Рішення

від 23.12.2019 по справі 907/400/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.12.2019 м. Ужгород Справа № 907/400/18

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

Розглянувши позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю Термінал , м. Тячів до товариства з обмеженою відповідальністю Тирба , с. Кричово Тячівського району

про стягнення 2 520 000,00 грн. за надані послуги місця доставки митних вантажів (з урахуванням зменшення позовних вимог)

Представники:

Від позивача - Сосула О.М. - керівника

Від відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Позиція позивача.

У липні 2018 року ТОВ Термінал звернулося в Господарський суд Закарпатської області з позовом до ТОВ Тирба про стягнення грошових коштів у розмірі 3 000 000,00 грн. за надані послуги місця доставки митних вантажів.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2018 прийнято заяву позивача від 26.11.2018 (вх.№0231-09/15120/18) про зменшення позовних вимог до 2 520 000,00 грн. (а.с.222-224,т.22). Також, 08.01.2019 позивачем додано розрахунок позовних вимог, в якому, зокрема, конкретизовано періоди надання послуг місця доставки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в період з 05.01.2015 по 08.06.2016 ТОВ Тирба , здійснюючи митне оформлення вантажів у режимі імпорт, скористалось місцем доставки митних вантажів (місце прибуття) 305-002-1-1, яке створене й утримується за рахунок та на території ТОВ Термінал , однак не здійснило на користь останнього оплати відповідно до акцептованих умов публічного договору по 300,00 грн. за кожен день отримання послуг місця доставки стосовно кожного митного оформлення вантажу та його зберігання в місці доставки.

Позивач вважає, що між сторонами виникли правовідносини на підставі публічного договору, на умовах якого відповідач у період з 05.01.2015 по 08.06.2016 при митному оформленні вантажів у режимі імпорт (ІМ-40), спожив надані позивачем послуги місця доставки митних вантажів, які полягають у використанні місця прибуття 305-002-1-1 на загальну суму 2 520 000,00 грн.

В судових засіданнях представник позивача пояснив, у чому полягає характер та зміст послуг місця доставки митних вантажів, без надання яких відповідач не мав би можливості здійснити митне оформлення задекларованого ним вантажу в режимі імпорт.

Заперечення відповідача .

ТОВ Тирба заперечує позовні вимоги зазначаючи, що обставини про надання позивачем послуг місця доставки митних вантажів та їх отримання відповідачем, які мають значення для справи, є недоведеними.

На думку відповідача, позивачем не доведено обставин фактичного користування відповідачем створеним позивачем місцем доставки митних вантажів, що має значення для справи, а заявлена для стягнення сума боргу немає документального підтвердження підстав виникнення боргу.

Заповнення відповідачем у графі 30 вантажно-митної декларації коду місця прибуття 305-002-1-1 є лише формальним виконанням ним вимог чинного законодавства щодо оформлення митної декларації, не підтверджує факту добровільного замовлення та отримання відповідачем відповідної послуги місця доставки митних вантажів на умовах публічного договору, а може свідчити тільки про намір скористатися такою послугою.

Окрім того, ТОВ Тирба звертає увагу що публічний характер укладеного договору не виключає необхідності фіксування господарських операцій первинними документами обліку, оскільки за їх відсутності немає підстав вважати, що господарська операція відбулась.

Відповідач зазначає, що позов пред`явлено після спливу трьохрічного строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Заперечує проти існування заборгованості перед позивачем, оскільки частину коштів відповідач сплатив готівкою, а частину безготівковим переказом. Окрім того стверджує, що у позивача встановлена пропускна система зі шлагбаумом, а тому виїзд транспортних засобів відповідача з території позивача без оплати його послуг був неможливий.

Покликається на те, що наявність заборгованості спростовується відсутністю у звітних документах, які подані позивачем до податкового органу, даних про дебіторську заборгованість відповідача та сплату позивачем податку від нарахованих відповідачем послуг.

Відповідач заперечує, що вартість послуг позивача становила 300,00 грн., натомість стверджує, що згідно з даними дошки оголошень вартість таких послуг становила 20,00 грн.;

Просить суд не враховувати розрахунки позивача на 46 аркушах, які додані позивачем до відповіді на відзив, оскільки судом до завершення підготовчого провадження в даній справі не вирішено питання про поновлення строку для їх прийняття, а тому такий розрахунок не входить до предмету доказування та не є засобом доказування по справі.

Просить суд вирішити клопотання від 22.05.2019 про поновлення строку для долучення до матеріалів справи доказів, до числа яких, серед іншого, входять платіжні доручення на 35 аркушах, банківські виписки на 63 аркушах, рахунки про сплату відповідачем коштів за послуги позивача, тощо.

Розрахунок позивача містить відомості, які повторюються, що призводить до необгрунтованого збільшення суми стягнення за даним позовом.

Частина вантажно-митних декларацій на підставі яких позивач розраховує суму заборгованості відповідача стосується інших митних постів, аніж митний пост Тячів , в межах якого діяло місце доставки позивача, а тому відсутні правові підстави для стягнення заборгованості в цій частині позовних вимог.

Також стверджує, що позивач заявив до стягнення грошові суми за споживання послуг місця доставки щодо вантажів, імпорт яких відповідач не здійснював.

Позивач не мав об`єктивної можливості надати відповідачу послуги місця доставки, оскільки не мав у наявності територію, площа якої дозволила б одночасно розмістити таку кількість транспортних засобів, за зберігання яких заявлені позовні вимоги в даній справі.

Фактичні обставини справи, які встановлені судом.

30.05.2012 Міністерством фінансів України прийнято наказ №646 Про місця доставки товарів транспортними засобами , зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.06.2012 за №1052/21364, згідно з 1.1 якого місцем доставки може бути визначена митницею призначення територія (або її частина) пункту пропуску (пункту контролю) через державний кордон України, морського чи річкового порту, аеропорту, залізничної станції, вільної митної зони, підрозділу митниці призначення, у якому безпосередньо проводиться митне оформлення, підприємства з безперервним циклом виробництва, вантажного митного комплексу, територія, що прилягає до центральної сортувальної станції, регіональної сортувальної станції, місця міжнародного поштового обміну, складу тимчасового зберігання або митного складу

27.08.2012 Державною митною службою України прийнято наказ №426 Про ведення переліку місць доставки , згідно з 4 якого кожному місцю доставки присвоюється відповідний код.

