Постанова

від 21.01.2020 по справі 477/1554/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

21.01.20

22-ц/812/84/20

Провадження №22-ц/812/84/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 січня 2020 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Андрієнко Л.Д.,

за участі представника відповідачів за первісним позовом - адвоката Павлова К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №477/1554/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення , яке постановив Жовтневий районний суд Миколаївської області під головуванням судді Козаченка Романа Вікторовича у приміщенні цього суду 15 квітня 2019 року, повний текст якого складений 02 травня 2019 року, за позовом Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль , за участю третьої особи на боці позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_1 , про визнання договору поруки припиненим

у с т а н о в и л а :

У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль , назву якого змінено на Акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль (далі - АТ Райффайзен Банк Аваль ), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що 11 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль , назву якого потім було змінено на Публічне акціонерне товариство (далі - Банк), та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір кредиту № 014/08-112/62643, згідно умов якого позичальник отримав кредитні кошти у сумі 26000 доларів США строком до 11 квітня 2027 року з умовою повернення коштів щомісячними платежами та сплатою 12,85 % річних за користування цими коштами.

Того ж дня з метою забезпечення виконання цього кредитного договору між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, згідно якого поручитель взяла на себе добровільно обов`язок перед Банком за виконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі.

Посилаючись на те, що позичальник ОСОБА_1 не виконує свої обов`язки по кредитному договору належним чином і не повертає кредитні кошти, у зв`язку з чим станом на 04 квітня 2017 року за ним утворилася заборгованість в загальній сумі 30851, 71 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ на цю дату 833756 грн. 32 коп., позивач просив стягнути з відповідачів солідарно на свою користь вказану суму заборгованості, яка складається із заборгованості по кредиту в сумі 24185,70 доларів США, що еквівалентно 653 609 грн. 81 коп., та заборгованості за відсотками - 6666.01 доларів США, що еквівалентно 180146 грн. 51 коп., та судові витрати.

Під час розгляду справи відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву про визнання договору поруки припиненим, яка ухвалою суду від 20 лютого 2018 року була прийнята до спільного розгляду з первісним позовом.

В обґрунтування своїх вимог вказувала, що відповідно до додаткової угоди № 1 від 11 березня 2009 року до кредитного договору № 014/08-112/62643 сторонами було внесено зміни до його умов і збільшено строк його дії - до 11 квітня 2032 року та збільшено тіло кредиту, але додатковою угодою № 1 від 11 березня 2009 року до договору поруки від 11 квітня 2007 року було узгоджено, що його сторонами вносяться зміни тільки щодо збільшення тіла кредиту. Посилаючись на те, що Банком було порушено вимоги ст. 559 ЦК України, оскільки за основним договором кредиту відбулося збільшення відповідальності кредитора - збільшення строку кредитного договору, але згоди поручителя на це надано не було, а також, що сплив строк у шість місяців на пред`явлення кредитором вимог до поручителя, просила визнати договір поруки припиненим.

Крім того, представником відповідачки ОСОБА_2 15 квітня 2019 року був поданий відзив на позовну заяву, однак він судом, хоча й був долучений до справи, але не враховувався під час розгляду та вирішення справи через порушення процесуального строку на його подання.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2019 року первісний позов задоволений частково.

Постановлено стягнути із ОСОБА_1 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль заборгованість за кредитним договором № 014/08-112/62643 від 11 квітня 2007 року, що утворилася на 04 квітня 2017 року, в загальному розмірі 30851,71 доларів США, що еквівалентно 833756 грн. 32 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом - 24185 доларів 70 центів США, що еквівалентно 653609 грн. 81 коп., заборгованості за відсотками - 6666 доларів 01 цент США, що еквівалентно 180146 грн. 51 коп., та судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 6253 грн. 17 коп.

У задоволенні інших вимог за первісним позовом відмовлено.

Зустрічний позов задоволено.

Постановлено визнати припиненим договір поруки № 014/08-112/62643/П1 від 11 квітня 2007 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_2 у забезпечення виконання кредитного договору № 014/08-112/62643 від 11 квітня 2007 року між цим же банком та ОСОБА_1 .

Стягнуто з ПАТ Райффайзен Банк Аваль на користь ОСОБА_2 судові витрати у виді судового збору, сплаченого при поданні позову до суду, в сумі 704 грн. 80 коп.

Рішення суду в частині вирішення первісного позову мотивовано тим, що Банк повністю виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № 014/08-112/62643 від 11 квітня 2007 року , а позичальник ОСОБА_1 навпаки, порушив його умови в частині своєчасної та повної сплати кредитних платежів, тому за ним утворилася заборгованість, яка до цього часу не погашена.

Оскільки борг позичальника підтверджений доказами, то він підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 в повному обсязі відповідно до положень статей 526, 549, 550, 611, 651, 1054 ЦК України.

Щодо вирішення зустрічного позову, суд вважав його обґрунтованим, а поруку ОСОБА_2 за договором поруки від 11 квітня 2007 року №014/08-112/62643/П1 припиненою з 11 березня 2009 року, оскільки між Банком та поручителем не було домовленості про додаткові транші, кредитні канікули та збільшення строку дії кредитного Договору відповідно до додаткової угоди між Банком та позичальником від 11 березня 2009 року.

У зв`язку із задоволенням зустрічного позову, суд дійшов висновку, що вимоги за первісним позовом до поручителя ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, тобто первісний позов Банку підлягає частковому задоволенню, а сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 у визначеному Банком розмірі .

В апеляційній скарзі, проданій представником ОСОБА_3 адвокатом Павловим К.О., останній просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не досліджено доводів відповідачів стосовно формування суми заборгованості, строків давності за платежами. Так, 02 лютого 2016 року позивач за первісним позовом звертався з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/08-112/62643 від 11 квітня 2007 року у загальному розмірі 26824,26 доларів США, який ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 01 березня 2017 року залишений без розгляду (справа № 477/238/16-ц). У справі № 477/238/16-ц Банк в якості доказу надавав письмову вимогу про дострокове виконання зобов`язань за договором від 02 жовтня 2015 року. Суд не звернув уваги на дані обставини оскільки після звернення з вимогою про дострокове повернення заборгованості та звернення з позовною заявою про таке нарахування відсотків та інших платежів за договором припиняється, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Також суд не звернув уваги на те, що позивачем за первісним позовом пропущений строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ Райффайзен Банк Аваль вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги і просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що висновки суду першої інстанції, зокрема щодо стягнення в повному обсязі нарахованої позивачем заборгованості за процентами, є правильними, а посилання відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 є помилковим, оскільки відповідно до пункту 3.3 кредитного договору сторони визначили, що проценти нараховуються щомісяця на суму кредиту за весь строк користування кредитом, включаючи день надання та день повного погашення кредиту, виходячи з фактичної кількості днів в місяці та році (метод факт/факт). Тому договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України) і позивач має право нарахування процентів за весь час користування позичальником кредитними коштами.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідачів за первісним позовом, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні .

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону рішення суду в цілому відповідає.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 11 квітня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №014/08-112/62643 (далі - Договір), відповідно до якого Банк надав позичальникові ОСОБА_1 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 26000 доларів США терміном до 11 квітня 2027 року.

Погашення кредиту повинно було здійснюватися шляхом сплати щомісячних платежів до 15 числа кожного місяця згідно з графіком погашення, який був додатком № 1 до Договору (пункти 1.2, 1.3 Договору).

Процентна ставка за користування кредитом складала 12,85 % річних (пункт 1.4. Договору).

Відповідно до додатку № 2 до Договору його сторонами було визначено розмір щомісячного ануїтентного платежу - 301,84 доларів США.

Також 11 квітня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 014/08-112/62643/П1, відповідно до якого ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання перед Банком за кредитним договором № 014/08/-112/62643 від 11 квітня 2007 року, укладеним із ОСОБА_1 .

Пунктом 6.5 Договору сторони визначили, що кредитор має право вимагати дострокового погашення позичальником заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках невиконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави/іпотеки, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту, та в інших випадках, передбачених цим договором. Таке дострокове погашення повинно бути здійснено позичальником не пізніше тридцятого календарного дня з дня надіслання позичальнику відповідного повідомлення кредитора з вимогою дострокового погашення.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 11 березня 2009 року до основного кредитного Договору між Банком та ОСОБА_1 було узгоджено зміни до нього, а саме: збільшено строк надання кредиту на 60 календарних місяців - до 11 квітня 2032 року; тимчасово на період з 11 березня 2009 року до 10 березня 2010 року зменшено розмір щомісячного платежу до розміру процентів (встановлено кредитні канікули); визначено розміри щомісячних платежів: з 15 березня 2009 року по 15 лютого 2009 року - 200 доларів США, а також сторони домовились, що протягом строку кредитних канікул різниця між щомісячним платежем позичальника відповідно до Графіку погашення та інших платежів та власним внеском позичальника, визначеним у пункті 2.1 цієї додаткової угоди, підлягає сплаті позичальником за рахунок додаткових траншів, що видаються кредитором і відносяться на збільшення розміру кредиту в строки: 15 числа кожного місяця з 15 березня 2009 року по 15 лютого 2010 року. У зв`язку з цим визначено, що загальна сума кредиту складає 26810,73 доларів США. Також згідно умов додаткової угоди сторони домовились про збільшення видачі додаткових траншів у цей же період за узгодженим новим графіком та про новий графік погашення кредиту за ануїтетною схемою погашення.

