Постанова

від 14.01.2020 по справі 826/16482/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 січня 2020 року

Київ

справа №826/16482/15

адміністративне провадження №К/9901/29016/18

14 січня 2020 року м. Київ К/9901/29016/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

при секретарі: Горбатюку В.С.,

за участю представника позивача: Лукашевича С.М.,

представника відповідача: Перепелюка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2016 (суддя - Погрібніченко І.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 (головуючий суддя - Мамчур Я.С., судді: Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.) у справі № 826/16482/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельно-фінансова група Прайд до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговельно-фінансова група Прайд (далі - ТОВ ТФГ Прайд ) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві) від 04.08.2015 №0002312202 та №0002322202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2015, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення ними норм матеріального та процесуального права, ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулась із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2015 та прийняти у справі нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про заміну Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві на її процесуального правонаступника Головне управління Державної податкової служби у м. Києві

В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано всі обставини справи та не надано їм повну оцінку, що має значення для належного вирішення справи.

Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ ТФГ Прайд по взаємовідносинам із ТОВ Діас-Агро , ПП Термо Плюс та ТОВ Волгобалт за період фінансово-господарської діяльності з 01.10.2014 по 01.02.2015,

За результатами проведеної перевірки складено акт від 20.07.2015 №3845/26-52-22-02/33298041, в якому відображено висновок про порушення позивачем пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 836156,00 грн.; підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 584376,00 грн.

В обґрунтування зазначеного висновку відповідач посилається на безпідставність включення ТОВ ТФГ Прайд сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту у відповідний період на підставі отриманих податкових накладних від спірних контрагентів та відображення позивачем у декларації з податку на прибуток підприємств за 2014 року витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, вартість придбаних у період з 01.10.2014 по 31.12.2014 товарів та рекламних послуг, оскільки укладені ТОВ ТФГ Прайд із ПП Термо Плюс , ТОВ Діас-Агро та ТОВ Волгобалт договори поставки та договори про надання рекламних послуг є такими, що не пов`язані із веденням платником податку своєї господарської діяльності, укладені без мети настання реальних наслідків, а виписані контрагентами первинні документи на адресу позивача не можуть бути відображені у складі даних податкового та бухгалтерського обліках; постачальниками позивача провадилась діяльність спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

На підставі названого акту перевірки, 04.08.2015 ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

№0002312202, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 730470,00 грн. (із яких 584 376,00 грн. - за основним платежем та 146 094,00 грн. - за штрафними санкціями);

№0002322202, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1254234,00 грн. (із яких 836156,00 грн. - за основним платежем та 418078,00 грн. - за штрафними санкціями).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що надані позивачем до суду документи, розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним позитивного результату внаслідок реалізації товару кінцевим споживачам за ціною вищою їх придбання, тому позивач правильно сформував податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати відповідних періодів за результатом проведення господарських операцій з дотриманням вимог податкового законодавства.

Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.

Частиною третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Вказані вимоги законодавства зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами встановлено, у період з 01.10.2014 по 01.02.2015 позивачем придбано у контрагентів-продавців ТОВ Діас-Агро , ПП Термо Плюс та ТОВ Волгобалт товари для автомобілів на підставі укладених із ними тотожних Договорів поставки, згідно із якими Продавці продають, а ТОВ ТФГ Прайд (Покупець) купує автоінструменти, автоаксесуари, автопокришки, автохімія, запчастини для автомобілів за узгодженими партіями, асортиментом, кількістю та за цінами, визначеними у видаткових накладних, які вважаються специфікаціями до цих договорів, а саме: із ПП Термо Плюс - договір поставки №16/П від 28.07.2014; із ТОВ Діас-Агро - договір поставки №19/П від 20.10.2014; із ТОВ Волгобалт - договір поставки №21/П від 03.11.2014.

Крім цього, у перевіряємий період позивачем укладені із ТОВ Діас-Агро та ТОВ Волгобалт також договори про надання рекламних послуг, в рамках яких ТОВ ТФГ Прайд (Замовник) доручає і оплачує, а ТОВ Діас-Агро й ТОВ Волгобалт (Рекламісти) приймають на себе зобов`язання організувати рекламну компанію Замовника у формі розміщення аудіороликів у рекламних блоках радіостанцій України у відповідності з умовами даних договорів та додатків до них, а саме: із ТОВ Діас-Агро - договір №15/У від 26.09.2014; із ТОВ Волгобалт - договір №281114 від 28.11.2014.

Аналізуючи дотримання платником наведених правил оподаткування, суди послалися на те, що подані платником первинні документи, які складені за наслідками розглядуваних операції, а саме - податкові накладні; видаткові накладні; банківські виписки; акти надання рекламних послуг; договори, видаткові та товарно-транспортні накладні про подальшу реалізацію придбаного у спірних постачальників товару підтверджують обґрунтованість дій позивача щодо формування податкового кредиту та визначення валових витрат по взаємовідносинам із вказаними контрагентами.

Однак, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності й взаємозв`язку та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві, якими вона мотивує правомірність оспорюваних нарахувань за спірними операціями.

Оцінка правовідносин позивача та його контрагентів у даному разі вимагає ретельної перевірки обставин виконання розглядуваних поставок із встановленням, де саме навантажувався та розвантажувався товар, хто безпосередньо здійснював його транспортування, здійснював прийняття товарно-матеріальних цінностей за кількістю та якістю тощо. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають представлені платником первинні документи реальні факти господарської діяльності.

Зокрема, не отримали належної оцінки в судах попередніх інстанцій доводи відповідача про те, що основним видом діяльності ТОВ Діас-Агро є діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами. Проте, за спірними угодами зазначене товариство здійснювало постачання автозапчастин та надання рекламних послуг.

Судами не з`ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності щодо укладання договорів про надання рекламних послуг з просування товарів постачальниками цих же товарів.

Крім того, щодо епізоду формування позивачем даних податкового обліку за наслідками придбання рекламних послуг слід зазначити, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу.

Однак, позивач не подав будь-яких звітів, складенням яких оформлювався результат надання зазначених послуг, акти виконаних робіт не містять переліку послуг шо фактично надавалися, відсутній період (дата, місяць) за який було надано послуги; час виходу в ефір рекламних роликів, не представив жодних документів, що підтверджують спрямованість спірних послуг на досягнення конкретних цілей позивача.

У той же час суди не перевірили добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності, а також реальність усіх даних, наведених у документах, складеними за наслідками господарських відносин.

Також, в обґрунтування висновку про правомірність нарахування спірних зобов`язань, відповідач посилається на зареєстроване Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінальне провадження №32014120010000164 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України по факту вчинення невстановленими особами фіктивного підприємництва, які протягом 2012-2014 років з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у наданні реально діючим суб`єктам господарювання послуг по незаконному зменшенню податкових зобов`язань перед бюджетом, створили та придбали суб`єкти господарювання, серед яких є ТОВ Діас-Агро , ПП Термо Плюс .

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим, зокрема, в постанові від 01.12.2015 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Пеппермінт до державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а тому господарські операції такого підприємства не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб`єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладаються на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вищезазначеними контрагентами судам слід: з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції; з`ясувати результати розслідування/розгляду кримінальної справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору.

Отже, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України , суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення Бендерський проти України , відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

В свою чергу, вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (чинного з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017). Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане донарахування податкового зобов`язання.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга цієї статті).

Відповідно до частини третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з`ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 250, 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Замінити Державну податкову інспекцію у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві на її процесуального правонаступника Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рахунок Державної судової адміністрації України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA798999980000031211256026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5846,40 грн. (п`ять тисяч вісімсот сорок шість гривень 40 коп.).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду