Постанова

від 21.01.2020 по справі 460/2174/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 рокуСправа № 460/2174/19 пров. № 857/11104/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Носа С.П., Сеника Р.П.

за участю секретаря судового засідання Кітраль Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу члена Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року, постановлену суддею Недашківською К.М., м. Рівне, дата складання повного тексту судового рішення 11 жовтня 2019 року, про відмову у відкритті провадження у справі за позовом члена Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району ОСОБА_1 до Рівненської обласної державної адміністрації, Державного реєстратора Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Кир`янчука Олега Богдановича про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування розпорядження, рішення та записів,-

В С Т А Н О В И В:

06.09.2019 року позивач - член Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рівненської обласної державної адміністрації, Державного реєстратора Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Кир`янчука Олега Богдановича, в якому просить:

визнати протиправними дії Рівненської обласної державної адміністрації щодо проведення реєстрації змін до Статуту Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району (ідентифікаційний код: 22583947, адреса: 35645, Рівненська область, Дубенський район, с. Птича, вул. Львівська, 27а) шляхом реєстрації Статуту Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району в новій редакції;

визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції №280 від 01.04.2019 стосовно реєстрації статуту Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району в новій редакції з новою юридичною назвою;

визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Кир`янчука Олега Богдановича про державну реєстрацію внесення змін до установчих документів юридичної особи - Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району, на підставі якого внесено записи в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №16051050009001406 та №16051070010001406 від 01.04.2019;

визнати протиправними та скасувати записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №16051050009001406 та №16051070010001406 від 01.04.2019, що внесені державним реєстратором Кир`янчуком Олегом Богдановичем щодо державної реєстрації внесення змін до установчих документів юридичної особи - Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що цей спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини стосуються прав та інтересів учасників релігійної громади на канонічне підпорядкування, а позовні вимоги у зазначеній справі спрямовані на захист цивільного права позивача. Враховуючи суб`єктний склад сторін спору, такий спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, вважаючи її постановленою з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права, позивач оскаржив її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт посилається на те, що предметом спору є саме порушення відповідачами положень Законів України, якими регулюється порядок внесення змін і доповнень Статутних документів юридичної особи - Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району, на підставі яких прийняті оскаржуване розпорядження та рішення державного реєстратора. Такі обставини належать до сфери публічно-правових відносин, оскільки випливають зі змісту повноважень суб`єктів владних повноважень, прийнятих з порушенням чинного законодавства України. Фактичною підставою звернення до суду стали не порушення прав та інтересів учасників релігійної громади, а дії суб`єктів владних повноважень - відповідачів, що полягають у державній реєстрації змін до статуту, чим фактично ліквідовано юридичну особу.

Відтак, апелянт вважає, що дана справа повинна розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Учасники справи на виклик апеляційного суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч.2 ст.313 КАС України.

На підставі ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню підлягає частково з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що 1 квітня 2019 року Рівненською обласною державною адміністрацією було ухвалено розпорядження №280, яким, зокрема, зареєстровано статут Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району в новій редакції.

На підставі вказаного розпорядження державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи та внесено відповідні записи.

Як зазначено вище, позивач оскаржив зазначені вище рішення (дії) відповідача до суду.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, предметом спору у даній справі є правомірність рішення Рівненської ОДА щодо реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції, зміни керівника і найменування цієї релігійної громади, а також відповідних рішень (реєстраційних дій) Державного реєстратора, прийнятих (вчинених) на підставі вказаного рішення Рівненської ОДА.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач відзначає, що 24.02.2019 у відповідності до вимог чинного законодавства України та статуту Релігійної організації Релігійна громада Української Православної Церкви с. Птича було проведено загальні збори членів релігійної громади - Парафіяльні збори, які оформлені Протоколом Загальних зборів членів релігійної громади - Парафіяльних зборів Релігійної організації Релігійна громада Української Православної Церкви с. Орв`яниця . У вказаних зборах взяли участь 130 осіб зі складу прихожан Релігійної організації Релігійна громада Української Православної Церкви с. Птича (загальна кількість прихожан якої (осіб які висловили бажання залишатись у лоні УПЦ) складає 337 осіб).

На цих парафіяльних зборах було прийнято рішення про залишення Релігійної організації Релігійна громада Української Православної Церкви с. Птича в лоні Української Православної Церкви та про підтримку Предстоятелю Блаженнішому Онуфрію, Митрополиту Київському і всієї України (тобто про підтвердження підлеглості в канонічних та організаційних питаннях Українській Православній Церкві), чим висловлено відмову від зміни підлеглості Релігійної організації Релігійна громада Української Православної Церкви с. Птича у канонічних і організаційних питаннях.

Додатково зазначає, що керівник Релігійної організації Релігійна громада Української Православної Церкви с. Птича не підписував та не подавав будь-яких заяв про проведення державної реєстрації будь-яких змін щодо Релігійної організації Релігійна громада Української Православної Церкви с. Птича до Рівненської ОДА, тобто оскаржувані реєстраційні дії ініційовані неуповноваженим суб`єктом.

Тобто, спірні зміни до статуту зазначеної релігійної організації (затвердження статуту в новій редакції) передбачають зміну підлеглості релігійної громади у канонічних і організаційних питаннях, які заперечуються громадою (окремими її членами). При цьому, позивач вказує на відсутність повноважень у особи, яка подала заяву та відсутність у неї необхідного пакету документів для реєстрації нової редакції статуту, оспорює повноваження приймати рішення про зміну статуту.

Згідно ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За змістом п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно- правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі субєкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України.

Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Разом з тим, суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом України Про свободу совісті та релігійної громади від 23.04.1991 № 987-ХІІ (далі - Закон № 987-ХІІ).

За змістом статті 7 Закону № 987-ХІІ релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (стаття 8 Закону № 987-ХІІ).

За правилами, встановленими статтею 12 Закону № 987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону. Частина перша статті 14 Закону № 987-ХІІ передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15 Закону № 987-ХІІ).

Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

Спір, який виник у цій справі, також стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації.

За змістом позовної заяви, доводів апеляційної скарги вимоги позивача про визнання протиправними дій щодо проведення реєстрації змін до статуту, визнання протиправним та скасування розпорядження стосовно реєстрації статуту, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію внесення змін до установчих документів юридичної особи - релігійної громади, визнання протиправним та скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо державної реєстрації внесення змін до установчих документів юридичної особи - релігійної громади, заявлені на захист релігійних прав позивача, як учасника релігійної громади.

Отже, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону № 987-ХІІ, тобто вирішення цього спору має здійснюватися за нормами ЦПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 910/8132/19 (провадження 12-165гс19).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, зокрема, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі Сокуренко і Стригун проти України ) суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Водночас, колегія суддів вважає безпідставним покликання апелянта на постанову Верховного Суду від 16.10.2018 року у справі № 807/3565/14, яка розглянута в порядку адміністративного судочинства і в якій предмет і підстави позову є аналогічними як і у даній справі, та на окрему думку судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О.Б. у справі № 825/642/18, де він вказав, зокрема, що незгода з рішенням відповідача у зв`язку з недотриманням ним вимог законодавства, яке визначає підстави та порядок проведення реєстраційних дій, спричиняє публічно-правовий спір, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, зважаючи на таке.

У справі № 807/3565/14 Верховний Суд не досліджував і не робив висновків щодо юрисдикції справи.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті провадження у цій справі необхідно відмовити, оскільки розглядуваний спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, покликання суду першої інстанції, що позов підлягає розгляду за правилами господарського судочинства є помилковим. Вказана обставина, на думку суду апеляційної інстанції є підставою для зміни ухвали суду першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а тому дійшов помилкового висновку про підсудність цього спору господарським судам.

Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у цій справі, проте помилково вважав, що цей спір належить до розгляду за правилами господарського судочинства, то апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції змінити з вищевикладених підстав в частині мотивів відмови у відкритті провадження у справі.

Керуючись ст.229, ч.3 ст.243, ст.ст. 308, 310, 312, 313, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу члена Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі №460/2174/19 змінити в частині мотивів відмови у відкритті провадження у справі, що викладені в мотивувальній частині даної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Я. С. Попко судді С. П. Нос Р. П. Сеник

Повне судове рішення складено 22.01.2020.