Постанова

від 20.01.2020 по справі 916/2856/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/2856/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Разюк Г.П.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса - Піндюр Т.С. на підставі наказу від 26.11.2018 року № 403-к та посадової інструкції від 30.11.2016 року;

від Селянського (фермерського) господарства «Олеся» , м. Біляївка Одеської області - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2019 року, м. Одеса, суддя Літвінов С.В., повний текст рішення складено 19.09.2019 року

у справі № 916/2856/18

за позовом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса

до відповідача Селянського (фермерського) господарства «Олеся» , м. Біляївка Одеської області

про визнання договору оренди недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В грудні 2018 року Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, м.Одеса звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Селянського (фермерського) господарства «Олеся» , м. Біляївка Одеської області, в якій просило суд визнати недійсним договір оренди землі № 165 від 02.11.2016 року на земельну ділянку площею 37,3501 га, що розташована на території Одеської області, Біляївського району, Кам`янської сільської ради (за межами населених пунктів) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5121083200:01:002:0104, з моменту прийняття Головним управлінням наказу від 08.11.2016 року № 166 про анулювання земельних торгів на території Біляївського, Білгород-Дністровського, Великомихайлівського районів Одеської області, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам ч. 31 ст. 137 Земельного кодексу України та умовам Договору оренди землі № 165, відповідач в установлений термін не сплатив оренду плату, передбачену п. 4.1 Договору, а саме - річну орендну плату в розмірі 248,1 тис. грн. в термін не пізніше трьох банківських днів з дня підписання договору оренди, в зв`язку з чим наказом Головного управління від 08.11.2016 року № 166 Про анулювання земельних торгів на території Біляївського, Білгород-Дністровського, Великомихайлівського районів Одеської області анульовано земельні торги з продажу права оренди земельної ділянки, яка передавалась за спірним договором оренди.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.09.2019 року у справі №916/2856/18 (суддя Літвінов С.В.) у задоволенні позову Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса до Селянського (фермерського) господарства «Олеся» , м. Біляївка Одеської області про визнання договору оренди недійсним відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що звертаючись з позовом про визнання недійсним договору позивач обрав невірний спосіб захисту, оскільки відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, при цьому, позивач жодним чином не довів факту того, що в спірному договорі відсутні будь-які істотні умови, оскільки на момент укладення цього договору, вбачається, що сторонами виконані усі приписи щодо належного укладення спірних договорів оренди, ані позивачем, ані відповідачем факт належного укладення спірного договору, згідно приписів законодавства та протоколу про проведення земельних торгів, сторонами не заперечується, в зв`язку з чим, цей правочин визнати недійсним неможливо. Посилання позивача на невиконання відповідачем п. 4.1. та п. 4.2 спірного договору, а саме на відсутність сплати орендної плати (що також не доведено позивачем), як на підставу для визнання цих договорів недійсним, судом першої інстанції визнано безпідставним, оскільки умовами договору, зокрема п. 4.7, чітко зазначена відповідальність в разі невнесення орендної плати в строки, передбачені спірними договорами, а саме: у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором справляється пеня, нарахована від суми до сплати, за кожний день прострочення. Тобто, умовами Договору передбачений певний спосіб захисту прав позивача в разі несплати орендної плати відповідачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2019 року у справі № 916/2856/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що ним вірно обрано спосіб захисту, передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України, а саме - визнання правочину недійсним.

Так, договір оренди землі від 02.11.2016 року № 165 підлягає визнанню недійсним, оскільки він суперечить ст. 6, 16 Закону України Про оренду землі , та ст. 124, 123 Земельного кодексу України, з системного аналізу яких вбачається, що законною підставою для укладення договору оренди землі є саме результати аукціону, оформлені протоколом. При цьому, в зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання, передбаченого п. 9.4.1 спірного договору (несплата орендної плати), Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса своїм наказом від 08.11.2016 № 166 Про анулювання земельних торгів на території Біляївського, Білгород-Дністровського, Великомихайлівського районів Одеської області , анулювало земельні торги з продажу прав оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, за результатами якого було укладено спірний договір.

Враховуючи вищевикладене, скаржник вважає, що оскільки результати земельних торгів, як правова підстава укладення спірного договору, визначена ст. 6, 16 Закону та ст. 124, 123 Земельного кодексу України анульовано, договір оренди землі № 165 має бути визнаний недійсним у відповідності до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2019 року у справі № 916/2856/18, справу призначено до судового розгляду.

Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу, в строк визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні, яке відкладалось, представник Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса підтримав свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. Представник Селянського (фермерського) господарства «Олеся» , м. Біляївка Одеської області в судове засідання, яке відкладалось в зв`язку з його неявкою, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, копії ухвал Південно-західного апеляційного господарського суду про призначення справи до розгляду та відкладення розгляду справи не отримував без поважних причин, копії ухвал направлялись скаржнику за його юридичною адресою, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями реєстрів поштових відправлень Південно-західного апеляційного господарського суду, з роздруківок з сайту Укрпошти вбачається, що направлені судом ухвали протягом тривалого часу зберігаються у точці видачі та повертаються до Південно-західного апеляційного господарського суду не врученими за закінченням терміну зберігання поштової кореспонденції.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч. 3 та 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання учасником справи кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатами, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою учасників справи щодо отримання кореспонденції, яка надходила на їх адресу.

З огляду на зазначене, з метою належного повідомлення відповідача, на офіційному веб-сайті суду на веб-порталі Судова влада додатково було розміщено інформацію щодо повідомлення учасників справи про дату, час та місце проведення судового засідання у справі № 916/2856/18 .

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2019 року у справі № 916/2856/18 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

02.11.2016 року, що підтверджується протоколом № 1/789 про проведення земельних торгів за лотом № 789, за замовленням Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса, відбулись земельні торги з продажу права оренди, на яких для передачі у користування на умовах оренди було виставлено лот - земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 37,3501 га ріллі, розташована на території Одеської області, Біляївського району, Кам`янської сільської ради (за межами населених пунктів), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За результатами проведених земельних торгів у формі аукціону, відповідно до зазначеного протоколу, переможцем за лотом № 789 стало Селянське (фермерське) господарство «Олеся» , м. Біляївка Одеської області.

02.11.2016 року, за результатами вищезазначеного аукціону, між Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса (Орендодавець) та Селянським (фермерським) господарством «Олеся» , м. Біляївка Одеської області (Орендар) було укладено договір оренди землі № 165, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець, на підставі протоколу проведення земельних торгів за лотом № 789 від 02.11.2016 року № 1/789, надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Одеської області, Біляївського району, Кам`янської сільської ради (за межами населений пунктів), кадастровий номер 5121083200:01:002:0104.

Відповідно до п. 2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначенні державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 37,3501 га, у тому числі: 37,3501 г ріллі, що розташована на території Одеської області, Біляївського району, Кам`янської сільської ради (за межами населених пунктів).

Договір укладено строком на 7 років. Право оренди виникає у орендаря з моменту державної реєстрації відповідно до закону (п. 3.1., 3.2. Договору).

Відповідно до п. 4.1. Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок в УДКСУ Кам`янської сільської ради, Біляївського району, Одеської області у розмірі 32,81 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2016 року, а саме: 248 115 грн. за один рік, що зазначено у протоколі проведення земельних торгів за лотом №789 від 02.11.2016 року № 1-789 та складає 20 676,25 грн. за один місяць.

Пунктом 4.2. Договору сторони погодили, що орендна плата за перший рік користування земельною ділянкою сплачується орендарем протягом трьох банківських днів з дня підписання цього договору, за виключенням сплаченого гарантійного внеску у розмірі 4 168 грн.

Згідно з п. 4.7. Договору, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який нараховується пеня, від суми до сплати, за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 9.1.1 Договору обов`язком орендаря, зокрема, є: протягом 3 банківських днів з дня укладання договору сплатити річну орендну плату за перший рік користування земельною ділянкою, за виключенням сплаченого гарантійного внеску, а також суму витрат, здійснених виконавцем земельних торгів на підготовку лота, організацію та проведення земельних торгів; своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату.

Пунктом 13.3 Договору сторони погодили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який нарахована пеня, від суми до сплати, за кожний день прострочення.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та держаної реєстрації права оренди земельної ділянки відповідно до закону (п. 15.1. Договору).

10.11.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі вищезазначеного договору оренди від 02.11.2016 року № 165, протоколу проведення про проведення земельних торгів за лотом № 789 від 02.11.2016 року № 1/789 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер від 16.11.2016 року № 32374119, було зареєстровано право оренди відповідної земельної ділянки за Селянським (фермерським) господарством «Олеся» , м. Біляївка Одеської області.

Як зазначає позивач, всупереч вимогам ч. 31 ст. 137 Земельного кодексу України та умовам Договору оренди землі № 165, відповідач в установлений термін не сплатив орендну плату, передбачену п. 4.1 Договору, а саме - річну орендну плату в розмірі 248 115 грн. протягом трьох банківських днів з дня підписання відповідного договору.

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса від 08.11.2016 року № 166, відповідно до ст. 122, 135-139 Земельного кодексу України, анульовано земельні торги з продажу права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка виставлялась на земельні торги окремими лотами, зокрема № 789 та була предметом Договору оренди землі № 165.

Невиконання відповідачем свого обов`язку зі сплати орендної плати за перший рік користування в порядку та розмірі, визначеному в п. 4.2. Договору оренди землі № 165 та анулювання результатів земельних торгів з зазначених підстав, і стало підставою для звернення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса із відповідним позовом до суду.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Реалізуючи право на судовий захист, передбачене ст. 55 Конституцією України, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 202, 205 Цивільного кодексу України).

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 13 Конституції України , земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтями 93 та 96 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Поняття договору оренди землі визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Порядок передачі в оренду земельних ділянок врегульовано ст. 124 Земельного кодексу України. Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України, в редакції, яка діяла на момент укладання спірних договорів оренди землі, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 Земельного кодексу України, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної або комунальної власності, призначені для продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову, підлягають продажу на конкурентних засадах (земельні торги).

За змістом ст . 135, 136 цього Кодексу земельні торги проводяться у формі аукціону або конкурсу. Органи державної влади або органи місцевого самоврядування, уповноважені приймати рішення про відчуження земель, що перебувають у державній або комунальній власності, визначають переліки земельних ділянок, призначених для продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах.

Так, як зазначалося раніше, за результатами проведених земельних торгів у формі аукціону, відповідно до протоколу від 02.11.2016 року № 1/789 , переможцем за лотом №789 стало Селянське (фермерське) господарство «Олеся» , з яким Головне управління Держгеокадастру в Одеській області уклало спірний Договір оренди землі від 02.11.2016 року № 165 на земельну ділянку площею 37,3501 га, що розташована на території Одеської області, Біляївського району, Кам`янської сільської ради (за межами населених пунктів) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5121083200:01:002:0104.

Відповідно до п. 4.1, 4.2 Договору оренди землі № 165, плата за перший рік користування земельною ділянкою, право оренди якої набуто на земельних торгах у розмірі річної орендної плати, що становить 248 115 грн., підлягає сплаті Орендарем протягом трьох банківських днів з дня підписання цього договору, за виключенням сплаченого гарантійного внеску у розмірі 4 168 грн.

За твердженням позивача, орендар, відповідно до вимог п. 4.1, 4.2 Договору, річну орендну плату у погодженому сторонами порядку та розмірі не сплатив, в зв`язку з чим Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса від 08.11.2016 року № 166, відповідно до ст. 122, 135-139 Земельного кодексу України, анульовано земельні торги з продажу права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка виставлялась на земельні торги окремими лотами, зокрема № 789 та була предметом Договору оренди землі № 165.

На підставі зазначених обставин позивач просить суд визнати спірний Договір оренди землі від 02.11.2016 року № 165 недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до абз . 1 ч . 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.ст. 13,14 Закону України «Про оренду землі» , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ст. 15 закону України «Про оренду землі» (в редакці,ї чинній на момент укладання спірного Договору), істотними умовами договору оренди землі є:

- об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

- строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно до ст. 16 закону України «Про оренду землі» , укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1. та ч. 5 ст. 93 Земельного Кодексу, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Земельного Кодексу, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 125 Земельного Кодексу, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Дослідивши оскаржуваний у справі Договір, а також підставу його укладання, судова колегія зазначає, що на момент укладання Договору оренди землі від 02.11.2016 року № 165 сторонами було виконані усі приписи чинного законодавства щодо належного дотримання порядку укладання оскаржуваного договору.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що підстава укладання спірного договору, а саме, результати проведення земельних торгів, оформлені протоколом проведення земельних торгів за лотом № 789 від 02.11.2016 року № 1/789, за яким відповідача було визначено переможцем, також були чинними, не скасованими та не анульованими, а також ніким не оскарженими.

В зв`язку з чим, позивачем факт порушення сторонами в момент укладання спірного договору вищенаведених приписів законодавства не доведено, що в свою чергу виключає можливість визнання такого договору недійсним, оскільки можливість визнання правочину недійсним законодавцем пов`язана саме з умовою недотримання сторонами такого договору приписів чинного законодавства саме в момент його укладання.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що обставини несплати відповідачем, передбаченої п. 4.1, 4.2 Договору оренди землі № 165, річної орендної плати, що становить 248 115 грн. та анулювання Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса від 08.11.2016 року № 166 в зв`язку із зазначеною обставиною в подальшому результатів земельних торгів, на підставі яких відповідача визначено переможцем та укладено спірний договір оренди землі, не можуть бути підставою визнання оскарженого договору недійсним, оскільки вони не існували на момент його укладання. Проте, зазначені обставини можуть бути підставою для розірвання оскаржуваного договору або визнання правовідносин з оренди за ним припиненими.

Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п . 1 ст . 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м. Одеса не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2019 року у справі № 916/2856/18 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, м.Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2019 року у справі № 916/2856/18 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 09.09.2019 року у справі № 916/2856/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 20.01.2020 року.

Повний текст постанови складено 21 січня 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська Г.П. Разюк