номером 1459.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним задовольнити апеляційну скаргу з наступних підстав.

У відповідності до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В статті 150 ч. 1 п.1 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з вимогами ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги і дійшов висновку, що вони є обґрунтованими.

Верховний Суд України в п. 4 Постанови Пленуму від 22.12.2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати

особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

При вирішенні питання щодо забезпечення позову суд не звернув увагу на вказані роз`яснення Верховного Суду України, а також суд не звернув увагу на вимоги ст. 82 Закону України "Про оренду землі", якою надано право власникам та орендарям земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, на період дії договору оренди обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом взаємного укладання між ними договорів оренди, суборенди відповідних ділянок. Укладення договору суборенди у такому разі не потребує згоди орендодавця, при цьому орендар залишається відповідальним перед орендодавцем за виконання договору оренди.

Відповідно до ч.5 ст.93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки може відчужуватися, в тому числі продаватися, лише власником земельної ділянки.

Факт накладення арешту на речові права відповідачки, а саме на право розпорядження земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, фактично позбавляє можливості боржника здійснювати свою господарську діяльність.

В частині 3 ст. 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Верховний Суду в своїй постанові у справі № 910/3104/18 від 13.11.2018 зазначив:

" 16.Так, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.

17. Зазначені висновки Верховного Суду підтверджуються також висновками ЄСПЛ у справі "Свято-Михайлівська парафія проти України", у прийнятому в якій рішенні від 14.06.2007 зазначено, що слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990)."

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Зехентнер проти Австрії" (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009 визначив, що втручання у право заявника має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Принцип пропорційності, який був названий в Угодах про утворення ЄС (зокрема, в у ст. 5 Договору про заснування Європейського співтовариства), а також закріплений в міжнародних нормативних актах, рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, орієнтує на те, що мета процесуальних дій має бути суспільно вагомою, для досягнення певної мети органи влади не можуть накладати на громадян зобов`язання, які перевищують установлені межі необхідності, а засіб досягнення суспільно вагомої мети має бути найменш обтяжливим для людини в конкретних умовах.

У Рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 (справа № 1-11/2012) Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Принцип "пропорційності" тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип "пропорційності", натомість принцип "пропорційності" є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип "пропорційності" як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Апеляційний суд вважає, що зазначене вище втручання, а саме накладення арешту на земельну ділянку, що належить відповідачці, не є необхідним у демократичному суспільстві, нагальна суспільна потреба у такому втручанні відсутня, в той же час вказане обмеження є надмірним та таким, що є більшим, ніж необхідно для реалізації поставленої мети (стягнення заборгованості). Таким чином, суд вважає, що в даному випадку не дотримано розумної пропорційності між втручанням у право скаржника та інтересами суспільства.

Задовольняючи заяву позивача про забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти суд не звернув увагу, що заявником - ОСОБА_3 , в заяві не вказано розмір грошових коштів на які вона просить накласти арешт. В даному випадку суд також застосував обмеження яке є надмірним та таким, що є більшим, ніж необхідно для реалізації поставленої мети (стягнення заборгованості).

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу відповідачки задовольнити, ухвалу суду скасувати та відмовити позивачці в задоволенні заяви про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу.

Керуючись ст. 376, ст. 381, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Мар`їнського районного суду Донецької області від 19 серпня 2019 року скасувати.

В задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді