Постанова

від 20.01.2020 по справі 911/1992/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2020 р. Справа№ 911/1992/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Поляк О.І.

суддів: Смірнової Л.Г.

Кропивної Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" в особі відокремленого підрозділу Тунельний загін № 4 ПАТ "Київметробуд" на рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2019 (повний текст складено 15.10.2019) у справі № 911/1992/19 (суддя Наріжний С.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Интелком"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" в особі відокремленого підрозділу Тунельний загін № 4 ПАТ "Київметробуд"

про стягнення 114198,62 грн,-

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Интелком" з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" в особі відокремленого підрозділу Тунельний загін № 4 ПАТ "Київметробуд" про стягнення 114499,62 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідачем неналежним чином виконано зобов`язання за договором № 0301/17 від 03.01.2017 на обслуговування локальної комп`ютерної мережі, зокрема щодо оплати наданих послуг, у зв`язку з чим за відповідачем рахується заборгованість на суму 79538,00 грн. Крім цього позивачем додатково нараховано 15237,29 грн інфляційних втрат, 5577,46 грн 3% річних та 14146,87 грн пені.

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.10.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" в особі відокремленого підрозділу Тунельний загін № 4 ПАТ "Київметробуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Интелком" 79538,00 грн основного боргу, 860,90 грн пені, 5811,69 грн 3% річних, 14717,02 грн інфляційних втрат, 1697,77 грн судового збору та 11489,30 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відмовлено в частині стягнення 13270,71 грн пені.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Київметробуд" в особі відокремленого підрозділу Тунельний загін № 4 ПАТ "Київметробуд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 1992/ас від 04.11.2019, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2019 у справі № 911/1992/19 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Крім того, скаржником заявлено клопотання № 1992/0411 від 04.11.2019 про поновлення строку на апеляційне оскарження.

14.11.2019 матеріали справи разом з апеляційною скаргою надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Смірнова Л.Г., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 задоволено клопотання скаржника та поновлено йому строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі № 911/1992/19, вирішено розгляд скарги здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників.

29.11.2019 скаржником подано заяву про поворот виконання рішення № 1045 від 26.11.2019, в якій заявник просить в порядку повороту виконання стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Интелком" на користь скаржника 126595,15 грн безпідставно стягнутих за рішенням Господарського суду Київської області від 15.10.2019 у справі № 911/1992/19. До заяви додано платіжні доручення та витяг з Автоматизованої системи виконавчих проваджень.

Згідно з витягом з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу, складу суду) заяву передано на розгляд колегії суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Смірнова Л.Г., Кропивна Л.В.

Обґрунтовуючи подану скаргу (з урахуванням відповіді на відзив, що подана до суду 09.12.2019), апелянт зазначає, що в актах № 19 від 01.03.2017, № 29 від 10.03.2017 міститься посилання на замовлення № 32 від 01.03.2017, у зв`язку з чим зазначені акти надання послуг не дають можливості встановити факт надання послуг відповідачу позивачем в січні та лютому 2017 року, позаяк замовлення на ці послуги здійснено лише в березні 2017 року, тобто після фактичного надання послуг, що дає підстави сумніватись в їх достовірності; судом не було витребувано та досліджено замовлень, на підставі яких позивачем надавались послуги, позивачем не доведено належними доказами факт сплати грошових коштів на користь адвоката

03.12.2019 та 17.12.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Интелком" подано до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу та заперечення на відповідь на відзив. Заперечуючи проти апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Интелком" зазначало, що усі акти надання послуг містять посилання на договір, сторонами складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2017 по 17.07.2017, яким сторони зафіксували заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 79538,00 грн, відповідачем визнано суму боргу перед позивачем у сумі 79538,00 грн, факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджується договором про надання правової допомоги, актами здачі-приймання виконаних робіт, платіжними дорученнями.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарським судом Київської області встановлено, що 03.01.2017 між Публічним акціонерним товариством "Київметробуд" в особі відокремленого підрозділу Тунельний загін № 4 ПАТ "Київметробуд" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Интелком" (виконавець) укладено договір №0301/17.

