Рішення

від 17.01.2020 по справі 214/1814/15

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/1814/15

Провадження № 2/210/33/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"17" січня 2020 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Вікторович Н.Ю.,

за участі секретаря судового засідання: Реви К.В.,

представника позивача за первісним позовом,

відповідача за зустрічним позовом, та представника

третьої особи за приєднаним позовом ОСОБА_1 : ОСОБА_2 ,

представника відповідача за первісним позовом,

позивача за зустрічним позовом, та представника

відповідача за приєднаним позовом ОСОБА_3 : ОСОБА_4 ,

представника відповідача за зустрічним позовом

ПП Люсі , представника третьої особи за

зустрічним позовом Донець Г.Й., та представника

позивачів за приєднаним позовом ПП Люсі та

ОСОБА_5 : ОСОБА_6 ,

представника третьої особи за

зустрічним позовом, та позивача за приєднаним позовом

ОСОБА_5 : ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в порядку загального позовного провадження, об`єднану цивільну справу за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Приватного підприємства Люсі про визнання добросовісним набувачем, визнання права власності, стягнення грошової суми, третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_5 , Приватного підприємства ЛЮСІ , ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа, - ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, третя особа за приєднаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 16.03.2015 року з вищезгаданим позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 борг у сумі 5000,00грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між ним та відповідачем ОСОБА_3 15.10.2010 року укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . До оформлення договору він отримав від відповідача грошові кошти в сумі 123051,00 грн., але згідно з домовленістю вартість нерухомого майна складала 128051,00 грн., тому недоплачену суму 5000,00 грн. ОСОБА_8 обіцяла сплатити до 22.10.2010 року. На його неодноразові звернення щодо повернення боргу, відповідач ухилялася та заперечувала проти його права на витребування даного боргу. Оскільки зазначена сума відповідачем не сплачена добровільно, він звернувся до суду.

Відповідач ОСОБА_3 10.04.2015 року звернулася до суду з зустрічним позовом, в уточненій редакції якого від 08.05.2015 року просить визнати її добросовісним набувачем нежитлового приміщення загальною площею 116,8 кв.м, вбудовано-прибудованого в перший поверх житлового будинку А-5 з ганком а , площею 1,1 кв.м та ганком а-1 , площею 5,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , придбаного на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 15.10.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рисіною С.В. та зареєстрованого в реєстрі за №4116; визнати за нею право власності на зазначене нежитлове приміщення; стягнути з ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 1000грн. внаслідок невиконання грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що дійсно вона мала борг перед ОСОБА_1 у розмірі 5000,00 грн., у свою чергу він був винен їй 6000,00 грн., взаємний залік вимог, як було домовлено, не проведено, ОСОБА_1 звернувся до суду, тому вона має зустрічну вимогу про стягнення 1000,00 грн. як залік взаємних вимог. Вона вважає, що заявляючи вимогу про стягнення грошових коштів, ОСОБА_1 оспорює її право власності на спірне нежитлове приміщення, також не визнає її права та оспорює ПП Люсі . Проте, вона вважає себе добросовісним набувачем, оскільки на час вчинення правочину спірна нерухомість належала ОСОБА_1 на підставі рішення суду, яке у подальшому було скасовано апеляційним судом. Однак, на момент укладення правочину нотаріусом було перевірено наявність у продавця права власності на майно, тому вона не мала підстав для сумнівів; не знала та не могла знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.11.2016 року вищезгадані позови об`єднано у одне провадження з позовом Приватного підприємства ЛЮСІ (далі - ПП ЛЮСІ ), ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа, - ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння, який надійшов до суду 29.10.2015 року.

Позивачі за об`єднаним позовом ПП ЛЮСІ та ОСОБА_5 в уточненій редакції від 23.11.2015 року просять визнати право власності на нежитлове приміщення, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 за ПП ЛЮСІ ; застосувати наслідки нікчемного правочину до договору купівлі-продажу від 15.10.2010 року, вчиненого між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відчуження (продаж) вбудовано-прибудованого нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом припинення права власності ОСОБА_3 на вказане приміщення та витребування нежитлового приміщення від ОСОБА_3 на користь ПП ЛЮСІ .

