Постанова

від 13.01.2020 по справі 914/822/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2020 р. Справа №914/822/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Кордюк Г.Т.

суддів Кравчук Н.М.

Плотніцького Б.Д.

секретар судового засідання Матіїшин Х.В.

розглянувши апеляційні скарги Приватного підприємства "Зелений гай", б/н від 06.09.2019 (вх.№ 01-05/3417/19 від 17.09.2019), та Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU", б/н від 16.09.2019 (вх.№ 01-05/3464/19 від 20.09.2019)

на рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2019 (повний текст складено 29.08.2019)

у справі №914/822/19 (суддя Мазовіта А.Б.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU", м. Таллін, Естонія

до відповідача: Приватного підприємства "Зелений гай", с. Розвадів, Львівська область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Квалес Україна", м. Луцьк

про стягнення 2 998,00 євро

За участю представників від:

позивача: не з`явився;

відповідача: Герей О.Д.- адвокат;

третьої особи : не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю REINT WOOD OU звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства Зелений гай 2 998,00 євро збитків.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.08.2019 у справі №914/822/19 позов задоволено. Присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Зелений гай" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" 2 998,00 євро збитків, 1 921,00 грн. судового збору, 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було допущено навмисне невиконання зобов`язань щодо перевезення вантажу, оскільки останній не вжив всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов`язань по перевезенню вантажу, було втрачено належний позивачу вантаж, прийнятий до перевезення згідно CMR А №0862968. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що з відповідача підлягають стягненню збитки на загальну суму 2 998 євро, з яких 2 098,00 євро - вартість втраченого вантажу та 900,00 євро - часткова оплата вартості перевезення вантажу.

Окрім того,16.08.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.

Розглянувши вказану заяву, суд прийшов до висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу підлягають зменшенню до 5 000,00 грн., оскільки розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, так як за своєю категорією вона не є складною (спір виник внаслідок втрати вантажу за разовим перевезенням); наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, розрахунок розміру позовних вимог не є складним та значним, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин під час розгляду справи у суді не змінювалося); ціною позову, яка не є великою (еквівалентно становить 90 930,54 грн).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "Зелений гай" та Товариство з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" оскаржили таке в апеляційному порядку.

Приватне підприємство "Зелений гай" в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2019 у справі №914/822/19 скасувати з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обгрунтовуючи подану апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що цивільна дієздатність позивача не підтверджена належними доказами, оскільки ним не подано суду документи, передбачені правом Естонії, які підтверджують державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" у відповідному реєстрі юридичних осіб Естонії станом на дату подання позову. Окрім того, цивільна процесуальна дієздатність Рейнт О.А., як директора позивача, який підписав позовну заяву, теж не підтверджена належними доказами, оскільки всупереч ст.ст. 56,60,74 ГПК України та ст.ст. 74,25, 26 ЗУ Про міжнародне приватне право не надано суду апостильовану копію установчого документа позивача.

Відтак, на переконання відповідача, суд першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі мав на підставі п.1 ч.5 ст.174 ГПК України повернути позовну заяву, а на стадії розгляду справи по суті - на підставі п.1 ч.1 ст. 226 ГПК України залишити її без розгляду.

Окрім того, відповідач вважає необгрунтованим висновок суду першої інстанції про втрату ним вантажу, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що вантаж був доставлений позивачу, але позивач його не прийняв. З огляду на наведене, відповідач зазначає, що він відповідно до ч.1 ст.15 Конвенції отримав інструкцію від експедитора ( третьої особи у даній справі) та 20.07.2016 розвантажив вантаж у повідомленому експедитором місці.

15.10.2019 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" поступив відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу Приватного підприємства "Зелений гай" залишити без задоволення.

