Рішення

від 08.01.2020 по справі 917/1878/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.20р. Справа № 917/1878/19

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнівел Трейд" 1-й км дороги Личанка-Горбовичі, буд.1, офіс 3, с.Шпитьки, Києво-Святошинський район, Київська область,08122, код ЄДРПОУ 41410138

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтера Строй" вул.Першотравнева, буд.20А, оф.505, м.Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 38132470

про стягнення 199 677, 57 грн.

Суддя Ореховська О.О.

Секретар судового засідання Кобець Н.С.

без виклику сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнівел Трейд" (далі - ТОВ "Юнівел Трейд", позивач) звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою (вх. №2152/19 від 28.10.2019р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтера Строй" (далі - ТОВ "Інтера Строй", відповідач) про стягнення заборгованості за Договором поставки №2/05-П від 02.05.2018р. у загальній сумі 199 677,57 грн., з яких: основний борг - 148 960,45 грн., інфляційні втрати - 14 404,48 грн., 3% річних - 6 525,69 грн., пеня - 29 786,95 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасної поставки товару, внаслідок чого позивач, на підставі приписів чинного законодавства та умов Договору, заявив до стягнення з відповідача суму попередньої оплати, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2019р. даний позов був переданий на розгляд судді Ореховській О.О..

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 04.11.2019 р. позовну заяву ТОВ "Юнівел Трейд" прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Про відкриття провадження у справі позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення - копії ухвали суду від 04.11.2019р. ( а.с.47, 52).

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони суду не надали.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 04.11.2019р. було встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи. Зокрема, встановлено відповідачу строк у 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов. Зазначена ухвала вручена відповідачу 08.11.2019р., що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с. 52). Отже останнім днем подачі до суду відзиву на позов є 25.11.2019р.

Відповідно до ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

За приписами ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідач відзив на позов у в строк, встановлений судом, не надав.

Відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Між ТОВ "Юнівел Трейд" та ТОВ "Інтера Строй" існували переддоговірні відносини шляхом усних переговорів та виставлення рахунку на оплату №27/04-1 від 27.04.2018р. за Договором поставки №2/05-П від 02.05.2018р.

В подальшому між ТОВ "Юнівел Трейд" та ТОВ "Інтера Строй" укладено Договір поставки №2/05-П від 02.05.2018р. (а.с. 14-15). ( далі - Договір).

Умовами зазначеного Договору сторони узгодили, зокрема, наступне:

- ТОВ "Інтера Строй" (за умовами Договору - Постачальник) зобов"язується поставити та передати у власність ТОВ "Юнівел Трейд" (за умовами Договору - Покупець) продукцію (надалі - Товар), найменування, кількість та ціни якого вказується в Специфікаціях, які є невід"ємною частиною договору (п.1.1.);

- Покупець зобов"язується прийняти Товар, що поставляється і оплатити його вартість відповідно до умов цього Договору (п.1.2.);

- постачання здійснюється за цінами, встановленими у Специфікаціях до Договору (2.2);

- кожний випадок зміни ціни Товару письмово погоджується з Покупцем шляхом внесення змін до Специфікацій, які є невід"ємною частиною Договору. Зміна ціни на Товар, по якому Покупцем здійснена оплата не допускається (п.2.3.);

- розрахунки між Покупцем та Постачальником за даним Договором, здійснюються у наступному порядку: Покупець здійснює попередню оплату у розмірі 100% вартості замовленого Товару протягом трьох банківських днів, з моменту одержання Рахунку-Фактури (п.3.1);

- у випадку одержання попередньої оплати та неможливості виконати свої зобов"язання Постачальник повертає Покупцю одержані грошові кошти не пізніше 3-х банківських днів з моменту граничного строку поставки (п.3.3.);

- поставка здійснюється одноразово або партіями на підставі Заявки Покупця (допускається передача Заявки телефоном, факсом або електронною поштою), Постачальник підтверджує одержану Заявку, виставляє Покупцю рахунок-фактуру на оплату, що буде вважатися підтвердженням Заявки Постачальником (п.4.1.);

- строк поставки Товару встановлюється за домовленістю сторін та не може перевищувати 10 календарних днів з моменту підтвердження Постачальником Заявки Покупця. Постачальник має право дострокової поставки товару (п.4.2.);

- за недопоставку та/або несвоєчасну поставку Товару, Постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недопоставленого та/або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення (п.5.3.).