Заявлені позовні вимоги вмотивовані тим, що рішення, яким визнано право власності на спірне майно за ОСОБА_9 - скасовано, а укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 договір від 15.10.2010 року є нікчемним, як встановлено рішенням апеляційного суду, отже ОСОБА_3 є особою, яка заволоділа майном без відповідної правової підстави, тому ПП ЛЮСІ має право витребувати належне йому майно від ОСОБА_3 . Крім того, спірне майно було включено до акту опису й арешту майна ПП ЛЮСІ від 15.07.2010 року під час виконання рішення суду щодо стягнення з ПП ЛЮСІ на користь ОСОБА_5 319950,00грн., тому на час укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , так і станом на дату його реєстрації існував спір щодо приміщень, оскільки останні виступали забезпеченням виконання судового рішення.

Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, та третя особа за приєднаним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні присутнім не був, скориставшись правом представництва відповідно до ст.58 ЦПК України. Надав пояснення щодо позову ПП ЛЮСІ та ОСОБА_5 , в яких зазначив, що згідно з рішенням власника ПП Люсі від 24.12.2009 року про вихід зі складу власників (учасників) ПП Люсі з відступленням належної йому частки у статутному фонді підприємства в розмірі 100% вартості (виплату якої власником замінено на передачу майна в натурі) - йому передано нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею, 11,2 кв.м. та приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 98,0 кв.м. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 06.08.2010 року у цивільній справі №2-2261/2010/0408 за ним визнано право власності на вищевказані вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення. На момент укладення договору купівлі-продажу 15.10.2010 року нерухоме майно, що підлягало відчуженню, не перебувало під арештом чи забороною відчуження, щодо нього не велися судові спори, воно не було заставлено, у податковій заставі не перебувало. Факт посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу від 15.10.2010 року свідчить про те, що надані ним правовстановлюючі документи на відчужуване ним нерухоме маймо перевірено відповідальною особою на предмет їх відповідності вимогам законодавства, у нотаріуса не було жодних застережень до наданих документів. Жодних претензій з приводу вказаного нерухомого майна та правомірності укладеного з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу ПП Люсі ніяким чином не висловлювало до моменту подання даного позову. З позовом про визнання договору від 15.10.2010 року недійсним зверталася ОСОБА_5 . Крім того, у вказаному спорі він - позивач, ОСОБА_3 та ПП Люсі були відповідачами, тобто на той час ОСОБА_5 мала спір з ПП ЛЮСІ , яке тепер, зі спливом великого проміжку часу (майже 5 років) з невідомих йому причин змінило своє ставлення до вказаного майна, та звернулося до суду з даним позовом в якості співпозивача. ПП ЛЮСІ не надало доказів належності спірного майна на праві власності та утримання вищезазначеного нерухомого майна, а також вибуття вказаного майна з його законного володіння поза його волею. ОСОБА_3 є добросовісним набувачем вказаного майна та не може бути позбавлена права власності. У той час як ОСОБА_5 не є належним позивачем, оскільки не є та ніколи не була власником спірного майна. Щодо звернення ПП ЛЮСІ з позовом, ним пропущено строк позовної давності, який сплив 06.11.2013 року (з дня реєстрації договору купівлі-продажу 05.11.2010 року). Просив у позові ПП ЛЮСІ та ОСОБА_5 - відмовити.

Представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом, та третьої особи за приєднаним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні первісний позов підтримала, пояснила, що між сторонами існувала усна домовленість, за якою ОСОБА_3 мала сплатити її довірителю 5000,00грн. до 22.10.2010 року за спірним договором, просила позов задовольнити.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, та відповідач за приєднаним позовом ОСОБА_3 в судовому засіданні присутньою не була, скориставшись правом представництва відповідно до ст.58 ЦПК України. Надала відзив на позов ПП ЛЮСІ та ОСОБА_5 , в якому зазначила, що ОСОБА_5 є неналежним позивачем, зі змісту позовної заяви не вбачається, яким чином порушено її права, свободи та інтереси; право на витребування майна з чужого незаконного володіння має лише власник цього майна, яким ОСОБА_5 не є; включення ОСОБА_5 до складу позивачів за даним позовом є зловживання з боку обох позивачів процесуальними правами, що обумовлено виключено необхідністю обґрунтування нібито переривання позовної давності щодо вказаних позовних вимог. До того ж, повернення майна у власність ПП ЛЮСІ вже було предметом розгляду у цивільній справі №408/7723/12, позивачем в якій була ОСОБА_5 , рішенням апеляційного суду скасовано рішення суду першої інстанції, у її позові про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом повернення майна у власність ПП ЛЮСІ - відмовлено. У ПП ЛЮСІ відсутні підстави для визнання за ним права власності на спірне майно, застосування наслідків нікчемного правочину, шляхом припинення її права власності та витребування спірного майна на свою користь, оскільки доказів вибуття даного майна з його законного володіння поза його волею суду не надано. Також не надано доказів наявності вказаного нежитлового приміщення у власності ПП ЛЮСІ та доказів подання підприємством до податкових та статистичних органів відповідних звітів, які б містили інформацію щодо його утримання. Вона є добросовісним набувачем, оскільки не знала і не могла знати про відсутність у продавця права на відчуження майна, договір посвідчений нотаріально, всі документи перевірено нотаріусом і вона також з ними була ознайомлена, жодних сумнівів на час укладення договору не мала. З позовами про визнання договору від 15.10.2010 року недійсним, застосування реституції зверталася ОСОБА_5 , яка жодного відношення до ПП ЛЮСІ не мала. ПП ЛЮСІ з такими позовами не зверталося, навіть представник підприємства у судових засіданнях участь не брав. Необґрунтовано позивачем вказано, що вона заволоділа майном без відповідної правової підстави. Також, вважає, що позивачами пропущено строк позовної давності, який починається з 05.11.2010 року - з дня державної реєстрації нерухомого майна, і може перериватися зверненням до суду особи, яка має право вимоги, якою ОСОБА_5 не є. Для ПП ЛЮСІ строк позовної давності сплив 06.11.2013 року. Просила в позові ПП ЛЮСІ та ОСОБА_5 до неї - відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом, та відповідача за приєднаним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримав, пояснив, що у зв`язку зі спробами поставити під сумнів право власності ОСОБА_3 на спірне нежитлове приміщення, вона змушена звернутися до суду. Усі домовленості відображені в договорі купівлі-продажу від 15.10.2010 року виконані, але існують особисті невиконані домовленості, за якими, з урахуванням вимог ОСОБА_1 в сумі 5000,00грн., та вимог ОСОБА_3 в сумі 6000,00грн., з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 слід стягнути 1000,00грн. На момент укладення спірного правочину ОСОБА_3 не мала жодних сумнівів щодо права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, вона є добросовісним набувачем, просив зустрічний позов задовольнити.

Третя особа за зустрічним позовом, позивач за приєднаним позовом - ОСОБА_5 в судовому засіданні присутньою не була, скориставшись правом представництва відповідно до ст.58 ЦПК України.

Представник третьої особи за зустрічним позовом, позивача за приєднаним позовом - ОСОБА_5 - ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечував проти позову ОСОБА_3 , просив у його задоволенні відмовити, оскільки правочин, укладений між нею та ОСОБА_1 визнано нікчемним, підстави для визнання її добросовісним набувачем відсутні.

Представник відповідача за зустрічним позовом ПП Люсі , третьої особи за зустрічним позовом ОСОБА_5 , та позивачів за приєднаним позовом ПП Люсі та ОСОБА_5 - ОСОБА_6 в судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, щоб надати юридичну обґрунтованість позову ОСОБА_3 , який ПП ЛЮСІ не визнає. Підстави для визнання за ОСОБА_3 права власності на підставі нікчемного договору - відсутні, вона має право на стягнення з ОСОБА_1 коштів за нікчемним договором, проте з такими вимогами не звертається. Рішенням апеляційного суду встановлено грубе порушення законодавства - вибуття з володіння ПП ЛЮСІ майна без його згоди, у зв`язку з чим існує кримінальне провадження. Підтримав позов ПП ЛЮСІ , просив задовольнити.