Згідно з Переліком місць доставки до цього Переліку входила територія ТОВ Термінал , яка розташована за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, код місця доставки 305-002-1-1, що підтверджує факт створення позивачем місця доставки товару у відповідності до вимог наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 за №646 Про місця доставки товарів транспортними засобами .

Наказом №3 від 20.02.2014 (з урахуванням доповнень згідно наказу №4 від 05.05.2014) позивач затвердив вартість послуг товариства за місцем доставки, зокрема, при митному оформленні вантажів у розмірі 300,00 грн. за одне митне оформлення, а за перебування митного вантажу (в т.ч. транспортного засобу) у розмірі 300,00 грн. за добу. Цю інформацію було розміщено в місці доставки.

Як вбачається з вантажно-митних декларацій та не заперечується відповідачем, за період з 05.01.2015 по 08.06.2016 ТОВ Тирба здійснювало митні оформлення своїх вантажів у режимі імпорту, що підтверджується вантажно-митними деклараціями, які згідно з ухвалами суду від 11.07.2018, від 19.09.2018 витребувані в уповноваженого органу - Закарпатської митниці ДФС. У графі 30 цих вантажно-митних декларацій містяться відмітки коду місця прибуття 305-002-1-1 , який присвоєний місцю доставки митних вантажів ТОВ Термінал , що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2.

Згідно з поданим позивачем розрахунком (а.с.40-85, т.25) відповідач у вищевказаний період здійснив митне оформлення вантажів, в кількості 673 декларацій, оформленню яких передувало зберігання вантажів, використовуючи при цьому місце доставки 305-002-1-1, що зареєстроване за ТОВ Термінал та знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, однак, коштів за надані послуги ТОВ Тирба не сплачувало, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед ТОВ Термінал в розмірі 2 520 000,00 грн.

Вищевказані обставини стали підставою для звернення ТОВ Термінал з позовом до ТОВ Тирба про стягнення грошових коштів у розмірі 2 520 000,00 грн.

Зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини .

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за послуги місця доставки митних вантажів, які надані позивачем при здійсненні відповідачем митного оформлення вантажів у режимі імпорт.

Підставою позову є використання відповідачем у спірний період місця доставки митних вантажів під час здійснення митного оформлення своїх вантажів без відповідної оплати.

Таким чином, до предмету доказування в даній справі входять обставини щодо: (1)характеру та змісту послуг, оплати якої вимагає позивач, тобто, у чому саме полягає споживання таких послуг; (2)їх отримання відповідачем на умовах публічного договору в кількості, яка дорівнює кількості митних оформлень та днів зберігання імпортних вантажів у місці доставки позивача в спірний період і підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами; (3)на підставі чого встановити чи існує заборгованість відповідача перед позивачем щодо оплати цих послуг; (4)якщо так, то визначити її розмір.

Судом встановлено, що позивач у заявленому позові пов`язує факт отримання послуги місця доставки митних вантажів із здійсненням відповідачем митного оформлення вантажу в режимі імпорт та зберігання цього вантажу на території місця доставки позивача.

У зв`язку з цим для з`ясування характеру та змісту послуг місця доставки митних вантажів та вподальшому встановлення фактів їх надання позивачем й отримання споживачем, суд доходить до висновку про те, що до правовідносин, які виникли між сторонами, необхідно застосувати норми матеріального права, що регулюють порядок митного оформлення вантажів (товарів або транспортних засобів).

Главою 74 Митного кодексу України встановлено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на органи доходів і зборів, які виконують завдання, зокрема, щодо здійснення митного контролю та виконання митних формальностей щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до статей 546 та 547 Митного кодексу України митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів. Митний пост є органом доходів і зборів, який входить до складу митниці як відокремлений структурний підрозділ і в зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів.

Статтею 556 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо митне оформлення товарів здійснюється органами доходів і зборів безпосередньо на територіях або в приміщеннях підприємств, зазначені підприємства, незалежно від форми власності та підпорядкування, зобов`язані безоплатно надавати органам доходів і зборів у тимчасове користування відповідні службові та побутові приміщення, а також обладнання, засоби та канали зв`язку.

Отже, для забезпечення виконання органами доходів і зборів покладених на них законодавством завдань, здійснення митного контролю та виконанння митних формальностей, створюються зони митного контролю та відокремлені структурні підрозділи (митні пости), що розташовуються на територіях суб`єктів господарювання, які у свою чергу надають фізичним і юридичним особам послуги, що пов`язані з митним оформленням та отримання яких є обов`язковим, оскільки без них неможливо здійснити необхідні митні формальності.

Тобто, ТОВ Термінал , як суб`єкт господарювання, створив та за власні кошти постійно утримує місце (спеціально благоустроєну територію), в якому розміщена зона митного контролю та митний орган, що здійснює покладені на нього законодавством завдання, зокрема митного оформлення та митного контролю.

Оскільки кожен з необмеженої кількості суб`єктів господарювання щодо яких органи доходів і зборів вчиняють митні формальності, самостійно не несуть витрати на створення необхідних митному органу умов та не створюють їх, то мають можливість скористатись послугами місця доставки митних вантажів, які надає ТОВ Термінал за окрему плату. Саме в цьому полягає економічна вигода та попит цих послуг серед суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, що й складає зміст та характер цих послуг.

Відповідачем не заперечується, що в період з 05.01.2015 по 08.06.2016 ним здійснено 673 митних оформлень своїх вантажів у режимі імпорту (випуск для вільного обігу), вантажно-митні декларації в графі 30 містять відмітку коду місця прибуття 305-002-1-1 , а задекларований у цих деклараціях вантаж випущений для вільного обігу на митній території України.

З цих підстав, суд доходить до висновку, що для здійснення згаданих вище митних оформлень, які відповідачем не заперечуються, митним органом щодо товарів та транспортних засобів, які декларувались, вчинились митні формальності для здійснення митного оформлення вантажу.

Отже, що до спірних правовідносин застосовуються норми матеріального права, які регулюють відносини з вчинення митних формальностей при здійсненні митного оформлення вантажів.

Згідно з п. 23 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Відповідно до п. 29 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 318 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Митного кодексу України, імпорт (випуск для вільного обігу) - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Згідно з ч. 1 ст. 75 Митного кодексу України, митний режим імпорту може бути застосований до товарів, що надходять на митну територію України, та до товарів, що зберігаються під митним контролем або поміщені в інший митний режим, а також до продуктів переробки товарів, поміщених у митний режим переробки на митній території.

Частинами 1, 3 статті 187 Митного кодексу України, передбачено, що транспортні засоби комерційного призначення, якими переміщуються пасажири та/або товари через митний кордон України, підлягають митному контролю та митному оформленню. Органи доходів і зборів виконують митні формальності в зонах митного контролю , створених відповідно до положень глави 48 цього Кодексу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Оскільки випуск вантажів та транспортних засобів для вільного обігу на митній території України передбачає переміщення таких товарів через митний кордон України, то такі товари підлягають обов`язковому митному контролю.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Отже, системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що поняття митні формальності та митний контроль співвідносяться як частина й ціле. Тобто, під час митного контролю здійснюється сукупність митних формальностей.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України зона митного контролю - місце, визначене органами доходів і зборів в пунктах пропуску через державний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого органи доходів і зборів здійснюють митні формальності.

Таким чином, митні формальності (митний контроль та митне оформлення), зокрема і в режимі імпорту, можуть виконуватись лише в зонах митного контролю .

Оскільки митні формальності здійснюються лише в межах зони митного контролю, то їх здійснення поза межами зони митного контролю не допускається, а відтак, є неможливим.

Отже, здійснення митних формальностей на територіях, де розміщені митні пости, відділи митного оформлення та зони митного контролю, неможливе без заїзду та перебування на їхніх територіях транспортних засобів. Без отримання та оплати послуг, які суб`єкт господарювання (в даному випадку позивач) надає на території, де розміщені митні пости, відділи митного оформлення та зони митного контролю, митні органи не мають можливості здійснити необхідні митні формальності щодо вантажів споживача (в даному випадку відповідач). Таким чином, виходячи з чинного законодавства, вбачається, що послуги місця доставки митних вантажів є обов`язковими для проходження митних формальностей та містять ознаки таких, що необхідні при митному оформленні вантажів.

Таким чином, здійснення органом доходів і зборів митного оформлення вантажу в режимі імпорту, шляхом вчинення митних формальностей в межах зони митного контролю, яка розташована на території місця доставки, яка належить відповідному суб`єкту господарювання (в даному випадку позивачу), нерозривно пов`язане з наданням цим суб`єктом господарювання відповідному імпортеру (в даному випадку відповідачу) послуг щодо місця доставки митних вантажів, а відтак і про їх споживання останнім, що зокрема входить в предмет доказування у даній справі.

Зважаючи на вищенаведене, обставини щодо розташування митного органу, який здійснював у спірний період митні формальності стосовно вантажів відповідача, а також ідентифікація зони митного контролю в межах якої ці формальності проводились, має значення для даної справи.

Статтею 329 Митного кодексу України встановлено, що з метою забезпечення здійснення органами доходів і зборів митного контролю товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, проведення заходів, пов`язаних з виявленням, попередженням та припиненням контрабанди і порушень митних правил, у пунктах пропуску через державний кордон України, на територіях морських і річкових портів, аеропортів, на залізничних станціях та на територіях підприємств, вільних митних зон, митних складів, складів тимчасового зберігання, а також в інших місцях, визначених відповідно до цього Кодексу, створюються зони митного контролю.

Згідно з ст. 330 Митного кодексу України порядок створення зони митного контролю визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Межі зон митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон України визначаються органами доходів і зборів за погодженням з відповідними органами охорони державного кордону та адміністраціями морських (річкових) портів, аеропортів, залізничних станцій. В інших місцях на митній території України органи доходів і зборів у зонах своєї діяльності самостійно визначають межі зон митного контролю. Зони митного контролю можуть бути постійними, у разі регулярного розміщення на їх території товарів, що підлягають митному контролю, або тимчасовими, які утворюються на час здійснення митного контролю.

Як зазначалося вище, згідно з наказом Міністерства фінансів України №646 від 30.05.2012 Про місця доставки товарів транспортними засобами , який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 25.06.2012 за №1052/21364, місцем доставки може бути визначена митницею призначення територія (або її частина) пункту пропуску (пункту контролю) через державний кордон України, морського чи річкового порту, аеропорту, залізничної станції, вільної митної зони, підрозділу митниці призначення, у якому безпосередньо проводиться митне оформлення, підприємства з безперервним циклом виробництва, вантажного митного комплексу, територія, що прилягає до центральної сортувальної станції, регіональної сортувальної станції, місця міжнародного поштового обміну, складу тимчасового зберігання або митного складу ( п.1.1).

На території місця доставки створюється зона митного контролю ( п.1.5).

Відповідно до п. 4 Наказу Державної митної служби України №426 від 27.08.2012 Про ведення переліку місць доставки кожному місцю доставки присвоюється відповідний код.

Відповідно до частин 1, 2 статті 194 Митного кодексу України, у разі ввезення товарів на митну територію України декларант або уповноважена ним особа попередньо повідомляють орган доходів і зборів, у зоні діяльності якого товари будуть пред`явлені для митного оформлення, про намір ввезти ці товари . Попереднє повідомлення про намір ввезти товари на митну територію України здійснюється шляхом надання органу доходів і зборів, в зоні діяльності якого товари будуть пред`явлені для митного оформлення, попередньої митної декларації або іншого документа, що може використовуватися замість митної декларації відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1-3, 6 ст. 259 Митного кодексу України, попередня митна декларація (інший документ, що може використовуватися замість митної декларації відповідно до статті 94 цього Кодексу) подається до ввезення в Україну товарів, транспортних засобів комерційного призначення (у тому числі з метою транзиту) або після їх ввезення, якщо ці товари, транспортні засоби перебувають на території пункту пропуску через державний кордон України. Попередня митна декларація подається декларантом або уповноваженою ним особою органу доходів і зборів, в зоні діяльності якого товари, транспортні засоби комерційного призначення будуть пред`явлені для митного оформлення, з метою проведення аналізу ризиків та прискорення виконання митних формальностей. Попередня митна декларація повинна містити відомості, достатні для:

1)ввезення товарів, транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України та забезпечення доставки їх до органу доходів і зборів призначення; або

2)випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму за попередньою митною декларацією, яка містить всю необхідну для цього інформацію, після пропуску цих товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України та без пред`явлення їх органу доходів і зборів, яким оформлена така попередня митна декларація; або

3)випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму за попередньою митною декларацією, яка містить всю необхідну для цього інформацію, після пред`явлення їх органу доходів і зборів, яким оформлена така попередня митна декларація.

При ввезенні на митну територію України підакцизних товарів подання попередньої митної декларації, доставка та пред`явлення цих товарів органу доходів і зборів, яким оформлена така попередня митна декларація, є обов`язковими .

Отже, в разі бажання декларанта або уповноваженої ним особи здійснити імпорт товару, останній зобов`язаний попередньо повідомити орган доходів і зборів, у зоні діяльності якого товари будуть пред`явлені для митного оформлення, про намір ввезти ці товари, шляхом подання попередньої митної декларації.

Частинами 1-3 статті 200 Митного кодексу України, унормовано, що після надання органом доходів і зборів дозволу на пропуск товарів через митний кордон України власник товарів або уповноважена ним особа зобов`язані доставити товари та документи на них без будь-якої зміни їх стану у визначене органом доходів і зборів місце і забезпечити перебування їх у цьому місці до прибуття посадових осіб органу доходів і зборів , якщо інше не передбачено цим Кодексом. Доставка товарів та документів на них повинна бути здійснена у строк, визначений статтею 95 цього Кодексу. Товари і транспортні засоби, якими вони перевозяться, після прибуття у місце доставки розміщуються у зонах митного контролю .

Згідно з приписами пункту 1 частини 1 статті 95 Митного кодексу України, для автомобільного транспорту встановлюються такі строки транзитних перевезень:10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб).

Отже, враховуючи вищенаведені положення Митного кодексу України, доставка товарів та документів на них у визначене органом доходів і зборів місце (місце доставки) обов`язково повинна бути здійснена, шляхом їх розміщення в зоні митного контролю, визначеного митницею місця доставки, в строк 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб). При цьому автоматично, разом з розміщенням митного вантажу в зону митного контролю місця доставки, відбувається погашення прибуття митного вантажу до місця доставки, шляхом подачі необхідної документації митному підрозділу, в терміни визначені ст. 95 та 200 Митного кодексу України.

У своїх поясненнях відповідач заперечує, що користувався послугами місця доставки митних вантажів, які надає позивач, однак визнає, що у графі 30 спірних вантажно-митних декларацій заповнював місця прибуття 305-002-1-1, яке створене та утримується за рахунок ТОВ Термінал . Окрім того, відповідач зазначив, що таке заповнення є лише формальним виконанням ним вимог чинного законодавства щодо оформлення митної декларації, не підтверджує факт добровільного замовлення та отримання відповідачем відповідної послуги місця доставки митних вантажів на умовах публічного договору, та може свідчити тільки про намір скористатися такою послугою.

З цього приводу, зважаючи на законодавчо визначену необхідність доставки вантажу, що декларується, у зону митного контролю для вчинення митних формальностей, суд зазначає, що доставка товару або транспортного засобу комерційного призначення до місця доставки в межах якого функціонує зона митного контролю та зберігання цього вантажу, тобто, споживання послуги, яку, серед іншого, надавав позивач, передує його митному оформленню в режимі імпорт.

Вказані висновки узгоджується з суттю попереднього декларування та декларування, які полягають у тому, щоб декларант або уповноважена особа, заповнюючи вантажно-митну декларацію, зазначали реальне місцезнаходження транспортного засобу або товару.

Саме з цих підстав законодавець, з метою забезпечення обізнаності органів доходів і зборів про місцезнаходження товарів та транспортних засобів, які декларуються, Порядком заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, який затверджений наказом Міністерства фінансів України №651 від 30.05.2012, передбачив обов`язкове заповнення графи 30 вантажно-митної декларації.

В протилежному випадку митним органом здійснювалося б митне оформлення товару або транспортного засобу, місцезнаходження якого невідоме, що в свою чергу суперечило б й не узгоджувалося із загальними принципами здійснення митного контролю, які, зокрема, необхідні для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи (ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України) та функціональне призначення зони митного контролю, яке спрямоване на забезпечення схоронності вантажу, унеможливлення несанкціонованого доступу сторонніх осіб до нього, унеможливлення несанкціонованого відбору вантажу, а також унеможливлення несанкціонованого переміщення вантажу поза межі зони митного контролю.

Частиною 8 статті 264 Митного кодексу України, встановлено, що з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.

Отже, заповнення графи 30 вантажно-митної декларації не являється формальним виконанням вимог чинного законодавства щодо оформлення митної декларації, оскільки за подання органу доходів і зборів неправдивих відомостей, зокрема, про точне місцезнаходження товару або транспортного засобу комерційного призначення, що декларується, декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність.

Сторонами не заперечується, а судом не встановлено обставин щодо заповнення відповідачем у графі 30 спірних вантажно-митних декларацій завідомо неправдивих відомостей щодо місцезнаходження транспортного засобу, який декларується.

Таким чином, факт закінчення митного оформлення вантажів у спірних випадках, не заперечується ТОВ Тирба , а тому свідчить про те, що відповідач доставляв товари або транспорті засоби в місце прибуття, яке зазначене в графі 30 вантажно-митної декларації, та вподальшому зберігав їх на території позивача, а відтак, користувався послугами позивача.

Разом з тим, відповідач стверджує протилежне, що позивач не мав об`єктивної можливості надати відповідачу послуги місця доставки, оскільки не мав у наявності територію, площа якої дозволила б одночасно розмістити таку кількість транспортних засобів, за зберігання яких заявлені позовні вимоги в даній справі.

Ці доводи відповідача фактично зводяться до того, що належні йому митні вантажі фактично не знаходились у місці доставки, яке ним зазначено та подано митному органу під час попереднього декларування та декларування.

Тобто відповідач заперечує правомірність своєї поведінки, яка передувала пред`явленню позову в даній справі.