Зокрема, позивач зазначає, що ним додано до позовної заяви документи, які підтверджують державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" у відповідному реєстрі округу Тартумаа (Естонія), а також призначення Рейнт О.А. членом правління товариства та наявність у нього повноважень представляти компанію ( а саме: роздруківку актуальної інформації з комерційного реєстру, з перекладом з англійської на українську мову, нотаріально посвідчену копію договору про заснування товариства та заяви про внесення запису до реєстраційного відділу Тартуського повітового суду, а також статуту з нотаріально посвідченим перекладом з естонської мови на українську).

Разом з тим, зважаючи на те, що відповідач піддав сумніву правосуб`єктність позивача лише обгрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач надав суду апеляційної інстанції інформацію із електронної бази даних Комерційного реєстру станом на 02.10.2019 щодо реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" з апостилем та нотаріально посвідченим перекладом.

Окрім того, позивач вважає безпідставними доводи відповідача про те, що вантаж не втрачено, а розвантажено у повідомленому експедитором місці, оскільки відповідачем не подано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2019 у справі №914/822/19 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В решті - рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2019 у справі №914/822/19 залишити без змін.

Обгрунтовуючи подану апеляційну скаргу, позивач зазначає, що відповідно до ст. 126 ГПК України суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Оскільки відповідач не подавав суду клопотання про зменшення заявлених позивачем витрат на послуги адвоката, не подав доказів або обгрунтувань на підтвердження неправильності розрахунку витрат на оплату послуг адвоката, позивач вважає необгрунтованим висновок суду першої інстанції про зменшення заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" не подав.

Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/822/19 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Плотніцького Б.Д. та Кравчук Н.М.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Зелений гай", б/н від 06.09.2019 на рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2019 у справі №914/822/19.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" на рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2019 у справі №914/822/19.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.09.2019 розгляд апеляційних скарг Приватного підприємства "Зелений гай" та Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" на рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2019 у справі №914/822/19 об`єднано в одне провадження та призначено в судовому засіданні на 21.10.2019.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 в судовому засіданні оголошено перерву до 11.11.2019.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 зупинено апеляційне провадження у справі № 914/822/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №902/347/18.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 поновлено апеляційне провадження у справі №914/822/19, розгляд апеляційних скарг призначено в судовому засіданні на 13.01.2020.

В судове засідання 13.01.2020 прибув представник відповідача.

Позивач та третя особа участі уповноважених представників в судовому засіданні не забезпечили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційних скарг.

10.01.2020 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" поступило клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь в судових засіданнях.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Аналогічне положення викладене і у ч.12 ст. 270 ГПК України.

З огляду на наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача та третьої особи.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2019 у справі №914/822/19 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 02.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальності REINT WOOD OU (замовник) та Приватним підприємством Зелений гай (перевізник) було укладено договір № 02/03/16 про здійснення перевезень вантажів автотранспортом.

Згідно п. 1.1. даного договору його предметом є порядок взаємовідносин, які виникають між перевізником та замовником при плануванні, розрахунках і виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом як в міжнародному, так і у внутрішньому сполученні.

Відповідно до умов п. 2.4. договору, діяльність та відповідальність сторін по виконанню даного договору регулюються положенням Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПГ), Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв, іншими міжнародними угодами та діючими нормативними актами України.

Згідно п. 3.1.1. договору, перевізник зобов`язався організувати перевезення вантажу автомобільним видом транспорту в міжнародному та внутрішньому сполученні згідно із заявками Замовника.

Пунктом 3.1.5. договору передбачено, що перевізник несе відповідальність за збереження вантажу з моменту отримання його від вантажовідправника до моменту передачі його вантажоодержувачу за кількістю та якістю упаковки, але не несе відповідальність за вміст вантажних місць, якщо їх упаковка не пошкоджена і не має доступу до вмісту.

Згідно п. 6.5. договору, у випадку повної або часткової втрати вантажу з вини перевізника, останній компенсує збитки, нанесені замовнику, у відповідності до положень Конвенції (КДПГ).

