Постанова

від 15.01.2020 по справі 362/196/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2020 року м. Київ

Унікальний номер справи № 362/196/15-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1138/2020

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,

при секретарі - Добровольській Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2016 року, ухвалене під головуванням судді Лебідь-Гавенко Г.М., по справі за позовом Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок, -

в с т а н о в и в :

У січні 2015 року заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах Головного управління Держземагенства у Київській області та ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України звернувся до суду з вказаним позовом, уточнивши який просив:

- визнати недійсним рішення Глевахівської селищної ради Київської області від 23 лютого 2010 року №851-34-V у частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним державний акт серії ЯК № 328336 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221455300:03:008:0101,яка розташована по АДРЕСА_1 , виданий 29 квітня 2010 року ім`я ОСОБА_3 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 листопада 2014 року №16974661 за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 ;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ГУ Держземагенства у Київській області та ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України земельну ділянку з кадастровим номером 3221455300:03:008:0101 (т. 1 а.с. 1-13, 180-183).

Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України 20 травня 2002 року видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 971,21 га для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур серії ІІ-КВ №001432-270, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №102.

Рішенням Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року у справі №18/595-08, було задоволено позов Глевахівської селищної ради Київської області, припинено право постійного користування ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України земельною ділянкою загальною площею 387,19 га, вилучено у ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України вказану земельну ділянку, визнано недійсним державний акт на право користування землею, виданий ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , скасовано його державну реєстрацію. У подальшому Глевахівська селищна рада Київської області здійснювала розпорядження землями, вилученими у ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України на підставі рішення господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року.

ОСОБА_3 на підставі рішення Глевахівської селищної ради Київської області від 23 лютого 2010 року №851-34-V передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3221455300:03:008:0101, площею 0,10 га, та видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №328336. Зазначена земельна ділянка згідно інформації управління Держкомзему у Васильківському районі Київської області знаходиться у межах земель, переданих в постійне користування ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України .

Разом з тим, рішенням господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року у справі №18/595-08/17/4 задоволено подання Васильківського міжрайонного прокурора про перегляд рішення господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року за нововиявленими обставинами, вказане рішення суду скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову Глевахівської селищної ради Київської області відмовлено. Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 23 червня 2011 року, рішення господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року у справі №18/595-08/17/4 залишено без змін.

Прокурор зазначав, що за таких обставин Глевахівська селищна рада Київської області, прийнявши рішення від 23 лютого 2010 року №851-34-V у частині надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер 3221455300:03:008:0101, діяла за відсутності повноважень та з порушенням законодавства, без згоди на вилучення спірної земельної ділянки президією НАН України та без добровільної відмови землекористувача від права користування земельною ділянкою. Звертав увагу на те, що у подальшому 29 травня 2010 року ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу відчужив ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, а останній у свою чергу відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , який зареєстрував право власності у відповідності до вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Ураховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею постійного користувача ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , адже Глевахівська селищна рада не мала права її відчужувати, спірну земельну ділянку необхідно витребувати та скасувати державну реєстрацію.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2016 року до участі у справі залучено Києво-Святошинську місцеву прокуратуру Київської області як правонаступника ліквідованої Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області (т. 1 а.с. 176)

Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2016 року у задоволенні вказаного позову відмовлено (т. 2 а.с. 56, 57-63).

Не погодившись із заочним рішенням суду, 08 квітня 2016 року перший заступник прокурора Київської області Грабець І. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив заочне рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права (т. 2 а.с. 65-76).

На обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України є належним землекористувачем спірною земельною ділянкою та має правовстановлюючі документи. Прокурор для доведення своїх вимог надано лист ГУ Держземагенства у Київській області від 25 березня 2015 року разом із схемою розташування земельних ділянок, проте, суд безпідставно не прийняв даний доказ у зв`язку з відсутністю на ньому вихідного номеру і дати, оскільки на ньому є штрих-код, а додаток до листа містить печатку. Вважає, що на момент прийняття рішення про відчуження спірної земельної ділянки Глевахівській селищній раді було відомо про межі земельних ділянок, які перебувають у користуванні ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України та їхні межі. Також зазначив, що надані прокуратурою докази не спростовані відповідачами, є належними та допустимими та підтверджують, що відповідач набув право власності на земельну ділянку незаконно.

