Постанова

від 14.01.2020 по справі 911/1558/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/1558/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Сімороза І. Г. (керівник),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - Ганенка Р. А. (адвокат),

третьої особи - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Колективного сільськогосподарського підприємства "Андріївське" на рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2018 (суддя Черногуз А. Ф.), додаткове рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2018 (суддя Черногуз А. Ф.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2019 (головуючий - Скрипка І. М., судді Іоннікова І. А., Разіна Т. І.) у справі

за позовом Колективного сільськогосподарського підприємства "Андріївське"

до: 1) Макарівської районної державної адміністрації,

2) Державного підприємства "Макарівське лісове господарство",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Кабінет Міністрів України,

про скасування акта індивідуальної дії та визнання недійсними державних актів.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У липні 2018 року Колективне сільськогосподарське підприємство "Андріївське" (далі - КСП "Андріївське", Підприємство) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Макарівської районної державної адміністрації (далі - Макарівська РДА, Райдержадміністрація) і Державного підприємства "Макарівське лісове господарство" (далі - ДП "Макарівське лісове господарство", Лісгосп) про: 1) скасування розпорядження Макарівської РДА від 18.03.2004 № 80 "Про надання земельних ділянок в постійне користування Макарівському лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства в межах Андріївської сільської ради" (далі - розпорядження від 18.03.2004 № 80, оспорюване розпорядження); 2) визнання недійсними державного акта на право постійного користування землею серії КВ № 002934 від 20.05.2004, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 001 (далі - Держакт № 002934); 3) визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею серії КВ № 002937 від 20.05.2004, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 001 (далі - Держакт № 002937), посилаючись на положення статей 16, 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і статей 116, 122, 123, 149, 150 Земельного кодексу України в редакції, чинній з 01.01.2002 (далі - ЗК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) Підприємству належить земельна ділянка на підставі державного акта на вічне користування землею колгоспами від 21.06.1951 № 548521, а згідно з розпорядженням від 18.03.2004 № 80 надано у користування ДП "Макарівське лісове господарство" спірні земельні ділянки за рахунок належних позивачу земель без попереднього їх вилучення, що є незаконним; 2) Райдержадміністрація з перевищенням повноважень прийняла оспорюване розпорядження, оскільки на момент його прийняття повноваження на вилучення земельних ділянок лісового фонду належали Кабінету Міністрів України; 3) проєкт відведення спірної ділянки не розроблявся та не погоджувався, тоді як це є обов`язковою умовою надання земельної ділянки у постійне користування.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Київської області від 22.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 15, 626, 627, 628, 638 ЦК України, статей 4, 5, 7 Земельного кодексу України у редакції від 18.12.1990 (далі - ЗК України у редакції 1990 року), статей 6, 9 Лісового кодексу України у первісній редакції, чинній з 13.04.1994 (далі - ЛК України), статей 122, 123, 149, 150 ЗК України, статей 25, 56 Закону України "Про землеустрій", статей 10, 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", статей 13, 74, 75, 77, 109, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зважаючи на які суди дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог та недоведеність порушення прав КСП "Андріївське" на земельні ділянки лісового фонду з огляду на те, що: 1) на час прийняття оспорюваного розпорядження та видачі Держактів № 002934 і № 002937 рішення жодних прав на спірні земельні ділянки Підприємство не мало, а наявність у позивача державного акта на вічне користування землею колгоспами від 27.06.1951 не свідчить про наявність будь-яких прав на спірні земельні ділянки, позаяк, по-перше, ЗК України у редакції 1990 року не передбачав такого права на землю, як право вічного користування, по-друге, відповідно до положень ЗК України у редакції 1990 року землі лісового фонду не могли належати колективним сільськогосподарським підприємствам на праві колективної власності чи постійного користування, внаслідок чого позивач реалізував своє право та оформив право на іншу землю (сільськогосподарські угіддя) у порядку, визначеному чинним на той час законодавством; 2) з моменту отримання 15.11.1995 державного акта на право колективної власності серії КВ № 000002 та державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002585, яким посвідчувалося право постійного користування Підприємства землями загальною площею 382,5 га, КСП "Андріївське" втратило право на вічне користування землею, оформлене згідно з державним актом на вічне користування землею колгоспами, виданим сільськогосподарській артілі імені Молотова 27.06.1951; 3) на підставі розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 30.03.1987 № 185-р було вилучено у колгоспу імені Леніна як правопопередника КСП "Андріївське" та передано Макарівському лісгоспзагу, правонаступником якого є ДП "Макарівське лісове господарство", спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, на які Лісгоспу в 2004 році видано оспорювані Держакти, що встановлено судовими рішеннями у справі № 911/46/15 між тими самими сторонами.

5. Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 06.11.2018 ухвалено стягнути з КСП "Андріївське" на користь ДП "Макарівське лісове господарство" 8400 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи додаткове рішення суд першої інстанції виходив з того, що наданими документами, зокрема, договором № 01/03/13 про надання правової допомоги, додатковою угодою від 15.08.2018 до цього договору, актами приймання-передачі наданої правової допомоги та платіжними дорученнями підтверджено понесення Лісгоспом відповідних витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись з рішенням і додатковим рішенням місцевого суду, а також з постановою апеляційної інстанції, КСП "Андріївське" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статей 122, 123, 149, 150 ЗК України, статті 50 Закону України "Про землеустрій" і статей 75, 77, 86 ГПК України, наголошуючи, що: 1) суди помилково надали преюдиціального значення не обставинам (фактам), які встановлено судовими рішеннями у справі № 911/46/15, а висновкам судів у зазначеній справі; 2) станом на час прийняття оспорюваного розпорядження повноваження на вилучення земельних ділянок лісового фонду належали Кабінету Міністрів України, а не Райдержадміністрації, що свідчить про перевищення останньою своїх повноважень; 3) в оскаржуваному рішенні суд визнав факт порушення порядку надання спірних земельних ділянок у користування Лісгоспу, яке (порушення) полягало у ненаданні згоди на розробку проєкта відведення, відсутності розробки, погодження і затвердження такого проєкта, але попри це відмовив у задоволенні позову; 4) суди дійшли хибного висновку про те, що право користування землями підприємств, установ та організацій, яке вони набули до набрання чинності ЗК України у редакції 1990 року, припинялося з моменту оформлення такими підприємствами права власності або права користування землею відповідно до вимог цього Кодексу; 5) висновок судів першої та апеляційної інстанцій про втрату позивачем з 15.11.1995 прав на спірні земельні ділянки суперечить іншому висновку судів про припинення прав КСП "Андріївське" на ці ділянки з 30.03.1987, тобто з дати видачі розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 30.03.1987 № 185-р, та виникнення у Лісгоспу прав на них з 1987 року.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

8. ДП "Макарівське лісове господарство" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. 18.03.2004 Макарівська РДА прийняла розпорядження №80 "Про надання земельних ділянок в постійне користування Макарівському державному лісогосподарському підприємству для ведення лісового господарства в межах Андріївської сільської ради", яким було затверджено технічну документацію із землеустрою, надано в постійне користування Макарівському державному лісогосподарському підприємству земельні ділянки площею 366,3881 га, з них: під лісами - 353,9115 га, під болотами - 12,4766 га для ведення лісового господарства в межах Андріївської сільської ради.

10. На підставі зазначеного розпорядження Макарівському державному лісогосподарському підприємству видано державні акти на право постійного користування землею, а саме: І-КВ № 002937 від 20.05.2004 на 51,6224 га землі для ведення лісового господарства в межах згідно з планом землекористування; І-КВ № 002934 від 20.05.2004 на 314,7657 га землі для ведення лісового господарства згідно з планом землекористування.

11. Рішенням Господарського суду Київської області від 04.03.2015 у справі № 911/46/15 (між тими самими сторонами), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2016, встановлено такі фактичні обставини:

27.06.1951 сільськогосподарській артілі імені Молотова села Андріївка Макарівського району виконкомом Макарівської районної ради депутатів трудящих було видано Державний акт № 548521, згідно якого за сільськогосподарською артіллю імені Молотова було закріплено в безоплатне і безстрокове користування земля площею 3984,95 га згідно з планом і описом меж;

згідно з протоколом загальних зборів колгоспників ім. Молотова від 06.07.1957 колгоспу ім. Молотова присвоєно ім`я В. І. Леніна (архівний витяг від 30.03.2010 № 06-04/263);

розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 30.03.1987 № 185-р за пропозицією Держагропрому УРСР вилучено з користування колгоспів, радгоспів та інших господарств землі і надано їх для використання в сільському або лісовому господарстві землекористувачам згідно з додатками до розпорядження. Так, згідно з додатком № 6 до цього розпорядження вилучено у колгоспу ім. Леніна та передано Макарівському лісгоспзагу у складі Зябуянського лісництва 342,6 га земель для ведення лісового господарства, що підтверджується наказом по Макарівському лісгоспзагу від 31.08.1987 №53 з додатками. Наказом Міністерства лісового господарства УРСР від 31.10.1991 №133 затверджено нову схему організаційної структури управління лісовим господарством і встановлено, що правонаступником ліквідованих лісгоспзагів та лісомеліоративних станцій є відповідні державні лісогосподарські підприємства (держлісгоспи);

