Постанова

від 14.01.2020 по справі 260/989/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/989/19 пров. № 857/11908/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чорнотисянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди, -

суддя (судді) в суді першої інстанції - ОСОБА_2 ,

час ухвалення рішення - не вказано,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення - не вказано,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чорнотисянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, яким просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на його звернення від 04.06.2019 року з додаванням запитуваних документів; стягнути з відповідача 70000,00 грн. моральної шкоди за порушення ст. ст. 1, 15, 18, 19 Закону України Про звернення громадян .

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року позов задоволено частково: визнано протиправною відмову Чорнотисянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області у наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 04.06.2019 року; зобов`язано Чорнотисянську сільську раду Рахівського району Закарпатської області повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 04.06.2019 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Також суд стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Чорнотисянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви).

Рішення мотивоване тим, що всупереч вимогам Закону України Про звернення громадян Чорнотисянська сільська рада як розпорядник запитуваної ОСОБА_1 інформації в інформаційному запиті від 04 червня 2019 року не наддала позивачу належної відповіді на цей запит. При цьому, суд зазначив, що за результатами розгляду заяви (запиту) позивача відповідач вчиняв певні дії, а саме надав відповідь, оформлену листом від 07.06.2019 року № 364, отже, в даному випадку, на думку суду, має місце протиправність дій, а не бездіяльність відповідача. За таких обставин суд на підставі ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправною відмову Чорнотисянської сільської ради у задоволенні запиту позивача на інформацію від 04.06.2019 року. Також суд з метою ефективного захисту права позивача зобов`язав відповідача повторно розглянути вказаний запит з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Водночас, суд дійшов висновку, що не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 70000,00 грн., оскільки позивач не обґрунтував в чому саме полягає ця шкода, не довів факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з протиправними діями відповідача, а також не вказав якими доказами це підтверджується. Крім того, розмір моральної шкоди, яку, як вважає позивач, йому було завдано, визначено за методикою професора Ерделевського, яка з 29.01.2016 року рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України була виключена з Реєстру методик, відтак не підлягає застосуванню.

Рішення в частині відмови у задоволенні позову в апеляційному порядку оскаржив позивач. Вважає, що в цій частині рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неповно з`ясував обставини, що мали значення для вирішення справи і висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким позов у вказаній частині задовольнити, а саме стягнути з відповідача на його користь 70000,00 грн. моральної шкоди.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у цивільному праві України застосовується система генерального делікту, відповідно до якої будь-яке заподіяння шкоди визнається протиправним і передбачає безумовний обов`язок її заподіювача відшкодувати шкоду, а також заподіяна моральна шкода не може бути компенсована самою лише констатацією факту порушення права особи. Також позивач зазначає, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини визначено презумпцію моральної шкоди, тобто в разі порушення прав особа в кожному випадку відчуває страждання (моральну шкоду). При цьому, позивач звертає увагу, що Європейський суду з прав людини призначає моральну шкоду, заподіяну порушенням прав особи в розмірі 2000 - 5000 євро і саме в такому розмірі він визначив розмір моральної шкоди, заподіяної йому протиправною бездіяльністю Чорнотисянської сільської ради. Крім того, відповідно до законодавства України, зокрема, Цивільного кодексу України, обов`язок доказування відсутності факту заподіяння моральної шкоди в даному випадку покладено на відповідача. Також позивач вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував висновки щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах, висловлені у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 367/3673/15-а, згідно з якою порушення органом місцевого самоврядування права особи на доступ до публічної інформації є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а також подали клопотання про розгляд справи без їх участі.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому виклав свої заперечення, вважає вимоги та доводи апеляційної скарги безпідставними, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржена в апеляційному порядку, без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановив суд, ОСОБА_1 звернувся до Чорнотисянської сільської ради із заявою від 04.06.2019 року в порядку Законів України Про місцеве самоврядування та Про доступ до публічної інформації , в якій просив надати належним чином завірені копії протоколів сесій Чорнотисянської сільської ради за період з 22.06.2018 року до 28.12.2018 року.

Листом Чорнотисянської сільської ради від 07.06.2019 року за результати розгляду заяви позивача повідомлено про те, що відповідно до Закону України Про захист персональних даних поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних. Також зазначено, що у зв`язку з ухвалою Рахівського районного суду про витребування доказів по справі № 2410/18 протоколи сесій Чорнотисянської сільської ради за період з 22.06.2018 року до 28.12.2018 року будуть представлені в суді, де з ними може ознайомитися позивач.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаний лист не може оцінюватись як доказ належного виконання відповідачем обов`язку як розпорядника запитуваної інформації, тому визнав протиправною відмову Чорнотисянської сільської ради у наданні інформації на запит ОСОБА_3 В ОСОБА_4 від 04.06.2019 року та зобов`язав відповідача повторно розглянути запит позивача на отримання публічної інформації з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Колегія суддів наголошує, що оскільки рішення суду в цій частині не оскаржене і суд апеляційної інстанції не встановив фактів порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, то відповідно до норм ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України рішення в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.

Отже, предметом розгляду суду апеляційної інстанції є законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, тобто щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Також колегія суддів враховує роз`яснення, надані у п. п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Щодо твердження позивача про те, що у цивільному праві України застосовується система генерального делікту, відповідно до якої будь-яке заподіяння шкоди визнається протиправним і передбачає безумовний обов`язок її заподіювача відшкодувати шкоду, колегія суддів зазначає таке.

Правило генерального делікту стосовно моральної шкоди закріплено ст. 1167 ЦК України, зміст якого наведено вище.

Водночас, такий критерій є загальним і нормами законодавства, які регулюють відшкодування моральної шкоди, встановлено певні умови та підстави її відшкодування крім самого факту порушення прав особи.

Так, відповідно до положень ч. ч. 2-5 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Враховуючи зміст наведеної норми законодавства, колегія суддів зазначає, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.

Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем пояснення та докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем того, що оскаржуваними діями (бездіяльністю) відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Щодо доводів позивача про те, що відповідно до вимог законодавства обов`язок доказування відсутності факту заподіяння моральної шкоди в даному випадку покладено на відповідача, колегія суддів зазначає, що дані обставини належать до предмета доказування в адміністративній справі, а відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу Чорнотисянська сільська рада виклала свої заперечення проти позову, в тому числі в частині позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, і такі пояснення та обґрунтування відповідача враховані судом.

Доводи позивача про те, що в разі порушення прав особа в кожному випадку відчуває страждання, тобто їй заподіяно моральну шкоду, на думку колегії суддів, спростовуються тим, що останній не надав доказів того, що його негативні емоції, спричинені протиправними діями (бездіяльністю) відповідача, досягли рівня страждання.

На користь такого висновку суду свідчить і обраний позивачем спосіб захисту його права (заявлені позовні вимоги), а саме, стверджуючи про ненадання Чорнотисянською сільською радою відповіді на його звернення від 04.06.2019 року з додаванням запитуваних документів, що, на переконання позивача, є порушенням вимог ст. ст. 1, 15, 18, 19 Закону України Про звернення громадян , ОСОБА_1 не заявляв вимог про зобов`язання відповідача надати належну відповідь на це звернення (таке рішення ухвалив суд першої інстанції з власної ініціативи, вийшовши за межі позовних вимог), тобто позивач, на думку колегії суддів, не вжив всіх можливих заходів для забезпечення повного та ефективного захисту своїх прав у спірних правовідносинах, а саме щодо права на доступ до публічної інформації.

Щодо доводів позивача про те, що моральна шкода не може бути компенсована самою лише констатацією факту порушення права особи, колегія суддів зазначає, що в контексті спірних правовідносин такі доводи не беруться до уваги, оскільки, як описано вище, позивачем не доведено і судом не встановлено самого факту заподіяння йому моральної шкоди.

Також колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував висновки щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах, висловлені у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 367/3673/15-а, згідно з якою порушення органом місцевого самоврядування права особи на доступ до публічної інформації є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки такий висновок суду касаційної інстанції, на думку колегії суддів, є оціночним судженням, зробленим з врахуванням конкретних обставин справи, а не висновком щодо застосування норм права, врахування якого судами нижчих інстанцій є обов`язковим в силу вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року у справі № 260/989/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Повне судове рішення складено 21.01.2020 року