06.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальності REINT WOOD OU (покупець) та Фізичної особою-підприємцем Барановською Зінаїдою Іванівною (продавець) було укладено контракт №RW-060716, відповідно до умов якого продавець зобов`язувався виготовити і поставити, а покупець - своєчасно оплатити і прийняти товар, перерахований у рахунках, які є невід`ємною частиною даного контракту та на умовах даного контракту.

У відповідності до умов вищевказаного контракту та згідно рахунку № RW-0001 від 06.07.2016 позивачем було придбано у Фізичної особи-підприємця Барановської Зінаїди Іванівни деревину паливну в кількості 28 м.куб вартістю 2 098,00 євро, а саме бук діаметром 8-16 см, довжиною 25-50 см, розміром 1.8 RM в кількості 24 м.куб та бук діаметром 8-16 см, довжиною 25-50 см, розміром 1 RM в кількості 4 м.куб. 08.07.2016 позивач сплатив фізичній особі-підприємцю Барановській Зінаїді Іванівні 2 098,00 євро, що підтверджується випискою з банківського рахунку від 14.01.2017.

06.07.2016 з Приватним підприємством Зелений гай було погоджено перевезення вантажу - деревини паливної в кількості 28 м.куб вартістю 2 098,00 євро, за маршрутом Україна (м. Мукачеве) - Німеччина (м. Саарбрюкен), яке відповідач зобов`язався виконати вантажним автомобілем з реєстраційним номером ВС 6141 СМ та причіпом з реєстраційним номером ВС 8531 ХТ , вантажоодержувач - REINT WOOD OU .

15.07.2016 відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) А №0862968 вантаж був прийнятий відповідачем до перевезення без зауважень щодо якості та цілісності вантажу.

15.07.2016 відповідач виставив позивачу рахунок №129 на оплату транспортних послуг за маршрутом Україна-Німеччина у розмірі 1 755,00 євро, які було частково сплачені позивачем 21.07.2016 у розмірі 900,00 євро, що підтверджується випискою з банківського рахунку від 11.10.2016.

Однак, як вбачається із CMR А №0862968, у графі про отримання вантажу зроблено відмітку про те, що вантаж не відповідає зазначеному, деревина не була розвантажена та не була прийнята.

Позивач 31.08.2016 звернувся до відповідача з листом, у якому просив повідомити про виконання замовлення на здійснення перевезення вантажу до м. Саарбрюкен, Німеччина. Вказаний лист був отриманий відповідачем 08.09.2016, проте, був залишений останнім без відповіді.

11.10.2016 позивач звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення посадовими особами відповідача кримінального правопорушення. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016110030005174 від 11.10.2016 було закрито в зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, про що 04.09.2018 була винесена постанова про закриття кримінального провадження.

З метою отримання інформації щодо перетину державного кордону України вантажним автомобілем з державним номером ВС 6141 СМ та причіпом ВС 8531 ХТ , позивач звернувся із запитом до Державної фіскальної служби України, яка листом від 23.11.2017 повідомила, що вантажний автомобіль з державним номером ВС 6141 СМ та причіпом ВС 8531 ХТ , перетнув митний кордон України через пункт пропуску Ужгород-Вишнє-Немецьке Закарпатської митниці ДФС 16.07.2016.

Листом від 25.09.2017 вантажоодержувач повідомив позивача, що 20.07.2016 вантаж не був прийнятий та розвантажений відповідно до CMR А №0862968 в зв`язку з невідповідністю вантажу, на підтвердження чого, разом з вказаним листом, вантажоодержувач надіслав позивачу копію CMR А № 0862968 зі своїм підписом та печаткою, а також вказав, що місце знаходження вантажу йому невідомо.

У зв`язку із втратою вантажу, позивач надіслав відповідачу претензію про відшкодування завданих втратою вантажу збитків, яка залишена ним без задоволення.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом про стягнення з відповідача збитків у сумі 2 998,00євро.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України унормовано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 307 ГК України).