Суд, вислухавши представників сторін, третіх осіб, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.

Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 року №2147-VIІІ внесено зміни до ЦПК України від 18.03.2004 року, які набирали законної сили з 15.12.2017 року.

Відповідно до вимог частини 3 статті 3 ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року, встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно п.9 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 28.01.2019 року вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 ст.82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що ПП ЛЮСІ засноване фізичною особою ОСОБА_1 , зареєстровано розпорядженням виконкому Криворізької міської ради народних депутатів №12-р від 09.01.1998 року (т.1, а.с.27, 28) та включено відомості про юридичну особу до єдиного державного реєстру 09.01.1998 року за №12271200000008359. Перебувало в стані припинення в результаті ліквідації за рішенням засновників (учасників) з 20.01.2011 року по 29.07.2011 року, з 06.03.2013 року у стані припинення на підставі судового рішення не пов`язаного з банкрутством (т.1, а.с.149, 150, т.2, а.с.148, 154). Цивільна правоздатність ПП ЛЮСІ відновлена, що вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у стані припинення не перебуває.

Згідно з реєстраційним посвідченням Криворізького бюро технічної інвентаризації за ПП ЛЮСІ на праві приватної власності зареєстровано нежитлове приміщення , яке складається з вбудованого в житловий будинок АДРЕСА_2 , приміщення, загальною площею 11,2кв.м на підставі договору купівлі-продажу від 02.11.2000 року, укладеного між продавцем Фондом комунальної власності м. Кривого Рогу та покупцем-директором ПП ЛЮСІ ОСОБА_1 , посвідченого першою державною нотаріальною конторою 02.11.2000 року (т.1, а.с.27, 28).

Також, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ВАТ Декоративні культури та ПП ЛЮСІ , нотаріально посвідченого 14.06.1999 року за ПП ЛЮСІ на праві власності зареєстровано приміщення за адресою АДРЕСА_3 , яке складається з цегляного приміщення магазину А-1, прибудованого до житлового будинку, площею 98,0кв.м (т.1, а.с.242, 243, т.3, а.с.18-20, 22) та відповідно до акту передачі передано 03.11.2000 року ПП ЛЮСІ в особі ОСОБА_10 (т.1, а.с.244, т.3, а.с.21).

Відповідно до актів ідеальних часток від травня 2002 року, складеної техніком-інвентаризатором, площа будинку по АДРЕСА_2 - 3245,30кв АДРЕСА_4 , загальна площа магазину 11,2кв.м. Ідеальна частка площі магазину від загальної площі будинку - 3/1000 часток; площа будинку по АДРЕСА_3 - 3116,70кв АДРЕСА_4 , загальна площа магазину 98,0кв.м. Ідеальна частка площі магазину від загальної площі будинку - 31/1000 часток (т.1, а.с.29, 30).

Загальна площа приміщень магазинів за адресою: АДРЕСА_5 - 109,60кв.м.

Таким чином, у власності ПП ЛЮСІ перебувало вбудоване в житловий будинок АДРЕСА_2 приміщення, загальною площею 11,2кв.м та приміщення за адресою АДРЕСА_3 , яке складається з цегляного приміщення магазину А-1, прибудованого до житлового будинку, площею 98,0 кв.м, тобто загальною площею 109,6 кв.м.

В результаті реконструкції нежитлового приміщення, вбудованого в житловий будинок АДРЕСА_6 зазначені приміщення об`єднано в одне нежитлове приміщення.

Так, з повідомлення КП ДОР Криворізьке БТІ №26401-Ю від 26.04.2010 р. вбачається, що в результаті самочинного об`єднання та перепланування двох приміщень за адресами АДРЕСА_6 загальна площа змінилася та складає 116,8 кв.м. Дозвіл на перепланування та об`єднання в КП ДОР Криворізьке БТІ не надано (т.3, а.с.37,38).

За рішенням власника ПП ЛЮСІ від 24.12.2009 про вихід зі складу власників (учасників) ПП ЛЮСІ ОСОБА_1 з відступленням належної йому частки у статутному фонді підприємства в розмірі 100% вартості, виплату якої власником замінено на передачу йому майна в натурі - ОСОБА_1 передано нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею, 11,2 кв.м. та приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 98,0 кв ( т.3, а.с. 245).

02 липня 2010 року між власником ПП ЛЮСІ та ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу (відступлення) долі в статутному фоні, однак у зв`язку з тим, що ПП ЛЮСІ відмовило йому здійснити передачу цих нежитлових приміщень з подальшим оформленням на нього права власності, позивач звернувся до суду з позовом ( т.2, а.с.17).

Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06.08.2010 року ( справа№2-226/10/0408), задоволено позов ОСОБА_1 до ПП ЛЮСІ про визнання права власності на новостворене нерухоме майно, визнано за ОСОБА_1 право власності на вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення в перший поверх житлового будинку А-5 , загальною площею 116,8 кв.м, з прибудованим ганком а , площею 1,1 кв.м та ганком а1 , площею 5,0 кв.м, розташоване за адресою АДРЕСА_5 (т.1, а.с.25,26).

Таким чином, судовим рішенням визнано за ОСОБА_1 право власності на новостворене нерухоме майно, загальна площа якого змінена за рахунок самочинного об`єднання та перепланування двох приміщень.

Рішенням Дзержинської районної у місті ради м.Кривий Ріг Дніпропетровської області №299 від 18.08.2010 року Про впорядкування поштової адреси вбудовано-прибудованому нежитловому приміщенню у житловому на АДРЕСА_5 - впорядковано поштову адресу вбудовано-прибудованого нежитлового приміщення у житловому за адресою: АДРЕСА_7 приміщення 70 (т.2, а.с.23).

15 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 116,8 кв.м вбудовано-прибудоване в перший поверх житлового будинку А-5 з ганком а , площею 1,1 кв.м та ганком а1 , площею 5,0 кв.м, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рисіною С.В. (т.1, а.с.5).

Державну реєстрацію нерухомого майна здійснено 05.11.2010 року , що підтверджується витягом Про державну реєстрацію права Комунального підприємства ДОР Криворізьке БТІ №27895256 (т.3, а.с.112).

Згідно з п.1.3 договору купівлі-продажу від 15.10.2010 р. нерухоме майно належить продавцю на праві приватної власності на підставі рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 06.08.2010 року ( справа №2-226/10/0408), рішення суду зареєстровано 25.08.2010 року в КП ДОР Криворізьке бюро технічної інвентаризації в книзі: Н-252, номер запису 2852, згідно витягу №27108547, реєстраційний номер 31315374 (т.1, а.с.5, т.3, а.с.106).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.04.2011 року за апеляційною скаргою ОСОБА_5 - рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06.08.2010 року ( справа№2-226/10/0408), за позовом ОСОБА_1 до ПП ЛЮСІ про визнання права власності на новостворене нерухоме майно - скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено (т.1, а.с.28,29).

У подальшому у 2011 році ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ПП ЛЮСІ , треті особи КП ДОР Криворізьке БТІ , Реєстраційна палата виконкому Криворізької міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 15.10.2010 року (справа №2-1299/11/0408), у якому їй відмовлено в повному обсязі рішенням суду від 22.03.2012 року (т.2, а.с.26-30). З тексту судового рішення вбачається, що підставою для звернення до суду ОСОБА_5 стала наявність виконавчого провадження щодо стягнення з ПП ЛЮСІ на її користь 319950,00 грн. шляхом реалізації майна боржника на публічних торгах. Виконавче провадження відкрито 29.06.2010 року, накладено заборону відчуження об`єкту нерухомого майна, що належить ПП ЛЮСІ . 30.11.2011 року, у зв`язку з ліквідацією боржника ПП ЛЮСІ , виконавче провадження закінчено (т.2, а.с.13,28).

Аналогічні відомості містить відповідь начальника Металургійного відділу ДВС м.Кривий Ріг ГТУЮ у Дніпропетровській області №14493 від 27.07.2017 року - згідно з відміткою у книзі обліку виконавчих документів, переданих державному виконавцеві на 2010 рік виконавче провадження №20080516 від 06.07.2010 року завершено на підставі п.7 ч.1 ст.49 Закону України Про виконавче провадження (визнання боржника банкрутом) (т.3, а.с.143). Зазначене виконавче провадження знищено у зв`язку з закінченням строку зберігання відповідно до акту про знищення від 04.02.2015 року (т.3, а.с.144-148), тобто рішення суду у ВП №20080516 від 06.07.2010 року не виконано.

Зазначене вище рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.03.2012 року у справі №2-1299/11/0408 за позовом ОСОБА_5 змінено в частині підстав відмови у позові рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.07.2012 року (т.2, а.с.31-34). Рішення суду вмотивовано тим, що оскільки рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.04.2011 року, яке набрало законної сили, скасовано рішення суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення, правочин укладений 15.10.2010 року між ним та ОСОБА_3 щодо вказаного житлового приміщення є нікчемним, вимога про застосування наслідків нікчемного договору позивачем не ставилася (т.2, а.с. 34).

У 2012 році ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи КП ДОР Криворізьке БТІ , Дзержинський відділ державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, ПП ЛЮСІ про застосування реституції ( справа №408/7723/12), просила визнати недійсною реєстрацію спірного нерухомого майна у КП ДОР Криворізьке БТІ ; застосувати наслідки нікчемного правочину від 15.10.2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - шляхом повернення нерухомого майна у власність ПП ЛЮСІ . Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.05.2013 року позов задоволено частково: застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом повернення нерухомого майна ОСОБА_1 , в решті позову - відмовлено. Рішення вмотивовано тим, що ПП ЛЮСІ не було стороною договору, тому підстави повернення майна ПП ЛЮСІ відсутні (т.2, а.с.26-30).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.09.2013 року зазначене рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.07.2013 року в частині застосування наслідків нікчемного правочину скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_5 відмовлено (т.2, а.с.37-40). Рішення суду апеляційної інстанції вмотивовано тим, що вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину; норма ч.1 ст.216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі; не підлягають задоволенню вимоги власників майна про визнання недійсними правочинів щодо відчуження його майна, які були вчиненні після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндікаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав ч.1 ст.388 ЦК України (т.2, а.с.39).

Отже, на теперішній час, судом встановлено нікчемність договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , прим АДРЕСА_8 від 15.10.2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Спірне майно залишається зареєстрованим за ОСОБА_3 (т.3, а.с.112).

Частиною 1 статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Правочини вчинені на підставі скасованого в подальшому судового рішення є нікчемними. Нікчемний правочин не потребує додаткового визнання його судом недійсним і вони не породжують правових наслідків для сторін за даними правочинами.

Відтак, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 щодо стягнення 5000,00 грн. за договором купівлі-продажу від 15.10.2010 року , який є нікчемним, задоволенню не підлягає. Тим більше, жодного доказу наявності зобов`язань ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за цим договором суду не надано, натомість з договору купівлі-продажу вбачається належне виконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань шляхом сплати вартості нерухомого майна, встановленої п.2.2 Договору 123051,00 грн.(т.1, а.с.5).

Також, суд не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 , яка просить визнати її добросовісним набувачем спірного нежитлового приміщення та визнати за нею право власності на зазначене нежитлове приміщення; стягнути з ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 1000 грн. внаслідок невиконання грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу.

Пунктом 25 Постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав ( далі - Постанова) , визначено, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця). Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

З урахуванням зазначеного, оскільки правочин вчинений ОСОБА_1 , який не мав права на його відчуження, у зв`язку з чим рішенням суду встановлено його нікчемність, ОСОБА_3 не може бути визнана добросовісним набувачем.

Тим більше, як роз`яснено у п.24 Постанови під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі статтею 388 ЦК має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред`явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Отже, спірний договір, підписаний сторонами є нікчемним, тобто розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця, не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов`язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

Зважаючи на наведене, доводи ОСОБА_3 не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки такі аргументи втрачають правовий сенс за встановлених судом обставин нікчемності підписаного сторонами договору в цілому та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину до спірних правовідносин.

Таким чином, права власності на спірну нерухомість за вказаним договором купівлі-продажу набувач (покупець) не набув у силу нікчемності цього договору, яка встановлена законом.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16.

Позовна вимога про визнання за ОСОБА_3 права власності є безпідставною, оскільки станом на день розгляду справи право власності на спірне майно зареєстровано за ОСОБА_3 , а сумнів інших осіб щодо наявності такого права не є підставою для повторного визнання права власності на об`єкт, який вже перебуває у власності. До того ж, такі підстави позовної вимоги є несуттєвими за наявності встановлення рішенням суду нікчемності укладеного договору, яким спростовуються законність набуття такого права.

Позов в частині стягнення 1000,00 грн. є необґрунтованим та безпідставним, не підтвердженим жодним доказом, тому, з урахуванням зазначеного вище, суд відмовляє у цій позовній вимозі і у зустрічному позові в повному обсязі.

Щодо позову ПП ЛЮСІ , ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння суд виходить з наступного.

Відповідачем ОСОБА_3 подано письмову заяву про застосування строків позовної давності до позову ПП ЛЮСІ та ОСОБА_5 , який пропущено з огляду на те, що державна реєстрація спірного нерухомого майна відбулася 05.11.2011 року , строк позовної давності закінчився 06.11.2013 року, а до суду звернувся позивач ПП ЛЮСІ звернувся 29.10.2015 року після спливу трирічного строку . ОСОБА_5 не є особою, яка має право на витребування спірного майна з володіння ОСОБА_3 , тому її позови до суду не переривають перебіг позовної давності (т.3, а.с.205).

Представник ПП ЛЮСІ зауважував проти пропуску строку позовної давності, посилаючись на те, що протягом 2010-2015 рр. тривають судові спори щодо спірного правочину. З огляду на переривання строку позовної давності з початку виконання нікчемного правочину від 15.10.2010 р. протягом 2010-2013 рр., граничним терміном подання позову про застосування наслідків нікчемного правочину є 26.09.2016 - сплив трирічного терміну після прийняття рішення апеляційним судом Дніпропетровської області від 26.09.2013 року. Крім того, на момент вчинення правочину позовна давність за вимогами щодо застосування наслідків нікчемного правочину складала 10 років. Зміну строку позовної спеціальної давності до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину скасовано Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства від 20.12.2011 року . Пунктом 5 Перехідних положень передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину. Крім того, протягом 2012-2015 рр. за позовом фіскальних органів припинялася діяльність ПП ЛЮСІ , тобто тривалий час підприємство не мало цивільної дієздатності і не могло звернутися до суду. Просив визнати причини пропуску строку поважними.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено п.1 ч.2 ст.258 ЦК України відносно неустойки.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Разом із цим, на час вчинення правочину позовна давність за вимогами щодо застосування наслідків нікчемного правочину складала 10 років.

Зазначений строк позовної спеціальної давності до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину скасовано Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства від 20.12.2011 року , який набрав законної сили 15.01.2012 року.

Пунктом 5 Перехідних положень даного закону зазначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про:1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману;2) застосування наслідків нікчемного правочину;3) визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. При цьому стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред`явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

Отже, з урахуванням цих положень, строк позовної давності для позивача ПП ЛЮСІ спливає 16.01.2015 року. Позивач звернувся до суду 29.10.2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Спір виник щодо застосування наслідків нікчемного правочину шляхом припинення права власності ОСОБА_3 на спірне майно, витребування майна з чужого незаконного володіння з визнанням права власності на нього.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року № 9, судам роз`яснено - відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно з вимогами частин четвертої та п`ятої 4-5 статті 216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ст.ст.215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Проте, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом припинення права власності набувача майна, з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно , без відповідної правової підстави заволоділа ним ( ст.387 ЦК України).

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України

від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15. Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18).

Тобто, навіть у разі наявності добросовісності набувача, майно вибуло із володіння ПП ЛЮСІ поза його волею, оскільки рішення суду про визнання за ОСОБА_1 права власності - скасовано.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відтак, ПП ЛЮСІ є попереднім власником спірного майна, яке після самочинної реконструкції , перейшло у власність ОСОБА_1 , а потім - ОСОБА_3

ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом як особа заінтересована у виконанні рішення суду щодо стягнення на її користь з ПП ЛЮСІ грошових коштів. Проте, 30 березня 2011 року у зв`язку із ліквідацією боржника ПП Люсі державним виконавцем Дзержинського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, арешт з нерухомого майна знято, виконавче провадження знищено 04.02.2015 року. Відомостей щодо скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження суду не надано, не доведено, що вона є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, що передбачає право на звернення до суду в порядку 215, 216 ЦК України. Підстави для звернення до суду щодо витребування майна з чужого незаконного володіння у неї відсутні.

За віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально визначена річ, оскільки призначення такого позову є повернення лише того майна, яке було у власності особи.

Разом із цим, як вбачається із договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2010 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_3 нежитлове приміщення загальною площею 116,8 кв.м. вбудовано-прибудоване в перший поверх житлового будинку А-5 з ганком а площею 1,1 кв.м. та ганком а1 площею 5,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (попередня адреса АДРЕСА_5 ).

Продане нежитлове приміщення виникло в результаті реконструкції нежитлового приміщення, вбудованого в житловий будинок АДРЕСА_6 та їх об`єднання в одне нежитлове приміщення.

В той час як ПП ЛЮСІ належали на праві власності нежитлове приміщення, загальною площею 11,2 кв.м. по АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення цегляного магазину А-1, загальною площею 98,0 кв.м. по АДРЕСА_3 .

Об`єктом оспорюваного договору купівлі-продажу є нежитлове приміщення, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке виникло у продавця ОСОБА_1 на підставі судового рішення, яке згодом було скасовано.

До визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне новостворене нерухоме майно, право власності на нього не було зареєстровано за жодною із сторін, в тому числі і за ПП ЛЮСІ .

За приписами статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Таким чином, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відтак, ПП ЛЮСІ не набуло право власності на спірне нерухоме майно після самочинного об`єднання та перепланування , не довів тотожність майна, яке перебувало у його власності та яке просить витребувати від ОСОБА_3 , тому підстави для витребування майна на його користь та визнання за ПП ЛЮСІ права власності на зазначене нерухоме майно - відсутні, а відтак суд відмовляє у позові ПП ЛЮСІ та ОСОБА_5 з підстави його необґрунтованості.

У зв`язку з відмовою у первісному, зустрічному та об`єднаному позовах судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.41 Конституції України, Постановою Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , ст.ст. 83,182,215,216,256,257,261,321,353,376,387,388,391,1212 ЦК України, ст.ст. 4,5,13,77,81,88,141,265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У первісному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, - ОСОБА_5 про стягнення суми боргу, - відмовити.

У зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Приватного підприємства Люсі , третя особа, - ОСОБА_5 про визнання добросовісним набувачем, визнання права власності, стягнення грошової суми, - відмовити.

У приєднаному позові Приватного підприємства ЛЮСІ , ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа, - ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину та витребування майна з чужого незаконного володіння, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів в порядку, передбаченому статтею 354 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 22 січня 2020 року.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, третя особа за приєднаним позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_9 ;

- відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, відповідач за приєднаним позовом: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_10 ;

- третя особа за зустрічним позовом, позивач за приєднаним позовом: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_11 ;

- відповідач за зустрічним позовом, позивач за приєднаним позовом: Приватне підприємство Люсі , місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр. Металургів, 9/70, код ЄДРПОУ 25018308.

Суддя: Н. Ю. Вікторович