Постанова

від 20.01.2020 по справі 826/9837/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 січня 2020 року

Київ

справа №826/9837/14

адміністративне провадження №К/9901/5582/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Кримський титан на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Скочок Т.О. від 19 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Чаку Є.В., суддів Мєзєнцева Є.І., Старової Н.Е. від 25 лютого 2015 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Кримський титан до Красноперекопської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим, третя особа: Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2014 року Приватне акціонерне товариство Кримський титан (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Красноперекопської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 лютого 2014 року: №0000312207, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 4623,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 2311,50 грн.; №0000322207, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем - 11842,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5921,00 грн.; №0000302207, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 7323,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3661,50 грн.; №0000292207, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 47454,00 грн.

Суди встановили, що Інспекцією проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з платником податків ТОВ Еко тест (код ЄДРПОУ 35544847) за період з жовтня 2010 року по вересень 2013 року, за наслідками якої складено акт від 27 січня 2014 року №68/22.7/32785994.

За результатами вищезазначеної перевірки встановлені наступні порушення позивачем вимог податкового законодавства: підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення витрат у декларації з податку на прибуток на суму 82324,00 грн. та завищення суми від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток на 76505,00 грн., заниження суми податку на прибуток на 7323,00 грн.; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, статті 200 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 16465,00 грн. та завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 16465,00 грн.; частини першої статті 203, частини першої статті 207, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені цими правочинами.

У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про формування позивачем без достатніх правових підстав валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ Еко тест , посилаючись на результати здійснених заходів з податкового контролю по контрагенту та аналізу його податкової звітності, відповідно до яких не встановлено реальності господарських взаємовідносин останнього з платниками податків та наявності у нього необхідних ресурсів і умов для здійснення спірних операцій.

На підставі цього акту перевірки прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення.

Товариство не погодилось із рішеннями відповідача з огляду на безпідставність висновків акту перевірки.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, надавши правову оцінку обставинам справи, визнав обґрунтованими доводи контролюючого органу про те, що операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ Еко тест щодо надання послуг по технічному обслуговуванню відомчої автоматичної телефонної станції Меридіан 1 Опція 81С не мали реального характеру й не створюють наслідків для податкового обліку, тому у позивача відсутні підстави для формування спірних сум валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за такими відносинами.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже обставини справи свідчать про фактичне проведення та документальне оформлення операцій між позивачем та його контрагентом, Товариством дотримано передбачені ПК України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з ПДВ, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень. Також вказує на те, що про відсутність первинних документів або ж їх недоліки не було відображено у акті перевірки, а тому суди безпідставно посилались на такі обставини при прийнятті рішень.

Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві у письмових запереченнях на касаційну скаргу позивача проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених такими документами.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що у період, який перевірявся, між позивачем (замовник) та ТОВ Еко тест (виконавець) укладено договір про надання послуг від 02 лютого 2012 року №86/В, за умовами якого замовник (від імені якого виступає філія Вільногірський ГМК ПрАТ Кримський титан ) доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання по виконанню протягом встановленого в договорі періоду послуг по технічному обслуговуванню відомчої автоматичної телефонної станції Меридіан 1 Опція 81С; роботи по технічному обслуговуванню включають: профілактичні перевірки, передбачені заводом-виготівником; зміна установок, необхідність в яких виникає в процесі експлуатації; перепрограмування устаткування при змінах в системі зв`язку; виявлення непрацездатного устаткування; заміна устаткування, що відмовило в процесі експлуатації; ремонт непрацездатного устаткування.

Як стверджував позивач, реальність виконання операцій за договором підтверджується актами здачі-прийомки виконаних робіт та виписаними контрагентом податковими накладними, на підставі яких суми ПДВ включені Товариством до складу податкового кредиту у відповідному періоді, копіями платіжних доручень.

Водночас слід зазначити, що складені за результатами господарських операцій первинні документи повинні підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, такі документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

За висновком судів реальність операцій між позивачем та ТОВ Еко тест за договором про надання послуг не підтверджується належними та допустимими доказами, оскільки: зміст актів здачі-прийомки виконаних робіт свідчить про їх складення на підставі рахунків (рахунків-фактур), однак останніх на вимогу суду позивачем надано не було й не зазначено про причини неможливості їхнього подання; подані Товариством копії платіжних доручень не є належними та допустимими доказами проведення оплати послуг контрагента, адже не містять відбитків печатки та підпису уповноваженої особи банку й позивачем не надано суду копій виписки з банківського рахунку Товариства (з відмітками банку) або доказів наявності у позивача кредиторської заборгованості перед ТОВ Еко тест по вказаним господарським операціям; відсутні докази наявності у осіб, які від імені Товариства підписували первинні документи за результатами господарських операцій з ТОВ Еко тест , відповідних повноважень (належним чином завірені копії довіреностей, витягу з журналу довіреностей тощо), положення, на підставі якого діє філія Вільногірський гірничо-металургійний комбінат ПАТ Кримський титан ; відсутні докази подальшої реалізації товарів (робіт/послуг), придбаних у ТОВ Еко тест ; як наслідок, суди вказали на непідтвердження існування розумної економічної причини (ділової мети) при здійсненні спірних фінансово-господарських операцій.

Дослідивши умови укладеного із контрагентом договору, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин цієї справи, суди попередніх інстанцій встановили, що надані позивачем документи не доводять виконання робіт (надання послуг) на користь позивача саме згаданим суб`єктом господарювання. Наведені обставини у сукупності та взаємозв`язку з неподанням позивачем доказів фактичного вчинення дій у процесі виконання розглядуваних операцій, наявності у контрагента матеріально-технічної можливості здійснювати обумовлені договором із позивачем зобов`язання, були цілком об`єктивно розцінені судами як доказ безтоварності цих операцій, що виключає їх відображення у податковому обліку підприємства.

Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують і зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Кримський титан залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду