Постанова

від 23.12.2019 по справі 910/7554/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2019 р. Справа№ 910/7554/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Вілліта

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019

у справі №910/7554/19 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті

до Товариства з обмеженою відповідальністю Вілліта

про стягнення 75 451,50 грн

ВСТАНОВИВ :

Заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави (далі також - прокурор) в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (далі також - Укртрансбезпека, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ Вілліта про стягнення 75 451,50 грн плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем у строк, визначений п. 31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879, обов`язку щодо внесення вищевказаної спірної суми плати, розмір якої визначено на підставі відповідного акту посадових осіб Управління Укртрансбезпеки у Миколаївській області про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/7554/19 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ТОВ Вілліта в дохід Державного бюджету України 75 451,50 грн плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом, що еквівалентно 2 175,60 євро відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на 01.02.2018; стягнуто з ТОВ Вілліта на користь Прокуратури Черкаської області 1921,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідач не сплатив у встановлений законом строк плату за проїзд автомобільними дорогами великоваговим транспортним засобом у розмірі 2 175,60 євро, що еквівалентно 75 451,50 грн станом на 01.02.2018, а також не оскаржив дії Укртрансбезпеки; розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування в сумі 2 175,60 євро здійснений відповідно до затвердженої формули та є правильним; законодавством не передбачено обов`язку або необхідності зазначення у акті про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та довідці про результати здійснення габаритно-вагового контролю даних про те, яке саме зважувальне обладнання використовувалось під час габаритно-вагового контролю транспортного засобу, а тому заперечення відповідача є безпідставними.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ТОВ Вілліта звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовну заяву повернути.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права, а саме, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 236, ч. 4 ст. 53, п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), у зв`язку з чим висновки суду не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт вказував на те, що саме Укртрансбезпека здійснює нарахування та вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні під час здійснення габаритно-вагового контролю та наділена повноваження на звернення з позовом до суду; Укртрансбезпека не зверталась та не виявляла бажання звертатись з даним позовом до суду, оскільки має переконання в тому, що прокурор заявить позовні вимоги в її інтересах, однак, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду та замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави; в порушення вимог ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор не навів належного та достатнього обґрунтування, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також визначені законом підстави для звернення до суду прокурора з даним позовом за можливості такого звернення Укртрансбезпеки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Вілліта на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/7554/19, ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено Заступнику керівника Звенигородської місцевої прокуратури та Державній службі України з безпеки на транспорті строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Прокурор скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, прокурор наголошував на тому, що Укртрансбезпека неналежним чином здійснює захист інтересів держави, що має наслідком ненадходження коштів до Державного бюджету, у зв`язку з чим наявні підстави для вжиття прокурором заходів представницького характеру, передбачених ст. 23 Закону України Про прокуратуру ; прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів; листами позивач звертався до прокуратури з метою вжиття заходів прокурорського реагування у зв`язку з неможливістю самостійного звернення до суду з даним позовом; доцільність застосування представницьких повноважень прокурором обумовлена актуальністю питань щодо розвитку мережі та утримання автомобільних доріг загального користування, їх збереження, забезпечення безпеки перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 розгляд апеляційної скарги ТОВ Вілліта на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/7554/19 призначено на 23.12.2019.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині встановлення правомірності звернення прокурора в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті з даним позовом до суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 3,5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 ГПК України.

Так, згідно з п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність підстав для повернення поданої прокурором позовної заяви у відповідності до вказаної норми, з огляду на наступне.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.

Суд апеляційної інстанції зважає на те, що у Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Положення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру , відповідно до ч.3 ст.23 якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

У кожній окремій справі, суд зобов`язаний з`ясувати, що мається на увазі під виключним випадком для представництва інтересів держави у суді прокурором і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18).

При цьому, з огляду на приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України, суд апеляційної інстанції також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, у тому числі, стосовно того, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

В обґрунтування підстав для звернення до суду з даним позовом в інтересах Державної служби України з безпеки на транспорті прокурором зазначено, що вказаним органом, який має необхідні повноваження у спірних правовідносинах, самостійно не вчинялися дії, спрямовані на захист економічних інтересів держави в частині надходження коштів до Державного бюджету України, що були порушені внаслідок несплати відповідачем плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом.

Оцінивши доводи прокурора щодо обґрунтування підстав для представництва інтересів держави у даній справі на предмет відповідності їх вимогам норм чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку про їх обґрунтованість, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 29 Закону України Про дорожній рух передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують, нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Закону України Про автомобільний транспорт у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення 4 вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше 7 відсотків.

