Постанова

від 16.01.2020 по справі 497/1768/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1416/20

Номер справи місцевого суду: 497/1768/18

Головуючий у першій інстанції Раца В. А.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дрішлюка А.І.,

Черевка П.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 15 березня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Майолі Україна про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної платні за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

12 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Майолі Україна про визнання протиправними та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної платні за час вимушеного прогулу.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 03 вересня 2018 року вона була звільнена з посади представника з реклами, у зв`язку із закінченням строку трудового договору №44 від 04 червня 2018 року, підставою для звільнення є наказ про прийняття на роботу №44-К від 01 червня 2018 року. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що вона була прийнята на роботу з 04.06.2018р. по 03.09.2018р. зі строком випробування на 3 місяці з окладом 22 360,25 гривень. Відповідно до укладеного договору її повинні були письмово попередити за три дні до звільнення. Протягом всього періоду роботи у ТОВ Майолі Україна вона сумлінно виконувала покладені на неї обов`язки, проте 31 серпня 2018 року, тобто за три дні до дня закінчення трудового договору, роботодавець не повідомив її про те, що вона буде звільнена 03 вересня 2018 року. Більш того вона до 10 вересня 2018 року взагалі не знала про своє звільнення.

04 вересня 2018 року позивач вийшла на роботу та виконувала всі свої службові обов`язки, проте закрити свої робочі візити не змогла, оскільки програмне забезпечення на робочому планшеті не працювало. Позивач зазначає, що з 04.09.2018р. та до 16.00 годин 05.09.2018р. вона виконувала службові обов`язки та не знала про своє звільнення, що підтверджується роздруківкою її листування із компанією Team Soft . 05 вересня 2018р. мати позивача отримала лист за місцем реєстрації позивача, в якому знаходився наказ №В-30/08-01 від 30.08.2018р. про відрядження позивача до м.Києва на період з 03.09.2018р. по 03.09.2018р.. Після цього 10.09.2018р. о 16.02 годині вона особисто отримала лист, в якому знаходилося повідомлення про її звільнення та наказ №51-К від 03.09.2018р.. Позивач вважає, що наказ про її звільнення є протиправним та має бути скасований судом у зв`язку з тим, що він не відповідає п. 2 ч. 1 ст. 36, ч. 1 ст. 39 КЗпП України. Окрім цього позивач зазначає, що вона не пропустила місячний строк звернення до суду, так як дізналася по своє звільнення лише 10 вересня 2018 року, коли отримала даний наказ у поштовому відділенні. Трудову книжку отримав її представник 20.09.2018р. в офісі ТОВ Майолі Україна , що підтверджується його розпискою.

Також позивачем надано клопотання про її звільнення від сплати на користь ТОВ Майолі Україна витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 гривень, у зв`язку з тим, що вона перебуває у скрутному матеріальному становищі, а саме: з моменту звільнення не має постійного заробітку, має мінливий та невеликий дохід, не має свого житла та вимушена постійно орендувати житло та сплачувати за нього значну суму грошових коштів, надає матеріально допомогу своїм батькам, які є пенсіонерами, тому просить суд звільнити її від сплати витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити, а також при розподілі судових витрат просили врахувати майновий стан позивача та звільнити її від сплати судових витрат.

Представники відповідача Головченко С.О. , Шкута О.О. , які діють на підставі договору про надання правової допомоги №98/18-ц від 26.10.2018р. позов не визнали, просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, надали відзив на позов та письмові пояснення.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 15 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Згідно частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що даний спір виник з трудових правовідносин, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 16 січня 2020 року.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, які містяться у відзиві ТОВ Майолі Україна , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд обґрунтовано виходив з того, що при звільненні позивача з роботи, на підставі пункту 2 ч. 1 статті 36 КЗпП України, відповідачем дотримані всі вимоги передбачені трудовим законодавством, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Так судом першої інстанції встановлено, що 04 червня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Майолі Україна в особі директора Де Роб`єна Мішеля Давида Ерве Марі та ОСОБА_1 був укладений трудовий договір №44. Пунктом 1.1 цього договору, передбачено, що роботодавець приймає працівника на роботу на посаду представника з реклами на строк з 04 червня 2018 року по 03 вересня 2018 року включно. Також в пункті 1.3 зазначено, що з метою перевірки відповідності працівника роботі, що йому доручається за договором, працівник приймається на роботу з випробувальним терміном 3 місяці починаючи з дати початку роботи за Договором. Як вбачається з п. 5.1 Договору, він укладений на строк з 04 червня 2018 року по 03 вересня 2018 року включно. Також сторони при укладанні договору дійшли згоди щодо додаткових умов (п. 13.1), що у разі встановлення роботодавцем невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні (а .с.7-11).

Пункт 2 частини першої ст. 23 КЗпП відокремлює трудові договори, що укладаються на строк, визначений за погодженням сторін. Такі договори можуть укладатися як при прийнятті на роботу, так і згодом, якщо є підстави для укладення (переукладення) строкового трудового договору.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 7 постанови Пленуму ВСУ Про практику розгляду судами трудових спорів №9 від 06 листопада 1992 року (далі - постанова №9), укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Колегія суддів приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 була прийнята на роботу строком з 04 червня 2018 року по 03 вересня 2018 року, нею було власноручно підписано договір, що свідчить про те, що позивач надала свою згоду на укладання саме строкового трудового договору.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є закінчення строку (п. п. 2 і 3 ст. 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або іншого волевиявлення працівника. Роботодавець також не зобов`язаний попереджувати чи іншими чином інформувати працівника про майбутнє звільнення.

