Ухвала

від 13.01.2020 по справі 947/28435/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/52/20

Номер справи місцевого суду: 947/28435/19 1-кс/947/15830/19

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуюча - суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретарки судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

представника власника майна адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси, від 29.11.2019, про арешт майна у кримінальному провадженні №12019160000000987, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.10.2019 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення.

Оскарженою ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_10 , та накладено арешт на майно, вилучене 21.11.2019 року в ході обшуку в адміністративній будівлі водолазної служби ОФ ДП «АМПУ» за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6, морський вокзал, яхтовий комплекс, офіс 5, у кримінальному провадженні, №12019160000000987, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.10.2019 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст.191 КК України.

Своє рішення про накладення арешту на майно слідчий суддя мотивував тим, що не накладання арешту на вилучене майно може призвести до його зміни або знищення, що в свою чергу призведе до втрати доказів у кримінальному провадженні, а також не досягнення мети досудового розслідування.

Зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі захисник просить оскаржену ухвалу скасувати і постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що:

- слідчий суддя під час розгляду клопотання не перевірив та не встановив наявність належних підстав для арешту майна;

- вилучене майно, на яке накладено арешт не є доказом у даному кримінальному провадженні, в клопотанні прокурора не доведено, що це майно підлягає спеціальній конфіскації, а власник майна не є підозрюваним у даному кримінальному провадженні.

-власник майна та його представник не були повідомлені належним чином.

Позиції учасників апеляційного розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ адвоката, який просив задовольнити апеляційну скарги у повному обсязі; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Положеннями ст. ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.

Згідно з нормами Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Частиною другоюст.173КПК Українивстановлено,що привирішенні питанняпро арештмайна слідчийсуддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Перевіривши матеріали судової справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що розглянувши клопотання слідчого, слідчий суддя районного суду, не звернувши уваги на невідповідність клопотання вимогам ст. 171 КПК України, дійшов передчасного висновку про можливість розгляду клопотання та прийняття за наслідком такого розгляду будь-якого рішення, внаслідок чого розглянув його та відмовив у його задоволенні.

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення:1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідностідо ч.2ст.171КПК України,у клопотанніслідчого,прокурора проарешт майнаповинно бутизазначено: 1)підстави імету відповіднодо положеньстатті 170цього Кодексута відповіднеобґрунтування необхідностіарешту майна; 2)перелік івиди майна,що належитьарештувати; 3)документи,які підтверджуютьправо власностіна майно,що належитьарештувати,або конкретніфакти ідокази,що свідчатьпро володіння,користування чирозпорядження підозрюваним,обвинуваченим,засудженим,третіми особамитаким майном; 4)розмір шкоди,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою,у разіподання клопотаннявідповідно дочастини шостоїстатті 170цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Відповідно до ч.3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст.98цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З матеріалів провадження вбачається, що слідчим під час складання вищевказаного клопотання та слідчим суддею під час його розгляду не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Апеляційним судом встановлено, що клопотання про арешт майна не відповідає вимогам кримінального процесуального Закону, з огляду на таке.

Слідчим при складанні клопотання про накладення арешту на майно не дотримані вимоги ч.2 ст.171 КПК України, оскільки у клопотанні не зазначені підстави і мета відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.

Крім того, наведений у клопотанні слідчого перелік майна, на яке належить накласти арешт, а саме блокноти з чорновими записами, документи, які містять відомості щодо господарської діяльності ТОВ «Український морський та портовий сервіс», ТОВ «Арована-Тур» та магазину «Глибина», не містять індивідуально-визначених ознак такого майна, що унеможливлює його ідентифікацію.

Крім того, до матеріалів провадження не долучено жодних документів, які підтверджували би належність вилученого майна до даного кримінального правопорушення, у зв`язку з чим неможливо встановити відповідність такого майна критеріям, встановленим ст.98 КПК України.

У клопотанні слідчого взагалі не розкрито, яке відношення наведені у клопотанні речі і документи мають саме до цього кримінального провадження, не визначений процесуальний статус зазначеного у клопотанні майна відповідно до вимог ст.98 КПК України.

Крім того, у клопотанні не вказано, яке відношення до кримінального провадження мають вилучені в ході обшуку трудові книжки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та доказом яких саме обставин вони є.

В порушення вимог ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого про арешт майна не зазначені правові підстави, мета відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.

За наявних недоліків клопотання та долучених до нього матеріалів слідчий суддя взагалі не мав можливості повно, всебічно та об`єктивно розглянути його, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про необхідність відмовити в задоволенні такого клопотання, враховуючи вищезазначені порушення, допущені під час оформлення клопотання та додаткових матеріалів, є передчасним, необґрунтованим і не узгоджується з вищевказаними вимогами кримінального процесуального Закону та Конвенції.

Таким чином, клопотання та долучені до нього матеріали не відповідають вимогам ч.2 ст.171 КПК України, оскільки не підтверджують підстави, мету та відповідного обґрунтування необхідності арешту майна, а також розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Встановлений апеляційним судом факт невідповідності вимогам закону клопотання слідчого, яке слідчий суддя районного суду, маючи таку можливість, не повернув органу досудового розслідування, а прийняв його до розгляду та розглянув, на переконання апеляційного суду, унеможливлює розгляд даного клопотання слідчого по суті.

Вищевикладені порушення є безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу частково, оскаржувану ухвалу слідчого судді - скасувати та постановити нову ухвалу, якою повернути клопотання прокурору для усунення недоліків, відповідно до вимог ч. 3 ст.172 КПК України.

Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 409, 412, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 29.11.2019 про арешт майна у кримінальному провадженні №12019160000000987, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.10.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою повернути клопотання прокурору для усуненні недоліків, зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали протягом 72 годин з часу отримання копії повного тексту ухвали.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4