Постанова

від 16.01.2020 по справі 916/2238/17

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2020 м. Дніпро Справа № 916/2238/17

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач),

суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.

секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.

за участю представників:

від позивача: Митюк С.П. адвокат, довіреність № 223032018 від 23.03.2018;

від відповідача: Новікова Т.О. адвокат, ордер № 387583 від 27.11.2019;

від третьої особи-1: Сидоринко Ю.А. адвокат, довіреність № 27-539/20 від 13.01.2020;

представник третьої особи-2 в судове засідання не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Мечта на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 у справі № 916/2238/17 (суддя Татарчук В.О.), повний текст рішення складено 27.08.2019

за позовом Публічного акціонерного товариства Імексбанк (м. Одеса)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Мечта (м. Одеса)

третя особа- 1 , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (м. Київ)

третя особа- 2 , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю Фенікс (м. Тернопіль)

про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

Публічне акціонерне товариство Імексбанк звернулося з позовом в якому просить (з урахуванням заяви про уточнення уточнень) в рахунок часткового (на суму 1420000 грн) погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Фенікс перед Публічним акціонерним товариством Імексбанк за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014 звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 25.02.2014 укладеним між Публічним акціонерним товариством Імексбанк та Товариством з обмеженою відповідальністю Мечта , посвідченого 25.02.2014 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим № 1247, а саме: на комплекс, що складається з літ. К-2 - адміністративно-побутового корпусу, площею 513,4 кв.м., літ. М-1 - цеху по виробництву пластикових труб, площею 2530 кв.м., літ. к - переходу, площею 3,1 кв.м., та знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Кооперативна, 3 шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 1420000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ Фенікс умов кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014 в частині повного та своєчасного повернення кредиту, а тому ПАТ Імексбанк просить звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 25.02.2014 № 1247 в рахунок погашення заборгованості за кредитом, шляхом продажу його з прилюдних торгів.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2018 у справі № 916/2238/17 в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Імексбанк відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2019 у даній справі апеляційну скаргу залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2018 у справі № 916/2238/17 залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, що іпотека за Іпотечним договором від 25.02.2014 є припиненою внаслідок припинення зобов`язання ТОВ Фенікс з повернення кредитних коштів за договором про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.04.2019 у справі № 916/2238/17 касаційну скаргу ПАТ Імексбанк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ Імексбанк Матвієнка А.А. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2019 та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2018 у справі № 916/2238/17 задоволено частково.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2018 у справі № 916/2238/17 скасовано.

Справу № 916/2238/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Частково задовольняючи вимоги касаційної скарги Верховний Суд вказав на те, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях в повному обсязі не досліджено та не встановлено, вимоги якої кількості кредиторів та за якими зобов`язаннями забезпечено іпотечним договором-2.

Окрім того, судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях не досліджено та не встановлено вимоги яких з цих кредиторів та в якому обсязі були погашені та які вимоги кредиторів залишились не погашеними внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки-2.

Зважаючи на те, що вказані вище обставини не були досліджені судами попередніх інстанцій, Верховний Суд визнав безпідставним не взяття до уваги, як преюдиційних фактів, обставин встановлених в постановах Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 у справі № 918/539/17 та Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 у справі № 907/600/17 і прийняття судами попередніх інстанцій, як преюдиційних фактів, обставин встановлених в ухвалі Господарського суду Одеської області від 02.03.2018 у справі № 916/1391/15-г.

З огляду на зазначене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи порушено норми процесуального закону, неповно досліджено зібрані у справі докази, всі обставини справи в їх сукупності, а тому рішення суду першої інстанції від 17.10.2018 та постанову суду апеляційної інстанції від 15.01.2019 скасував, а справу № 916/2238/17 направив до Господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.

При новому розгляді справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 позов ПАТ Імексбанк до ТОВ Мечта про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

В рахунок часткового (на суму 1420000 грн) погашення заборгованості ТОВ Фенікс перед ПАТ Імексбанк за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014 звернуто стягнення на користь ПАТ Імексбанк на предмет іпотеки ТОВ Мечта за іпотечним договором від 25.02.2014 укладеним між ПАТ Імексбанк та ТОВ Мечта , посвідченого 25.02.2014 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим № 1247, а саме: на комплекс, що складається з літ. К- 2 - адміністративно-побутового корпусу, площею 513,4 кв.м., літ. М- 1 - цеху по виробництву пластикових труб, площею 2530 кв.м., літ. к - переходу, площею 3,1 кв.м., та знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Кооперативна, 3 шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 1420000 грн.