Відповідна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 26 грудня 2018 року по справі №640/498/17-ц.

Таким чином дані положення спростовують доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення процедури її звільнення, шляхом не попередження її за три робочі дні про звільнення 03 вересня 2018 року.

Також 30 серпня 2018 року позивачу був направлений наказ про відрядження на період з 03 вересня 2018 року по 03 вересня 2018 року до місця знаходження роботодавця для участі у нараді з питань обговорення результатів роботи, аналізу, підведення підсумків та прийняття рішення щодо подальших дій; звітування позивачем про результати та підсумки виконаної роботи за період з 04 червня 2018 року по 02 вересня 2018 року (а. с. 79).

Окрім цього, 31 серпня 2018 року о 08.30 год., в електронній переписці, на корпоративну пошту позивача А.Брунарським, який є безпосереднім керівником позивача, було направлено листа про нагадування про звільнення та передачі майна, яке було видане їй при прийомі на роботу, а також надіслано наказ про відрядження до м. Київ (а. с. 112).

Наказом від 03 вересня 2018 року №51-К позивача звільнено із займаної посади представника з реклами ТОВ Майолі Україна у зв`язку з закінченням строку трудового договору №44 від 04 червня 2018 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України з 03 вересня 2018 року (а. с. 19).

Таким чином, звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку трудового договору проведене з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки строк трудового договору закінчився.

Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не з`явилась в день її звільнення для участі у нараді з питань обговорення результатів роботи, аналізу, підведення підсумків та прийняття рішення щодо подальших дій, а тому відповідач не мав можливості вручити їй в день звільнення наказ та трудову книжку. На виконання вимог п.4.1. п.4.2 Інструкції про порядок трудових книжок працівників №58, за адресою її реєстрації було надіслано повідомлення про її звільнення та необхідність отримання трудової книжки (а. с. 68-71).

Також позивачу була виплачена заробітна платня в день звільнення в розмірі 6813,73 гривень (а. с. 122, 123).

Таким чином можна зробити висновок про те, що строковий трудовий договір був укладений між сторонами правомірно, укладення строкових трудових договорів було обумовлено характером роботи, позивачка знала про укладення з нею саме строкового трудового договору, а отже трудові відносини між сторонами не можна вважати безстроковими. Фактично трудові відносини після закінчення строку дії трудового договору не тривали, а одна зі сторін - роботодавець - поставив вимогу про їх припинення відповідно до п .2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

З огляду на вищевказане апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані зрозглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Частинами 2 - 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У пунктах 47 та 48 постанови Пленуму Про застосування законодавства про судові витрати у цивільних справах №10 від 17 жовтня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року №6-рп/2013).

Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі III Закону України від 02 червня 2011 року №3460-VI Про безоплатну правову допомогу , положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність ) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року №4191-VI Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах .

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно ч. 1 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч. 3 ст. 30 Закону).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах від 20 грудня 2011 року №4191-ІV, який набрав чинності з 01 січня 2012 року, розмір компенсаційних витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановлених законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до Закону України Про державний бюджет України на 2018 рік прожитковий мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року склав 1 762 грн, тому 40% від 1 762 грн. складає 704,80 грн., а відповідно до Закону України Закону України Про державний бюджет України на 2019 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року становить - 1 853 грн., а 40% від цієї суми складає - 741,20 грн..

Судом першої інстанції встановлено, що між відповідачем ТОВ Майолі Україна та АО Адвокатська компанія Шкута і партнери було укладено договір №98/18-ц про надання професійної правничої допомоги від 26.10.2018 року (а. с. 87 - 92).

На підтвердження витрат на правничу допомогу адвокатом Шкутою О.О. було надано опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами, у вказаному описі зазначено найменування виконаних робіт (а. с. 205):

-ознайомлення з наявними документами (матеріалами справи) та визначення подальшої судової перспективи - 28 год. 40 хв.;

-консультування відповідача щодо варіантів, наслідків, строків і порядку виконання, юридичних наслідків тих або інших дій, що стосуються предмету договору - 6 год. 50 хв.;

-проведення аналізу судової практики з подібних справ та позиції Верховного суду України - 16 год. 20 хв.;

-проведення аналізу норм матеріального права по даним правовідносинам - 6 год. 20 хв.;

-підготовка та направлення позивачу та суду відзиву на позовну заяву з доданими документами - 16 год. 40 хв.;

-підготовка додаткових письмових пояснень - 18 год. 40 хв.;

-участь у судових засіданнях.

Всього за вказаним описом затрачено 93 год. 30 хв.

Також відповідачем надано платіжне доручення №890 від 30.10.2018р. оплати за юридичні послуги згідно договору №98/18 від 26.10.2018р. у розмірі 53 000 гривень (а. с. 93) та виписку з рахунку ТОВ Майолі Україна (а. с. 94).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши опис робіт (наданих послуг) та договір, враховуючи співмірність виконаної роботи та винагороду за таку роботу, а також положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції помилково стягнуто з позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 гривень, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні. Так вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу та враховуючи принцип співмірності та розумного розміру, судова колегія приходить до висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 гривень.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81 ЦПК України, та норм матеріального права, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення рішення про зміну розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997р. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006р., суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010р., остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1) .

Керуючись ст. ст. 367, 368, 370, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Болградського районного суду Одеської області від 15 березня 2019 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Майолі України , юридична адреса: вул. Б.Хмельницького, буд. 52, м. Київ, код ЄДРПОУ 41770941, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 000 (три тисячі) гривень.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 16 січня 2020 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дрішлюк

П.М.Черевко