Згідно з вимогами п. 26 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі - Порядок №879), кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.

Плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 24-2, п. 6 ч. 3 ст. 29 Бюджетного кодексу України, належить до джерел формування державного дорожнього фонду в складі доходів спеціального фонду Державного бюджету України.

Згідно зі ст.ст. 11, 14 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік плата за проїзд є джерелом формування спеціального фонду Державного бюджету України та передбачає її цільове використання.

Частиною 3 статті 24-2 Бюджетного кодексу України визначено, що кошти державного дорожнього фонду спрямовуються на: 1) фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування державного значення та інших заходів, визначених п. 1 ч. 4 ст. 3 Закону України Про джерела фінансування дорожнього господарства України ; 2) фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення, вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах (у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам); 3) виконання боргових зобов`язань за запозиченнями, отриманими державою або під державні гарантії, на розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування; 4) фінансове забезпечення заходів із забезпечення безпеки дорожнього руху відповідно до державних програм.

Враховуючи наведені положення законодавства, прокурор правомірно зазначає про те, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у ненадходженні до державного бюджету коштів у вигляді плати за проїзд дорогами загального користування великоваговими та великогабаритними транспортними засобами, що ставить під загрозу своєчасне та повне фінансування Державної цільової економічної програми розвитку автомобільних доріг загального користування на 2018-2022 роки, метою якої є відновлення і розвиток автомобільних доріг загального користування державного значення для інтеграції їх до європейської транспортної системи та підвищення на них рівня безпеки руху, швидкості, комфортності та економічності перевезень.

Отже, визначена контролюючим органом плата за проїзд, що несплачена перевізником добровільно в установлені строки, набуває статусу заборгованості перед Державним бюджетом України, а її несплата у визначені строки суттєво порушує інтереси держави.

Також колегія суддів враховує доводи прокурора про те, що доцільність застосування ним представницьких повноважень у даній справі обумовлена актуальністю питань щодо розвитку мережі та утримання автомобільних доріг загального користування, збереження автомобільних доріг, забезпечення безпеки перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Згідно зі ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває та здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 4 ГПК України в випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Статтею 28 Закону України Про центральні органи виконавчої влади визначено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення), Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури та який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, а також у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з вимогами ст. 6 Закону України Про автомобільний транспорт та п.п. 2, 5, 15, 27 Положення (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №320, які набрали чинності 03.05.2018), Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює, серед іншого: державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування та вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Відповідно до п. 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Таким чином, Укртрансбезпека та її територіальні органи виконують функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховують відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу, а крім того, вживають заходи стосовно стягнення відповідної плати.

Отже, в силу зазначених вище нормативно-правових актів, Державна служба України з безпеки на транспорті є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження в спірних правовідносинах.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що Укртрансбезпекою та її територіальними органами з часу нарахування відповідачеві плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом (з лютого 2018 року) заходів щодо стягнення такої плати не вжито.

Так, 12.02.2019 Звенигородською місцевою прокуратурою направлено Управлінню Укртрансбезпеки в Миколаївській області лист №31/4/140-195вих.19, в якому ініціювалося питання щодо вжиття відповідних заходів реагування (а.с. 29), у відповідь на який листом вих. №023/31/1-191 від 14.02.2019 останнє повідомило, що Управлінням Укртрансбезпеки в Миколаївській області заходів щодо стягнення вищевказаної плати в судовому порядку не проводилось (а.с. 30).

Крім того, 09.04.2019 Укртрансбезпека звернулася до Звенигородської місцевої прокуратури з метою вжиття заходів прокурорського реагування у зв`язку з неможливістю самостійного звернення до суду з відповідною позовною заявою (а.с. 57).

За таких обставин, у прокурора є обґрунтовані підстави для пред`явлення позовної заяви в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті, у зв`язку із здійсненням останньою захисту інтересів держави неналежним чином.

При цьому, прокурором при зверненні до суду з позовом у даній справі правомірно вказано про те, що прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.04.2019 у справі №910/3486/18.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, на переконання колегії суддів, прокурором було дотримано всі вимоги процесуального законодавства при зверненні до суду з позовом у даній справі та належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення прокурора до суду, а відтак, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для повернення поданої прокурором позовної заяви у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, доводів та вимог апеляційної скарги, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/7554/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ Вілліта має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вілліта на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/7554/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/7554/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/7554/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.01.2020.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Є.Ю. Пономаренко