Згідно з п. 1.1. договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надавати послуги по обслуговуванню локальної комп`ютерної мережі ТЗ№4 ПАТ "Київметробуд", вузлів зберігання, пристроїв комутації і передачі даних, призначених для користувача робочих станцій (персональних комп`ютерів), периферійної техніки, з консультації персоналу щодо роботи з комп`ютерною технікою, а також представлення інтересів ТЗ№4 ПАТ "Київметробуд" по взаємовідносинах з третіми особами, що виконують будь-які роботи з автоматизації виробничої діяльності ТЗ№4 ПАТ "Київметробуд" на базі прикладного та системного програмного забезпечення, що використовується на призначених для користувача персональних робочих станціях (комп`ютерах) та консультаційні послуги по веденню бухгалтерського обліку в автоматизованій системі управління фінансово-економічної діяльності підприємства ТЗ№4 ПАТ "Київметробуд".

Повний перелік послуг виконавця, що надаються ТЗ№4 ПАТ "Київметробуд", приведено в додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 2.1. договору, щомісячна вартість послуг становить - 11301,67 грн, окрім того ПДВ 20% - 2260,33 грн, разом з ПДВ - 13562,00 грн, згідно з протоколом погодження договірної ціни.

Пунктами 3.1., 3.2. договору визначено, що після підписання обома сторонами акту здачі-приймання наданих послуг, замовник протягом 10-ти банківських днів зобов`язаний сплатити повну вартість наданих послуг за поточний місяць. Оплата наданих послуг проводиться замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Документом, що підтверджує надання послуг є акт здачі-приймання наданих послуг, який оформляється щомісячно і підписується представниками обох сторін (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 7.1. договору він вступає в силу з 03.01.2017 і діє до 31.12.2017, а в відносинах розрахунків, до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

19.12.2017 сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору, згідно якої викладено в новій редакції п. 7.1. договору, зокрема, встановлено, що договір діє до 28.02.2018.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем в період з січня 2017 року по лютий 2018 року надано відповідачу обумовлені договором послуги на загальною вартістю 189868,00 грн, що підтверджується відповідними актами надання послуг (№ 19 від 01.03.2017, № 29 від 10.03.2017, № 43 від 31.03.2017, № 76 від 28.04.2017, № 103 від 31.05.2017, № 127 від 30.06.2017, № 154 від 31.07.2017, № 176 від 31.08.2017, № 198 від 29.09.2017, № 212 від 31.10.2017, № 231 від 30.11.2017, № 249 від 29.12.2017, № 21 від 20.02.2018, № 32 від 28.02.2018), актом звірки взаєморозрахунків, що підписані замовником буз зауважень.

Відповідач прийняті послуги оплатив частково у сумі 110330,00 грн, що підтверджується наданими копіями платіжних доручень (№ 428 від 11.04.2017 на суму 40000,00 грн, № 186 від 23.02.2018 на суму 30330,00 грн (з урахуванням листа № 16/1 від 28.02.2018 про уточнення платежу), № 677 від 10.07.2018 на суму 40000,00 грн).

Отже розмір заборгованості відповідача перед позивачем за договором становить 79538,00 грн.

Суд першої інстанції наголосив на тому, що у запереченнях від 16.09.2019 на відповідь на відзив відповідач основний борг у сумі 79538,00 грн визнав повністю.

Враховуючи, що сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором є обґрунтованою, документально підтвердженою та визнається відповідачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 79538,00 грн боргу.

Крім цього, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 14131,61 грн пені.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктами 6.1., 6.2. договору встановлено, що за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за даним договором сторони несуть відповідальність, що передбачена чинним законодавством України та цим договором. За порушення терміну оплати наданих послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше 5% від вартості несвоєчасно оплачених послуг.

В позовній заяві позивачем заявлено до стягнення 14146,87 грн пені за загальний період з 11.07.2018 по 08.01.2019. В подальшому, в поданій заяві про уточнення позовних вимог, позивачем фактично зменшив суму пені та просив суд стягнути 14131,61 грн пені за період з 01.01.2019 по 01.07.2019.

