Постанова

від 13.01.2020 по справі 910/11801/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2020 р. Справа№ 910/11801/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Суліма В.В.

секретар судового засідання Нікітенко А.В.

без виклику сторін

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Інвест"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2019 (повний текст рішення складено 08.11.2019)

у справі № 910/11801/19 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХЛ Груп"

про стягнення 3 336,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2019 у справі № 910/11801/19 позов задоволено частково. Закрито провадження у справі № 910/11801/19 в частині стягнення з відповідача 2 513,29 грн. основного боргу. Стягнуто з відповідача на користь позивача 628,32 грн. штрафу, 1 809,03 грн. судового збору. У іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується поставка позивачем продукції за договором, її прийняття відповідачем. Відповідачем сплачено суму основного боргу, заявлену до стягнення відповідачем, що підтверджується платіжним дорученням № 2800 від 10.09.2019 на суму 2 513,29 грн. Провадження у даній справі було відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2019, суму основного боргу сплачено 10.09.2019, таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 2 513,29 грн. основного боргу підлягають закриттю. Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення штрафу, суд дійшов висновку, що зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 628,32 грн. за розрахунком позивача. Згідно із наданим розрахунком, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 194,45 грн. за період з 12.06.2019 по 20.08.2019, тобто поза межами строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Оскільки сума пені заявлена позивачем в період з 12.06.2019 по 20.08.2019 позовні вимоги про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 194,45 грн. у вказаний період задоволенню не підлягають. Суд в порядку ст. 80 Господарського процесуального кодексу України не бере до уваги докази, подані позивачем із заявою від 24.09.2019, та покладає витрати на професійну правничу допомогу на позивача.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекора Інвест" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2019 у справі № 910/11801/19 в частині відмови у позові та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що він не міг підтвердити отримання відповідачем рахунку, тому позивач 05.06.2019 направив на адресу відповідача претензію на суму 2 513,29 грн. в якій вимагав погасити заборгованість, отже, строк виконання зобов`язання - оплати отриманого відповідачем товару настав з моменту отримання відповідачем цієї претензії - 06.06.2019, а позов поданий 30.08.2019, у зв`язку із чим, позивачем не пропущений піврічний строк вимоги про стягнення пені.

На думку скаржника, судом незаконно відмовлено позивачу у стягненні судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката на тій підставі, що позивачем не направлено відповідачу доказ понесення таких витрат.

Скаржник вказує на те, що докази понесення позивачем судових витрат не є доказами, які стосуються предмету позову, тому докази понесення позивачем судових витрат не повинні направлятись іншій стороні в порядку ч. 9 ст. 80 ГПК України.

Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2019 справу № 910/11801/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2019 у справі № 910/11801/19 залишено без руху, запропоновано скаржнику у десятиденний строк усунути недоліки апеляційної скарги.

Скаржником протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду апеляційної інстанції докази доплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі № 910/11801/19 у розмірі 2 714,37 грн

Північний апеляційний господарський суд визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.

Згідно з ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" встановлено, що з 01.01.2019 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1 921,00 грн.

Отже, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує 192 100,00 грн. (1 921,00 грн.*100 = 192 100,00 грн.).

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення 3 336,06 грн., вказана справа, відповідно до приписів ГПК України, відноситься до малозначних справ.

Частиною 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2019 у справі № 910/11801/19. Закінчено проведення підготовчих дій. Призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2019 у справі № 910/11801/19 без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, доводи відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом першої інстанції, 01.11.2017 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 01/01/2017, відповідно до п. 1.1 якого позивач, за договором постачальник, зобов`язується передавати (поставляти), а відповідач, за договором покупець, приймати замовлений товар (щебінь, керамзит, відсів, пісок, та інші будівельні матеріали) та здійснювати його оплату. Загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю вимірювання, загальна вартість, умови та строки поставки і оплати яких визначені сторонами у рахунках, що є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно із п. 1.2 договору видаткові накладні підписуються сторонами, з зазначенням в них кількості товару, одиниці виміру, ціни за одиницю виміру та загальної ціни товару, умов і строків поставки та оплати товару.

Відповідно до п. 3.1 договору розрахунки за кожну партію товару здійснюються на підставі договору шляхом 100% оплати не пізніше ніж 3 (три) банківських дні з моменту отримання рахунку.

Факт виконання умов договору позивачем щодо поставки товару та прийняття відповідачем поставленого товару від позивача на загальну суму у розмірі 61 476,75 грн. підтверджується видатковими накладними: № РН-0000086 від 13.01.2018 на суму 4 095,00 грн., № РН-0000556 від 21.02.2018 на суму 3 500,00 грн., № РН-0000573 від 22.02.2018 на суму 3 500,00 грн., № РН-0003763 від 19.06.2018 на суму 13 189,00 грн., № РН-0003971 від 23.06.2018 на суму 7 260,00 грн., № РН-0004231 від 02.07.2018 на суму 14 415,50 грн., № РН-0004232 від 02.07.2018 на суму 6 817,25 грн., № РН-0004393 від 05.07.2018 на суму 1 600,00 грн., № РН-0004448 від 06.07.2018 на суму 5 400,00 грн., № РН-0004625 від 11.07.2018 на суму 1 700,00 грн.

