Постанова

від 13.01.2020 по справі 754/3017/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/166/2020

справа № 754/3017/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2020 року Київський апеляційний суд в складі:

Судді - доповідача: Андрієнко А.М.

Суддів: Соколової В.В.

Поліщук Н.В.

При секретарі Дроздовій Ж.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва, постановленого суддею Панченко О.М. 04 жовтня 2019 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Пасивний дім України про визнання звільнення незаконним, зобов`язання звільнити за власним бажанням, зобов`язання видати трудову книжку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, стягнення вихідної допомоги, стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та стягнення моральної шкоди,

У С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2019 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ТОВ Пасивний дім України про визнання звільнення незаконним, зобов`язання звільнити за власним бажанням, зобов`язання видати трудову книжку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, стягнення вихідної допомоги, стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та стягнення моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог вказував, що з 01.08.2017 позивач ОСОБА_2 працював на посаді заступника директора з розвитку в ТОВ Пасивний дім України .

Зазначав, що директором, фактичним засновником та власником ТОВ Пасивний дім України є ОСОБА_3

Вказував, що місячна заробітна плата позивача складала 20 054,00 грн. Проте, з 01.07.2018 відповідач безпідставно припинив виплату заробітної плати та добових за відрядження.

11.09.2018, повернувшись до України з відрядження, він звернувся до відповідача із заявою про повернення заборгованості по заробітній платі, однак отримав відмову. Після того, як позивач прямо повідомив директору про прийняття заходів по попередженню порушення його прав як працівника, у вигляді звернення до відповідних органів зі скаргами, директор заявив, що він більше не працює в ТОВ Пасивний дім України і у випадку намагання стягнути заборгованість по заробітній платі він звільнить позивача за п.4 ч. 1 ст.40 КЗпП України (прогул без поважних причин).

Вказував, що 12.11.2018 ОСОБА_2 особисто подав до офісу заяву про звільнення за власним бажанням з виплатою йому заборгованості по заробітній платі та відпускних. Дана заява також була надіслана поштою та в електронному вигляді роботодавцю, проте була проігнорована відповідачем.

Наголошував на тому, що через те, що відповідач припинив виплату заробітної плати з липня 2018 року, не виплатив відрядні, ОСОБА_2 подав заяву про звільнення з вимогою звільнити на наступний день з дня проведення всіх розрахунків. Відповідач проігнорував дану заяву, не сплатив заборгованість по заробітній платі та не повернув трудову книжку.

Вказував, що 31.10.2018 під час звернення до суду за захистом своїх прав із позовом про стягнення заробітної плати та витрат (добових) на службове відрядження, ОСОБА_2 довідався про існування актів про відсутність його на роботі з червня 2018 року, а 31.01.2019 року ним було отримано наказ про звільнення з роботи за прогул.

Крім того зазначав про те, що його було звільнено з посади менеджера (управителя) з питань регіонального розвитку , але відповідно до наказу про прийняття на роботу, довіреності від 01.08.2018 та штатного розпису ТОВ Пасивний дім України позивач займав посаду заступника директора з розвитку ТОВ Пасивний дім України . Крім того, відповідачем порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення, оскільки з наказом про звільнення з роботи його ознайомлено не було, даний наказ йому було вручено засобами поштового зв?язку.

Звертав увагу суду на те, що з актів про відсутність працівника на роботі з 13.06.2018 по 11.01.2019 вбачається, що їх було складено в момент фактичного відрядження позивача до США (м. Ріно).

З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_2 просив суд визнати його звільнення з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ незаконним; зобов?язати відповідача звільнити його з посади заступника директора з розвитку за власним бажанням з 13.11.2018 та внести відомості до трудової книжки за заявою від 12.11.2018 про звільнення позивача за власним бажанням з 13.11.2018 року за ст. 38 КЗпП України; зобов?язати відповідача видати трудову книжку; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 53 165,22 грн, середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 53 165,22 грн; компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 28 132,20 грн; вихідну допомогу в розмірі 60 162,00 грн та судові витрати у розмірі 3 700,00 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Пасивний дім України про визнання звільнення незаконним, зобов`язання звільнити за власним бажанням, зобов`язання видати трудову книжку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, стягнення вихідної допомоги, стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та стягнення моральної шкоди залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Пасивний дім України витрати пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги у розмірі 21 000, 00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення було постановлено з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин справи.

На обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом проігноровано та не взято до уваги те, що матеріалами справи доводиться, що позивач попередив відповідача про бажання звільнитися з займаної посади за власним бажанням і керівник відповідача був обізнаний про дану обставину вже 13.11.2018року. Тобто, на момент застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення та на момент звільнення позивача за прогул- 31.01.2019 року, у відповідача була письмова заява позивача про звільнення за власним бажання, а отже звільнення позивача за прогул було здійснено без законної підстави.

Посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 09.08.2018 року у справі №235/1337/17 є необґрунтованим,адже, обставини вказаної справи відрізняються, зокрема, у даній справі позивач, звертаючись до суду з позовною заявою про зміну формулювання причин звільнення з п.4. ч. 1 ст. 40 КЗПпУ на ч.З. ст. 38 КЗПпУ, не надав суду докази, що подачі заяви про звільнення передувало порушення роботодавцем вимог трудового законодавства та трудового договору. У зв?язку з цим були відсутні підстави для задоволення такої позовної заяви.В даній же справі відповідач здійснив порушення вимог трудового законодавства та трудового договору, коли з серпня 2018 року не виплачував позивачу заробітну плату, у зв`язку з чим позивач і звернувся до відповідача із заявою про звільнення з 13.11.2018 року.

Крім того, в даній справі відсутні докази того, що поштове відправлення позивача повернулося за закінченням терміну зберігання, а отже відсутні підстави стверджувати, що така заява не була отримана відповідачем.

Також, заява про звільнення була подана відповідачу через працівників Товариства 12.11.2018 року та з приводу даної заяви 13.11.2018року між позивачем та керівником відповідача велося електронне листування.

Суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що відповідачем правомірно застосовано до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогул.

Як вбачається із наказу №18к від 07.12.2018року, до позивача було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення згідно ст. 147 КЗпПУ. При цьому, наказ не містить жодної інформації з приводу того, за який саме період роботодавець застосував дисциплінарне стягнення. Аналізуючи текст наказу №18кможна дійти висновку, що наказ було винесено з урахуванням письмових пояснень позивача, проте, відповідач витребував від позивача письмові пояснення 31.10.2018 року лише за прогули в період з 07.09.2018 року по 30.10.2019 року.

Тобто, відповідач виявив проступок позивача (прогул) ще 07.09.2018 , про що свідчить відповідний складений акт про відсутність на роботі від 07.09.2018, проте відповідач застосував дисциплінарне стягнення аж 07.12.2018.

В суді апеляційної інстанції позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з підстав, що викладені в ній.

Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для зміни формулювання причини звільнення, посилаючись на те, що зазначені позивачем факти під час розгляд справи не встановлені та не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні ст. 77 та 81 ЦПК України. Відсутність підстав для зміни формулювання причини звільнення позивача унеможливлює задоволення і похідних вимог - стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, стягнення вихідної допомоги, стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та моральної шкоди.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У відповідності до ст.. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення , неповно з`ясував обставини справи та прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, з порушенням норм матеріального права, а тому рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов?язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов?язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Судом установлено, що згідно із наказом директора ТОВ Пасивний дім України ОСОБА_3 №4 від 26.07.2017 позивача ОСОБА_2 було прийнято на посаду заступника директора з розвитку з 01.08.2017 з посадовим окладом згідно зі штатним розкладом (Том І а.с. 177).

07.12.2018 наказом директора ТОВ Пасивний дім України ОСОБА_3. № 18к до позивача ОСОБА_2 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення на підставі ст. 147 КЗпП України (Том ІІ а.с. 14).

Копія наказу про дисциплінарне стягнення була направлена позивачу супровідним листом від 07.12.2018 (Том ІІ а.с. 15).

Як убачається із листа, адресованого позивачу від 31.01.2019, ОСОБА_2 було повідомлено про звільнення і запропоновано забрати трудову книжку в офісі компанії (Том ІІ а.с. 18).

Відповідно до наказу директора ТОВ Пасивний дім України ОСОБА_3 від 31.01.2019, позивача ОСОБА_2 було звільнено з 31.01.2019 за прогул за п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, підстава наказ № 18к від 07.12.2018 (Том ІІ а.с. 19).