Відповідно до частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ч. 2 ст. 909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 909 ЦК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Статтею 1 Закону України Про автомобільний транспорт передбачено, що міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Згідно ч. 1 ст. 53 вказаного Закону, організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

Відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом регулює Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (надалі - Конвенція).

Законом України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14- 612/1-1559 Щодо набуття чинності міжнародними договорами , ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України Про міжнародні договори України , чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно ст. 1 Конвенції, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

З огляду на те, що виконання спірного перевезення автомобільним транспортом відбувалося з перетином державного кордону України, до вказаних правовідносин сторін слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Відповідно до ст. 9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що сам факт відсутності складеної сторонами заявки на перевезення вантажу не спростовує факту існування між сторонами договірних відносин з перевезення вантажу за маршрутом Україна (м. Мукачеве) - Німеччина (м. Саарбрюкен), що в сукупності підтверджується укладеним сторонами 02.03.2016 договором №02/03/16 про здійснення перевезень вантажів автотранспортом, виставленням відповідачем позивачу рахунку №129 від 15.07.2016 на оплату транспортних послуг, сплатою позивачем відповідачу частково вартості перевезення згідно рахунку №129 у розмірі 900,00 євро, складенням CMR А №0862968.

Згідно ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 919 ЦК України вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини (частина 1 статті 314 ГК України).

Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (стаття 924 ЦК України).

Відповідно до статті 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Однак перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.

Частиною 1 ст. 18 Конвенції встановлено, що тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Таким чином, Конвенція закріплює презумпцію вини перевізника у випадку повної чи часткової втрати вантажу, його пошкодження чи прострочення доставки. Цей принцип, закріплений також у ч. 2 ст. 924 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 20 Конвенції, той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред`явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Як зазначалося вище, у графі CMR А №0862968 про отримання вантажу зроблено відмітку про те, що вантаж не відповідає зазначеному, деревина не була розвантажена та не була прийнята.

Частиною 1 ст. 15 Конвенції встановлено, що якщо виникають обставини, що перешкоджають здачі вантажу після його прибуття на місце, призначене для здачі, перевізник запитує інструкції у відправника. Якщо одержувач відмовляється прийняти вантаж, відправник має право розпорядитися вантажем без пред`явлення першого примірника вантажної накладної.

У апеляційній скарзі відповідач зазначає, що він відповідно до ч.1 ст.15 Конвенції отримав інструкцію від експедитора ( третьої особи у даній справі) та 20.07.2016 розвантажив вантаж у повідомленому експедитором місці.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач, відповідно до ст. 15 Конвенції, звертався до відправника за вказівками щодо подальших дій із вантажем та докази, які підтверджують місцезнаходження вантажу.

Відтак, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача про те, що вантаж розвантажено у повідомленому експедитором місці, та погоджується з висновком суду першої інстанції, що вантаж згідно CMR А №0862968, який належав позивачу, відповідачем втрачено.

За приписами ст. 924 ЦК України та ст. 23 Конвенції, за втрату прийнятого до перевезення вантажу, перевізник відшкодовує шкоду в розмірі вартості вантажу, який втрачено.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 23 Конвенції, якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов`язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов`язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуванню не підлягає.

Відповідно до рахунку №RW-0001 від 06.07.2016 вартість вантажу, який було втрачено, становила 2098,00 євро, що є реальними збитками, які поніс позивач, як власник вантажу.

Крім того, за перевезення вантажу позивач 21.07.2016 перерахував на рахунок відповідача 900,00 Євро.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає підставними та обгрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків на загальну суму 2 998 євро, з яких 2 098,00 євро - вартість втраченого вантажу та 900,00 євро - часткова оплата вартості перевезення вантажу.

Згідно ч. 1 ст. 315 ГК України, щодо спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до п. b ч. 1 ст. 32 Конвенції, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік.

Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов`язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення.

15.07.2016 відповідач без зауважень щодо якості та цілісності вантажу, прийняв його для перевезення, однак в порушення умов договору та Конвенції, не здійснив жодних дій, які передбачені Конвенцією у випадку відмови вантажоодержувача від отримання вантажу.