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначив, що позивачем не надано інформації, яка підтверджувала б, що його земельна ділянка перетинається з земельною ділянкою ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України чи існує накладення цих земельних ділянок. Зауважив, що затверджена технічна документація по складанню державного акту на право постійного користування землею ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України відсутня, що й не заперечував прокурор. У зв`язку з цим відсутні відомості про координати поворотних точок земельних ділянок, які внесені не були, про що свідчить і публічна кадастрова карта України. Вважає, що лист ГУ Держземагенства у Васильківському районі від 05 січня 2015 року не є доказом щодо перетину (накладання) земельних ділянок. Звертав увагу на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, а вимоги про скасування рішення селищної ради підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Враховуючи вказане, просив провадження у справі в частині визнання незаконним та скасування рішення Глевахівської селищної ради Київської області від 23 лютого 2010 року №851-34-V закрити, а щодо витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 земельної ділянки, яка була відчужена за договором купівлі-продажу від 05 листопада 2014 року, відмовити у зв`язку з закінченням строку позовної давності (т. 2 а.с. 122-125).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 03 жовтня 2016 року апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано незаконним і скасовано рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 23 лютого 2010 року №851-34-V в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,10 га за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер 3221455300:03:008:0101. Визнано недійсним державний акт на право власності на вказану земельну ділянку з кадастровим номером 3221455300:03:008:0101, виданий 18 травня 2010 року на ім`я ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 , з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 , та скасовано його державну реєстрацію. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень №16974661 від 05 листопада 2014 року за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га, що розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3221455300:03:008:0101. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України вказану земельну ділянку з кадастровим номером 3221455300:03:008:0101. Стягнуто з Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі по 180 грн. 77 коп. з кожного (т. 2 а.с. 156-157, 158-170).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року рішення Апеляційного суду Київської області від 03 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасувавши постанову апеляційного суду і спрямувавши справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи судом першої інстанції. ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, однак суд апеляційної інстанції у своєму судовому рішенні не надав оцінки такій заяві та не вирішив її по суті, та не встановив коли органи, в інтересах яких прокурором подано позов, дізналися або могли дізнатись про порушення права власності та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно також врахувати правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) (т. 3 а.с. 52-58).

За клопотанням прокурора апеляційним судом залучено до участі у розгляді справи Головне управління Держгеокадастру у Київській області як правонаступника Головного управління Держземагенства у Київській області.

Відповідно до пункту 9 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв`язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

У судовому засіданні прокурор Заєць Ю.О., представник ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України - адвокат Єрмаков М.В. підтримали скаргу і просили її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кобилецький В.В. заперечував проти скарги і просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Повідомлення ОСОБА_2 здійснено врученням повістки його представнику - адвокату Кобилецькому В.В. Повідомлення відповідача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_3 повернулось з відміткою працівників пошти, що вказані адресати за зазначеними ними адресами відсутні, заяв від ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про зміну адреси місця проживання (перебування) до суду не надходило. Проте, повідомлення про розгляд справи апеляційним судом також здійснено розміщенням повідомлення на офіційному веб-сайті судової влади України (т. 3 а.с. 82-102, 152-172).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).

Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з тих підстав, що на час прийняття Глевахівською селищною радою Київської області рішення про виділення ОСОБА_3 спірної земельної ділянки землі за ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України в управлінні Держкомзему у Васильківському районі Київської області не обліковувались, рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року у справі №18/595-08 про задоволення позову Глевахівської селищної ради Київської області ще не було скасовано, а тому рішення відповідачем прийнято з дотриманням вимог земельного законодавства та за відсутності відомостей про накладення спірної земельної ділянки на земельну ділянку ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України . Прокурором не доведено обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, крім того прокурор відмовився від призначення судової земельно-технічної експертизи, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, районний суд вважав, що позовні вимоги прокурора в інтересах державного підприємства про визнання саме незаконним рішення органу місцевого самоврядування заявлені не у спосіб, визначений положеннями ст. 152 ЗК України. Крім того, суд зазначив про неможливість задоволення вимог прокурора, пославшись на положення ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

З таким висновком районного суду колегія суддів не погодилась.

Судом встановлено, що 20 травня 2002 року Глевахівською селищною радою Київської області видано ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України державний акт на право постійного користування землею для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції, площею 971,2 га, який зареєстровано за №102 (т. 1 а.с. 14).

Рішенням Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року у справі №18/595-08 позов Глевахівської селищної ради Київської області задоволено, припинено право постійного користування ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України земельною ділянкою, загальною площею 387,19 га, вилучено у ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України вказану земельну ділянку, визнано недійсним державний акт на право користування землею у частині користування земельною ділянкою, площею 387,19 га, виданий ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , скасовано його державну реєстрацію.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року у справі №18/595-08/17/4 задоволено подання Васильківського міжрайонного прокурора про перегляд рішення господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року, рішення суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Глевахівської селищної ради Київської області відмовлено. Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 23 червня 2011 року, рішення господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року у справі №18/595-08/17/4 залишено без змін (т. 1 а.с. 24-26).

Рішенням Глевахівської селищної ради Київської області від 23 лютого 2010 року №851-34-VОСОБА_3 була передана у власність земельна ділянка, площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 15-17).

18 травня 2010 року на ім`я ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №328336, кадастровий номер 3221455300:03:008:0101 (т. 1 а.с. 18).

Згідно листа ГУ Держкомземагенства у Васильківському районі Київської області від 11 грудня 2014 року №5221/01-1, відповідно до державної статистичної звітності на території Васильківського району з 2002 року до 2008 року за ДВГ НААУ обліковувались землі загальною площею 971,2100 га. Упродовж 2009-2010 років координати земельних ділянок, площею 387,19 га, які вилучені згідно рішення господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2010 року Глевахівською селищною радою Київської області до ГУ Держкомзему у Васильківському районі не подавалися (т. 1 а.с. 21).

Відповідно до листа ГУ Держземагенства у Васильківському районі Київської області від 05 січня 2015 року №10-1009-0.2-2/2-15 земельна ділянка, кадастровий номер 3221455300:03:008:0101, має перетин із ділянкою ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України (т. 1 а.с. 22-23).

Згідно листа ГУ Держземагенства у Київській області від 13 березня 2015 року №10-10-0.3-4058/2-15 на запит прокурора від 25 лютого 2015 року земельна ділянка, кадастровий номер 3221455300:03:008:0101, входить до меж ділянки ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України (т. 2 а.с. 6-7).

На підтвердження перебування спірної земельної ділянки, кадастровий номер 3221455300:03:008:0101, у постійному користуванні ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України прокурором надано копію технічної документації №LІХ/8-93 по складанню державного акту на право постійного користування землею ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , площею 971,21 га, з цільовим призначенням для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції, що розташована на території Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, графічне зображення (копії) (т. 1 а.с. 186-223).

Також прокурор надав викопіювання із ортофотоплану із урахуванням технічної документації №LІХ/8-93 та нанесенням місць взаємного розташування земельних ділянок ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України і земель, виділених селищною радою фізичним особам (т. 2 а.с. 103-104).

Крім того, прокуратурою надано копію науково-технічного звіту з виконання робіт за темою: Відновлення значень координат меж земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні в ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , виготовлений Науково-дослідним інститутом геодезії і картографії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 09 лютого 2016 року №2243-16 (т. 2 а. с. 8-43).

29 травня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області за реєстровим номером 1100, на підставі якого право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221455300:03:008:0101, за адресою: АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_1 , який 29 серпня 2014 року зареєстрував право власності (т. 1 а.с. 127).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 05 листопада 2014 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Леончук І.Б., зареєстрованого у реєстрі за №2214, 05 листопада 2014 року земельну ділянку, кадастровий номер 3221455300:03:008:0101, ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 , право власності на яку останнім зареєстровано 05 листопада 2014 року, індексний номер 29044701 (т. 1 а.с. 146-152).

При цьому, відповідач - Глевахівська селищна рада Київської області в суді першої інстанції не заперечував того, що здійснював розпорядження землями, вилученими у ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України на підставі рішення господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року, яке в подальшому було скасовано, у тому числі, що саме з цих земель ОСОБА_3 на підставі рішення Глевахівської селищної ради Київської області від 23 лютого 2010 року №851-34-V передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3221455300:03:008:0101, площею 0,10 га, та видано державний акт серії ЯК №328336.

Вищевказані обставини і докази в їх сукупності свідчать про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах земель, переданих в постійне користування ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України .

Тому висновок районного суду про недоведеність позивачем належності йому спірної земельної ділянки з посиланням на незаявлення клопотання про призначення судової експертизи колегія суддів визнала помилковим.

Посилання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кобилецького В.В. на висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи в іншій цивільній справі від 05 лютого 2018 року № 12/11-2017 колегія суддів визнала неспроможними та відхилила. При цьому, зазначений висновок не спростовує вищевказаних наданих позивачем доказів про те, що спірна земельна ділянка, яка була виділена ОСОБА_3 на підставі оспорюваного рішення Глевахівської селищної ради Київської області від 23 лютого 2010 року №851-34-V, якою здійснено розпорядження землями, вилученими у ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України на підставі рішення господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року, яке в подальшому було скасовано. Крім того, вищевказаний експертний висновок не містить обґрунтувань і висновків щодо відсутності накладення меж земельної ділянки позивача на межі (площу) земельної ділянки, яка була передана під забудову ОСОБА_3 , а встановлені експертом інші порушення із висновком про неможливість визначити межі розташування земельної ділянки, яка не є предметом спору у цій справі, не може бути визнано підставою для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог (т. 3 а.с. 107-109).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. е ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

За змістом ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЗК України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Стаття 150 ЗК України визначає склад особливо цінних земель і регулює порядок їх вилучення.

Так, за змістом цієї статті землі дослідних полів науково-дослідних установ є особливо цінними і можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені ст. 141 ЗК України, а саме: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, закріплене у ст. 149 ЗК України.

Так, згідно із ч. 1-3 цієї статті земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 5 Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу Національна академія наук України, національні галузеві академії наук та організації, що віднесені до їх відання, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, відповідно до цілей їх утворення та в межах їх цивільної правоздатності. Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та національних галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України.

У оскаржуваному рішенні суд першої інстанції послався на те, що передача спірної земельної ділянки відповідачеві відбулася саме у період чинності судового рішення від 30-31 грудня 2008 року (т. 2 а.с. 60).

Так, згідно з рішенням Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року припинено право ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво інституту фізіології рослин та генетики НАН України постійного користування земельною ділянкою загальною площею 387,19 га та вилучено для суспільних та інших потреб територіальної громади смт. Глеваха, Васильківського району Київської області та передано її до земель запасу Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області.

Проте, зазначене судове рішення було скасоване у зв`язку з нововиявленими обставинами рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про припинення права постійного користування земельною ділянкою, її вилучення, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акту. Вищий господарський суд України постановою від 23 червня 2011 року постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 2 липня 2010 року залишив без змін.

Таким чином, зазначене судове рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року не може вважатися відповідним юридичним фактом, з яким земельний закон пов`язує припинення права користування ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України зазначеними земельними ділянками.

Разом з тим, Вищий господарський суд України постановою від 23 червня 2011 року встановив, що відповідно до статуту, зареєстрованого Васильківською районною державною адміністрацією 23 жовтня 2001 року, Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України є правонаступником ДСВ НАН України, створеного згідно з розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 09 листопада 1961 року №1427-р. Цим же розпорядженням підприємству виділено із земель колгоспу Україна та неосвоєних земель забудови.

Таким чином, за вищенаведеними положеннями статті 84 ЗК України, статті 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність.

Відповідно до цього Закону об`єкти майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання.

Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до ЗК України.

Відповідна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі №362/2381/13-ц (6-935цс17) і колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав відступити від неї.

Зважаючи на зазначене та враховуючи ст. 5 Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу у Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області не було правових підстав для розпорядження спірною земельною ділянкою без згоди Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України.

Оскаржуване рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області в частині виділення із земель сільськогосподарського призначення, які перебували у постійному користуванні позивача, земельної ділянки ОСОБА_3 під будівництво житлового будинку суперечить вищенаведеним положенням законодавства, а тому є не законним.

Щодо витребування спірної земельної ділянки.

Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст. 387 ЦК України. Так, згідно з ч. 1 цієї статті власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Крім того, згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Відповідач ОСОБА_2 , який набув у власність земельну ділянку за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу вважається добросовісним кінцевим набувачем вказаної земельної ділянки.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 317 та частини першої статті 319 ЦК України власнику належить, зокрема, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула з державної власності на підставі рішення господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року у справі №18/595-08, яке скасоване через його незаконність, волі позивача, як постійного землекористувача, на таке вибуття не було. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15.

У цій справі обставини загального (суспільного) інтересу у контролі за використанням спірної земельної ділянки, як частки незаконно вилучених із користування держави земель встановлені набравшою законної сили постановою Вищого господарського суду України від 23 червня 2011 року у справі № 18/595-08/17/4, зокрема, що на спірних землях ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , які належать йому на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270 від 20 травня 2002 року, знаходиться небезпечна зона складу вибухових матеріалів Науково-інженерного центру Матеріалообробка вибухом Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона, яка має площу 14.5 га., фактична відстань від сховища до житлових будинків, які споруджуються становить не більше 120-140 м., що створює небезпеку ураження людей і пошкодження їх майна. Крім того, з прийняттям судом рішення про вилучення у ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України земельної ділянки, виникає пряма загроза неможливості експлуатувати полігон, як науковий об`єкт, що становить національне надбання(т. 2 а.с. 44-52).

Тому, на думку колегії суддів, вказані встановлені по справі обставини повністю відповідають критеріям наявності загального (суспільного) інтересу, а посилання відповідача ОСОБА_2 щодо порушення його прав власника як добросовісного набувача не можуть бути визнані підставою відмови в позові.

При цьому, ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. Так, з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцевий набувач, який не заявив зустрічні позови у справі, може заявити до власника земельних ділянок позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на їх повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваних земельних ділянок, а у разі здійснення поліпшень цих ділянок, які не можна відокремити від них без завдання їм шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельних ділянок. Крім того, кінцевий набувач, із власності якого витребовується земельна ділянка, також не позбавлений можливості відновити права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких вони придбали ці ділянки, про відшкодування збитків.

Проте, таких вимог у цьому провадженні відповідачі не заявляли.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18)).

Враховуючи вищезазначене, є підставними та такими, що підлягають задоволенню вимоги прокурора про визнання недійсним рішення Глевахівської селищної ради Київської області від 23 лютого 2010 року №851-34-V у частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Оскільки скасовані первинні підстави вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача, а для вирішення питання про задоволення вимоги про їх витребування не є ефективним способом захисту права власника оспорювання державних актів і свідоцтв, що посвідчують відповідне право, колегія суддів вважає, що не можуть бути задоволені вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право власності та державних актів.

Тому, не підлягають задоволенню похідні вимоги про визнання недійсним державного акту серії ЯК № 328336 на право власності на земельну ділянкуз кадастровим номером 3221455300:03:008:0101, яка розташована по АДРЕСА_1 , виданого 29 квітня 2010 року ім`я ОСОБА_3 ,

Щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав

Позивач просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 листопада 2014 року №16974661 за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Проте, Велика Палати Верховного Суду висловлювала правову позицію за якою рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.

Так, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

З огляду на наведене, враховуючи те, що позивач заявив вимоги про витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровими номером 3221455300:03:008:0101, яка ввійшла до складу земельної ділянки право на постійне користування якою мав позивач, колегія суддів дійшла висновку, що не може бути задоволена вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 листопада 2014 року №16974661 за ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку.

Щодо строків позовної давності.

Скасувавши рішення Апеляційного суду Київської області від 03 жовтня 2016 року та передавши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2019 року) зазначив, що розглядаючи справу, суд не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_2 був належним чином повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи. Також суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки доводам заяви ОСОБА_2 про сплив позовної давності за вимогами, які заявлені до нього, не встановив коли органи, в інтересах яких прокурором подано позов, дізналися або могли дізнатись про порушення права власності, та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. Зазначив, що суду апеляційної інстанції необхідно врахувати, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, права визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (т. 3 а.с. 52-58).

Відповідно до ч. 5 ст. 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

На виконання висновків Верховного Суду, колегія суддів перевірила вказані обставини і доводи відповідача ОСОБА_2 та дійшла наступних висновків.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Частиною 6 ст. 23 Закону України Про прокуратуру (у редакції, чинній на час подання позову) передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

За ч. 2 ст. 3 ЦПК України 2004 року (чинного на час звернення прокурора із зазначеним позовом) у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси..