Як убачається із довідки, виданої відповідачем від 12.04.2019 №0412-1 станом на 12.04.2019 в ТОВ Пасивний дім України не має заборгованості з виплати заробітної плати перед позивачем ОСОБА_2 (Том ІІ а.с. 47).

Відповідно до повідомлення від 31.01.2019, яке було направлено позивачу, його було повідомлено про звільнення, а також запропоновано забрати трудову книжку в офісі товариства (а.с. 18 т. 2). Такі ж листи було направлені позивачу на його адресу 02.04.2019 року, 18.04.2019 та були ним особисто отримані (а.с. 193-198 т. 2).

Під час розгляду справи районним судом, представником відповідача було надано як доказ передачі позивачу трудової книжки директором товариства, а саме : СД диск, який в судовому засіданні було оглянуто та долучено до матеріалів справи (Том ІІ а.с. 209-210) з якого вбачається, що трудову книжку позивач отримав особисто, а також матеріали справи містять акт прийому - передачі трудової книжки позивачем. (Том ІІ а.с. 232).

Позивачем оспорюється вчинення ним прогулу без поважних причин.

Із наказу № 25-к від 31.01.2019 ( том 2 а.с.19) не вбачається, за які саме дні та години прогулу звільнено позивача.

Однак, із матеріалів справи вбачається, що відповідачем було направлено позивачу лист із проханням надати пояснення щодо його прогулів за період з 7.09.2018 по 30.10.18 року. Тобто відповідачем фактично визнано, що позивачем вчинялися прогули з 7.09.2018 по 30.10.18 року. Однак, жодних заходів відповідно до трудового законодавства роботодавцем щодо позивача за вказаний період не вчинялося .

Разом із тим, суд першої інстанції пришов до помилкового висновку про те, що позивач не довів своє звернення до роботодавця із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі ч.3 ст. 38 КЗППУ.

Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпПУ Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Позивачем на підтвердження виконання свого обов?язку щодо попередження відповідача про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, надано суду заяву про звільнення від 12.11.2018, на якій присутні підписи двох інженерів ТОВ Пасивний дім України , які засвідчили факт передачі цієї заяви від ОСОБА_2 до ТОВ Пасивний дім України . (Том І а.с. 126).

Як зазначав представник відповідача, про існування вищевказаної заяви позивача щодо його звільнення, йому стало відомо лише у судовому засіданні призначеному у іншій цивільній справі при ознайомлення з її матеріалами.

Відповідно до наказу директора ТОВ Пасивний дім України №4/од від 21.02.2019 було призначено проведення службового розслідування по факту надання позивачем ОСОБА_2 заяви про звільнення від 21.11.2018 (Том ІІ а.с. 40).

Відповідно до акту службового розслідування від 22.02.2019 та відібраних письмових пояснень у працівників Товариства в ході службового розслідування з?ясовано, що інженерами не було прийнято заяви про звільнення, а лише засвідчено факт покладення цієї заяви на один із робочих столів в офісі Товариства. Також, було з?ясовано, що ніхто із присутніх на той час працівників не був знайомим із текстом цієї заяви, а тому вони не можуть надати чіткі свідчення, що це саме була заява на звільнення позивача ОСОБА_2 (Том ІІ а.с. 41-43).

Судом установлено, що 13.11.2018 позивачем, окрім передачі заяви про звільнення безпосередньо до офісу Товариства, була направлена заява про звільнення поштовою кореспонденцією ПАТ Укрпошта цінним листом №0216701921090 на адресу ТОВ Пасивний дім України з відділення ПАТ Укрпошта №02167 на адресу 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд.43/16, оф.20. ( а.с.210 том 1).

Передача листа до поштового відділення вважається передачею його в той же день адресатові.

Таким чином, на думку колегії суддів, працівник ТОВ Пасивний дім України ОСОБА_2 повідомив роботодавця належним чином про своє бажання звільнитися із товариства, передавши заяву про звільнення безпосередньо до офісу Товариства, що визнається самим відповідачем, та підтверджується письмовими доказами, а саме копією заяви із підписами працівників товариства, а також направивши таку ж заяву на адресу роботодавця поштою.