Статтею 3 ЦК України визначено, що однією із основних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

За таких обставин відповідач втрачає право покликатися на відсутність у позивача об`єктивної можливості одночасно розмістити таку кількість транспортних засобів, за зберігання яких заявлені позовні вимоги в даній справі, з огляду на принцип естопель , який широко використовується в практиці Європейського суду з прав людини. Термін естопель означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі.

Принцип естопель , зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини (Хохліч проти України (Заява № 41707/98); Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини (Заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), такий принцип підлягає застосуванню українським судом і при розгляді даної справи. Суть означеного принципу в даній справі полягає в тому, що апелянт, з огляду на вчинені ним конклюдентні дії, які свідчать про визнання ним належності адреси отримання поштової кореспонденції, втратив право посилатися на підстави для поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу.

Застосування цього принципу відображено й у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 17.11.2018 в справі №911/205/18, від 29.08.2019 у справі №924/1124/18 та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.

Таким чином, оцінивши вищезазначені доводи відповідача в сукупності з наявними у справі доказами, суд прийшов до висновку, що саме лише посилання відповідача на відсутність у позивача об`єктивної можливості одночасно розмістити таку кількість транспортних засобів, за зберігання яких заявлені позовні вимоги в даній справі - грунтується на припущеннях відповідача та не спростовує правомірних й об`єктивних обставин, які відображають попередні декларації та митні декларації.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта.

З огляду на те, що вантаж, який згідно наявних у матеріалах справи вантажно-митних декларацій, випущений для вільного обігу на митній території України, суд приходить до висновку, що вантажно-митна декларація фіксує факт здійснення господарської операції щодо митного оформлення, а тому є первинним документом. Вказане узгоджується з листом Міністерства фінансів України №31-08410-07-16/2073 від 23.01.2013, в якому зазначено, що митна декларація є первинним документом, на якому базується бухгалтерський облік зовнішньоекономічних операцій.

Покликання відповідача на те, що публічний характер укладеного договору не виключає необхідності фіксування господарських операцій первинними документами обліку, оскільки за їх відсутності немає підстав вважати, що господарська операція відбулась - спростовується наявними у матеріалах справи вантажно-митними деклараціями, які є належними доказами.

Твердження відповідача про те, що позивач заявив до стягнення грошові суми за споживання послуг місця доставки щодо вантажів, імпорт яких відповідач не здійснював, грунтуються на припущеннях та спростовуються наявними в матеріалах справи вантажно-митними деклараціями згідно з якими здійснено випуск імпортних вантажів відповідача для вільного обігу.

Також, відповідач у своїх запереченнях, стверджує, що з частини вантажно-митних декларацій, на підставі яких позивач розраховує суму заборгованості, вбачається здійснення митного оформлення вантажів іншими структурними підрпозділами (митними постами), ніж митний пост Тячів , в межах якого діяло місце доставки позивача, тому такий вантаж у цьому місці доставки не знаходився, а відтак і не зберігався. У зв`язку з цим відповідач вважає, що послуги місця доставки не споживались, а підстави для стягнення позивачем заборгованості - відсутні.

Однак, такі доводи відповідача спростовуються наступним.

Судом встановлено, що у спірних випадках відповідач на виконання вимог п. 1 ч. 2 ст. 259 Митного кодексу України під час попереднього декларування місцем погашення доставки вантажів вказував місце доставки позивача (територія ТОВ Термінал , яка розташована за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, код місця доставки 305-002-1-1), в межах якого й здійснював розміщення вантажів, які імпортувались, у зону митного контролю.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Митного кодексу України декларант має право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари, з дотриманням умов такого режиму та у порядку, що визначені цим Кодексом. Поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом.

Отже, відповідач, обравши під час попереднього декларування вантажу митний режим імпорту, а вподальшому доставивши цей вантаж у попередньо заявлене ним місце доставки й розмістивши його у зоні митного контролю, яка знаходиться на цій території, фактично помістив цей вантаж під митний контроль в митному режимі імпорту.

Частиною третьою статті 71 Митного кодексу України передбачено, що митний режим, у який поміщено товари, може бути змінено на інший, обраний декларантом відповідно до частини першої цієї статті, за умови дотримання заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, встановлених відповідно до закону для товарів, що поміщуються у такий інший митний режим.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів, а судом не встановлено обставини, які б свідчили про зміну митного режиму або зони митного контролю. Також, судом не встановлено, що на зона митного контролю, яка знаходиться на території позивача, була ліквідована або не діяла в період, що є спірним в даному спорі.

Вказані обставини свідчать про перебування митних вантажів в спірних випадках на території позивача з моменту їх доставки (дата погашення доставки) до моменту завершення митного оформлення.

Тобто визначальним в даному випадку є не структурний підрозділ митниці, який здійснював митне оформлення, а місцезнаходження вантажу щодо якого здійснюється митне оформлення.

При цьому суд зазначає, що на приватно-правові відносини між сторонами, які є спірними в даній справі, не поширюється ч. 3 ст. 263 Митного кодексу України за змістом якої, товари, які протягом 30 днів з дня доставлення їх у орган доходів і зборів призначення не поміщені у митний режим або не розміщені на складі тимчасового зберігання чи складі органу доходів і зборів, набувають статусу таких, що зберігаються на складі органу доходів і зборів.

Це зумовлено тим, що набуття, в силу цієї норми, митними вантажами статусу таких, що зберігаються на складі органу доходів і зборів породжує у відповідача відповідні обов`язки перед митним органом щодо тарифного та нетарифного регулювання своєї зовнішньоекономічної діяльності, які визначені, зокрема: пунктом 1, підпунктом 3 пункту 2 розділу І, пунктами 2, 6, 9, 10 розділу ІІ Порядку відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів (зареєстровано в Міністерстві юстиції України №1140/21452 від 09.07.2012), який затверджено наказом Міністерства фінансів України №731 від 15.06.2012; пунктом 6 розділу ІІ Порядку обчислення сум витрат у справах про порушення митних правил та їх відшкодування (зареєстровано в Міністерстві юстиції України №1141/21453 від 09.07.2012), який затверджено наказом Міністерства фінансів України №731 від 15.06.2012; пунктом 3 Розмірів відшкодувань за зберігання на складах митних органів товарів і транспортних засобів (зареєстровано в Міністерстві юстиції України за №1142/21454 від 09.07.2012), які завтерджені наказом Міністерства фінансів України №731 від 15.06.2012.