Однак, як підтверджено матеріалами справи, оплата поставленого товару була здійснена відповідачем не у повному обсязі та з порушенням строків, у зв`язку із чим позивач просить стягнути з відповідача 2 513,29 грн. боргу, 194,45 грн. пені та 628,32 грн. штрафу.

Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем, в процесі розгляду справи в суді першої інстанції сплачено суму основного боргу, заявлену до стягнення, що підтверджується платіжним дорученням № 2800 від 10.09.2019 на суму у розмірі 2 513,29 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Таким чином, враховуючи те, що провадження у даній справі відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2019, а суму основного боргу сплачено 10.09.2019, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про закриття провадження у справі № 910/11801/19 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2 513,29 грн. основного боргу.

Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1. ст. 216 ГК України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 6.2 договору за несвоєчасну оплату відповідачем товару за договором, він сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки. У випадку затримки оплати на строк більше 10 (десяти) календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 25% від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до п. 3.1 договору розрахунки за кожну партію товару здійснюються на підставі договору шляхом 100% оплати не пізніше ніж 3 (три) банківських дні з моменту отримання рахунку.

Суд зазначає, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, перевіривши розрахунок заявленого до стягнення штрафу, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 628,32 грн. є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи з наведених вище норм права, перебіг періоду прострочення відповідачем грошового зобов`язання за договором починається з першого дня, за терміном, коли зобов`язання мало бути виконано, а також виходячи з припису ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, пеня нараховується за шість місяців прострочення виконання зобов`язання, починаючи з першого дня такого прострочення.

Судом встановлено, що позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар протягом січня - липня 2018 року, а згідно із наданим розрахунком, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 194,45 грн. за період з 12.06.2019 по 20.08.2019, тобто поза межами строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Як свідчать витяги із особового рахунку, додані позивачем до позовної заяви, відповідачем здійснювались оплати за поставлений позивачем товар згідно із рахунками-фактурами.

Також про наявність виставлених позивачем рахунків свідчить платіжне доручення № 2800 від 10.09.2019 у графі: "Призначення платежу" якого зазначено: "Оплата за товар згідно р/ф№22/06/-18-1403 від 22.06.2018, р/ф№04/07-18/1405 від 04.07.2018 у сумі 2094,41 грн., ПДВ - 20% 418,88 грн.".

Слід зазначити, що позивач не заперечив призначення платежу вказаного відповідачем.

Враховуючи викладене, прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання згідно із рахунком-фактурою № 22/06/-18-1403 від 22.06.2019 розпочалось 26.06.2018, а згідно із рахунком-фактурою 04/07-18/1405 від 04.07.2018 - 09.07.2018.

Отже, оскільки сума пені заявлена позивачем в період з 12.06.2019 по 20.08.2019 апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду про те, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 194,45 грн. належить відмовити у зв`язку із тим, що така вимога пред`явлена поза межами позовної давності.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 700,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Позивачем, як доказ понесення витрат надано договір про надання правової допомоги від 20.08.2019, звіт про виконання доручення за договором про надання правової допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5185, копію квитанції до прибуткового касового ордера № 3/9 від 24.09.2019 на суму 5 000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 9 ст. 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Стаття 80 ГПК України закріплює обов`язок учасників справи направляти усі докази, що подаються у справі іншим учасникам справи. Вказане забезпечує дотримання принципу змагальності у господарському процесі, та права сторін на подання своїх пояснень та заперечень, доведення суду своїх міркувань щодо поданих доказів. Положеннями ст. 126 ГПК України передбачено право сторони на оспорювання розміру витрат на професійну правничу допомогу та право на доведення не співмірності таких витрат. Водночас, позивачем в порушення вимог ст. 80 Господарського процесуального кодексу України до заяви від 24.09.2019 про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу не додано доказів надсилання такої заяви та доданих до неї документів відповідачу. Вказане унеможливлює оспорювання відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу та порушує принцип змагальності сторін.

Слід зазначити, що чинним законодавством не передбачено право господарського суду довільно трактувати положення ГПК України.

Таким чином, апеляційний господарський суд, враховуючи те, що ненадсилання позивачем відповідачу заяви від 24.09.2019 про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу унеможливило оспорення відповідачем розміру таких витрат, враховуючи положення ст. 80 ГПК України, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про не взяття до уваги доказів, поданих позивачем із заявою від 24.09.2019, та покладення витрат на професійну правничу допомогу на позивача.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Посилання скаржника на те, що докази понесення позивачем судових витрат не є доказами, які стосуються предмету позову, тому докази понесення позивачем судових витрат не повинні направлятись іншій стороні в порядку ч. 9 ст. 80 ГПК України є безпідставним.

Та обставина, що позивачем не надано до суду рахунків-фактур не свідчить про відсутність таких рахунків, враховуючи той факт, що відповідач при здійсненні оплати за поставлений товар згідно із договором посилається на такі рахунки, що не заперечується позивачем.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2019 у справі № 910/11801/19 та для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Інвест", відсутні.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 08.11.2019 у справі № 910/11801/19.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для часткової відмови у позові, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекора Інвест", згідно із ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекора Інвест" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2019 у справі № 910/11801/19 залишити без змін.

4. Судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лекора Інвест".

5. Справу № 910/11801/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286- 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Б.О. Ткаченко

В.В. Сулім