Постанова

від 25.06.2020 по справі 460/2174/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 460/2174/19

адміністративне провадження № К/9901/4911/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Рибачука А.І., Чиркіна С.М.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 460/2174/19

за позовом Члена Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району ОСОБА_1

до Рівненської обласної державної адміністрації та Державного реєстратора Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Кир`янчука Олега Богдановича

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування розпорядження, рішення та записів

за касаційною скаргою Члена Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року (головуючий суддя Недашківська К.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року (колегія у складі: головуючого судді Попка Я.С., суддів: Носа С.П., Сеника Р.П.)

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2019 року до Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов члена Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району ОСОБА_1 до Рівненської обласної державної адміністрації та Державного реєстратора Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації Кир`янчука Олега Богдановича, в якому позивач просив суд: - визнати протиправними дії Рівненської обласної державної адміністрації щодо проведення реєстрації змін до Статуту Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району шляхом реєстрації Статуту Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району в новій редакції; - визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції № 280 від 01.04.2019 стосовно реєстрації статуту Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району в новій редакції з новою юридичною назвою; - визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Кир`янчука Олега Богдановича про державну реєстрацію внесення змін до установчих документів юридичної особи - Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району, на підставі якого внесено записи в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №16051050009001406 та №16051070010001406 від 01.04.2019; - визнати протиправними та скасувати записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №16051050009001406 та №16051070010001406 від 01.04.2019, що внесені державним реєстратором Кир`янчуком Олегом Богдановичем щодо державної реєстрації внесення змін до установчих документів юридичної особи - Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив про те, що внаслідок неправомірних дій відповідачів було порушено його право на свободу совісті та віросповідання, а протиправна зміна підлеглості релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, порушує право позивача на вільне волевиявлення членства у відповідній релігійній організації і на вільний вибір сповідування релігійного культу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 11 вересня 2019 року відмовив у відкритті провадження, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, оскільки вказаний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

4. Позивач, не погодившись з вказаною ухвалою суду, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою в даній справі.

5. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 21 січня 2020 року ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року змінив в частині мотивів відмови у відкритті провадження у справі, що викладені в мотивувальній частині даної постанови, зазначивши, що вказаний спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. 21 лютого 2020 року Член Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року, в якій просить скасувати вказані рішення судів попередніх інстанцій та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

7. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, судами попередніх інстанцій не врахованого того, що у спірних правовідносинах відповідач у справі є суб`єктом владних повноважень відносно позивача, а відтак спір у справі підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Позовних вимог до відповідача як носія цивільних прав та обов`язків у правовідносинах з позивачем та таких позовних вимог, які б могли розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства дана позовна заява не містить.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. 21.02.2020 в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.

9. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2020 визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача ОСОБА_4, суддів: Шарапи В.М., Єзерова А.А.

10. Ухвалою Верховного Суду від 27.02.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

11. У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 09.04.2020 № 23/0/15-20 Про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку та згідно з наказом голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Смоковича М.І. від 27.03.2020 № 17-К, призначено повторний автоматизований розподіл.

12. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2020 визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Стеценка С.Г., суддів: Рибачука А.І., Чиркіна С.М.

13. Ухвалою Верховного Суду від 23.06.2020 закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи пункту 3 частини першої статті 345 КАС України, постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 24.06.2020.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

15. Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

16. Окрім того, пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

17. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України у вказаній редакції).

18. Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

19. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

20. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 727/10968/17.

21. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 644/10480/16-а та від 04 червня 2019 року у справі № 826/4204/18, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

22. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

23. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

24. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

25. Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване розпорядження, хоч і мав владні-управлінські повноваження щодо позивача (в частині зареєструвати або відмовити у реєстрації змін до статуту релігійної громади), проте факт здійсненої реєстрації обумовлений наданими для такої реєстрації документами. В свою чергу, позивач власне і доводить відсутність повноважень у особи, яка подала заяву та документи для внесення змін до статуту, оспорює порядок та спосіб скликання парафіяльних зборів та право участі у них, повноваження приймати рішення про внесення змін до статуту.

26. Отже, наданню правової оцінки розпорядженню відповідача передує встановлення та доказування у даному спорі обставин, які є внутрішньою діяльністю релігійної організації.

27. В даному випадку, спір виник саме між членами Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району та релігійною громадою, яка вирішила змінити канонічне підпорядкування, подавши заяву про реєстрацію змін.

28. Звідси, спірні правовідносини стосуються прав та інтересів учасників релігійної громади на канонічне підпорядкування, а позовні вимоги в цій справі спрямовані на захист цивільних прав позивача та третьої особи.

29. Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

30. Суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом України від 23 квітня 1991 року № 987-ХІІ Про свободу совісті та релігійні організації (далі - Закон № 987-ХІІ).

31. За змістом статті 7 Закону № 987-ХІІ, релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

32. Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (стаття 8 Закону № 987-ХІІ).

33. За правилами, встановленими статтею 12 Закону № 987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону. Частина перша статті 14 Закону № 987-ХІІ передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

34. Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15 Закону № 987-ХІІ).

35. Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

36. Спір, який виник у цій справі, також стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації.

37. Зі змісту позовної заяви видно, що позов у цій справі подано на захист релігійних прав позивача як члена релігійної громади.

38. За певним чином подібних правовідносин Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 зазначила, що, оскільки, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади, Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону № 987-ХІІ.

39. Отже, Суд дійшов висновку про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів та необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства.

40. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

41. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

42. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

43. Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

44. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

45. Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 346 КАС України, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

46. Тому, колегія суддів касаційного суду не вбачає процесуальних підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, незважаючи на те, що касаційна скарга містить доводи позивача щодо порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції.

47. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

48. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

49. Зважаючи на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Члена Релігійної громади Свято-Успенської парафії Рівненської єпархії Української Православної Церкви с. Птича Дубенського району ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко А.І. Рибачук С.М. Чиркін