28.01.1992 Макарівська РДА прийняла рішення №10 "Про реєстрацію та перереєстрацію підприємств, організацій всіх форм власності, кооперативів, громадських об`єднань та інших суб`єктів підприємницької діяльності", згідно з пунктом 9 якого перереєстровано колгосп ім. Леніна с. Андріївка (архівний витяг від 28.09.2011 № 06-04/620);

згідно з протоколом загальних зборів членів колгоспу ім. Леніна від 08.02.1992 вирішено питання про перейменування колгоспу ім. Леніна на колгосп "Андріївський" (архівний витяг від 30.03.2010 № 06-04/263);

згідно з протоколом зборів уповноважених членів колгоспу "Андріївський" від 16.04.1997 прийнято рішення про розпаювання колгоспу "Андріївський" та створення пайового сільськогосподарського підприємства "Андріївське" шляхом реорганізації (архівний витяг від 30.03.2010 № 06-04/263).

12. В матеріалах справи міститься копія державного акта на право колективної власності на землю серії КВ №000002, виданого Андріївською сільською радою 15.11.1995, яким посвідчується право користування КСП "Андріївське" землями загальною площею 2129,7 га, а також копія державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №002585, виданого Андріївською сільською радою 15.11.1995, яким посвідчується право постійного користування КСП "Андріївське" землями загальною площею 382,5 га. Таким чином загальна площа наданих позивачу земель становить лише 2512,2 га у порівнянні з площею 3984,95 га, яка належала сільськогосподарській артілі імені Молотова на праві вічного користування.

Позиція Верховного Суду

13. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

14. Згідно з частинами 4, 7 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

15. Дійсно, преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

16. Судовими рішеннями у справі № 911/46/15 (між тими самими сторонами) встановлено факти, що мають істотне значення та не підлягають доведенню під час вирішення цього спору, а саме: на підставі розпорядження Ради Міністрів УРСР від 30.03.1987 № 185-р було вилучено у колгоспу імені Леніна як правопопередника КСП "Андріївське" та передано Макарівському лісгоспзагу, правонаступником якого є ДП "Макарівське лісове господарство", спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, на які Лісгоспу в 2004 році видано оспорювані Держакти, як наслідок, ці земельні ділянки з 1987 року вже не перебувають у користуванні колгоспу.

Колегія суддів зауважує, що ці обставини не заперечуються скаржником, а суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що законність розпорядження Ради Міністрів УРСР від 30.03.1987 № 185-р не оскаржувалася у встановленому законом порядку.

Зважаючи на це Верховний Суд не бере до уваги загальні посилання скаржника про помилкове надання судами попередніх інстанцій преюдиціального значення не обставинам (фактам), які встановлено судовими рішеннями у справі № 911/46/15, а висновкам судів у зазначеній справі.

17. Адже згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" і від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів .

Отже, судове рішення у справі № 911/46/15, яке набрало законної сили та є остаточним, не може бути поставлено під сумнів.

18. У зв`язку з наведеним касаційна інстанція відхиляє безпідставні доводи скаржника про прийняття Райдержадміністрацією оспорюваного розпорядження з перевищенням повноважень, а саме з порушенням положень частини 7 статті 122 та статей 149, 150 ЗК України (в редакції, чинній з 01.01.2004), за змістом яких Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки лісового фонду площею понад 10 га і надає їх у постійне користування юридичним особам, позаяк ці норми не мають зворотної дії в часі та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, зумовлених фактичним вилученням спірних земельних ділянок у 1987 році, що регулювалося іншими нормами законодавства, зокрема нормами Земельного Кодексу УРСР від 08.07.1970.

19. Згідно з частиною 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

20. Способи захисту порушених прав встановлено статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 ЦК України, до яких відноситься, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому для вирішення питання щодо наявності правових підстав для визнання незаконним та скасування відповідного рішення органу державної влади суду необхідно встановити невідповідність такого рішення вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав ці акти. Також обов`язковою умовою визнання цих актів недійсними є порушення у зв`язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

21. При вирішенні спорів щодо права власності або постійного користування земельними ділянками недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування землею.

22. Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність порушення оспорюваними розпорядженням та Держактами прав КСП "Андріївське" як користувача спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення з огляду на таке.

23. ЗК України у редакції 1990 року не передбачав такого права на землю як право вічного користування.

24. За змістом положень частини 5 статті 7 ЗК України у редакції 1990 року землі для ведення лісового господарства могли надаватися у постійне користування виключно спеціалізованим лісогосподарським підприємствам.

Таке обмеження узгоджувалося з імперативними положеннями частини 2 статті 9 ЛК України, відповідно до якої у постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.

25. Таким чином, як станом на час створення КСП "Андріївське", так і на час видачі йому в 1995 році державного акта на право колективної власності на землю серії КВ №000002 та державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №002585 колективні сільськогосподарські підприємства не мали права на постійне користування земельними ділянками лісового фонду.

26. Дійсно, підпунктом 2 пункту 5 Постанови Верховної Ради УРСР від 18.12.1990 №562 "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" передбачалося, що громадяни, підприємства, установи і організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

27. Разом з тим, ураховуючи достеменно встановлені судами попередніх інстанцій обставини попереднього вилучення у колгоспу імені Леніна, правонаступником якого є КСП "Андріївське", спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення ще у 1987 році згідно з розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 30.03.1987 № 185-р, та їх подальшу передачу Макарівському лісгоспзагу, правонаступником якого є ДП "Макарівське лісове господарство", Підприємство не могло зберегти право на користування землями лісового фонду, оскільки з 1987 року спірні земельні ділянки вже не перебували у користуванні колгоспу і відповідне право користування припинилося.

28. Касаційна інстанція погоджується з твердженням скаржника про те, що в оскаржуваному рішенні суд визнав факт порушення порядку надання спірних земельних ділянок у користування Лісгоспу, яке (порушення) полягало у ненаданні згоди на розробку проєкта відведення, відсутності розробки, погодження і затвердження такого проєкта, але попри це відмовив у задоволенні позову, оскільки за змістом статті 21 ЦК України та статей 152, 155 ЗК України обов`язковою умовою визнання актів органу державної влади недійсними є порушення у зв`язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача, натомість Підприємство не довело порушення своїх прав як користувача земель лісового фонду і за результатами розгляду справи факту такого порушення не було встановлено, тому у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

З цих же мотивів колегія суддів не бере до уваги як такі, що не мають істотного значення для правильного вирішення спору, доводи скаржника про хибність висновку судів про те, що право користування підприємств, установ та організацій землями, яке вони набули до набрання чинності ЗК України у редакції 1990 року, припинялося з моменту оформлення такими підприємствами права власності або права користування землею відповідно до вимог цього Кодексу.

29. Верховний Суд також погоджується з аргументами скаржника про те, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про втрату позивачем з 15.11.1995 прав на спірні земельні ділянки є непослідовним, оскільки суперечить іншому висновку судів про припинення прав КСП "Андріївське" на ці ділянки з 30.03.1987, тобто з дати видачі розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 30.03.1987 № 185-р, та виникнення у Лісгоспу прав на них з 1987 року.

30. Разом з тим, зважаючи на те, що самі по собі зазначений висновок судів попередніх інстанцій не призвів до прийняття неправильних по суті судових рішень, колегія суддів вважає, що цей помилковий висновок не може бути достатньою підставою для їх скасування, позаяк згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

31. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог внаслідок недоведеності порушення оспорюваними розпорядженням і Держактами прав позивача на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які наразі на законних підставах належать ДП "Макарівське лісове господарство".

32. У свою чергу колегія суддів погоджується з викладеними у відзиві на касаційну скаргу доводами ДП "Макарівське лісове господарство", обґрунтованість та відповідність яких чинному законодавству і фактичним обставинам справи підтверджується наведеними раніше висновками.

33. Водночас, додаткове рішення про стягнення з КСП "Андріївське" витрат ДП "Макарівське лісове господарство" на професійну правничу допомогу позивач оскаржує як похідне від ухваленого рішення у справі і саме з таким обґрунтуванням просить його скасувати.

34. З огляду на встановлені судом обставини здійснення розрахунку за надану Лісгоспу правничу допомогу і враховуючи, що рішенням Господарського суду Київської області від 22.10.2018 не вирішено питання про розподіл судових витрат, понесених ДП "Макарівське лісове господарство" на професійну правничу допомогу, касаційна інстанція вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, про необхідність ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат за правилами, передбаченими статтями 129, 244 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

35. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

36. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, у зв`язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.

Розподіл судових витрат

37. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Колективного сільськогосподарського підприємства "Андріївське" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2018, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 06.11.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2019 у справі №911/1558/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков