Рішення

від 15.01.2020 по справі 363/554/18

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15.01.2020 Справа № 363/554/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Котлярової І.Ю.

за участі секретаря: Палій Л.О.

представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача Мишастого А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ш.С.Г. про зобов`язання видати трудову книжку, змінити дату звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки, заробіток за весь час вимушеного прогулу та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із позовом до ТОВ Ш.С.Г. про зобов`язання видати трудову книжку, змінити дату звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки, заробіток за весь час вимушеного прогулу та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати. В обґрунтування своїх вимог вказав, що він працював на підприємстві відповідача з 01.10.2015 року на посаді водія вантажного автомобіля. Відповідно до даних індивідуальної відомості про застраховано особу Пенсійного фонду України - 29.07.2016 року позивача було звільнено з роботи. Зазначив, що його було протиправно звільнено з займаною посади відповідно до наказу відповідача від 29.07.2016 року № 70, копія якого позивачу не вручалась, трудова книжка не видавалась, розрахунок при звільненні з ним проведений не був. Вказав, що на момент незаконного звільнення він перебував у відрядженні та виконував рейс по перевезенню вантажу за маршрутом Київ-Угорщина-Словенія-Угорщина-Київ з 29.07.2016 року по 04.08.2016 року вантажним автомобілем Волво. Після повернення з рейсу ним був зданий автомобіль представнику відповідача з документацією на транспортний засіб та з фіксованими показниками спідометра. В зв`язку з регулярною невиплатою роботодавцем заробітної плати та компенсації по відрядженням позивачем було прийнято рішення про звільнення з займаної посади, а у прийнятті його заяви на звільнення керівником ТОВ .Ш.С.Г. було відмовлено. Позивачем було надіслано листом з повідомленням заяву на звільнення, датовану 15.08.2016 року, за місцезнаходженням відповідача, яке вказане на офіційному сайті Міністерства юстиції України - АДРЕСА_2, однак лист отриманий не був та повернувся на адресу позивача. 29.06.2016 року позивачем було повторно направлено лист із заявою про звільнення з повідомленням та описом, який також не був отриманий відповідачем та повернувся на адресу позивача. У зв`язку із чим, позивачем втретє було направлено заяву про звільнення датовану 15.08.2016 року, яка також повернулась. На підставі викладеного звернувся до суду та після неодноразового збільшення позовних вимог просив суд зобов`язати відповідача повернути йому трудову книжку та змінити дату звільнення у відповідності до положень п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників - змінити дату звільнення на день видачі трудової книжки; стягнути з відповідача на користь позивача невиплаченої заробітної плати з 01.10.2015 по 29.07.2016 роки в сумі 29 318, 90 грн., середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки, заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 145 877,15 грн. та компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 16 524, 44 грн.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити із викладених у позові, відповіді на відзив, письмових поясненнях підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги, не визнав, підтримав поданий письмовий відзив проти позову, пояснення та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з викладених у відзиві та наданих у судових засіданнях підстав.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що збільшені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що з 01.10.2015 року позивач був прийнятий на роботу до ТОВ Ш.С.Г. на посаду водія 1 класу вантажного автомобіля, що підтверджується заявою позивача про прийняття його на роботу, наказом ТОВ Ш.С.Г. від 01.10.2015 року № 104 про прийняття на роботу ОСОБА_3 індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5) (т. 1, а.с. 107-108, 9-11).

На підставі наказу ТОВ Ш.С.Г. від 29.07.2016 року № 70 ОСОБА_3 був звільнений з займаної посади. В наведеному наказі підставою звільнення вказано заяву ОСОБА_3 , дата звільнення: 29 липня 2016 року, підстава припинення трудових правовідносин - за власним бажанням працівника (т. 1, а. с. 109).

Наказом ТОВ Ш.С.Г. від 15.08.2016 року № 70-п, визнано недійним наказ ТОВ Ш.С.Г. № 70 від 29.07.2016 року виданий з помилкою в даті звільнення водія ОСОБА_3 , звільнити водія ОСОБА_3 з 15.08.2016 року, підстава - заява ОСОБА_3 (т.1 а.с. 206).

З копії трудової книжки вбачається, що 15.08.2016 року директором ТОВ Ш.С.Г. було внесено запис про звільнення за власним бажанням (ст. 38 КЗпП) (т. 1 а.с. 207).

Як вбачається з матеріалів справи, на день видачі наказу ТОВ Ш.С.Г. від 29.07.2016 року № 70 ОСОБА_3 перебував у відрядженні та виконував рейс по перевезенню вантажу, що підтверджується відмітками в паспорті позивача для виїзду за кордон, контрольним талоном Комплекс Тиса № НОМЕР_1 (т.1 а.с. 12-13).

Представник відповідача у відзиві зазначив, що позивача було звільнено з посади на підприємстві обґрунтовано - за власним бажанням, а від отримання копії наказу від 29.07.2016 року № 70 про звільнення останній відмовився, про що було складено акт від 08.08.2016 року. Заробітна плата позивачу виплачувалась. Представник відповідача стверджував, що ОСОБА_3 був ознайомлений з наказом від 29.07.2016 року № 70 та йому пропонувалось отримати трудову книжку, про що був складений зазначений акт.

Згідно акта від 08.08.2016 року слідує, що комісією у присутності працівника ТОВ Ш.С.Г. ОСОБА_4 , працівника ТОВ Ш.С.Г. ОСОБА_5 та директора ТОВ Ш.С.Г. ОСОБА_6 цим актом зафіксовано, що звільненому за власним бажанням працівнику ТОВ Ш.С.Г. ОСОБА_3 , 08.08.2016 року було вручено під підпис копію наказу ТОВ Ш.С.Г. № 70 від 29.07.2016 року про його звільнення та видано трудову книжку. В акті від 08.08.2016 року також зазначено, що ОСОБА_3 від отримання копії наказу ТОВ Ш.С.Г. № 70 від 29.07.2016 року про його звільнення та отримання трудової книжки, що директором ТОВ Ш.С.Г. в присутності свідків, визначених в цьому акті ( ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) було зачитано усно наказ ТОВ Ш.С.Г. № 70 від 29.07.2016 року про його звільнення.

Допитані у судовому засіданні, свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зазначили, що на час складання акту від 08.08.2016 року, тобто - 08 серпня 2016 року, ОСОБА_3 у місці складання цього акту не було. Крім того, вказали, що коли ОСОБА_3 , 08.08.2016 року з`явився на підприємстві, йому було повідомлено про звільнення та запропоновано написати заяву на підставі ст. 38 КЗпП України, проте оскільки виникли питання щодо заробітної плати, останній відмовився писати будь-які заяви. У зв`язку із чим, вони зателефонували директору, який в той час був відсутній на підприємстві, та останній вказав їм про необхідність складання акту. Акт був складений за відсутності ОСОБА_3 та директора підприємства.

Директор ТОВ Ш.С.Г. ОСОБА_6, будучи допитаним у судовому засіданні, як свідок, пояснив, що він не бачив, як ОСОБА_3 відмовлявся від отримання наказу про своє звільнення та вчинення ним інших дій, про які йдеться в акті від 08.08.2016 року, а просто підписав цей акт, як керівник і все.

Таким чином, є повністю спростованими обставини, про які йдеться в акті від 08.08.2016 року, адже самі ж особи, які цей акт підписали, були допитані у судовому засіданні, як свідки, та вказали, що ОСОБА_3 при складанні даного акту не був присутній та відповідно, йому усно не могли зачитати ні наказ про його звільненні, ні пропонувати отримати його копію, ні отримати трудову книжку.

Також, у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , зазначив, що заяву ОСОБА_3 про звільнення до видачі наказу про звільнення, не бачив. Повідомив, що наказ про звільнення та відповідний запис в трудовій книжці про звільнення ОСОБА_3 був здійснений до отримання його заяви про звільнення.

Представник позивача у судовому засіданні зазначила, що на час видачі наказу ТОВ Ш.С.Г. № 70 від 29.07.2016 року про звільнення ОСОБА_3 за власним бажанням, останній перебував в рейсі, виконуючи свою трудову функцію. Позивач станом на 29.07.2016 року ніяких заяв про звільнення за власним бажанням не писав, а був на роботі - в рейсі. Заяву про звільнення написав 15.08.2016 року і відправив відповідачу поштою. Проте, така заява не була отримана відповідачем, поштове відправлення з нею повернулося позивачу. Позивач повторно відправляв поштою заяву про звільнення, проте і наведена кореспонденція не була отримана відповідачем. Наведене підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи: належним чином засвідчені копії конвертів, рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення (без відміток про вручення), чеків установ пошти, описів вкладення у цінні листи, заяв.

Судом було витребувано у ТОВ Ш.С.Г. поруч з іншими документами, оригінал заяви про звільнення за власним бажанням від 15.08.2016 року.

Під час судового розгляду справи представником відповідача не було спростовано доводів представника позивача про відсутність на підприємстві заяви ОСОБА_3 про звільнення, не було надано дану заяву і для огляду в судовому засіданні.

Суд відхиляє, як доказ свідчення директора ТОВ Ш.С.Г. ОСОБА_6 , допитаного як свідка, щодо того, що ним було отримано поштою заяву позивача від 15.08.2016 року про звільнення з 15.08.2016 року за власним бажанням, оскільки матеріали справи спростовують такі твердження, у справі наявні належним чином засвідчені копії конвертів, рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення (без відміток про вручення), чеків установ пошти, описів вкладення у цінні листи, заяв, а оригінали всіх наведених документів були оглянуті та досліджені судом в судовому засіданні.

В той же час, позовних вимог щодо скасування наказу про звільнення позивачем не заявлено. Позивачем та його представниками не спростовувалось, що позивач написав заяву про звільнення 15.08.2016 року та з цього часу не виконує обов`язків. За даних обставин суд не приймає рішення, щодо визнання наказів недійсним, їх скасування та поновлення на роботі за відсутності таких позовних вимог та не оспорюється позивачем дата написання, направлення заяви про звільнення та не виконання обов`язків з 15.08.2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно зі статтею 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Обов`язок видати працівнику у день звільнення копію наказу про звільнення та трудову книжку покладено на власника або уповноважений ним орган, і саме з цього часу у працівника починається перебіг строку на звернення до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до абз. 5 п. п. 4.1. п. 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року (надалі - Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Відповідно до абзацу другого пункту 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58 у разі відсутності працівника на роботі в день звільнення власник або уповноважений ним орган у цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Указаних норм відповідачем при звільненні позивача не було дотримано. Матеріали справи не містять доказів щодо того, що відповідачем після винесення наказу 15.08.2016 року № 70-п вчинялись дії щодо повідомлення позивача про ознайомлення з даним, про потребу з`явитись за трудовою книжкою, чи надати згоду на пересилання її поштою.

Судом, установлено, що роботодавцем після звільнення позивача не вчинялися дії для надання йому можливості отримати трудову книжку. У термін визначений законом, позивачу не була видана трудова книжка і на даний час трудова книжка позивача знаходиться у відповідача, що підтверджується тим, що відповідач надавав суду копії з трудової книжки позивача, сам відповідач визнав обставину наявності в нього трудової книжки позивача.

Аналізуючи викладене суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача видати трудову книжку.

Вимоги в частині зобов`язання змінити дату звільнення у відповідності до положень п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників - змінити дату звільнення на день видачі трудової книжки, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь невиплаченої заробітної плати з 01.10.2015 по 29.07.2016 роки, що обґрунтовується тим, що заробітна плата за вказаний період в сумі 29 318,90 грн. позивачу відповідачем не виплачена.

Положення ч. 1 ст. 115 КЗпП України передбачають, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України Про оплату праці , заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Таким чином, працівник має право на отримання заробітної плати, а зобов`язання щодо її нарахування та виплати покладені на роботодавця. Виплата заробітної плати має здійснюватися регулярно, а при звільненні розрахунки мають бути проведені в день звільнення.

Згідно довідки за формою ОК-5 - індивідуальні відомості про застраховану особу - ОСОБА_3 , вбачається, що за період з 01.10.2015 по 29.07.2016 роки йому нараховано заробітної плати на суму 29 318,90 грн. Проте, доказів виплати позивачу коштів у відповідній сумі матеріали справи не містять.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що впродовж часу трудової діяльності ОСОБА_3 на підприємстві ТОВ Ш.С.Г. , вона працювала бухгалтером на підприємстві та як бухгалтер до виплати заробітної плати на підприємстві відношення не мала, первинні документи не складала та не опрацьовувала заробітну плату, працівникам підприємства не видавала, заробітну плату видавав ОСОБА_4 , та вона особисто не бачила, як проводились розрахунки із ОСОБА_3 , а вона лише готувала звітність.

Свідок ОСОБА_4 пояснив, що заробітну плату ОСОБА_3 видавав він та керівник підприємства - ОСОБА_6 , що на підприємстві немає бухгалтера, а всі питання бухгалтерського обліку та податкового обліку веде керівник - ОСОБА_6 , а коли та в якій сумі заробітна плата видавалась ОСОБА_3 повідомити суду не зміг.

Допитаний свідок - ОСОБА_6 , дав свідчення, що ОСОБА_4 не мав відношення до виплати заробітної плати працівникам підприємства, підтвердив, що первинних документів (ні відомостей про виплату заробітної плати, ні інших документів), як б підтверджували виплату позивачу заробітної плати за період з 01.10.2015 по 29.07.2016 роки, в загальній сумі 29 318,90 грн. не має. Щодо проведення розрахунків з позивачем пояснити не зміг.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наведене є елементом допустимості доказів.

За таких умов, суд не вважає допустимими доказами показання свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 - керівника підприємства, допитаного як свідка, оскільки їх показання не можуть підміняти собою первинні документи, складення яких було обов`язковим при проведенні розрахунків по заробітній платі, не містять взагалі ніяких даних щодо строків та розмірів проведених розрахунків, тобто не є допустимими доказами проведення розрахунку з позивачем на суму 29 318,90 грн. за період роботи з 01.10.2015 року по 29.07.2016 року. Будь яких доказів, у тому числі у судових засіданнях, представником відповідача про виплату позивачу нарахованої заробітної плати надано не було.

В судовому засіданні також, було встановлено, що на підприємстві заробітна плата працівникам видавалась на руки, під розпис у відповідній відомості про її отримання, але вказана відомість до суду надана не була.

Таким чином, підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої заробітної плати з 01.10.2015 року по 29.07.2016 року в сумі 29 318,90 грн.

Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача на його користь компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до приписів ст. 117 КЗпП України, за затримку у видачі трудової книжки відповідно до ст. 235 КЗпП України, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21 лютого 2001 р. № 159.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Проте суд вважає, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні не можливе одночасне стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП України так і за ст. 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

У положеннях ст. ст. 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування (такий правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 18 січня 2017 року у справі №6-2912цс16 та Верховним Судом у постанові від 01 лютого 2018 року у справі №757/25503/15-ц).

З огляду на те, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку час вимушеного прогулу у зв`язку з затримкою видачі трудової книжки з вини роботодавця, підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (частина перша статті 47 КЗпП України).

Відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, для застосування цієї норми права необхідна наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки.

З урахуванням вимог трудового законодавства: статей 47, 235 КЗпП України, пункту 4.2. Інструкції саме відповідач повинен довести, що він видав працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення, чи переслав її поштою з доставкою на зазначену адресу за письмовою згодою працівника.

Частиною 5 статті 235 КЗпП України, п.4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. №58, передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

З долученим позивачем на обґрунтування своїх вимог розрахунком суд не погоджується та сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу розраховується судом, виходячи з наступного.

Згідно з п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

У відповідності до п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, цей порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

П. 2 Порядку № 100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто ті, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом вісім цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівникові здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячну кількість робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячна кількість робочих днів розраховується діленням на 2 сумарної кількості робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно довідки за формою ОК-5 - індивідуальні відомості про застраховану особу - ОСОБА_3 середньоденна заробітна плата позивача складає 124, 85 грн.

Згідно листів Міністерства соціальної політики України Про розрахунок норми тривалості робочого часу кількість робочих днів з серпня по грудень 2016 року - 108 днів; на 2017 рік - 248 робочих днів; на 2018 рік - 250 робочих днів; по травень 2019 року, тобто на момент подання до суду заяви про збільшення розміру позовних вимог - 103 робочих дня.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з серпня 2016 року по травень 2019 року, тобто на момент подання до суду заяви про збільшення розміру позовних вимог складає 60 427 грн. 65 коп. (108х124,85)+(248х124,85)+(250х124,85)+(103х124,85) =60 427, 65).

Зазначена сума і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 16 524, 44 грн., судом зазначається наступне.

Статтею 1,2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Статтею 3,4 цього ж Закону, визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до п. 2-3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 № 159 (надалі - Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати), компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема і заробітна плата.

Відповідно до п. 4, і п. 5 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Позивачем визначено в позовних вимогах сума такої компенсації, розрахована за період з жовтня 2015 року по травень 2019 року зі взяттям суми нарахованої заробітної плати в той період, коли вона нараховувалась відповідачем, а в інший період - за розміром мінімальної заробітної плати, однак суд з даним розрахунком не погоджується, оскільки компенсація обчислюється, як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Судом проведений розрахунок компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період їх нарахування, як то визначено вказаними нормами, а саме з 01.10.2015 року по 29.07.2016 року та становить у розмірі 7 785, 80 грн.

Враховуючи викладене, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 7 785, 80 грн.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Щодо заяви представника відповідача про застосування правових наслідків спливу позовної давності, суд зазначає наступне. В наведеній заяві представник відповідача просить суд відмовити позивачу у задоволенні його позову через застосування наслідків спливу позовної давності, зокрема строку, визначеної ст. 233 КЗпП України.

Однак, відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237 -1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином, перебіг тримісячного строку, про який йдеться в ч. 1 ст. 233 КЗпП України пов`язаний з проведенням розрахунку з працівником.

Як було встановлено судом, відповідач не розрахувався з позивачем щодо заробітної плати. Відтак, строк, визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, за час вимушеного прогулу через затримку у видачі трудової книжки не пропущений.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов ОСОБА_3 задоволено частково, а останній звільнений від сплати судового збору, суд, згідно до положень ст. 141 ЦПК України, присуджує на користь держави судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме з відповідача в сумі 1 434, 19 грн. виходячи з розрахунку: (розмір задоволених позовних вимог 97 532, 35 грн.) * 2 819, 20 грн. ((704, 80х4) - сума судового збору, що підлягала оплаті на момент звернення до суду)/ 191 720, 49 грн. (розмір заявлених позовних вимог) = 1 434, 19 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 76-79, 259, 263-265, 293 ЦПК України, КЗпП України, Закону України Про оплату праці , Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , суд, -

ВИРІШИВ:

Збільшені позовні вимоги ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ш.С.Г. про зобов`язання видати трудову книжку, змінити дату звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки, заробіток за весь час вимушеного прогулу та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати - задовольнити частково.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Ш.С.Г. (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, буд. 9, кв. 10, ідентифікаційний код юридичної особи: 19263995) повернути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , його трудову книжку.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ш.С.Г. (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, буд. 9, кв. 10, ідентифікаційний код юридичної особи: 19263995) на користь ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , невиплачену заробітну плату з 01.10.2015 року по 29.07.2016 року у розмірі - 29 318, 90 грн.; середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі - 60 427 грн. 65 коп.; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі - 7 785, 80 грн., а всього стягнути - 97 532 (дев`яносто сім тисяч п`ятсот тридцять дві) гривні 35 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ш.С.Г. (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, буд. 9, кв. 10, ідентифікаційний код юридичної особи: 19263995) на користь держави судовий збір у розмірі 1 434 (одна тисяча чотириста тридцять чотири) гривень 19 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Позивач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Ш.С.Г. (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, буд. 9, кв. 10, ідентифікаційний код юридичної особи: 19263995).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення через Вишгородський районний суд Київської області.

Суддя І.Ю. Котлярова