За таких обставин, відповідачем було допущено навмисне невиконання зобов`язань щодо перевезення вантажу, оскільки останній не вжив всіх залежних від нього дій по забезпеченню схоронності та цілісності вантажу, забезпеченню його знаходження у своєму тимчасовому фактичному володінні під час перевезення, які були б необхідними, виправданими та достатніми для належного виконання договірних зобов`язань по перевезенню вантажу.

Таким чином, враховуючи факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо перевезення вантажу, застосуванню підлягають норми ст. 32 Конвенції, якими встановлений трирічний строк позовної давності щодо вчиненого.

Як вбачається з CMR А №0862968, вантаж був прийнятий відповідачем для перевезення 15.07.2016. Термін доставки вантажу є неузгодженим між сторонами, з огляду на що відповідач мав здійснити перевезення вантажу протягом 60 днів, тобто, до 15.09.2016.

Відтак, відлік строку позовної давності починається з 16.09.2016 та закінчується через три роки, тобто 16.09.2019.

Позивач звернувся до суду з даним позовом у квітні 2019 року, тобто в межах строку позовної давності.

З огляду на все викладене вище в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків, наведених в оскаржуваному рішенні.

З приводу твердження відповідача про те, що суд першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі мав на підставі п.1 ч.5 ст.174 ГПК України повернути позовну заяву у зв`язку з відсутністю підтвердження цивільної дієздатності позивача та цивільної процесуальної дієздатності Рейнт О.А., як директора позивача, який підписав позовну заяву,суд апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до п.1 ч.5 ст.174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до ч.2 ст. 162 ГПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до ч.3 ст. 56 ГПК України ( в редакції, чинній на момент подання позову) юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до ст. 26 ЗУ Про міжнародне приватне право цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 25 ЗУ Про міжнародне приватне право особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.

Відповідно до статті 74 Закону України "Про міжнародне приватне право" процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України. Іноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням статті 13 цього Закону документ, що є доказом правосуб`єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).

Стаття 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначає, що документи, які видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відповідно до статті 3 Гаазької конвенції 1961 року єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1 Договору між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах, який набув чинності 17.05.1996, громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території другої Договірної Сторони стосовно своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і громадяни цієї Договірної Сторони. Це відноситься також і до юридичних осіб, які створені відповідно до законодавства однієї з Договірних Сторін. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися до суду, прокуратури, нотаріату (які надалі іменуються "установами юстиції") та в інші установи другої Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні та кримінальні справи, можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, як і громадяни цієї Договірної Сторони.

Відповідно до ст. 13 вказаного Договору документи, що були складені або засвідчені відповідною установою однієї з Договірних Сторін, скріплені печаткою та засвідчені підписом компетентної особи, мають силу документа на території другої Договірної Сторони без будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій та перекладів, що засвідчені відповідним органом. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж й на території другої Договірної Сторони.

Як вбачається з позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU", така підписана директором - Рейнт О.А.

При цьому, позивачем додано до позовної заяви документи, які підтверджують державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" у відповідному реєстрі округу Тартумаа (Естонія), а також призначення Рейнт О.А. членом правління товариства та наявність у нього повноважень представляти компанію ( а саме: роздруківку актуальної інформації з комерційного реєстру, з перекладом з англійської на українську мову, нотаріально посвідчену копію договору про заснування товариства та заяви про внесення запису до реєстраційного відділу Тартуського повітового суду, а також статуту з нотаріально посвідченим перекладом з естонської мови на українську).

Як вбачається з роздруківки актуальної інформації з комерційного реєстру, з перекладом з англійської на українську мову, Товариство з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" зареєстроване у відділі реєстрації округу Тартумаа 18.05.2016, Статут затверджений 16.05.2016, Рейнт Олексій є одним з двох членів ради Правління та може представляти Товариство з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" при укладенні будь-яких угод.