Стягнуто з ТОВ Мечта на користь ПАТ Імексбанк судові витрати в розмірі 95850,00 грн.

Задовольняючи позов Банку, місцевий господарський суд урахував обов`язкові для нього висновки та вказівки Верховного Суду, що містяться в постанові від 18.04.2019 у цій справі, дослідив у повному обсязі та встановив, вимоги якої кількості кредиторів та за якими зобов`язаннями забезпечено іпотечним договором-2, вимоги яких з цих кредиторів та в якому обсязі були погашені та які вимоги кредиторів залишилися не погашеними внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки-2.

Вказані вище обставини досліджені місцевим господарським судом з урахуванням преюдиційних фактів, обставин встановлених в постановах Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 № 918/539/17, Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 у справі № 907/600/17 та ухвалі Господарського суду Одеської області від 02.03.2018 у справі № 916/1391/15-г.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду відповідач оскаржує його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду і просить: скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову АТ Імексбанк відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована незаконністю та необґрунтованістю ухваленого судом першої інстанції рішення, при неповному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, із невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи та їх неправильною юридичною оцінкою, а також із неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права та із порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач вважає помилковим прийняття місцевим господарським судом у повному обсязі розрахунку АТ Імексбанк , згідно якого загальний розмір заборгованості за 41-м кредитним зобов`язанням, які зазначені у іпотечному договорі-2 складає 12 727 422 651,25 грн (згідно з повідомленням на квітень 2017 року), оскільки такий розрахунок позивача суперечить ч. 2 ст. 1050 ЦК України та не може бути прийнято в якості належного доказу розрахунку заборгованості.

Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12, відповідач вважає, що єдиною встановленою заборгованістю боржників за іпотечним договором № 6134 є розмір, зазначений у відповідних судових рішеннях, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є загальнодоступними, які набрали законної сили, і відповідно до яких, сума заборгованості становить 7 526 276 851,30 грн.

На думку апелянта, місцевий господарський суд при встановленні розміру заборгованості позичальників, враховуючи певні судові рішення, не звернув уваги на факт направлення позивачем у березні 2015 року вимог до 41-го позичальника про дострокове повернення кредиту, після чого у травні 2015 року позивач (Банк) звернувся із позовом про стягнення заборгованості, що мало наслідком втрату для позивача права здійснювати нарахування процентів за користування кредитами. При цьому фактичний та остаточний розмір заборгованості був предметом судового розгляду.

Також, апелянт посилається на не дослідження судом обставин направлення АТ Імексбанк та отримання чи неотримання 41-м боржником іпотечної вимоги, докази не отримання 37-ма боржниками з боку АТ Імексбанк не надавалися.

Апелянт переконаний, що при реєстрації у 2017 році за АТ Імексбанк права власності на предмет іпотеки-2, іпотечна вимога № 3582 від 29.12.2016 не була підставою для реєстрації права власності, оскільки не була надана АТ Імексбанк , а вже у 2018 році вказана іпотечна вимога виявилася підставою для вчинення реєстраційних дій, що вказує на штучне обрання Банком вимог для вчинення реєстраційних дій. Вказані обставини, на думку апелянта, беззаперечно вказують на наявність в АТ Імексбанк документів, що підтверджують отримання не виключно 4-ма боржниками вимог (у 2017 році вимоги №№ 861, 7515, 7553, 7552, а у 2018 році - вимоги №№ 3582, 861).

Крім того, апелянт вважає передчасним посилання судом першої інстанції на висновок ТОВ Канзас Ріал Естейт про ринкову вартість майна, виконаного станом на 19.03.2018, відповідно до якого ринкова вартість нежитлових будівель центрального стадіону Чорноморець (предмет іпотеки-2) складає 1139895000,00 грн. Апелянт критично оцінює висновок суду про ринкову вартість майна, оскільки проведення оцінки вартості предмету іпотеки-2 виконано на замовлення особи, що не є власником предмету іпотеки, за відсутності доручення на замовлення оцінки майна від власника цього майна та особою, яка взагалі не є стороною іпотечного договору.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи інших учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ Імексбанк (далі - позивач або Банк) доводи апеляційної скарги відповідача вважає неарґументованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Доводи апелянта про втрату Банком можливості здійснювати подальше нарахування процентів за користування кредитом, після направлення у березні 2015 року вимог до 41-го позичальника про дострокове повернення кредиту та звернення у травні 2015 з позовом про стягнення заборгованості, позивач вважає безпідставним, оскільки таке право у Банку виникло, з моменту запровадження тимчасової адміністрації, в силу спеціального Закону України Про систему ґарантування вкладів фізичних осіб , зокрема ч. 2 ст. 46 вказаного Закону.

Також, позивач вважає правильним висновок місцевого господарського суду про визначення загальної суми заборгованості 37-и з 41-го позичальників, перелічених в іпотечному договорі-2, на момент ухвалення судових рішень у 2015 році, яка складає 7526276851,30 грн та згідно розрахунку АТ Імексбанк , згідно з повідомленням на квітень 2017 року - заборгованість позичальників за 41-м кредитним зобов`язанням складає 12727422651,25 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунках всіх 41-го боржника.

Апелянт безпідставно посилається на відсутність встановленого факту отримання або не отримання 41-м боржником переліченим в Іпотечному договорі-2, іпотечної вимоги, адже вказані обставини встановлені постановами Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 918/539/17 від 16.01.2018 та Львівського апеляційного господарського суду у справі № 907/600/17 від 23.01.2018, які набрали законної сили та були обов`язковими для врахування господарським судом при новому розгляді цієї справи, з огляду на обов`язкові вказівки Верховного Суду, що викладені у постанові від 18.04.2019 № 916/2238/17.

Не відповідає дійсності висновок, який наводить апелянт у скарзі, що при реєстрації за АТ Імексбанк права власності на предмет іпотеки-2 у 2017 - 2018 роках були подані різні документи, що вказує на штучне обрання Банком вимоги для вчинення реєстраційних дій. Вказані доводи Банк спростовує з посиланням на відповідні реєстраційні справи, а розбіжності в інформаційних довідках з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо предмету іпотеки-2, пояснює обмеженням знаків у відповідних розділах довідки, що виключає можливість детально описати увесь перелік документів поданий державному реєстраторові. Разом з тим, ні відповідач, а ні позичальник не надали суду доказів отримання вимоги надісланої Банком в порядку ст. 35 Закону України Про іпотеку .

Також, Банк вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про врахування місцевим судом Звіту про оцінку майна, виготовленого ТОВ Канзас Ріал Естейт на замовлення ТОВ ЮК Моріс Груп , як представника АТ Імексбанк , з якого вбачається, що вартість предмету іпотеки-2 складає 1139895000,00 грн, що на думку апелянта є значно меншою сумою за загальну суму боргу 41-го позичальника, перелічених в іпотечному договорі-2.

Необхідність здійснення оцінки саме при передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визначення вартості предмету іпотеки на момент такого набуття на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності регламентована, як самим іпотечним договором-2 (п. 6.1.) так і Законом України Про іпотеку (ч. 5 ст. 37). Про вказане, свідчить і відсутність будь-яких рішень про скасування цієї оцінки чи скасування реєстрації за АТ Імексбанк права власності на предмет іпотеки-2.

З доводами апеляційної скарги також не погодився й Фонд гарнтування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд або третя особа-1), який є солідарним з доводами позивача у справі.

У своєму відзиві Фонд просить залишити апеляційну скаргу ТОВ Мечта без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 по справі № 916/2238/17 залишити без змін.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

16.06.2015 Господарським судом Одеської області розглянуто спір у справі № 916/1391/15-г за позовом ПАТ Імексбанк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Северина Ю.П. до ТОВ Фенікс про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 226670600 грн за договором про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014, 24092911,46 грн відсотків та 491547,70 грн пені.

За результатами розгляду вказаного вище спору судом прийнято рішення про задоволення позову в повному обсязі, яке набрало законної сили 03.07.2015.

У вказаній справі Господарським судом Одеської області встановлено факт укладення ПАТ Імексбанк та ТОВ Фенікс договору про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014, а також факт неналежного виконання позичальником - ТОВ Фенікс (третя особа-2 у даній справі) зобов`язань щодо повернення отриманих кредитних коштів у сумі 226670600 грн та сплати відсотків за користування ним у сумі 24092911,46 грн, у зв`язку з чим, банком нарахована пеня у сумі 2394140,45 грн.

Вказані обставини визнані сторонами у справі та не заперечуються.

25.02.2014 між ПАТ Імексбанк (іпотекодержатель) та ТОВ Мечта (іпотекодатель) укладено іпотечний договір з майновим поручителем (далі - іпотечний договір-1), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 1247 (а. с. 22-24 т. 1).

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору (з урахуванням змін внесених договором про зміни № 1 від 27.11.2014, а. с. 25 т. 1), цей договір іпотеки забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014 з додатковою угодою № 1 від 28.03.2014, додатковою угодою № 2 від 20.05.2014, додатковою угодою № 3 від 22.07.2014, додатковою угодою № 4 від 19.08.2014 та додатковою угодою № 5 від 10.10.2014, далі кредитний договір , який укладено іпотекодержателем та ТОВ Фенікс (боржник) стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі тощо (основне зобов`язання). Кредит відповідно до вищевказаного кредитного договору надається боржникові іпотекодержателем - кредитором на наступних умовах: сума кредиту 231 370 600,00 грн; строк повернення кредиту 20.08.2015; розмір відсоткової ставки визначається кредитним договором в розмірі 18,3 відсотків річних за кредитом у гривнях.

Окрім зазначеного, іпотекою забезпечені інші зобов`язання, що виникають в силу договору, а саме вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги по виконанню зобов`язань, передбачених кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки, якщо предмет іпотеки буде прийнятий на утримання іпотекодержателем; збитків, які можуть бути завдані іпотекодержателю внаслідок порушення боржником умов кредитного договору і порушення іпотекодавцем умов договору; штрафних санкцій, передбачених договором.

Згідно з абз. 1 та 2 п. 1.3. договору іпотеки-1, предметом іпотеки є нерухоме майно: комплекс, що складається з літ. К-2 - адміністративно-побутового корпусу площею 513,4 кв.м., літ. М-1 - цеху по виробництву пластикових труб, площею 2530 кв.м., літ. к - переходу, площею 3,1 кв.м. та знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Кооперативна, 3, на земельній ділянці, площею 0,6857 га, кадастровий номер: 1211600000:03:089:0010, право власності та/або користування на яку не зареєстровано.

Комплекс є приватною власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу комплексу, посвідченого 17.12.2012 приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Романенко С.О. за реєстровим № 1125, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 17.12.2012 приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Романенко С.О. за № 5386009, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Реєстраційною службою Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області 20.05.2013 за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 72199712116, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 4224969 від 31.05.2013.

Відповідно до п. 1.4. договору іпотеки-1, оціночна вартість вказаного комплексу згідно Висновку № 021414/7-18 складеного експертом-оцінювачем ТОВ Аппрайзер 14.02.2014 становить 1420000,00 грн.

В п. 5.1. договору іпотеки-1 сторони встановили, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію у наступних випадках: якщо у момент настання строку виконання боржником зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані в повному обсязі, зокрема: при повному або частковому неповерненні у встановлені відповідно до кредитного договору строки суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті у передбачені кредитним договором строки сум процентів (у тому числі процентів за неправомірне користування кредитом); та/або при несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), що передбачені кредитним договором; незалежно від настання терміну виконання боржником будь-яких зобов`язань за кредитним договором при виникненні підстав, вказаних у п.п. 3.1.4, 3.1.6 договору, та у разі надання іпотекодавцем (майновим поручителем) недостовірної інформації згідно п. 2.1 договору; при початку процедури ліквідації боржника або іпотекодавця (майнового поручителя), а також у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності боржника або іпотекодавця (майнового поручителя) або визнання його банкрутом.

Іпотекодержатель у разі виникнення у нього права на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки на власний розсуд звертає стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (п. 5.2 договору іпотеки-1).

Згідно з п.п. 5.3, 5.4 договору іпотеки-1 право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотекодержателю.

У випадку, якщо суми, вирученої від продажу предмету іпотеки, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, останній має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення своїх вимог, з іншого майна боржника. Реалізація цього майна здійснюється у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

25.12.2014 між ПАТ Імексбанк (іпотекодержатель) та майновим поручителем ПрАТ Футбольний клуб Чорноморець (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 6134 (далі - іпотечний договір-2), за умовами якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов`язань 41 юридичною особою-боржником за 41 кредитним договором (зокрема і зобов`язань ТОВ Фенікс за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014 із урахуванням додаткових угод), передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно: нежитлові будівлі центрального стадіону Чорноморець , загальною площею 80289,00 кв.м., основною площею 67037,50 кв.м., що знаходяться на земельній ділянці площею 62403 кв.м., яка знаходиться в оренді АТ ФК Чорноморець , розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська (вул. Енгельса), будинок 1/20 (предмет іпотеки-2).

Таким чином, кредитні зобов`язання ТОВ Фенікс забезпечені двома договорами іпотеки №№ 6134, 1247.

16.05.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію за ПАТ Імексбанк права власності на нежитлові будівлі центрального стадіону Чорноморець , загальною площею 80289,00 кв.м., підставою виникнення якого відповідно до інформаційної довідки №100287849 від 13.10.2017 є іпотечний договір-2.

Звертаючись із даним позовом, позивач посилається на те, що рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2015 у справі № 916/1391/15-г фактично не виконано, оскільки виконавчий документ повернуто стягувачу без виконання з огляду на відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Зважаючи на те, що ТОВ Фенікс зобов`язання щодо повернення кредитних коштів за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014 не виконано, позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором-1 в рахунок погашення заборгованості за кредитом, шляхом продажу його з прилюдних торгів.

Колегія суддів вважає правильним рішення суду першої інстанції, яким задоволено позовні вимоги, з огляду на наступне.

На виконання постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.04.2019 у цій справі, місцевий господарський суд дослідив та встановив вимоги якої кількості кредиторів та за якими зобов`язаннями забезпечує іпотечний договір-2.

Так, місцевим господарським судом встановлено, а відповідачем не заперечується факт наявності заборгованості боржників за кредитними договорами, зобов`язання за якими забезпечено іпотекою нежитлових будівель центрального стадіону Чорноморець на підставі рішень господарських судів, якими стягнуто із боржників на користь ПАТ Імексбанк загальну суму заборгованості у розмірі 5 973 549 602,73 грн та 58 655 574,09 доларів США (перелік рішень судів та суми стягнутої з боржників заборгованості по кожному з кредитних договорів наведено в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції).

Місцевим господарським судом також встановлено, що загальний розмір заборгованості по зобов`язанням, вираженим у доларах США на дату набуття ПАТ Імексбанк права власності на нежитлові будівлі центрального стадіону Чорноморець , за іпотечним договором-2 складає еквівалент 1 552 727 248,57 грн, який розраховано за офіційним курсом НБУ станом на 16.05.2017 (100 доларів США дорівнює 2647,1947 грн).

Отже, загальна сума заборгованості, стягнута за рішеннями господарських судів з боржників на користь ПАТ Імексбанк 7 526 276 851,30 грн.

Згідно з розрахунком позивача, загальний розмір заборгованості за 41-м кредитним зобов`язанням, які зазначені в іпотечному договорі-2 складає 12 727 422 651,25 грн (згідно з повідомленнями на квітень 2017 року).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Вказана норма кореспондується також зі ст. 193 Господарського кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом ч. 1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Положеннями ст. 593 ЦК України установлено, що право застави припиняється у разі: припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

За змістом ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 1 Закону України Про іпотеку визначено, що іпотека є вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Положеннями ч. 5 ст. 3 цього Закону передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України Про іпотеку за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Згідно з положенням ст. 11 Закону України Про іпотеку майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

За змістом ст. 17 Закону України Про іпотеку іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, виходячи з аналізу положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 33, ст. 36 та ч. 1 ст. 37 Закону України Про іпотеку законодавцем визначена можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань.

Якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є об`єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування. (ч. 5 ст. 33 Закону України Про іпотеку ).

Зазначене положення узгоджується з приписами ч. 5 ст. 590 ЦК України, у якій вказано, що якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Статтею 36 Закону України Про іпотеку визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. (ч. 1, 2 ст. 36 Закону України Про іпотеку (у редакції від 19.10.2016 року)).

Також, нормами чинного законодавства не обмежено право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов`язання декількома забезпеченнями або будь-яким іншим чином, зокрема, шляхом звернення стягнення на інше іпотечне майно.

Відповідно до ст. 37 Закону України Про іпотеку , іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Таким чином, Законом встановлено спосіб задоволення вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі, зокрема, відповідного застереження в іпотечному договорі. Цей спосіб реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Після набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, якою забезпечено згідно іпотечного договору усі існуючі борги позичальника, вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Разом з тим, внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем (кредитором) права власності на нього, кредитор не втрачає права вимоги до боржника щодо одержання задоволення непогашеної частини порушеного основного зобов`язання за рахунок іншого забезпечення.

Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Одеської області від 16.06.2015 у справі № 916/1391/15-г встановлено та стягнуто з ТОВ Фенікс заборгованість у сумі 226670600,00 грн за договором про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014, 24092911,46 грн відсотків та 491547,70 грн пені.

Позивач зазначає, що станом на 13.07.2017 заборгованість позичальника за договором про відкриття кредитної лінії № 6/14 від 18.02.2014 складає 454715664,41 грн.

Як вбачається з умов іпотечного договору-2, вказаний договір забезпечував виконання 41-го кредитного договору, укладеного з різними боржниками.

При цьому, як вбачається з тексту п. 1.1 іпотечного договору-2, боржниками є кожен позичальник окремо. Наприклад, ТОВ Фенікс вказано як боржник-24.

Отже, за вказаних обставин вбачається неможливим ототожнення 41-го забезпечувального зобов`язання в одне зобов`язання, так само, як і ототожнення 41-го боржника в одній особі.

Пунктом 3.1.8 іпотечного договору-2 у випадках, якщо суми від продажу предмету іпотеки, та суми від реалізації іншого майна, яке буде заставленим в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, він має право вимагати отримання суми, якої не вистачає для повного задоволення вимог іпотекодержателя, він має право вимагати отримання суми, якої не вистачає для повного задоволення вимоги з іншого майна Боржника.

Згідно з п. 5.4 іпотечного договору-2 у випадку, якщо суми, вирученої від продажу предмету іпотеки недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, останній має право одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення своїх вимог, з іншого майна боржника. Реалізація цього майна здійснюється у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Пунктом 9.2 іпотечного договору-2 визначено, що при частковому виконанні боржником забезпеченого зобов`язання іпотека зберігається у повному обсязі.

У зв`язку з порушенням умов кредитних договорів, у тому числі і того, який є предметом розгляду даної справи, АТ Імексбанк разом з направленням ПрАТ ФК Чорноморець , направив позичальникам, у тому числі і ТОВ Фенікс вимоги про усунення порушень.

Зважаючи на викладене, користуючись правом, передбаченим умовами іпотечного договору-2, кредитних договорів та положеннями ст. 36, 37 Закону України Про іпотеку , банк звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки-2 з реєстрацією права власності на предмет іпотеки-2.

Таким чином, внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки-2 за іпотечним договором-2, погашеною є заборгованість лише позичальників ТОВ ТБА Промбуд , ТОВ Круїз Делюкс , ТОВ Компанія по торгівлі та ТОВ Мережа готелів Чорне море , що підтверджується постановою Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 918/539/17 від 16.01.2018 та постановою Львівського апеляційного господарського суду у справі № 907/600/17 від 23.01.2018.

Так, постановою Рівненського апеляційного господарського суду по справі № 918/539/17 від 16.01.2018 (набрала законної сили у той же день) встановлено факт, що внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки-2 за іпотечним договором-2, погашеною є заборгованість лише позичальників ТОВ ТБА Промбуд (боржник-6 за іпотечним договором-2), ТОВ Круїз Делюкс (боржник-1 за іпотечним договором-2), ТОВ Компанія по торгівлі (боржник- 22 за іпотечним договором-2) та ТОВ Мережа готелів Чорне море (боржник-18 за іпотечним договором-2).

Аналогічні факти встановлено і постановою Львівського апеляційного господарського суду по справі № 907/600/17 від 23.01.2018.

АТ Імексбанк було учасником обох цих справ, а предметом їх розгляду був, зокрема, Іпотечний договір-2.

Відповідач вважає, що з урахуванням реєстрації права власності на предмет іпотеки-2 за позивачем, вважаються недійсними вимоги позивача за договором іпотеки-1, що і є предметом спору в цій справі.

5. Мотиви з яких суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача, який вважає помилковим прийняття місцевим господарським судом у повному обсязі розрахунку АТ Імексбанк , згідно якого загальний розмір заборгованості за 41-м кредитним зобов`язанням, які зазначені у іпотечному договорі-2 складає 12 727 422 651,25 грн (згідно з повідомленням на квітень 2017 року).

Колегія суддів зазначає, що з моменту визнання АТ Імексбанк неплатоспроможним та запровадження тимчасової адміністрації до нього застосовуються положення спеціального Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб з дня початку процедури ліквідації банку нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідної маси.

Таким чином, Банк у якому введено процедуру ліквідації може здійснювати нарахування відсотків за користування кредитом у визначені договорами з клієнтами банку терміни, у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідної маси.

Місцевим господарським судом встановлено, що рішеннями судів стягнуто заборгованість 37-ми з 41-го позичальника, перелічених в Іпотечному договорі-2, на момент ухвалення таких рішень у 2015 році, яка складає 7 526 276 851,30 грн, а згідно розрахунку АТ Імексбанк загальний розмір заборгованості за 41-м кредитним зобов`язанням, які зазначені у іпотечному договорі-2, згідно з повідомленням на квітень 2017 року, складає 12 727 422 651,25 грн.

Матеріали справи містять не лише розрахунок заборгованості 41-го боржника переліченого в Іпотечному договорі-2, а містять також виписки по рахункам таких боржників, зокрема й кредитну заборгованість ТОВ Фенікс перед АТ Імексбанк , яка є предметом розгляду даної справи (а. с. 141-142 т. 6).

Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.03.2018 по справі № 444/9519/12, відповідач вважає, що єдиною встановленою заборгованістю боржників за іпотечним договором № 6134 є розмір, зазначений у відповідних судових рішеннях, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є загальнодоступними, які набрали законної сили, і відповідно до яких, сума заборгованості становить 7 526 276 851,30 грн.

Разом з тим, місцевий господарський суд встановлював загальний обсяг кредитної заборгованості, що покриті (забезпечені) іпотечним договором-2, на виконання обов`язкових вказівок Верховного Суду, згідно постанови від 18.04.2019 у цій справі. В означеній постанові Верховного Суду, останній вказував на необхідність урахування та дослідження судом при новому розгляді справи вимоги, якої кількості кредиторів та за якими зобов`язаннями забезпечує Іпотечний договір-2, вимоги яких з цих кредиторів та в якому обсязі були погашені внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки-2, з огляду на обставини встановлені в постановах Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 у справі № 918/539/17 та Львівського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 у справі № 907/600/17.

Відповідно до змісту ч. 5 ст. 310 та ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки та висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що місцевий господарський суд встановлюючи розмір заборгованості позичальників, враховуючи певні судові рішення, не звернув уваги на факт направлення позивачем у березні 2015 року вимог до 41-го позичальника про дострокове повернення кредиту, після чого у травні 2015 року позивач (Банк) звернувся із позовом про стягнення заборгованості, що на думку апелянта, мало наслідком втрату для позивача права здійснювати нарахування процентів за користування кредитами.

Так, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, апелянт посилається на втрату позивачем права нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування та пред`явлення до позичальника вимоги, згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Разом з тим, апелянт не надав суду жодного доказу в підтвердження отримання вимоги Банку, в порядку ст. 35 Закону України Про іпотеку ні позичальником, ні іпотекодавцем-1.

Апелянт безпідставно вказує на не дослідження судом обставин направлення АТ Імексбанк та отримання чи неотримання 41-м боржником переліченим в іпотечному договорі-2, іпотечної вимоги, адже вказані обставини були встановлені у постанові Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 918/539/17 від 16.01.2018 та в постанові Львівського апеляційного господарського суду у справі № 907/600/17 від 23.01.2018, які є чинними та набрали законної сили. Саме встановлені вказаними судовими рішеннями обставини щодо отримання відповідних вимог Банку лише чотирма юридичними особами, є наслідком звільнення Банку від доказування вказаних обставин. Натомість, апелянт, ні в суд першої інстанції, а ні в суд апеляційної інстанції, жодного доказу в підтвердження факту отримання вимоги Банку не надав.

Посилання апелянта на штучне обрання Банком вимог для вчинення реєстраційних дій, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані доводи апелянта ґрунтуються лише на припущеннях, не мають посилання на конкретні докази в підтвердження набуття права власності на предмет іпотеки-2 в інший спосіб, відмінний від того, який передбачено п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції постанови Кабміну від 25.12.2015 № 1127 (зі змінами від 23.08.2016 № 553).

При цьому, місцевим господарським судом встановлено в рішенні, а відповідачем не спростовано того, що Банком до заяви про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки-2 додано усі документи, передбачені вимогами Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: оригінал іпотечного договору-2; копії письмових вимог про усунення порушень в порядку ст. 35 Закону України Про іпотеку , надісланих та вручених іпотекодавцю ПрАТ ФК Чорноморець , а також позичальникам ТОВ ТБА Промбуд , ТОВ Круїз Делюкс , ТОВ Компанія по торгівлі та ТОВ Мережа готелів Чорне море ; докази спливу 30 - денного строку з дня отримання таких вимог (оригінали чеків УДППЗ Укрпошта , описи вкладень у цінні листи, повідомлення про вручення).

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неправомірне врахування судом першої інстанції висновку зі Звіту про ринкову вартість оцінки майна, виготовленого ТОВ Канзас Ріал Естейт на замовлення ТОВ ЮК Моріс Груп , як представника АТ Імексбанк , відповідно до якого ринкова вартість нежитлових будівель центрального стадіону Чорноморець (предмет іпотеки-2) складає лише 1139895000,00 грн, що на думку апелянта, є значно менше суми боргу 41-го позичальника, перелічених в іпотечному договорі-2. Апелянт критично оцінює висновок суду про ринкову вартість майна, оскільки вважає. що проведена оцінка вартості предмету іпотеки-2 виконана на замовлення особи, що не є власником предмету іпотеки, за відсутності доручення на замовлення оцінки майна від власника цього майна та особою, яка взагалі не є стороною іпотечного договору.

Так, п. 6.1. Іпотечного договору-2 сторони встановили, що даний пункт договору є застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, яке надає право останньому звертати стягнення на предмет іпотеки-2 на підставі цього договору, шляхом прийняття предмета іпотеки у власність, в порядку ст. 37 Закону України Про іпотеку .

Частиною 5 ст. 37 Закону України Про іпотеку визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Отже, і Законом, і договором прямо визначена необхідність саме при передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки встановлення вартості предмету іпотеки на момент такого набуття, на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності і така оцінка була проведена відповідно до вимог законодавства.

Про вказане свідчить і відсутність рішень про скасування оцінки чи скасування реєстрації за АТ Імексбанк права власності на предмет іпотеки-2.

При цьому, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності, що узгоджується з нормами ст. ст. 12, 33 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні . Аналогічні правові висновки містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17.

Доводи апелянта про необхідність врахування під час розгяду даної справи правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, які викладено в постанові від 26.11.2019 по справі № 916/2413/18 колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, за змістом ч. 5 ст. 310 та ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки та висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Отже саме вказівки Верховного Суду, що містяться в постанові від 18.04.2019 у цій справі мали бути враховані місцевим господарським судом під час нового розгляду справи. Постанови, яку просить врахувати апелянт, на момент ухвалення оскаржуваного рішення не існувало взагалі, оскільки спір у справі № 916/2413/18 вирішено лише 26.11.2019. При цьому у постанові Верховного Суду по справі № 916/2413/18 не встановлено факту погашення заборгованості відповідача по кредитному договору за рахунок майна по договору іпотеки-2.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції, покладених в основу судового рішення у цій справі, а тому колегією суддів відхиляються.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні повно встановлені фактичні обставини справи, яким надана вірна правова оцінка у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального законодавства, тому місцевий господарський суд дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відтак, підстав для скасування або зміни цього рішення, передбачених ст. 277 ГПК України немає.

8. Розподіл судових витрат.

У зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за її подання у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача у справі - ТОВ Мечта .

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269-270, 275, 276, 281-282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Мечта - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.08.2019 у справі № 916/2238/17 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 20.01.2020.

Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков

Судді: Л.М. Білецька

Т.А. Верхогляд