За результатами переддоговірних відносин відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №27/04-1 за поставку товару, а саме: щебінь фр.5-10 мм. в кількості 350 т., щебінь фр.10-20 мм в кількості 350 т., відсів 0-5 мм в кількості 700 т. Загальна вартість за вказаним рахунком становить 500 505,60 грн. (з ПДВ) (а.с.23).

В рахунок попередньої оплати за товар, позивач перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 427 000,00 грн. з призначенням платежу "сплата за щебінь фр.5-10мм, фр. 10-20 мм та відсів 0-5мм зг.рах №27/04-1 від 27.04.2018р. в т.ч. 20% 71 166,67 грн.", що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача від 02.05.2018р. (а.с.33).

Відповідач, в свою чергу, взяті на себе зобов`язання за Договором поставки №2/05-П від 02.05.2018р. щодо поставки товару виконав неналежним чином, здійснивши поставку товару позивачу частково на суму 278 039,55 грн. згідно наступних видаткових накладних: №10/05-1 від 10.05.2018р. на суму 17 940,28 грн. з ПДВ, №14/05-1 від 14.05.2018р. на суму 61 200,00 грн. з ПДВ, №15/05-2 від 15.05.2018р. на суму 17 940,28 грн. з ПДВ, №16/05-1 від 16.05.2018р. на суму 92 921,62 грн. з ПДВ, №4/06-2 від 04.06.2018р. на суму 34 606,54 грн. з ПДВ, №7/06-1 від 07.06.2018р. на суму 35 880,55 грн. з ПДВ, №12/06-1 від 12.06.2018р. на суму 17 550,28 грн. з ПДВ (а.с.16-22).

Між сторонами підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період травень 2018р. - серпень 2018р., відповідно до якого заборгованість ТОВ "Інтера Строй" перед ТОВ "Юнівел Трейд" станом на 31.08.2018р. становить 148 960,45 грн. Акт звіряння підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств (а.с. 24).

Позивачем на адресу відповідача направлено лист за №11/09 від 11.09.2018р., а в подальшому направлено претензію № 1 від 16.08.2019р. з вимогою про повернення грошових коштів в сумі 148 960,45грн., перерахованих в якості попередньої оплати за товар (а.с. 26-29). Відповідач зазначенні звернення позивача залишив без реагування, грошові кошти не повернув.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача неповернутої попередньої оплати за товар в сумі 148 960,45 грн. Крім цього, за порушення строку поставки товару, відповідно до п. 5.3 Договору, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 29 786,95 грн. пені, а також на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в розмірі 6 525,69 грн. та 14 404,48 грн. інфляційних втрат.

Вирішуючи спір суд виходив із наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами Договору поставки №2/05-П від 02.05.2018р., кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини поставки та договору купівлі-продажу.

Згідно ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

За приписами ст. 692, ст. 693 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов`язковість договору для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач 02.05.2018р. в якості попередньої оплати за товар перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 427 000,00 грн., з призначенням платежу "сплата за щебінь фр.5-10мм, фр. 10-20 мм та відсів 0-5мм зг.рах №27/04-1 від 27.04.2018р. в т.ч. 20% 71 166,67 грн.", що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача (а.с. 33).

Пунктом 4.2 Договору визначено, що строк поставки Товару встановлюється за домовленістю сторін та не може перевищувати 10 календарних днів з моменту підтвердження Постачальником Заявки Покупця.

В порушення умов Договору, відповідач здійснив поставку позивачу товару частково, на загальну суму 278 039,55 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с. 16-22).

Відповідно до ст.ст. 526 та 525 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В п.3.3 Договору сторони узгодили, що у випадку одержання попередньої оплати та неможливості виконати свої зобов"язання Постачальник повертає Покупцю одержані грошові кошти не пізніше 3-х банківських днів з моменту граничного строку поставки.

Внаслідок порушення відповідачем умов Договору поставки позивач звернувся до відповідача з вимогою (лист за №11/09 від 11.09.2018р., претензія № 1 від 16.08.2019р.) про повернення попередньої оплати в сумі 148 960,45грн., за недопоставлений товар, тим самим відмовився від поставки товару та отримав право вимагати повернення попередньої оплати в порядку ч. 2. ст. 693 ЦК України та п. 3.3. Договору.

Матеріалами справи підтверджується, що сторонами було складено, підписано та скріплено печатками обох підприємств Акт звіряння взаєморозрахунків за період травень 2018р. - серпень 2018р., згідно якого сторони узгодили, що станом на 31.08.2018р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 148 960,45 грн. (а.с.24).

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019р. у справі № 910/1389/18.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 03.07.2019 р. по справі №187/789/17, підписання в межах позовної давності боржником і кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, належить до дій, які свідчать про визнання особою свого боргу.

Відповідач не надав будь-яких заперечень стосовно заявленої до стягнення суми та підстав її виникнення, доказів поставки товару в розмірі здійсненої позивачем передоплати, в обсязі визначеному рахунком на оплату №27/04-1 від 27.04.2018р. та у строки встановлені Договором.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що позивач взяті на себе зобов`язання виконав належним чином, здійснивши попередню оплату за продукцію згідно Договору поставки, тоді як відповідач товар поставив не у повному обсязі , суд прийшов до висновку про правомірність позовних вимог про стягнення 148 960,45 грн. попередньої оплати.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

За п. 5.3 Договору, за недопоставку та/або несвоєчасну поставку Товару, Постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недопоставленого та/або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення.

Посилаючись на наведений пункт Договору позивач заявив до стягнення 29 786,95 грн. пені, виходячи із вартості непоставленого товару 148 960,45 грн., розрахованого як різниця між сумою поставки за Рахунком на оплату №27/04-1 від 27.04.2018р. та загальною сумою поставленого Товару за видатковими накладними.

Разом з цим суд зауважує, що п. 5.3 Договору передбачає можливість нарахування пені за недопоставку та/або несвоєчасну поставку Товару, а не за несвоєчасне виконання грошового зобов"язання, як про це вказує позивач у позові.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.4.2 Договору, строк поставки Товару встановлюється за домовленістю сторін та не може перевищувати 10 календарних днів з моменту підтвердження Постачальником Заявки Покупця. Підтвердження Заявки Постачальником вважається виставлення рахунку-фактури Покупцю на оплату (п.4.1 Договору).

Відповідно до рахунку на оплату (а.с.23) Постачальник підтвердив Заявку 27.04.2018 року. Оскільки за умовами Договору поставка товару не може перевищувати 10 календарних днів, останньою датою поставки товару є 07.05.2018р. Отже, початком нарахування пені за недопоставку та/або несвоєчасну поставку Товару, є 08.05.2018р. Відтак, правомірним є нарахування пені за період починаючи з 08.05.2018р.

Суд, перевіривши розрахунок позивача в частині стягнення пені виявив, що позивачем невірно визначено період початку нарахування пені, що призвело до невірного визначення суми пені, заявленої позивачем до стягнення.