Відповідно до п.8.1. договору про заснування товариства засновники призначають членами правління товариства, зокрема, Олексія Рейнта.

Відповідно до п..3.3. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" товариство при здійсненні усіх юридичних дій може представляти кожний член правління.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції відхиляє як безпідставне покликання відповідача на те, що суд першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі мав на підставі п.1 ч.5 ст.174 ГПК України повернути позовну заяву.

Окрім того, зважаючи на те, що відповідач піддав сумніву правосуб`єктність позивача лише обгрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач надав суду апеляційної інстанції інформацію із електронної бази даних Комерційного реєстру станом на 02.10.2019 щодо реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" з апостилем та нотаріально посвідченим перекладом.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2019 у справі №914/822/19 в частині задоволення позовних вимог відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 16.08.2019 до суду першої інстанціїї від позивача надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу підлягають зменшенню до 5 000,00 грн. Наведений висновок суду обгрунтовується тим, що розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, так як за своєю категорією вона не є складною (спір виник внаслідок втрати вантажу за разовим перевезенням); наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, розрахунок розміру позовних вимог не є складним та значним, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин під час розгляду справи у суді не змінювалося); ціною позову, яка не є великою (еквівалентно становить 90 930,54 грн).

При цьому, суд зазначив, що у судовому засіданні 19.08.2019 представник відповідач вказавши на безпідставність заявлених позовних вимог, зазначив також про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи та ціною позову.

Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч.ч.4-6 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 у справі №902/347/18.

Позивачем на підтвердження його витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн. надано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2999, виданого 21.11.2005, договору №20/ГП про надання правничої допомоги від 15.02.2019, додатку №1 від 15.02.2019 до договору про надання правничої допомоги №20/ГП, акту про надання правничої допомоги від 09.08.2019 на суму 20 000,00 грн, розрахунку від 09.08.2019 витрат на правничу допомогу на підставі договору №20/ГП від 15.02.2019, квитанції №0.0.1433339837.1 від 12.08.2019 на суму 20 000,00 грн, довідки №20/Г/1 від 13.08.2019, ордеру серії КС №510636 від 28.05.2019.

Відтак, позивачем згідно з положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу України доведено факт понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 20 000,00грн.

Водночас, відповідачем, відповідно до ст. 126 ГПК України, не доведено належними та допустимим доказами неспівмірності заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відсутність правових підстав для зменшення заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу, які належно підтверджені.

З огляду на все викладене вище в сукупності, у задоволенні апеляційної скарги Приватного підприємства "Зелений гай" слід відмовити, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" - задоволити частково, рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2019 у даній справі змінити, доповнивши його резолютивну частину пунктом про стягнення з відповідача на користь позивача 15 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на відповідача в порядку ст.ст.129, 282 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, -

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Зелений гай" залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "REINT WOOD OU" задоволити частково.

3. Рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2019 у справі №914/822/19 змінити. Доповнити резолютивну частину рішення пунктом наступного змісту:

Стягнути з Приватного підприємства Зелений гай , с. Розвадів, вул. Сагайдачного, 72, Миколаївський район, Львівська область (ідентифікаційний код 30418517) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю REINT WOOD OU , м. Таллін, вул. Пає 21, Естонія (реєстраційний номер 14051975) 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

4. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 19.08.2019 у справі №914/822/19 залишити без змін.

5. Стягнути з Приватного підприємства Зелений гай , с. Розвадів, вул. Сагайдачного, 72, Миколаївський район, Львівська область (ідентифікаційний код 30418517) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю REINT WOOD OU , м. Таллін, вул. Пає 21, Естонія (реєстраційний номер 14051975) 2881,50 грн. судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги.

6. Доручити місцевому господарському суду видати наказ.

7. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

8. Порядок і строк оскарження встановлені ст.ст. 288-289 ГПК України.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Плотніцький Б.Д.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.01.2020