Постанова

від 07.08.2007 по справі 5/745-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

5/745-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

07 серпня 2007 р.                                                                                   № 5/745-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоПанової І.Ю.

суддів:Заріцької А.О.Катеринчук Л.Й.

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумизовніштранс"

на рішення

на рішення

тана постановугосподарського суду Сумської області від 21 грудня 2006 року господарського суду Сумської області від 19 березня 2007 року

Харківського апеляційного господарського суду від 29 травня 2007 року

у справігосподарського суду№ 5/745-06Сумської області

за позовомУправління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сумизовніштранс"

простягнення 1 440,79 грн.

за участю представника відповідача - Чеканова О.І.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 21 грудня                2006 року у справі № 5/745-06 (суддя –Гудим В.Д.) задоволено позов Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми (далі –позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Сумизовніштранс" (далі –відповідач) про стягнення 1 440,79 грн. заборгованості по сплаті страхових внесків.

Рішенням господарського суду Сумської області від 19 березня               2007 року (суддя – Гудим В.Д.) заяву відповідача про перегляд зазначеного рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами задоволено, рішення скасовано, у позові відмовлено, визнано такими, що не підлягають виконанню накази господарського суду Сумської області від 9 січня               2007 року про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по сплаті страхових внесків в сумі 1 440,79 грн., 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції позивач подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій він просив скасувати оскаржуване рішення господарського суду Сумської області від 19 березня 2007 року, як незаконне.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від                 29 травня 2007 року (колегія суддів у складі: головуючого –Токаря М.В., Івакіна В.О., Северіна В.І.) рішення господарського суду Сумської області від 19 березня 2007 року скасовано, заяву відповідача про перегляд рішення суду першої інстанції від 21 грудня 2006 року залишено без задоволення, а вказане рішення - без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції,                         відповідач у справі звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм процесуального права, оскільки його не було повідомлено про розгляд справи судом першої інстанції 21 грудня 2006 року, та положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

В обґрунтування своєї касаційної скарги відповідач зазначив, що даний спір повинен був бути розглянутий у порядку КАС України, що судами попередніх інстанції враховано не було.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з даним позовом звернувся 4 грудня 2006 року.

Кодекс адміністративного судочинства України набрав чинності з              01 вересня 2005 року.

Відповідно до підпункту 6 пункту 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України у  районах, містах і районах у містах (далі –Положення), затвердженого постановою правління ПФУ № 8-2 від 30 квітня 2002 року управління відповідно до покладених на нього завдань контролює надходження страхових внесків та інших платежів до Пенсійного фонду від підприємств, установ, організацій та громадян, збирає у встановленому порядку відповідну звітність, проводить планові та позапланові перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів та інших документів щодо правильності обчислення та сплати страхових внесків, цільового використання коштів Пенсійного фонду в організаціях, що здійснюють виплату і доставку пенсій.

З наведеного випливає, що управління у прийнятті рішення про стягнення простроченої заборгованості зі сплати страхових внесків  діють як органи державної влади у здійсненні ними владних управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкти владних повноважень.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 07 листопада 2006 року у справі за позовом прокурора Ярмолинецького району Хмельницької області в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Ярмолинецькому районі Хмельницької області до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "В" (Закон і бізнес" № 5,3 від 09.02.2007 р.).

Згідно з підпунктом 7 пункту 2.3 Положення управління має право стягувати з платників страхових внесків несплачені суми страхових внесків.

За змістом статті 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” саме територіальним органам Пенсійного фонду надано право приймати рішення про сплату простроченої заборгованості із сплати страхових внесків.

Як вбачається з матеріалів справи, управління ПФУ, звертаючись до суду із даним позовом, діяло як орган державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій і як суб'єкт владних повноважень, тому,  відповідно до п 4 ч. 1 ст. 17 КАС України, його позов про стягнення                    1 440,79 грн. заборгованості по сплаті страхових внесків, підвідомчий адміністративному суду.

Отже, спір за участю Управління Пенсійного фонду та товариства з обмеженою відповідальністю "Сумизовніштранс" про стягнення заборгованості за платежами є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, а саме –органу виконавчої влади, що реалізував у цих відносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції щодо контролю надходження страхових внесків та інших платежів до фонду та відповідає нижченаведеному нормативному визначенню адміністративної справи.

Судами не було належним чином з'ясовано, що саме розуміється під справою адміністративної юрисдикції.

Поняття “справа адміністративної юрисдикції” визначено у статті 3 КАС України, і під такою справою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

За таких обставин доводи касаційної скарги про підвідомчість даної справи суду адміністративної юрисдикції є обґрунтованими і колегією суддів Вищого господарського суду України приймаються до уваги.

В своїй касаційній скарзі скаржник зазначає, що місцевим господарським судом його не було повідомлено про призначення до розгляду справи на 21 грудня 2006 року, що спростовуються її матеріалами, оскільки ухвалою суду першої інстанції від 07 грудня 2006 року (зворот –а.с. 1) відповідача було повідомлено про порушення провадження у справі та  призначення її до розгляду на 21 грудня 2006 року.

Таким чином, дана справа розглянута судом першої та апеляційної інстанцій у порушення вимог статей 1, 12 ГПК України, після набрання чинності КАС України, але за правилами, встановленими ГПК України, між тим як спірні правовідносини є публічно-правовими і розглядатися повинні за нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Господарський апеляційний суд наведеного не врахував, хоча, виходячи з наведених нижче положень п. 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” КАС України, повинен був скасувати прийняте у справі рішення та передати справу до місцевого господарського суду на стадію прийняття до розгляду в порядку, встановленому КАС України.

Абзацами першим та другим пункту 6 розділу VІІ “Прикінцеві та перехідні положення” (в редакції Закону України від 06.10.2005 № 2953-IV) КАС України передбачено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами КАС України. Касаційний перегляд рішень за такими справами здійснює Вищий адміністративний суд України за правилами КАС України.

Вищий господарський суд України не має повноважень з касаційного перегляду публічно-правових спорів.

Таким чином, розгляд судами даної справи в порядку господарського судочинства унеможливив здійснення касаційної перевірки прийнятих судами рішень зі справи в порядку адміністративного судочинства, внаслідок чого вони підлягають безумовному скасуванню згідно з статтею 11110 ГПК України.

Згідно ч. 2 ст. 11110 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо, зокрема, рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 17 цього Кодексу.

Оскільки судом першої інстанції та апеляційним господарським судом судові рішення прийнято з порушенням правил предметної підсудності, - вони підлягають скасуванню а справа передачі на розгляд до суду першої інстанції за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сумизовніштранс" задовольнити.

          Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29 травня 2007 року, рішення господарського суду Сумської області від 19 березня 2007 року та рішення господарського суду Сумської області від 21 грудня 2006 року у справі № 5/745-06 скасувати.

Справу передати до господарського суду Сумської області на новий розгляд.

Головуючий                                                                          І. Панова

Судді                                                                                       А. Заріцька

                                                                                                          Л. Катеринчук