Колегія суддів вважає, що волевиявлення працівника щодо звільнення з роботи є його безперечним правом, а тому роботодавець неправомірно не вчинив жодних дій щодо звільнення працівника на підставі його заяви у листопаді 2018 року.

Позивач просив звільнити його за власним бажанням оскільки власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що порушень трудового законодавства з боку роботодавця не існувало.

Як вбачається із матеріалів справи, ще 5 жовтня 2018 року позивач звертався до ТОВ Пасивний дім України в особі директора із заявою про виплату заборгованості по заробітній платі , починаючи з 1.07.2018 року.

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звертався також із заявами щодо порушення його трудових прав, а саме невиплати заробітної плати до Начальника Державної податкової інспекції, Начальника Печерського управління поліції, Головного управління Пенсійного фонду України, Начальника Управління праці та соціального захисту населення( а.с.75-99 том 1).

Із зведених відомостей на перерахування заробітної плати вбачається, що заробітна плата за липень 2018 року , за серпень 2018 року, за вересень 2018 року, листопад 2018 року була нарахована позивачу у січні 2019 ( а.с.23-25 том 2 ), тобто на момент звернення позивача із заявою про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпПУ у відповідача перед позивачем була заборгованість по заробітній платі, що на думку колегії суддів, є підставою вважати, що з боку відповідача мало місце порушення трудових прав позивача.

Частиною третьою ст. 235 КЗпП України встановлено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов?язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Проаналізувавши та оцінивши всі вищевикладені обставини у їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що наказ за № 25-к від 31.01.2019 року про звільнення ОСОБА_2 з 31 січня 2019 року за прогул згідно п.4 ч.1 ст. 40 КЗпПУ повинен бути визнаний незаконним та повинно бути змінено формулювання причин звільнення позивача з роботи , а саме ОСОБА_2 повинен бути звільнений за власним бажанням у зв`язку із невиконанням власником законодавства про працю з виплатою на підставі ст.. 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку. Повинна також бути змінена дата звільнення з 31.01.2019 року на 13 листопада 2018 року.

Та обставина, що позивач просив у своїй позовній заяві визнати його звільнення незаконним та зобов`язати відповідача звільнити його з підстав, передбачених ст.. 38 КЗпП України, а суд прийшов до висновку про зміну формулювання причин звільнення позивача, не свідчить про те, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимоги зводилися саме до зміни формулювання причин звільнення та ця обставина не порушує прав сторін по справі.

Колегія суддів вважає, що відповідач повинен бути зобов`язаний внести відповідні зміни до трудової книжки позивача, оскільки запис у трудовій книжці повинен відповідати підставам звільнення.

Оскільки на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції трудова книжка позивачем була отримана, то в частині зобов`язання відповідача видати трудову книжку позивачу в задоволенні позовних вимог повинно бути відмовлено.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до Акту від 29.08.2019 року позивачу була видана трудова книжка ( а.с.232 том 2).

Дата звільнення позивача з роботи змінена на 13 листопада 2018 року .

Розрахунок при звільненні із позивачем проведено 31 січня 2019 року , що підтверджується відомостями про перерахування коштів.

У своїх позовних вимогах позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки, але в своїх вимогах зазначив , що стягнення в кожному випадку повинно бути в межах 53 165 гривень 22 коп.

Хоча обов`язки роботодавця в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок передбачена однією статтею КЗпП (ст. 47) відповідальність за їх невиконання (затримку виконання) конкретизована законодавцем і визначена в КЗпП окремо за кожне порушення.

Так, ст. 117 КЗпП передбачена відповідальність роботодавця за затримку розрахунку з працівником, а ст. 235 КЗпП - відповідальність роботодавця за затримку видачі йому трудової книжки. Судова палата у цивільних справах Верховного суду України у своїй постанові від 18.01.2017 р. у справі № 6-2912цс16 розяснила, що подвійне стягнення середнього заробітку є неприпустимим, оскільки це не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Відповідно до Порядку обчислення заробітної плати середньоденна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за

останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою

пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на

підприємстві, в установі, організації менше двох календарних

місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за

фактично відпрацьований час. ( Абзац третій пункту 2 із змінами,

внесеними згідно з Постановою КМ N 1266 ( 1266-2001-п ) від

26.09.2001)

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не

працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат

за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців

працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна

плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього

Порядку. ( Абзац четвертий пункту 2 із змінами, внесеними згідно з

Постановою КМ N 1398 ( 1398-99-п ) від 30.07.99 )

Як вбачається із Довідки від 31.01.2019 року ( том 2 а.с.20) за два повних місяці, що передували звільненню, а саме за липень-серпень 2018 року, заробіток ОСОБА_2 становив 24 912, 59 гривень за кожен місяць, тобто всього 49 825,18 гривень, при цьому при п`ятиденному робочому графіку відпрацьовано 43 робочі дні, тобто середньоденний заробіток становить 49 825, 18 гривень : 43 = 1158 гривень 72 коп.