Також, між Банком та поручителем ОСОБА_2 була укладена додаткова угода № 1 від 11 березня 2019 року до договору поруки, відповідно до якої між сторонами договору було домовлено, що поручитель бере на себе зобов`язання перед Банком відповідати по борговим зобов`язанням боржника ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору № 014/08/-112/62643 від 11 квітня 2007 року, а саме - повернути кредит в розмірі 26810,73 доларів США, сплатити проценти за його користуванням, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи) в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1, 2 статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (частина 1 статті 559 ЦК України у редакції закону, чинній на час укладання сторонами договору поруки).

За змістом частини 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (у редакції закону, чинній на час укладання сторонами договору поруки).

За такого між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання кредитного договору та укладеного у його забезпечення договору поруки.

Позивач, звертаючись з первісним позовом до суду, наполягав на стягненні заборгованості, яка станом на 04 квітня 2017 року складає 30 851,71 доларів США, що еквівалентно 833 756,32 грн. з яких: заборгованість за кредитом - 24 185,70 доларів США (в тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 316,43 доларів США), що еквівалентно 653 609,81 грн., заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом - 6 666,01 доларів США (в тому числі прострочена заборгованість за процентами - 6 495,72 доларів США), що еквівалентно 180 146,51 грн.

Суд, дослідивши наявні у справі матеріали, дійшов обґрунтованого висновку, що свої зобов`язання за кредитним договором Банк виконав належним чином, надавши позичальнику ОСОБА_1 обумовлені кредитним договором грошові кошти, тоді як останній порушив умови договору щодо порядку та строків погашення передбачених Договором платежів, внаслідок чого виникла заборгованість, що є підставою для стягнення заборгованості.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ЦПК предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За такого розрахунок заборгованості за кредитним договором у спорах про стягнення такої заборгованості та його обґрунтованість входять до предмету доказування по спорах про стягнення кредитної заборгованості.

Так, доказів відсутності заборгованості за Договором відповідачами не надано, а тому з урахуванням положень частини 2 статті 1050 ЦК України, положень пункту 6.5 Договору позивач за первісним позовом мав право на дострокове стягнення усієї суми заборгованості.

Заперечуючи проти проведеного Банком розрахунку заборгованості будь-яких міркувань та аргументів щодо її неправильності в частині нарахування заборгованості за кредитом (24 185,70 доларів США) та доказів на її спростовування ОСОБА_1 а ні в суді першої, а ні в суді апеляційної інстанції на наводив, тому колегія суддів з урахуванням положень статей 12, 81, 367 ЦПК України не вбачає підстав для її перегляду.

Що стосується заборгованості за процентами за користування кредитом, ОСОБА_1 вважав, що нарахування процентів після спливу визначеного у письмових вимогах про дострокове повернення кредиту строку суперечить вимогам закону та правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Колегія суддів не погоджується з такими аргументами.

Згідно наданих банком до первісної позовної заяви доказів 24 травня 2017 року Банком на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направлялись досудові вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, розрахованої станом на 04 квітня 2017 року: 24 185,70 доларів США заборгованості за кредитом та 316,43 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом (т. 1 а.с. 49-52), які залишились без виконання.

Між тим, ОСОБА_2 надала до суду першої інстанції досудову вимогу, яка направлялася банком ОСОБА_1 16 червня 2015 року з вимогою про дострокове повернення: заборгованості за кредитом в сумі 24 185,70 доларів США та 799,39 доларів США заборгованості за процентами за користування кредитом (том 1, а.с. 220). Ця заборгованість була розрахована станом на 09 червня 2015 року.

Також, до апеляційного суду ОСОБА_1 надав копію досудової вимоги про дострокове повернення кредиту у повному обсязі разом зі сплатою процентів , направленої на його адресу 02 жовтня 2015 року (том 1, а.с. 251).

Таким чином, у справі, яка переглядається, вимога до позичальника про дострокове повернення кредиту, яка свідчить про те, що Банк змінив строк кредитування за Договором відповідно до положень частини 2 статті 1050 ЦК України та Договору, була направлена до позичальника ОСОБА_1 16 червня 2015 року, тобто вона мала бути виконана не пізніше наданого у вимозі строку для дострокового погашення кредиту - 60 календарного дня, яким є 14 серпня 2015 року.

При цьому слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Водночас, в пункті 3.3 кредитного договору сторони погодили, що обчислення строку надання кредиту, нарахування процентів по Договору здійснюється за фактичне число календарних днів користування кредитом. При цьому проценти нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту (часткового надання кредиту) до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів зазначає, що у даній справі сторонами у пункті 3.3 кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статті 6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, допускає нарахування Банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

Відтак, враховуючи умови договору № 014/08-112/62643 від 11 квітня 2007 року , доводи апеляційної скарги про застосування до правовідносин сторін даного спору правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 щодо нарахування процентів після спливу строку кредитування, є помилковими.

Тому, виходячи з приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України, незважаючи на той факт, що сторонами кредитного договору встановлено строк кредитування - по 11 квітня 2032 року, який був змінений і визначається 61 днем з дня направлення позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту 16 червня 2015 року (15 серпня 2015 року), суд обґрунтовано стягнув заборгованість за процентами за користування кредитом за розрахунком позивача за первісним позовом станом на .

Аналогічні висновки за подібних правовідносин викладені у постанові Верховного Суду у складі у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на пропуск Банком позовної давності за первісним позовом.

Так, в апеляційній скарзі викладений лише зміст норм закону щодо регулювання позовної давності та правових позицій Верховного Суду без будь-яких доводів щодо їх застосування або порушення судом першої інстанції.

Між тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Правила застосування позовної давності є універсальними, незалежно від характеру спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 15 квітня 2019 року представником відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 адвокатом Павловим К.О. подана заява про застосування позовної давності щодо звернення стягнення на майно та відмову у позові про стягнення кредитної заборгованості в повному обсязі (том 1, а.с. 221-222).

В порушення вимог частини 5 статті 263, частини 1 статті 264 ЦПК України суд першої інстанції будь-яких висновків щодо заяви представника відповідачки про пропуск позовної давності за первісним позовом у рішенні суду не виклав.

З метою усунення такої неповноти колегія суддів зазначає наступне.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 р. у справі № 6-154цс15.

За умовами кредитного договору № 014/08-112/62643 від 11 квітня 2007 року погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником шляхом внесення коштів щомісячними платежами, до 15 числа кожного місяця, а остаточне погашення кредиту мало відбутися 11 квітня 2027 року, а за умовами додаткової угоди № 1 до Договору - до 11 квітня 2032 року.

Таким чином, сторони у Договорі визначили як окремі зобов`язання з виплати щомісячних платежів, так і термін повернення кредиту в цілому. За такого у разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом України у постановах від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 60167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31 цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16.

В силу положень частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Як вбачається з наданого Банком розрахунку заборгованості позичальника ОСОБА_1 (том 1 а.с. 10-15), прострочена та не погашена в подальшому заборгованість виникла у ОСОБА_1 : за кредитом - у вересні 2016 року, за процентами за користування кредитними коштами - у березні 2015 року. Більш того, останні платежі на виконання умов Договору були здійснені відповідачем: з погашення заборгованості за кредитом - 16 січня 2015 року, за процентами - 14 травня 2015 року.

За такого, звернувшись до суду у серпні 2017 року, Банк з урахуванням часу виникнення простроченої заборгованості у позичальника ОСОБА_1 за кредитом та процентами, здійснених останнім платежів, які свідчать про переривання позовної давності, не пропустив строку позовної давності, а тому аргументи апеляційної скарги про таке не ґрунтуються на нормах права та встановлених обставинах справи.

Оскільки допущена судом першої інстанції неповнота (в частині відсутності обґрунтування щодо застосування позовної давності) не призвела до неправильного вирішення спору, колегія суддів в силу вимог статті 275 ЦПК України не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Також колегія суддів звертає увагу, що хоча апеляційна скарга містить вимогу про скасування рішення суду першої інстанції в цілому, вона не містить доводів для скасування рішення суду в частині відмови у первісному позові щодо вимог, заявлених до ОСОБА_2 , а також в частині задоволення зустрічного позову, тому судове рішення переглядається лише в тій частині, яка стосується заперечень відповідача, сформульованих ним в апеляційній скарзі щодо вирішення судом первісного позову, заявленого до нього.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що рішення суду залишено без змін, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 15 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірова

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 22 січня 2020 року