Здійснивши розрахунок пені (з урахуванням моменту виникнення зобов`язання, здійснених поставок товару та в межах періоду, визначеного позивачем), суд встановив, що розмір пені є більшим, ніж позивачем заявлено до стягнення. Однак, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення пеня в розмірі, який визначено позивачем у позовній заяві - 29 786,95 грн.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 6 525,69грн. 3% річних за період з 07.05.2018р. по 21.10.2019р. та 14 404,48грн. інфляційних втрат за прострочення грошового зобов"язання за період квітень 2018р. - серпень 2019р.

Стосовно позовних вимог в цій частині суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

При цьому, суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд встановив, що дії відповідача є порушенням умов Договору поставки, що є підставою для застосування відповідальності для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до приписів ст. 625 ЦК України.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань суд прийшов до висновку, що позивачем невірно визначено період вказаних нарахувань, що призвело до завищення їх сум.

Так, п. 3.3 Договору сторони узгодили, що у випадку одержання попередньої оплати та неможливості виконати свої зобов"язання Постачальник повертає Покупцю одержані грошові кошти не пізніше 3-х банківських днів з моменту граничного строку поставки.

Як зазначено вище, за умовами Договору поставка товару не може перевищувати 10 календарних днів, отже кінцевою датою поставки товару є 07.05.2018р.

Суд встановив, що постачальник (відповідач) у визначений строк не виконав належним чином свої зобов"язання щодо поставки товару, а тому відповідно до п. 3.3. Договору, у нього виникло зобов"язання щодо повернення покупцю (позивачу) грошових коштів, які були сплачені останнім в якості попередньої оплати за товар, не пізніше 10.05.2018 р. (включно).

Відтак, початком прострочення виконання грошового зобов`язання є 11.05.2018р.

Після здійсненого судом перерахунку (з урахуванням моменту виникнення зобов`язання та в межах періоду, визначеного позивачем), обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, є вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 6 476,72 грн. В іншій частині вимоги про стягнення 3% слід відхилити, як безпідставні (перевірка правильності розрахунку пені здійснена за допомогою калькулятора підрахунку штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон", розрахунок залучено до матеріалів справи).

Стосовно інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем , у якому мав бути здійснений платіж (що не було враховано позивачем при визначенні періоду нарахування), і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Також, при винесенні рішення судом прийнято до уваги Рекомендації Верховного суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р., відповідно до яких при розрахунку суми інфляційних слід враховувати, що сума боргу, яка сплачується з 1-го до 15-го дня відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16-го до 31-го дня місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Суд встановив, що позивачем невірно визначено період нарахування внаслідок чого невірно здійснено розрахунок інфляційних.

Після здійсненого судом перерахунку (з урахуванням визначеної позивачем суми заборгованості, моменту виникнення зобов`язання та в межах періоду, визначеного позивачем), обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, є вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в сумі 13 100,13 грн. В іншій частині вимоги про стягнення інфляційних втрат слід відхилити, як безпідставні (перевірка правильності розрахунку пені здійснена за допомогою калькулятора підрахунку штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. Закон", розрахунок залучено до матеріалів справи).

Згідно з ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 ГПКУкраїни обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 148 960,45 грн. основного боргу, 29 786,95 грн. пені, 6 476,72 грн. 3% річних та 13 100,13 грн. - інфляційних втрат обґрунтовані, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню. В іншій частині - позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем при зверненні з даним позовом судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129 (ч. 1), 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтера Строй" (вул. Першотравнева, буд.20А, оф.505, м. Кременчук, Полтавська область, 39600, код ЄДРПОУ 38132470) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнівел Трейд" (1-й км дороги Личанка-Горбовичі, буд.1, офіс 3, с. Шпитьки, Києво-Святошинський район, Київська область, 08122, код ЄДРПОУ 41410138) 148 960,45 грн. основного боргу, 29 786,95 грн. пені, 6 476,72 грн. 3% річних та 13 100,13 грн. інфляційних втрат, а також 2 974,86 грн. витрат по сплаті судового збору

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині - у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний рішення складено 08.01.2020 р.

Суддя О.О. Ореховська