Натомість набуття митними вантажами статуту таких, що зберігаються на складі органу доходів і зборів, а також виникнення у відповідача нових обов`язків перед митним органом, жодним чином не спростовує факт зберігання (розміщення) цих вантажів відповідача на території позивача, а також не впливає на стан чи ступінь виконання відповідачем своїх обов`язків щодо оплати послуг перед позивачем.

Із зазначених вище підстав спростовуються також доводи відповідача про те, що заявлена сума боргу не має документального підтвердження підстав виникнення боргу.

Отже, не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що не встановлено обставин фактичного користування відповідачем створеного позивачем місця доставки митних вантажів.

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

Ці вимоги узгоджуються з порядком формування коду місця доставки, який передбачений наказом Державної митної служби України від 27.08.2012 за №426 Про ведення Переліку місць доставки зі змісту якого вбачається, що оскільки в присвоєному місцю доставки ТОВ Термінал коді 305-002-1-1 у третій графі (блоці) вказано -1-, то зазначене місце доставки може використовуватись усіма суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності без обмежень. Тобто, будь-який суб`єкт зовнішньоекономічної діяльності без обмежень може скористатись цим місцем доставки.

Порядок укладання публічного договору регламентується статтею 642 Цивільного кодексу України, за змістом якої договір укладається шляхом акцепту Замовника публічної оферти, без підписання сторонами в кожному окремому випадку.

Інформація щодо вартості послуг вважається доведеною до відома Замовника , якщо вона розміщена на території Виконавця .

У позовній заяві, ТОВ Термінал зазначає, що на території місця доставки митних вантажів за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, знаходиться інформація (у вигляді розміщення на дошці оголошень) щодо надання послуги та її вартість.

Натомість відповідач, зокрема, заперечує, що між сторонами виникли правовідносини на підставі публічного договору, а також ту обставину, що умовами цього публічного договору (а саме, наказом ТОВ Термінал №3 від 20.02.2014 з урахуванням наказу №4 від 05.05.2014) визначено вартість послуги місця доставки митних вантажів у розмірі 300,00 грн. за кожен день отримання цих послуг стосовно кожного митного оформлення вантажів та 300,00 грн. за кожну добу перебування митного ватажу (в т.ч. транспортного засобу) на території ТОВ Термінал .

Разом з тим, судом встановлено, що Закарпатським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України за зверненням ТОВ Успіх №19 від 16.04.2014 проводилась перевірка на виявлення ознак порушення ТОВ Термінал законодавства про захист економічної конкуренції під час надання послу місця доставки митних вантажів. За результатами цієї перевірки Закарпатське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України листом №04-20/1304 від 10.07.2014 встановило, що ознак порушення ТОВ Термінал законодавства про захист економічної конкуренції під час надання послу місця доставки митних вантажів - не виявлено. При цьому в даному листі зазначено: Відповідно до інформації, наданої ТОВ Термінал листом від 23.05.2014 №18 вартість послуг терміналу не змінювалась з 2009 року та становила у розмірі 200,00 грн. Наказом ТОВ Термінал від 20.02.2014 року №3 Про затвердження цін вартості послуг ТОВ Термінал з 01.03.2014 року встановлено вартість послуги з оформлення вантажів у розмірі 300,00 грн. за одне митне оформлення. Перевіркою розрахунків та документів, які обґрунтовують статті витрат встановлено, що вартість послуг терміналу є економічно обґрунтованими . Підвищення вартості послуг пов`язане із збільшенням розміру орендної плати за землю, оренди асфальтно-бетонної площадки та комплексу технічних споруд, що у свою чергу пов`язане зі збільшенням вартості нормативно-грошової оцінки земельних ділянок.

Тобто, з наведеного листа вбачається, що починаючи з 01.03.2014 вартість послуг місця доставки митних вантажів становила 300,00 грн., а тому спростовуються заперечення відповідача в цій частині.

Заповнення відповідачем добровільно у графі 30 вантажно-митної декларації відомостей щодо місця доставки митних вантажів ТОВ Термінал м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, з кодом 305-002-1-1 свідчить про те, що він сам з власної волі обрав для проведення митним органом митних формальностей відносно його вантажу саме зону митного контролю, яка розміщена в межах місця доставки позивача, а відповідно й на його умовах.

Подання відповідачем вантажно-митної декларації в якій у графі 30 зазначено місце доставки митних вантажів за кодом 305-002-1-1 ТОВ Термінал м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, та прийняття цієї декларації органом доходів і зборів та випуск для вільного обігу на території України вантажу, який задекларований у цій митній декларації, свідчить про розміщення та зберігання транспортного засобу на цій території шляхом його доставки та відповідно про споживання послуг позивача.

Посилання позивача на код 305-002-1-1 у графі 30 вантажно-митної декларації суд розцінює не власністю позивача, а як доказ, на підставі якого суд встановлює наявність обставин (фактів) щодо перебування транспортних засобів відповідача на території позивача, що обґрунтовують вимоги позивача про споживання відповідачем послуг місця доставки митних вантажів, а відтак мають значення для вирішення справи.

Отже, надання послуг місця доставки митних вантажів полягає не у використанні коду 305-002-1-1 ТОВ Термінал м. Тячів вул. Пролетарська,2 у графі 30 вантажно-митних декларацій, а у користуванні створеними позивачем відповідно до вимог законодавства умовами (благами) місця доставки вантажу, які знаходяться на території ТОВ Термінал м. Тячів вул. Пролетарська, 2, та якому присвоєний код 305-002-1-1 ТОВ Термінал м. Тячів вул. Пролетарська, 2, тобто користування послугами митного терміналу.

Таким чином, при внесенні у графу 30 коду 305-002-1-1 ТОВ Термінал м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, яка свідчить про добровільне замовлення відповідної послуги, відповідачу було відомо про споживання послуг місця доставки та їх вартість.

Заперечення відповідача проти існування заборгованості перед позивачем про те, що частина коштів сплачена готівкою, а частина безготівковим переказом, грунтується на припущеннях, оскільки не підтверджується наявними у справі доказами.

Твердження відповідача про наявність на теориторії позивача встановленої пропускної системи зі шлагбаумом у зв`язку з якою виїзд транспортних засобів відповідача з території позивача без оплати його послуг був неможливий, не спростовує відсутність заборгованості відповідача перед позивачем.

Суд не погоджується з аргументами відповідача про те, що наявність заборгованості спростовується відсутністю у звітних документах, які подані позивачем до податкового органу, даних про дебіторську заборгованість відповідача та сплату позивачем податку від нарахованих відповідачем послуг.

Спір у даній справі стосується правовідносин, що виникли на підставі публічного договору про надання послуг, а саме, належності виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за таким договором та наслідків, що настають у випадку порушення цих зобов`язань, зокрема сплати заборгованості, яка виникла за договором, а також правовідносин щодо збитків у вигляді упущеної вигоди, яку позивач неотримав внаслідок неправомірних дій відповідача.

Згідно з ч. 1-2, ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, до предмету доказування в цій справі входять обставини, які підтверджують або спростовують наявність заборгованості відповідача перед позивачем.

Враховуючи наведене, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути первинні документи.

В силу положень чинного законодавства безпосередньо первинні документи, виконані у встановленому чинним законодавством порядку, є підставою для формування фінансової та податкової звітності товариства, а не навпаки.

Таким чином, невідображення позивачем у податковій звітності дебіторської заборгованості має односторонній характер, а за відсутності первинних документів як підстави для формування податкової звітності та відображення у ній вчинених господарських операцій, дані податкових накладних і декларацій, поданих до податкового органу, не можуть бути доказом наявності чи відсутності заборгованості, яка виникла за договором.

Більше того, наявність податкової звітності передбачає можливість її коригування в майбутніх податкових періодах у разі самостійного виявлення платником податків помилок в поданих деклараціях.

Зі змісту статті 80 ГПК України вбачається, що суд може прии?няти до розгляду докази, подані стороною на стадіі? розгляду справи по суті, коли встановить, що сторона не мала можливості подати і?х у визначении? законом або судом строк з причин, що не залежали від неі?.

Питання стосовно прии?няття доказів, долучених до таких заяв, скарг і документів, суд повинен вирішувати, керуючись положеннями ч. 8 ст. 80 ГПК Украі?ни та зважаючи на поважність причин пропуску строку на подання кожного конкретного доказу.

Про прии?няття судом доказів до розгляду суд відповідно до ч. 2 ст. 232 ГПК Украі?ни має постановити ухвалу.

Системнии? аналіз положень ч. 8 ст. 80, ч. 2 ст. 232 ГПК Украі?ни дає підстави для висновку, що у разі подання учасниками справи доказів із пропуском строку, встановленого судом в ухвалі про надання документів (доказів):

1)без клопотання про визнання причин неможливості подати такі докази відповідним учасником справи такими, що не залежали від нього; або

2)залишення такого клопотання без задоволення, -

суд долучає відповідні документи (докази) до матеріалів справи, проте не прии?має і?х до розгляду, про що постановляє відповідну ухвалу.

Отже, з вищезазначеного, суд дійшов до висновку, що прийняття судом до розгляду доказів без належного на це обгрунтування учасника справи, що їх подав, під час розгляду справи по суті - не відповідає вимогам процесуального закону та повинно оформлятись належним чином.

Аналогічні висновки вказано й у постанові Західного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 у даній справі за №907/400/18, якою скасовано ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2019 про повернення з розгляду справи по суті до розгляду справи у підготовчому провадженні.

Водночас, з матеріалів справи, які сформовані після закриття підготовчого провадження (тобто після 18.03.2019) вбачається, що до заяви від 22.05.2019 про поновлення строку підготовчого провадження та долучення до матеріалів справи нових доказів, про визнання поважними причин перенесення підготовчого засідання (а.с.155-158,т.25), яке надійшло до місцевого господарського суду 22.05.2019 (вх.0251-07/6950/19) додано: (1)платіжні доручення на 35 аркушах (а.с.231-274,т.25) про оплату відповідачем послуг позивача; (2)виписки з поточного рахунку ТОВ Тирба за НОМЕР_1 у АТ Креді Агріколь Банк в період з 01.01.2015 по 01.05.2016, які завірені банківською установою на 63 аркушах (а.с.167-230,т.25) про оплату відповідачем послуг позивача; (3)запит адвоката Варга Д. (а.с.162-166,т.25); (4)відповідь на запит адвоката Білас Л. про платежі по рахункам ТОВ Термінал за послуги до ТОВ Тирба в період з 01.01.2015 по 25.03.2016; (5)інформаційні довідки з кадастру на 8 арк.

Також, до заяви від 20.06.2019 (вх. №0231-07/8838/19 від 20.06.2019) (а.с.6-11,т.26) в якій представник відповідача просить: (1)залучити до участі в справі в якості третіх осіб Закарпатську митницю ДФС та Мале підприємство Надія , (2)повернутися до розгляду справи в підготовчому провадженні, (3)продовжити та призначити судове засідання, додано:(1)інформаційну довідку реєстру юридичних осіб (а.с.12-13,т.26); (2)інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.14-16,т.26); (3)інформацію з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (а.с.17-20,т.26); (4)рішення Закарпатської митниці ДФС за №30500/0057 від 02.02.2015 про створення постійної зони митного контролю з план-схемою (а.с.21-22,т.26); (5)рішення Закарпатської митниці ДФС за №30500/0063 від 02.02.2015 про створення тимчасової зони митного контролю з план-схемою (а.с.23-24,т.26);(6)відповіді Закарпатської митниці ДФС за №32/39/07-70-67 від 19.01.2016, №255/39/07-70-72 від 06.07.2016, №130/29/07-70-18/10/АДВ від 05.02.2019 на запити адвоката Стецяк Т.І. (а.с.25-27,т.26).

Отже, судом встановлено, що після закриття підготовчого провадження (18.03.2019), відповідачем, шляхом заявлення до суду першої інстанції клопотань різного характеру, вчинялись процесуальні дії спрямовані на долучення додаткових доказів, які не були подані в підготовчому провадженні, а також залученні до участі в справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Зважаючи на це суд при вирішенні спору не вбачає правових підстав для прийняття до розгляду цих доказів відповідача.

