Постанова

від 15.01.2020 по справі 922/2056/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2020 р. Справа № 922/2056/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. 3550 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 16.10.2019 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Новіковою Ю.В., повний текст якого складено 25.10.2019 року, у справі

за позовом Верхньосамарської сільської ради Близнюківського району Харківської області, с. Верхня Самара,

до:

1) Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків,

2) Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, м. Київ,

про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача збитків у розмірі 257805,41грн., завданих внаслідок невиконання ухвал господарського суду Харківської області від 28.03.2018 та від 05.04.2018 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 06.05.2018 про забезпечення позову у справі №922/467/18

ВСТАНОВИЛА:

Верхньосамарська сільська рада Близнюківського району Харківської області звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про стягнення збитків спричинених внаслідок невиконання ухвал господарського суду Харківської області від 28.03.2018, 05.04.2018 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 06.05.2019 по справі № 922/467/18 у розмірі 257805,41 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача 1 щодо невиконання ухвал господарського суду Харківської області від 28.03.2018 та від 05.04.2018 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 06.05.2018 про забезпечення позову у справі №922/467/18, а також дій щодо не надання ТОВ "Колос" витягу з нормативно-технічної документації, унеможливив здійснення перерахування орендної плати та земельного податку до місцевого бюджету з вересня 2018 по липень 2019 у розмірі 257805,41грн., внаслідок чого позивач не має змоги утримувати соціальну сферу та вимушена брати позики.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.10.2019 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представники позивача та першого відповідача в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

Представник другого відповідача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що між Близнюківською РДА та ТОВ Колос укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6320682000:03:000:0001, площею 202,0073 га, строком на 10 років.

Як зазначає позивач, земельна ділянка площею 202,0073га, кадастровий номер 6320682000:03:000:0001 розташована на території Верхньосамарської сільської ради Близнюківського району, а тому укладаючи договір оренди землі від 19.01.2008, Близнюківська РДА діяла в інтересах Верхньосамарської сільської ради Близнюківського району.

Водночас, Наказом Головного управління від 15.03.2018 № 1574-СГ припинено право оренди земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 202,0073 га, у тому числі рілля 202,0073 га, яка була надана ТОВ "Колос" на підставі договору оренди від 19.01.2008, у зв`язку із закінченням строку, на який укладено договір оренди. На підставі зазначеного наказу 27.03.2018 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно припинено право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320682000:03:000:0001 загальною площею 202,0073 га ТОВ "Колос".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.03.2018 відкрито провадження у справі № 922/467/18 за позовом ТОВ "Колос" до Головного управління про визнання поновленим на 7 років договору оренди земельної ділянки від 19.01.2008.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.03.2018 у справі № 922/467/18 заборонено Головному управлінню до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі вчиняти дії щодо реєстрації припинення права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320682000:03:000:0001.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.04.2018 у справі № 922/467/18 заборонено Головному управлінню до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 922/467/18 вчиняти наступні дії відносно земельної ділянки за кадастровим номером 6320682000:03:000:0001 загальною площею 202,0073 га: проводити будь-які земельні аукціони відносно вказаної земельної ділянки; змінювати (скасовувати) її кадастровий номер; вчиняти дії щодо поділу цієї земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.06.2019 у справі № 922/467/18 у задоволенні позову ТОВ "Колос" відмовлено повністю.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.06.2018 задоволено клопотання Головного управління про скасування заходів забезпечення позову, застосовані ухвалами Господарського суду Харківської області від 28.03.2018 та від 05.04.2018 у справі № 922/467/18 після набрання рішенням Господарського суду Харківської області від 21.06.2018 законної сили.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.09.2019 у справі № 922/467/18 апеляційну скаргу ТОВ "Колос" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 21.06.2018 року - без змін.

Постановою касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 касаційну скаргу ТОВ "Колос" задоволено частково, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 21.06.2018 року у справі 922/467/18 скасовано. Справу № 922/467/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області, який на даний час триває.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.05.2019 задоволено заяву ТОВ "Колос" про забезпечення позову, накладено арешт на 103 земельні ділянки з новими кадастровими номерами, які були утворені в результаті поділу земельної ділянки загальною площею 202,0073 га, розташованої на території Верхньосамарської сільради, та заборонено Головному управлінню до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 922/467/18 вчиняти наступні дії: затверджувати технічну документацію з землеустрою щодо вказаних земельних ділянок; видавати накази щодо передачі у власність або користування вказаних земельних ділянок.

23.04.2019 Верхньосамарська сільська рада звернулась до в.о. Голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та інших державних органів з листом вих. № 157-02-25 від 23.04.2019 року, в якому просила скасувати Наказ Головного управління від 15.03.2018 № 1574-СГ, оскільки такий на їх думку порушує право колективної власності позивача.

У відповідь на вказаний лист відповідач 2 листом №18-28-0.19-4454/-19 від 20.05.2019 "Про розгляд листів" повідомив позивача, що порушені останнім питання є предметом судового розгляду справі №922/467/18, а саме справа перебуває на стадії судового розгляду в суді та рішення по ній не прийнято, у зв`язку з чим, відсутні підстави для задоволення звернення позивача.

Таким чином, позивач вказує на те, що дії відповідача 1 щодо припинення права користування оренди земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 202,0073 га, яка була надана ТОВ "Колос" на підставі договору оренди від 19.01.2008, та дії щодо поділу земельної ділянки площею 202,0073 га на 102 земельні ділянки, вчинені в порушення ухвал господарського суду Харківської області від 28.03.2018 та від 05.04.2018 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 06.05.2018 про забезпечення позову у справі №922/467/18, завдали збитків позивачу у розмірі 257805,41грн., які б отримав позивач від ТОВ "Колос" в якості орендної плати та земельного податку за користування вказаною земельною ділянкою. Вказані обставини призвели до того, що позивач не в змозі утримувати соціальну сферу села та вимушений брати позику.

В обґрунтування своїх заперечень за доводи позивача, відповідач 1 зазначає, що позивачем не обґрунтовано наявність в діях відповідача 1 складу господарського-правового правопорушення, оскільки Наказ про припинення права оренди був прийнятий до постановлення ухвал про забезпечення позову по справі №922/467/18, а дії щодо скасування кадастрового номеру вчинились останнім після винесення ухвали про скасування заходів забезпечення позову, вжитих зазначеними позивачем ухвалами, крім цього позивачем не доведено права колективної власності земельною ділянкою, на яке останні посилається в позові.

В свою чергу відповідач 2 зазначив, що він взагалі є неналежним відповідачем, оскільки не є учасником спірних правовідносин, а відтак вимоги щодо нього задоволенню не підлягають.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив про те, що позивачем не доведено порушення відповідачами вимог судових рішень, а також не доведено наявність складу цивільного правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що на його думку, дії відповідачів щодо припинення права оренди на земельну ділянку та переведення земельної ділянки з колективної власності до земель державного запасу в період існування судового спору щодо права оренди такої земельної ділянки є незаконними та призвело в подальшому до понесення позивачем збитків.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 22 ЦК України, збитками є, зокрема доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Таким чином, виходячи з аналізу вказаної норми, суд дійшов висновку, що збитки, які просить стягнути позивач за своєю правовою природою є доходом, який би останній реально б одержав у випадку, якщо її права не були б порушені.

Розмір збитків, які просить стягнути позивач, обґрунтовані тим, що у випадку відсутності зазначених порушень вчинених відповідачем 1, останній отримав би від ТОВ Колос 207 503,12 грн. - орендної плати та 40302,29грн. - єдиного податку.

Відповідно до ст.ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

На відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.

Таким чином, виходячи з аналізу вказаних норм, відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю, при цьому необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

Водночас, в розумінні т. 13 та 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність: 1) шкоди (її розмір), 2) протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та 3) причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Таким чином, у випадку відсутності одного з трьох елементів, виключає можливість притягнення органу державної влади до такого виду відповідальності як стягнення збитків.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.05.2018 у справі № 920/316/17.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що останній є власником земельної ділянки площею 202,0073 га кадастровий номер 6320682000:03:000:0001 на підставі Державного акту на право колективної власності ХР№03-00-000430, при цьому, вказує, що відповідач 1 безпідставно припинив право оренди вказаної земельної ділянки ТОВ "Колос" (наказ №1574-СГ від 15.03.2018 ), та здійснив припинення вказаного кадастрового номеру та поділ земельної ділянки на 102 земельні ділянки, в порушення ухвал господарського суду Харківської області від 28.03.2018 та від 05.04.2018 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 06.05.2018 про забезпечення позову у справі №922/467/18, чим унеможливив надходження до місцевого бюджету грошових коштів від ТОВ "Колос" у вигляді орендної плати у розмірі 207503,12грн. та у вигляді єдиного податку у розмірі 40302,29грн. за період з вересня 2018 по липень 2019. Таким чином, позивач в якості неправомірної поведінки відповідача 1, яка мала наслідком завдання останньому шкоди посилається на дії, які вчинені останнім в порушення ухвал про забезпечення позову по справі №922/467/18.

Так, ухвалами Господарського суду Харківської області від 28.03.2018 та від 05.04.2018 у справі № 922/467/18 заборонено Головному управлінню до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі вчиняти дії щодо реєстрації припинення права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6320682000:03:000:0001 та проводити будь-які земельні аукціони відносно вказаної земельної ділянки; змінювати (скасовувати) її кадастровий номер; вчиняти дії щодо поділу цієї земельної ділянки, відповідно.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.05.2019 задоволено заяву ТОВ "Колос" про забезпечення позову, накладено арешт на 103 земельні ділянки з новими кадастровими номерами, які були утворені в результаті поділу земельної ділянки загальною площею 202,0073 га, розташованої на території Верхньосамарської сільради, та заборонено Головному управлінню до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 922/467/18 вчиняти наступні дії: затверджувати технічну документацію з землеустрою щодо вказаних земельних ділянок; видавати накази щодо передачі у власність або користування вказаних земельних ділянок.

Позивач вказує, що відповідач 1 в порушення ухвали господарського суду Харківської області від 28.03.2018, вже після набрання вказаною ухвалою законної сили - 29.03.2019, здійснив державну реєстрацію припинення права оренди земельною ділянкою.

Проте, колегія суддів з такими доводами позивача погодитись не може, оскільки, як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація припинення права оренди вказаною земельною ділянкою вчинена відповідачем 1 27.03.2018 - тобто до постановлення ухвали господарського суду.

За викладених обставин - дії відповідача 1 не є порушенням ухвали господарського суду Харківської області від 28.03.2018.

Щодо ухвали від 05.04.2018 року ухвали господарського суду Харківської області від 05.04.2018 та Постанови Східного апеляційного господарського суду від 06.05.2019, позивачем не вказано якими саме діями відповідач 1 здійснив порушення цих судових рішень.

Станом на день винесення ухвали від 05.04.2018 року у справі №922/467/18 земельна ділянка державної форми власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6320682000:03:000:0001 не перебувала у користуванні ТОВ Колос , оскільки, як вже зазначалося вище, право її оренди за ТОВ Колос було припинено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.03.2018.

Таким чином, невиконання такої ухвали не спричинити позивачу збитків, оскільки на момент її постановлення він не мав щодо цієї ділянки власності або розпорядження.

Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Розмір шкоди позивачем обґрунтовано тим, що у зв`язку з неправомірними, на думку позивача, діями відповідачів перерахування від ТОВ "Колос" до бюджету сільської ради не здійснювались 10 місяців, при цьому за аналогічний період вересень 2017 - червень 2018 року до бюджету було перераховано 207 503,12 грн.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 ГК України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини четвертої статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Вказану правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 № 750/8676/15-ц, Верховний Суд України в постанові від 18.05.2016 у справі № 6-237цс 16.

Крім того, відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

При цьому, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Зазначені правові позиції викладені, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 23.09.2015 № 910/24267/14 та від 04.04.2017 №910/5940/16.

За викладених обставин, з урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду та вимог чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем не було належним чином обґрунтовано розмір майнових позовних вимог.

Так, апелянт стверджує, що виплати ТОВ Колос орендної плати та єдиного податку до бюджету сільської ради припинились 19.09.2018 і не здійснюються до цього часу. Тобто, позивач (апелянт) заявляє вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди), які виникли після припинення договору оренди землі від 19.01.2008. Отже, він робить припущення про те, що він міг би отримати такі доходи у разі поновлення зазначеного договору на новий строк. При цьому чинне законодавство не містить норм, які б встановлювали безумовний обов`язок орендодавця поновити договір оренди на новий строк у зв`язку із закінченням строку, на який він укладався.

Разом з тим, як вже зазначалося вище, поновлення договору оренди землі від 19.01.2008 на 7 років є предметом розгляду справи № 922/467/18 за позовом ТОВ Колос до Головного управління, яка перебуває на новому розгляді у Господарському суді Харківської області.

За викладених обставин, позивачем не доведено понесення ним збитків у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані, а заявлені до стягнення суми базуються на припущеннях позивача, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.10.2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.01.2020

Головуючий суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Терещенко

Суддя М.М. Слободін