Відповідач заперечував проти заявленої суми пені та зазначав, що пеня нарахована позивачем з порушенням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та пропущено строк позовної давності щодо пені.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Судом першої інстанції встановлено, що наданий позивачем розрахунок пені (згідно заяви про уточнення позовних вимог) не відповідав вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки розрахунок здійснено за шість місяців до звернення з позовом (з 01.01.2019 по 01.07.2019), а не за шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції здійснено власний розрахунок пені за відповідними зобов`язаннями відповідача згідно положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та з урахуванням строків позовної давності, визначених ст. 258 Цивільного кодексу України, про пропуск яких заявлено відповідачем у відзиві на позов та запереченнях проти відповіді на відзив. Судом встановлено, що за Актами надання послуг № 19 від 01.03.2017, № 29 від 10.03.2017, № 43 від 31.03.2017, № 76 від 28.04.2017, № 103 від 31.05.2017, № 127 від 30.06.2017, № 154 від 31.07.2017, № 176 від 31.08.2017, № 198 від 29.09.2017, № 212 від 31.10.2017, № 231 від 30.11.2017, № 249 від 29.12.2017, строк позовної давності щодо пені позивачем пропущено.

Суд першої інстанції здійснив власний розрахунок пені з урахуванням вищезазначеного та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимоги про стягнення з відповідача пені частково у сумі 860,90 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 5577,46 грн 3% річних та 15237,29 грн інфляційних втрат. В заяві про уточнення позовних вимог возивач просив суд стягнути з Відповідача 5811,69 грн 3% річних за період з 17.03.2017 по 11.09.2019, 14717,02 грн інфляційних втрат за період з квітня 2017 року по липень 201 року.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані Позивачем у заяві про уточнення позовних вимог розрахунки 3% річних та інфляційних втрат судом першої інстанції встановлено, що надані розрахунки є правильними та обґрунтованими, отже позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 5811,69 грн 3% річних та 14717,02 грн інфляційних втрат задоволено судом повністю.

Обґрунтовуючи подану скаргу (з урахуванням відповіді на відзив), апелянт зазначав, що в актах № 19 від 01.03.2017 (послуги надані в січні 2017 року), № 29 від 10.03.2017 (послуги надані в лютому 2017 року) міститься посилання на замовлення № 32 від 01.03.2017, у зв`язку з чим зазначені акти надання послуг не дають можливості встановити факт надання послуг відповідачу позивачем в січні та лютому 2017 року, позаяк замовлення на ці послуги здійснено лише в березні 2017 року, тобто після фактичного надання послуг. Вказане дає підстави сумніватись в достовірності актів, отже, вони не можуть підтверджувати факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за січень та лютий 2017 року. Крім того, судом не було витребувано та досліджено замовлень, на підставі яких позивачем надавались послуги, хоча у актах є посилання на замовлення покупця № 32 від 01.01.2017 .

Суд апеляційної інстанції відхиляє твердження апелянта з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справі, в кожному з актів надання послуг за період з березня 2017 по лютий 2018 року, що є підставою даного позову, містяться посилання на договір №0301/17 від 03.01.2017. Вказані акти підписані замовником без зауважень, жодних претензій щодо якості або строків надання послуг замовником не заявлялось.

Крім того, сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків (т. 1 а.с. 23) за період з 01.01.2017 по 17.07.2019 за договором №0301/17 від 03.01.2017, в якому зафіксована вартість послуг, що надані у вказаний період у сумі 189868,00 грн та містяться посилання на вищезазначені акти надання послуг, зафіксовано суму боргу відповідача перед позивачем у сумі 79538,00 грн. Вказаний акт також підписаний замовником без зауважень.

З наведеного вбачається, що відповідач підтвердив факт надання послуг загальною вартістю 189868,00 грн саме за договором №0301/17 від 03.01.2017. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо надання спірних послуг за договором №0301/17 від 03.01.2017, позаяк вказаний факт підтверджується належними та допустимим доказами.

Крім того, слід зазначити, що в запереченнях на відповідь позивача на відзив № 1992/з від 16.09.2019 відповідач визнав борг у сумі 79538,00 грн.

Щодо твердження апелянта про те, що судом не було витребувано та досліджено замовлень, на підставі яких позивачем надавались послуги, хоча у актах є посилання на замовлення покупця № 32 від 01.01.2017 , суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

З наведеного вбачається, що відповідач не був позбавлений права подати до суду клопотання про витребування зазначеної заявки, якщо вважав, що вона має істотне значення для правильного вирішення спору, та у разі неможливості подати її самостійно. Водночас, відповідач своїм правом на витребування вказаного доказу не скористався.

Отже, Північний апеляційний господарський суд встановив, що суд першої інстанції всебічно та повно дослідив подані докази, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, та дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Крім того, судом першої інстанції стягнуто з відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 11489,30 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Апелянт стверджує, що судом першої інстанції не враховано, що договір про надання правової допомоги укладено позивачем з адвокатом Стеців Р.І., тоді як у платіжних доручення №535 від 05.08.2019, № 591 від 04.10.2019, № 592 від 04.10.2019 отримувачем грошових коштів є Фізична особа-підприємець Стеців Р.І., тож позивачем не доведено належними доказами факт сплати грошових коштів на користь адвоката.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Интелком", заперечуючи проти зазначених тверджень апелянта, зазначало, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджується договором про надання правової допомоги №1707/19 від 17.07.2019, актами здачі-приймання виконаних робіт від 02.08.2019 № 0208/2, від 11.09.2019 № 1109/12 та від 11.09.2019 № 1109/13, платіжними дорученнями від 05.08.2019 № 535 на суму 8500,00 грн, від 04.10.2019 № 591 на суму 2500,00 грн та від 04.10.2019 № 592 на суму 2000,00 грн, Стеців Р.І. є самозайнятою особою та може здійснювати підприємницьку діяльність (тобто бути фізичною особою-підприємцем), так і здійснювати незалежну професійну діяльність.

Північний апеляційний господарський суд відхиляє зазначені твердження апелянта, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомоги позивачем надано: договір про надання правової допомоги №1707/19 від 17.07.2019, акти здачі-приймання виконаних робіт від 02.08.2019 № 0208/2, від 11.09.2019 № 1109/12, від 11.09.2019 № 1109/13, платіжні доручення від 05.08.2019 № 535 на суму 8500,00 грн, від 04.10.2019 № 591 на суму 2500,00 грн та від 04.10.2019 № 592 на суму 2000,00 грн.

З договору про надання правової допомоги №1707/19 від 17.07.2019 та актів здачі-приймання виконаних робіт від 02.08.2019 № 0208/2, від 11.09.2019 № 1109/12, від 11.09.2019 № 1109/13вбачається, що вони укладені між позивачем та адвокатом Стеців Роксоланою Іванівною. Дійсно, у платіжних дорученнях від 05.08.2019 № 535 на суму 8500,00 грн, від 04.10.2019 № 591 на суму 2500,00 грн та від 04.10.2019 № 592 на суму 2000,00 грн Стеців Роксолана Іванівна зазначена як фізична особа-підприємець.

Проте, при вирішенні питання про стягнення судових витрат, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами. Водночас, порядок оформлення адвокатом рахунку для оплати наданих ним послуг та оподаткування грошових доходів фізичної особи-підприємця та самозайнятої особи, яка провадить незалежну професійну діяльність за ставками внеску до бюджету перебуває поза межами предмету дослідження питання витрат на професійну правничу допомогу (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 922/1747/19).

Отже, оскільки факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджений належними та допустимими в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами, то недоліки оформлення адвокатом бухгалтерських документів не можуть впливати на право позивача на відшкодування таких витрат. Відповідно, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 3931,74 грн.

Виходячи з вищевикладеного, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому Північний апеляційний господарський суд вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Щодо поданої скаржником 29.11.2019 заяви про поворот виконання рішення № 1045 від 26.11.2019, в якій заявник просить в порядку повороту виконання стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Интелком" на користь скаржника 126595,15 грн безпідставно стягнутих за рішенням Господарського суду Київської області від 15.10.2019 у справі № 911/1992/19, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно ч.ч. 1, 5 ст. 333 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.

Оскільки рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2019 у справі № 911/1992/19 визнано Північним апеляційним господарським судом законним та обґрунтованим, в його скасуванні відмовлено, то, відповідно, відсутні підстави для задоволення заяви апелянта про поворот виконання такого рішення.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" в особі відокремленого підрозділу Тунельний загін № 4 ПАТ "Київметробуд"залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2019 у справі № 911/1992/19 - без змін.

2. В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" в особі відокремленого підрозділу Тунельний загін № 4 ПАТ "Київметробуд" № 1045 від 26.11.2019 - відмовити.

3. Справу повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 21.01.2020.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді Л.Г. Смірнова

Л.В. Кропивна