Доводи відповідача про те, що позивач подав розрахунок заборгованості поза межами встановленого судом строку на подання розрахунку, а тому суд не повинен враховувати цей доказ, відхиляються судом, оскільки розрахунок не є належним та допустимим доказом наявності господарсько-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог та має інформаційний характер у контексті ціни позову. Наявність та стан виконання господарсько-правових відносин відображають первинні документи, такі як вантажно-митні декларації в даній справі, які і є належними та допустими доказами підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем.

16.12.2019 представником відповідача подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Зі змісту заяви про застосування строку позовної давності вбачається, що представник відповідача вважає, що перебіг строку позовної давності розпочався з 02.07.2015 (тобто за три роки до пред`явлення позову в даній справі), а тому в порядку ст. 267 ЦК України просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності з приводу позовних вимог, які заявлені в даному позові до 02.07.2015 на загальну суму 360 000,00 грн. При цьому до зазначеної заяви відповідачем додано список вантажно-митних декларацій, нарахування сум за якими вважає заявленими зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами, визначені у главі 19 ЦК України.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії ).

За змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ст. 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Отже, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Судом встановлено, що позивач звернувся із зазначеним позовом 02.07.2018, а тому початок перебіг строку позовної давності починається з 02.07.2015.

Проаналізувавши зазначний список відповідача, в якому ним зазначено вантажно-митні декларації, нарахування сум за якими вважає заявленими зі спливом строку позовної давності, суд погоджується з пропуском строку позовної давності щодо вимог на суму 241 800,00 грн.

Натомість, суд не погоджується, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення вартості послуг на суму 118 200,00 грн., згідно з вантажно-митних декларацій, які вказані на аркуші 7 розрахунку (а.с.40-85,т.25) в позиціях 7 та 8, оскільки обов`язок відповідача оплатити надані послуги виникає за наслідками завершення зберігання, а не з моменту початку зберігання (погашення доставки товару), як стверджується відповідачем.

Окрім того, суд зазначає, що проаналізувавши розрахунки позивача (а.с.40-85,т.25), суд погоджується з поясненнями відповідача про те, що в цих розрахунках містяться повторення вантажно-митних декларацій на підставі яких здійснюється нарахування заборгованості в сумі 581 400,00 грн. Нарахування заборгованості в сумі 25 500,00 грн. за частиною з цих вантажно-митних декларацій, які повторюються, здійснено поза межами трьохрічного строку позовної давності, а тому суд не враховує цю суму повторно.

Враховуючи вищенаведене суд доходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог в частині 797 700,00 грн. = 241 800,00 грн .+(581 400,00 грн.-25 500,00 грн.).

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу вимог ст. ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 1 722 300,00 грн. = 2 520 000,00 грн. - 797 700,00 грн.

На підставі вищезазначеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам покладаються наступні судові витрати:

1)зі сплати судового збору в сумі 25 834,5 грн. (двадцять п`ять тисяч вісімсот тридцять чотири гривні п`ять копійок) за подання позовної заяви;

2)зі сплати судового збору в сумі 881,00 грн. (вісімсот вісімдесят одна гривня нуль копійок) за подання заяви про забезпечення позову;

3)11 156,24 грн. (одинадцять тисяч сто п`ятдесят шість гривень двадцять чотири копійки) у відшкодування витрат пов`язаних з виготовленням Закарпатською митницею ДФС копій вантажно-митних декларацій;

4)1921,00 грн. (тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позивачем апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2019.

Окрім того, в судовому засіданні 23.12.2019 представником позивача заявлено усне клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору при поданні позивачем заяви від 26.11.2018 (вх.№0231-09/15120/18) про уточнення позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України Про судовий збір у разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.12.2018 прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог з 3 000 000,00 грн. до 2 520 000,00 грн., то в силу ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір підлягає поверненню позивачу надмірно сплачений ним судовий збір, а саме:

1)2 265,00 грн. (дві тисячі двісті шістдесят п`ять гривень нуль копійок), які сплачені згідно квитанції №1276DD1895 від 26.11.2018 (а.с.225,т.22);

2)7 200,00 грн. (сім тисяч двісті гривень нуль копійок) від суми судового збору, яка була сплачена при поданні позову згідно з платіжним дорученням №54 від 19.06.2018 (а.с.17,т.2).

Згідно ч. 7, 8 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом девяноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Відтак, у відповідності до ч. 7, 8 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Господарського суду Закарпатської області від 21.06.2018 року у справі №907/400/18 продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 145, 195, 231, 232, 233, 237, 238, 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Тирба ( 90511, Закарпатська область, Тячівський район, село Кричово, вулиця Лесі Українки, будинок 9, код ЄДРПОУ 37799577 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Термінал (90500, Закарпатська область, Тячівський район, місто Тячів, вулиця Пролетарська, будинок 2, код ЄДРПОУ 31538866 ):

1 722 300,00 грн. (один мільйон сімсот двадцять дві тисячі триста гривень) заборгованості за надані послуги місця доставки митних вантажів,

25 834,5 грн. (двадцять п`ять тисяч вісімсот тридцять чотири гривні п`ять копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви,

881,00 грн. (вісімсот вісімдесят одна гривня) у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову,

11 156,24 грн. (одинадцять тисяч сто п`ятдесят шістьгривень двадцять чотири копійки) у відшкодування витрат пов`язаних з виготовленням Закарпатською митницею ДФС копій вантажно-митних декларацій,

1921,00 грн. (тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позивачем апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2019,

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Повернути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю Термінал 2 265,00 грн. (дві тисячі двісті шістдесят п`ять гривень нуль копійок) надмірно сплаченого судового збору згідно з квитанціїєю №1276DD1895 від 26.11.2018 та 7 200,00 грн. (сім тисяч двісті гривень нуль копійок) надмірно сплаченого судового збору згідно з платіжним дорученням №54 від 19.06.2018.

Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.

Заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Господарського суду Закарпатської області від 21.06.2018 року у справі №907/400/18 продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 13.01.2020.

Суддя О.Ф. Ремецькі