Затримка розрахунку при звільненні відбувалася з 13 листопада 2018 року по 31 січня 2019 року тобто 55 робочих дні.

Компенсація за затримку розрахунку при звільненні повинна бути виплачена позивачу у розмірі 1158 гривень 72 коп Х 55 =63 729 гривень 88 коп. хоча він просив стягнути 53 165 гривень 22 коп, а тому колегія суддів задовольняє в цій частині заявлені вимоги позивача в розмірі 53 165 гривень 22 коп. в межах позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи трудову книжку позивач отримав у серпні 2019 року не з вини роботодавця, який повідомляв позивача про отримання трудової книжки ще у січні 2019 року, а тому колегія суддів стягує середній заробіток лише з моменту звільнення до 31 січня 2019 року.

На час розгляду справи позивачу виплачено компенсацію за невикористану відпустку, тому в цій частині колегія суддів у задоволенні позовних вимог відмовляє.

Відповідно до ст.. 44 КЗпП України При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Оскільки середній заробіток позивача на час звільнення становив 24 912, 59 гривень за кожен місяць, то вихідна допомога позивачу повинна бути стягнута з відповідача у розмірі 74 737, 77 гривень, однак, суд задовольняє в цій частині вимоги позивача і стягує вихідну допомогу в розмірі 60 162 гривні в межах заявлених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 60 162 гривні+53 165 гривень 22 коп = 113 327,20 гривень без віднімання сум податків і зборів.

З урахуванням обставин справи, ступеню вини відповідача, тяжкості моральних страждань позивача колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди на користь позивача і стягує з відповідача на користь ОСОБА_2 3000 гривень моральної шкоди.

Так як суд частково задовольняє вимоги позивача , то з відповідача на його користь стягує також витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 гривень.

З відповідача на користь держави підлягає також стягненню судовий збір у розмірі 16 999 гривень 50 коп.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2019 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати наказ за № 25-к від 31 січня 2019 року про звільнення ОСОБА_2 по ст.. 40 ч.1 п.4 КЗпП України, виданий Товариством з обмеженою відповідальністю Пасивний дім України незаконним.

Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_2 з роботи , зазначивши, що він звільнений з Товариства з обмеженою відповідальністю Пасивний дім України за власним бажанням у зв`язку із невиконанням власником законодавства про працю на підставі ст.. 38 ч.3 КЗпП України з виплатою на підставі ст.. 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку. Змінити дату звільнення з 31.01.2019 року на 13 листопада 2018 року.

Зобовязати ТОВ Пасивний дім України внести зміни до трудової книжки ОСОБА_2 про його звільнення за власним бажанням на підставі ст.. 38 ч.3 КЗпП України з 12 листопада 2018 року.

Стягнути з ТОВ Пасивний дім України ( код ЄРДПОУ 41148208, адреса 01004, м.Київ, вул..Велика Васильківська, 43\16, кВ. 20) на користь ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки 53 165 гривень 22 коп, а також вихідну допомогу в розмірі 60 162 гривні, а всього 113 327,20 гривень без віднімання сум податків і зборів, а також витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 гривень.

Стягнути з ТОВ Пасивний дім України ( код ЄРДПОУ 41148208, адреса 01004, м.Київ, вул..Велика Васильківська, 43\16, кВ. 20) на користь ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) 3000 гривень моральної шкоди.

Стягнути з ТОВ Пасивний дім України ( код ЄРДПОУ 41148208, адреса 01004, м.Київ, вул..Велика Васильківська, 43\16, кВ. 20) на користь держави судовий збір у розмірі 16 999 гривень 50 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття , але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 14 січня 2019 року.

Суддя - доповідач:

Судді: