Постанова

від 21.01.2020 по справі 569/18166/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2020 року

м. Рівне

Справа № 569/18166/18

Провадження № 22-ц/4815/81/20

Головуючий в Рівненському міському суді:

суддя Кучина Н.Г.

Рішення суду першої інстанції

(вступна і резолютивна частини) проголошено

о 13 год. 00 хв. 25.10.2019

у м. Рівне Рівненської області

Повний текст рішення складено: не зазначено

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Гордійчук С.О.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач1: ОСОБА_2 ;

відповідач2: ОСОБА_3 ;

відповідач3: ОСОБА_4 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради;

представники сторін:

позивача - адвокат Хоменко Андрій Петрович;

відповідача2 - адвокат Курганська Олена Вікторівна;

відповідача3 - адвокат Іваницька Наталія Олександрівна;

за участі (в апеляційному суді): ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та представників сторін - адвокатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хоменка Андрія Петровича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради; про скасування запису в реєстрі прав власності,

в с т а н о в и в:

У вересні 2018 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про скасування запису в реєстрі прав власності, а саме запису про нерухоме майно щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 як на окремий об`єкт права. Мотивуючи свої вимоги, позивач вказувала про скасування судом апеляційної інстанції 22 листопада 2016 року ухвалу Рівненського міського суду від 08 липня 2011 року, якою затверджено мирову угоду про визнання за позивачем і відповідачем1 права власності на квартиру АДРЕСА_2 квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому, 16 лютого 2017 року скасовано ухвалу суду першої інстанції від 16 липня 2017 року про доповнення за клопотанням ОСОБА_2 ухвали від 02 червня 2011 року щодо затвердження мирової угоди. Відтак вважала, що вона є власником 21/100 часток житлового будинку АДРЕСА_3 . Власниками ж решти 79/100 часток будинку у рівних долях є відповідач2 і відповідач3 відповідно до договору дарування від 31 червня 2013 року, що укладений між усіма відповідачами.

Між тим, у квітні 2016 року Комунальне підприємство "Здолбунівське МБТІ" повідомило ОСОБА_1 про визнання недійсним технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_4 . Щодо відповідачів, то вони не звертаються до уповноважених органів за скасуванням права власності на квартири АДРЕСА_5 1 і АДРЕСА_6 у цьому ж будинку, з огляду на що позивач переконана, що спірна реєстрація на квартиру АДРЕСА_6 порушує її права на розпорядження належним майном.

У поданому відзиві ОСОБА_3 , вважаючи позовну заяву необґрунтованою, зазначала про те, що після затвердження судом 02 червня 2011 року мирової угоди ОСОБА_2 і ОСОБА_1 стали власниками окремих об`єктів нерухомого майна, оскільки земельні ділянки були їм і виділені під квартири АДРЕСА_2 і 2. Ці квартири було зареєстровано як окремі об`єкти, на них було оформлено інвентаризаційні справи та роздільні рахунки для оплати комунальних послуг. Тобто відповідачем1 було подаровано іншим відповідачам саме квартиру АДРЕСА_1 .

Адвокат Іваницька Н.О. як представник відповідача3 також подала відзив на позов ОСОБА_1 , де посилалася на те, що єдиним доказом, яким аргументує позивач свої вимоги, є листи щодо реконструкції квартири АДРЕСА_1 . Щодо скасування ухвали про затвердження мирової угоди від 08 червня 2011 року, то цей факт жодним чином не впливає на правомірність договору дарування від 31 липня 2013 року, який не оспорювався і не визнавався недійсним.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 жовтня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради; про скасування запису в реєстрі прав власності.

Позивач: ОСОБА_1 ; АДРЕСА_4 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач1: ОСОБА_2 ; АДРЕСА_7 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач2: ОСОБА_3 ; АДРЕСА_8 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач3: ОСОБА_4 ; АДРЕСА_8 ; РНОКПП: НОМЕР_4 .

У поданій апеляційній скарзі представник позивача - адвокат Хоменко А.П., вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, покликається на неправильне застосування судом норм матеріального права та фактично - на порушення процесуального права.

На її обґрунтування зазначалося про неврахування судом того, що ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 22 листопада 2016 року скасовано ухвалу Рівненського міського суду від 08 липня 2011 року, якою доповнено ухвалу суду першої інстанції від 02 червня 2011 року, а питання щодо доповнень передано на новий розгляд до цього ж суду. В подальшому, ухвалою Рівненського міського суду від 16 січня 2017 року, залишеною 16 лютого 2017 року в силі судом апеляційної інстанції, в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про доповнення ухвали Рівненського міського суду від 02 червня 2011 року відмовлено.

Тому заявник вважає, що ухвала Рівненського міського суду від 08 липня 2011 року, якою було визнано право власності на окремі об`єкти - квартири АДРЕСА_9 , втратила чинність. Отже, ОСОБА_1 є власником 21\100 часток вказаного житлового будинку. Власниками іншої частини будинку у рівних частках є ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відповідно до договору дарування від 31 липня 2013 року, за яким ОСОБА_8 подарував ці частки на користь відповідача2 і відповідача3.

Не погоджувався через їх хибність з висновками суду про те, що після затвердження 02 червня 2011 року мирової угоди ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зі співвласників одного будинку стали власниками окремих, виділених судом об`єктів нерухомості - по 21\100 та 79\100 часток відповідно кожному, а тому їм фактично було виділено і земельні ділянки під окремі об`єкти нерухомості, тобто під квартири. Вважав, що такі твердження не узгоджуються із чинним законодавством, адже постановою Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №269/68/17 чітко передбачено, що виділ земельних ділянок для окремих власників квартир є неможливим.

Всупереч вимогам ч. 5 ст. 82 ЦПК України зазначені обставини судом залишені були без належної уваги.

Окрім того, не є зрозумілим для позивача можлива загроза правам та інтересам малолітньої ОСОБА_9 , адже її ніхто не виселяє і не позбавляє інших житлових прав. Відповідачами не було надано жодних доказів про реєстрацію квартир як окремих об`єктів права до затвердження мирової угоди між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Тобто скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 як на окремий об`єкт є неможливим.

З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про задоволення позовних вимог.

У поданому відзиві ОСОБА_3 , вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Стверджувала про необґрунтованість доводів заявника, а відтак і правомірність утворення нових об`єктів відповідно до ч. 3 ст. 364 ЦК України. Ці факти підтверджені наказами управління містобудування та архітектури №9 від 23 січня 2015 року та №138 від 26 червня 2015 року, якими частинам будинку присвоєно поштову адресу як для окремих квартир - АДРЕСА_9 .

Мотивуючи свої заперечення проти апеляційної скарги, вказує про наявність ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 30 червня 2011 року, факт реєстрації права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , нотаріально посвідчений договір дарування від 31 липня 2013 року, зареєстрований в реєстрі за №3407.

ОСОБА_4 у своєму відзиві покликається на те, що після розподілу житлового будинку квартири АДРЕСА_5 1 і 2 знаходилися на власних окремих земельних ділянках. До моменту затвердження мирової угоди дані квартири були зареєстровані як об`єкти нерухомості, про що свідчать відповідні записи в інвентаризаційних справах, а вони мають окремі розрахункові рахунки зі сплати комунальних послуг.

Вважає, що оскільки разом з ним проживає малолітня дочка ОСОБА_10 , то у разі можливого скасування реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 вона не мала би підстав для проживання і в зв`язку з цим була б позбавлена місця проживання.

Не згоден із твердженнями заявника про те, що через скасування ухвали суду щодо затвердження мирової угоди відпала й підстава для подальшого існування поштової адреси квартири АДРЕСА_6 , адже цю адресу присвоєно 20 червня 2014 року Управлінням містобудування та архітектури частині земельної ділянки з розрахунку по 1\2 відповідачу2 і відповідачу3.

Крім цього, посилався на хибність доводів апеляційної скарги в частині вимог про скасування рішення Рівненського міського суду від 25 жовтня 2019 року.

Також при вирішенні справи просив урахувати ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року, а також рішення Європейського суду з прав людини від 06 грудня 2007 року у справі "Volovik v. Ukraine" і від 10 лютого 2010 року у справі "Seryavin and others v. Ukraine".

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів дійшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Залишаючи вимоги позивача без задоволення, суд першої інстанції правильно виходив із недоведеності заявлених вимог, оскільки наданими доказами ОСОБА_1 не підтвердила факту порушення своїх суб`єктивних прав через існування квартири АДРЕСА_1 .

Поготів, скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру порушуватиме права ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , адже вони набули свої права на підставі договору дарування, який не оспорювася, а відтак є правомірним.

Як з`ясовано, ухвалою Рівненського міського суду від 2 червня 2011 року визнано мирову угоду між сторонами, якою:

1.)за ОСОБА_2 визнано частину садиби по АДРЕСА_3 . В дану частину будинку відповідно до поповерхового плану будинку входять: жила кімната 2-1 площею 16 кв.м, жила кімната 2-6 площею 7, 1 кв.м, жила кімната 2-8 (мезанін) площею 8, 5 кв.м, кухня 2-4 площею 7, 5 кв.м, санвузол 2-3 площею 5, 5 кв.м, коридор 2-1 площею 1, 4 кв.м, коридор 2-2 площею 6, 7 кв.м, кладова 2-7 площею 1, 0 кв.м та надвірні будівлі, позначені на плані земельної ділянки: сараї "к", "В", "Л", гараж-сарай "З", вбиральня "Ж";

2.)за ОСОБА_1 визнано частину садиби по АДРЕСА_3 , до якого належать: жила кімната 1-1 площею 16, 0 кв.м, веранда 1-1 площею 8, 8 кв.м, тамбур 1 площею 1, 7 кв.м, гараж "Д", сарай "Б", сарай "г", вбиральні "Е", огорожа №1 та №2, відмостка;

3.)ОСОБА_2 відмовляється на користь ОСОБА_1 від гаража "Д", сарая "Б", сарая "г", вбиральні "Е", огорож №№1 і 2, відмостки, вартість яких за згодою сторін складає 18 991 гривню, та дає згоду на визнання права власності на самовільно збудовані ОСОБА_1 та реконструйовані приміщення а2, а3 і самовільне будівництво до сарая "Б", а ОСОБА_1 як компенсацію за передане майно зобов`язалася перерахувати на користь ОСОБА_2 суму в розмірі 18 991 гривню на рахунок СКР № НОМЕР_5 РФ Укрексімбанку в строк до 1 липня 2011 року;

4.)сторони зобов`язалися при проектуванні реконструкції будівель та зміні розмежування території погоджувати проекти, розроблені відповідно до діючого законодавства України. Зміна власника на гараж "Д", сарай "Б", сарай "г", вбиральню "Е", огорож №№1, 2, відмостки враховуються при визначенні розміру часток власності на будинковолодіння по АДРЕСА_3 ;

5.)сторони зобов`язалися відмовитися від усіх позовних заяв щодо нерухомого майна, яке входить у вартість садиби по АДРЕСА_3 , що розглядаються судами усіх рівнів, та дотримуватися правил добросусідства, співпрацювати при вчиненні дій, що забезпечують права і свободи кожного з них;

6.)мирова угода підлягає розірванню у випадку невиконання умов пункту 3 в односторонньому порядку;

7.)мирова угода відповідає вільному волевиявленню двох сторін, інтересів інших третіх осіб, держави та громади міста не порушує, факт відсутності їх підтверджує та укладена в трьох автентичних примірниках, що подаються на затвердження Рівненському міському суду з підписами двох співвласників садиби.

Мирова угода може бути зареєстрована в Комунальному підприємстві "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" лише після повної оплати на рахунок ОСОБА_2 . 18 991 гривні.

Провадження у справі закрито.

Ухвалою Рівненського міського суду від 8 липня 2011 року клопотання ОСОБА_2 задоволено:

Доповнено ухвалу Рівненського міського суду від 2 червня 2011 року таким чином:

пункт 1) в кінці абзацу - "та визнати право власності на окремий об`єкт - квартира АДРЕСА_6 ";

пункт АДРЕСА_6 ) в кінці абзацу АДРЕСА_10 "та визнати право власності на окремий об`єкт - квартира АДРЕСА_2 ".

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 22 листопада 2016 року ухвалу Рівненського міського суду від 08 липня 2011 року скасовано, а питання доповнень до ухвали Рівненського міського суду від 02 червня 2011 року передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В подальшому, 16 січня 2017 року ухвалою Рівненського міського суду відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про доповнення ухвали Рівненського міського суду від 02 червня 2011 року. Зазначену ухвалу 16 лютого 2017 року залишено без змін Апеляційним судом Рівненської області.

Вважаючи, що з огляду на скасування ухвали Рівненського міського суду від 08 липня 2011 року та згодом на відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про доповнення до ухвали Рівненського міського суду від 02 червня 2011 року припинили своє існування права і обов`язки щодо визнання виділених частин будинку АДРЕСА_3 як квартир № АДРЕСА_2 і №2, 28 вересня 2018 року ОСОБА_1 було пред`явлено позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з вимогою скасувати запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Між тим, 31 липня 2013 року ОСОБА_2 уклав договір із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за умовами якого подарував на користь останніх у рівних долях по 1\2 ідеальній частці кожному належну йому на праві приватної власності квартиру з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . Дана квартира розташована на земельній ділянці загальною площею 0, 0543 га, кадастровий номер 5610100000:01:028:0537.

Договір дарування квартири посвідчено того ж числа приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. і зареєстровано в реєстрі за №3407 (а.с. 9-9, зв.; т. 1).

Тоді ж ОСОБА_2 було укладено із відповідачем2 і відповідачем3 й договір дарування належної дарувальникові земельної ділянки загальною площею 0, 0543 га по АДРЕСА_11 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель в споруд, кадастровий номер 5610100000:01:028:0537. Земельну ділянку подаровано на користь обдаровуваних у рівних долях по 1\2 ідеальній частці кожному.

Договір дарування земельної ділянки посвідчено того ж числа приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філюк В.М. і зареєстровано в реєстрі за №3410 (а.с. 51-51, зв.; т. 1).

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Отже, права власності на 1\2 ідеальну частину від 79\100 часток житлового будинку АДРЕСА_3 набули ОСОБА_3 і ОСОБА_4 кожен, які за договірними умовами і є титульними власниками спірної квартири АДРЕСА_6 .

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Учасниками справи та їх представниками не заперечується той факт, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 не оспорювався, не є нікчемним, не визнавався недійсним, а тому породжує відповідні права і обов`язки для його сторін.

Не оспорювався заінтересованими особами і договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_11 , належної ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Частинами першою-другою ст. 11 ЦК України встановлено виникнення цивільних прав та обов`язків із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Оскільки підстава набуття цивільних прав та обов`язків є чинною і продовжує існувати, тому мотивів для скасування запису у реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 не вбачається.

Крім того, об`єктивних і переконливих доказів на підтвердження тих обставин, що існування частини житлового будинку АДРЕСА_3 в правовому режимі квартири АДРЕСА_6 порушує її суб`єктивні цивільні права, позивач не надала, матеріали справи їх не містять, а судом не було здобуто.

Так, відповідно до ст.ст. 12 і 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Щодо доводів апеляційної скарги про залишення без належної уваги того, що ухвалою Рівненського міського суду від 16 січня 2017 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні клопотання про доповнення до мирової угоди, затвердженої судом 02 червня 2011 року, то з ними погодитися неможливо.

Як зазначалося, підставою для виникнення у ОСОБА_3 і ОСОБА_4 права власності на квартиру АДРЕСА_1 не є ухвала Рівненського міського суду від 08 липня 2011 року, яку в подальшому було скасовано Апеляційним судом Рівненської області. Такою підставою є договір дарування, укладений між відповідачами 31 липня 2013 року, який нотаріально посвідчений та зареєстрований у реєстрі за №3407, він не є нікчемним, не визнавався недійсним, а тому створює відповідні цивільні права і обов`язки для учасників правовідносин.

Необґрунтованими колегія суддів вважає і твердження апеляційної скарги про порушення норм процесуального права при розгляді справи.

Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Помимо викладеного, чіткий і вичерпний перелік випадків, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, наведено у ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Натомість будь-яких доказів про існування таких процесуально-правових дефектів, що спонукали би до хибного розв`язання спірних правовідносин, чи інших обставин, які є обов`язковим мотивом для унеможливлення законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, представником позивача зазначено не було, матеріали справи не містять, а апеляційним судом здобуто не було.

Не заслуговують на увагу й решта аргументів заявника про незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки спростовуються правильністю висновків суду попередньої інстанції.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, на необхідність та вимушеність захисту прав ОСОБА_1 , порушуючи тим самим права відповідачів, є неприйнятними для апеляційного суду.

Спонуканнями для залишення апеляційної скарги без задоволення відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хоменка Андрія Петровича залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено: об 11 год. 40 хв. 22.01.2020

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В.Боймиструк

С.О.Гордійчук