Одним з таких органів є прокуратура, на яку покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин 1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У суді першої інстанції відповідачами не було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності як підставу відмови в позові.

Так, у запереченнях на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 заявив про застосування строку позовної давності щодо вимоги про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 122-125).

Матеріали даної справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_2 був належним чином повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи.

Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18).

Виходячи зі змісту ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення ст. 261 ЦК України, ст. 45 ЦПК України 2004 року суд має з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України з вищезазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли саме позивачам, а саме ГУ Держземагенства у Київській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, та ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України , права яких порушено, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15.

Вказаний правовий висновок повністю узгоджується з правовою позицією в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №14-85цс15 і правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №359/2012/15-ц (провадження №14-101цс18), в якій вказано, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, в той час, як суди не встановили початку перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, а сторони не надали жодних доказів у розумінні статей 57-59 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) на підтвердження того, що Кабінету Міністрів України було відомо про порушення його права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду, тоді як згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскаржуваним рішенням Глевахівської селищної ради від 23 лютого 2010 року № 851-34-Vпередавались у власність землі для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , а не землі сільськогосподарського призначення, і рішення селищної ради не містить інформації про фактичну передачу земель постійного землекористувача ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України .

Тому, колегія суддів відхилила доводи представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кобилецького В.В. і посилання на поінформованість позивачів і прокурора через загальну доступність рішень Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області.

При цьому, матеріали справи не містять об`єктивних доказів, за яких суд мав би дійти висновку про реальну поінформованість Головного управління Держземагенства у Київській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, та ДП Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України до часу звернення прокурора із зазначеним позовом про виявлені прокурором порушення вимог Земельного кодексу України та Закону України Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу під час передачу у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3221455300:03:008:0101.

Заступник прокурора звернувся з позовом до суду 17 січня 2015 року та виходячи з приписів пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких Законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства № 4176-ІVвід 20 грудня 2011 року на день звернення до суду із зазначеним позовом строк позовної давності не сплив і позивачем такий строк позовної давності не пропущений.

В суді апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Єрмаков М.В. зазначив, що про порушення права позивач дізнався у березні 2015 року, тобто із зверненням прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України із зазначеним позовом та направленням на адресу позивача копії ухвали про виділення матеріалів справи.

Такі доводи позивача підтверджуються наявними у справі доказами і відповідачами не надано доказів на спростування цих доводів або доказів на підтвердження того, що позивачу було відомо про порушення права Держави до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду.

Право прокурора на звернення із зазначеним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру Київській області, Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України обґрунтовано посиланням на відповідні положення законодавства та фактичні обставини справи, що знайшло підтвердження встановленими судом вищезазначеними обставинами і доказами, тому колегія суддів відхилила доводи відповідача (з посиланням на рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W.v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Щодо судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

На час подання позову прокурор був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 11 ст. 5 Закону України Про судовий збір .

Відповідно до платіжного доручення № 587 від 12 квітня 2016 року прокуратурою Київської області сплачено 542.31 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги. (т. 2 а.с. 56-57)

Отже, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України та розміру задоволених вимог, з відповідачів підлягають відшкодуванню на користь держави по 164.34 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та на користь прокуратури Київської області судові витрати у розмірі по 180 грн. 77 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2016 року скасувати, ухвалити нове.

Позов Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України - задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області Про передачу безоплатно у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд та для ведення особистого селянського господарства від 23 лютого 2010 року № 851-34-V в частині передачі безоплатно у власність ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку по АДРЕСА_1 .

Витребувати на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України з незаконного володіння ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3221455300:03:008:0101 площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України - відмовити.

Стягнути з Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, код ЄДРПОУ - 04359146 на користь держави - 164.34 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та на користь прокуратури Київської області, код ЄДРПОУ - 02909996 - 180 грн. 77 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 на користь держави - 164.34 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та на користь прокуратури Київської області, код ЄДРПОУ - 02909996 - 180 грн. 77 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 на користь держави - 164.34 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та на користь прокуратури Київської області, код ЄДРПОУ - 02909996 - 180 грн. 77 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 15 січня 2020 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

В.М. Ратнікова

О.В. Борисова