Окрема думка

від 23.01.2020 по справі 922/2751/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ОКРЕМА ДУМКА

23.01.2020 Справа № 922/2751/19

Окрема думка судді Черноти Л.Ф. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 у справі №922/2751/19.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.10.2019 року (повне рішення складено 08.11.2019 року) у справі №922/2751/19 позов задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Харківській області №6783-СГ від 08.08.2019 року про впорядкування земельно-облікових відомостей. Визнано таким, що набув права постійного користування Селянське (Фермерське) господарство "Юпітер" на земельну ділянку, площею 30,0700 га, розташовану на території Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, на підставі державного акту на право постійного користування землею від 28.07.1997 року серії ХР-04-00-000910, який зареєстровано в Книзі записів державних актів за №231.Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру в Харківській області на користь Селянського (Фермерського) господарства "Юпітер" 3 842,00 грн. судового збору.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідач 28.11.2019 року звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №144 від 27.11.2019 року, в якій просить прийняти апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Харківській області та відкрити апеляційне провадження у справі; скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 31.10.2019 року у справі №922/2751/19 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Селянському (Фермерському) господарству "Юпітер" у повному обсязі; судовий збір за подання апеляційної скарги стягнути з Селянського (Фермерського) господарства "Юпітер"; апеляційну скаргу розглянути за участі представника Головного управління Держгеокадастру в Харківській області.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі №657/731/14-ц).

Відзначає, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

На думку відповідача, єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Скаржник відзначає, що оренда та постійне користування є різними правовими титулами володіння, кожен з яких має свої особливості правового регулювання.

Вказує на те, що в даному випадку, позивачем не доведено факту порушення його прав чи інтересів оскаржуваним наказом, оскільки на думку відповідача, земельна ділянка не належить йому ні на праві власності, ні на праві користування, не доведено наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати С(Ф)Г Юпітер таким, що набув право постійного користування на земельну ділянку площею 3 0.0700 га, розташовану на території Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, на підставі державного акта на право постійне те користування землею від 28.07.1997 серії ХР-04-00-000910, який зареєстровано в Книзі записів державних актів за № 231.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 апеляційну скаргу відповідача задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 31.10.2019 року (повне рішення складено 08.11.2019 року) у справі №922/2751/19 скасовано. Прийнято нове рішення. В задоволенні позовних вимог відмовлено.

Із вказаною постановою не погоджуюсь, вважаю рішення суду першої інстанції законним, обгрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.

Вважаю, що відносини оренди земельної ділянки в усіх істотних для цієї справи аспектах є подібними до відносин постійного користування земельною ділянкою. Відмінність полягає у строковому характері користування земельною ділянкою на умовах оренди. Істотним для цієї справи аспектом подібності є те, що так само, як в орендних відносинах закон прямо не передбачає можливості автоматичної заміни орендаря без згоди орендодавця (з громадянина, з яким укладено договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, на саме фермерське господарство), аналогічно і у відносинах постійного користування закон не передбачав такої заміни. Водночас Велика Палата Верховного Суду врахувала мету надання земельної ділянки та дійшла висновків про заміну орендаря у відносинах користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, і цей підхід слід було застосувати також у даній справі.

Пунктом 28 Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №368/54/17 від 20.11.2019 року зазначається: У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української PCP від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. Земельний Кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Вищенаведене свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Специфіка даного спору полягає в тому, що правовідношення сторін регулювалися як нормативними актами, які на даний час втратили чинність (ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство", ЗКУ ред. 1990 року); так і нормативними актами, які в період дії спірних правовідносин були визнані неконституційними (п. 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України ред. 2001 року).

Частиною 1 ст.2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на час створення позивача) визначено, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" передбачав реєстрацію Селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.

Аналогічна правова норма також була закріплена в ч.1 ст.1 Закон України "Про фермерське господарство", відповідно до якої фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи.

Таким чином, зазначені вище Закони передбачають можливість створення Селянського (фермерського) господарства, фермерського господарства як юридичної особи, тобто особи з окремою правосуб`єктністю.

За умовами ч.1 ст.3 вищевказаного Закону вказано, що селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " (у редакції, чинній на дату створення позивача) громадяни, які виявили бажання весні селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ст. 47 ЗК України 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Приписами статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" були встановлені особливості реєстрації Селянського (фермерського) господарства.

У відповідності до ч.1 ст.9 цього Закону після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, Селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Частиною 2 вищенаведеної статті передбачено, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законом було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової передумови для набуття Селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності. Одержання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, в свою чергу, вимагало у подальшому здійснити реєстрацію Селянського (фермерського) господарства.

Таким чином, закон не передбачав права використовувати земельну ділянку, надану у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого Селянського (фермерського) господарства.

Державний акт на право постійного користування землею, відповідно до ч.5 ст.2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", видається на ім`я голови Селянського (фермерського) господарства.

У даному випадку, місцевий господарський суд дійшов висновку, що на час видачі акту Селянське (фермерське) господарство як юридична особа ще не існує.

Особливостями правового статусу фермерського (селянського) господарства є те, що:

- їх засновниками та учасниками (членами) можуть бути виключно громадяни України;

- для створення фермерського господарства як юридичної особи громадянин України повинен спочатку отримати у користування або власність земельну ділянку з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства", а потім вже зареєструвати фермерське господарство;

- з моменту створення фермерського (селянського) господарства воно набуває виключне право на використання земельної ділянки, яка була надана громадянину України - його голові (засновнику) на будь-якому праві для ведення фермерського господарства.

Пунктом 3 ч.1 ст.27 Земельного кодексу України встановлено спеціальну підставу - припинення Селянського (фермерського) господарства.

В свою чергу, одержання правовстановлюючого документа на право користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства було необхідною передумовою набуття Селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи, а припинення Селянського (фермерського) господарства було підставою для припинення права користування цією земельною ділянкою. При цьому, використання такої земельної ділянки без створення Селянського (фермерського) господарства законом передбачено не було.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" передбачено, що плата за землю у вигляді земельного податку або орендної плати справляється саме з Селянського (фермерського) господарства.

Одержання земельної ділянки є обов`язковою передумовою для набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності.

Отже, після державної реєстрації фермерського господарства у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", відбувається фактична заміна землекористувача, й обов`язки користувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з моменту його державної реєстрації.

Вказане узгоджується з правовими висновками, які були неодноразово зазначені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 31.10.2018 у справі №677/1865/16, від 16.01.2019 у справі №483/1863/17, від 13.03.2019 у справі №691/1148/17, від 27.03.2019 у справі №376/331/16.

Як свідчать матеріали справи, 05.06.1993 рішенням Богодухівської районної ради народних депутатів XIV сесії ХХІ скликання за заявою ОСОБА_1 , на підставі ст. ст. 51, 52 Земельного Кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) було надано громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарських угідь 31,5га, в тому числі орних земель 31,5га із земель запасу Крисинської сільської ради (том 1, а.с.24).

Відповідно до зазначеного рішення спірна земельна ділянка була виділена громадянину ОСОБА_1 для діяльності селянського (фермерського) господарства.

20.07.1993 Розпорядженням Богодухівської районної ради народних депутатів Харківської області, за заявою громадянина ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право користування землею серії Б №045767 було зареєстроване Селянське (фермерське) господарство "Юпітер" (позивач), том 1, а.с.57.

Після введення нової форми Державного акту на право постійного користування землею Голова Господарства ОСОБА_1 отримав новий Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000910 від 28.07.1997 (том 1, а. а.с.53), з якого вбачається, що Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою оформлений на ім`я громадянина ОСОБА_1 та земельна ділянка площею 30,07 га, що розташована на території Крисинської сільської ради, надана для ведення селянського господарства.

Таким чином, при створенні ФГ "Юпітер" було дотримано положення діючого на той час Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" щодо порядку створення фермерського господарства.

Земельна ділянка була надана ОСОБА_1 саме для ведення фермерського (селянського) господарства, що підтверджується змістом вказаного вище рішення сільської ради та державного акту на право постійного користування землею.

При цьому, ОСОБА_1 як суб`єкт права постійного користування земельною ділянкою в силу спеціальних приписів Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" не мав права використовувати цю земельну ділянку самостійно, у зв`язку з чим виконав свій обов`язок щодо цільового використання земельної ділянки створеним ним СФГ "Юпітер".

Чинне на час створення фермерського господарства законодавство не визначало порядок подальшого переходу та реєстрації речового права на земельну ділянку, надану її засновку за фермерським господарством, а також не встановлювало обов`язку здійснити державну реєстрацію (перереєстрацію) права на цю земельну ділянку за фермерським господарством.

Разом із тим, особливості правового статусу фермерського господарства свідчать про те, що з моменту його створення фермерське господарство отримує право на користування землею, що була надана громадянину - його засновнику, без укладення договору між цим громадянином та фермерським господарством.

Враховуючи мету надання земельної ділянки, слід прийти до висновку, що з 20.07.1993 створене громадянином України ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право користування землею серії Б №045767 Селянське (фермерське) господарство "Юпітер" виконувало обов`язки землекористувача земельної ділянки площею 30,07 га, розташованої на території Крисинської сільської ради.

Отже, враховуючи зазначену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, після державної реєстрації СФГ "Юпітер", останній набув право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" №3613-VI, встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Це право виникло з моменту реєстрації юридичної особи фермерського господарства.

Про вказане свідчить також виконанням СФГ "Юпітер" обов`язків землекористувача, зокрема, зі сплати податків (том 1, а.с.112-114).

Право користування земельною ділянкою зберігається за фермерським господарством до моменту припинення його діяльності.

Підстави припинення діяльності Селянського (фермерського) господарства встановлено в ст. 29 Закону №2009-XII.

Смерть засновника не є підставою для припинення діяльності господарства, тоді як позбавлення фермерського господарства земельної ділянки має наслідком припинення його діяльності (що випливає із змісту наведеної вище норми права).

Відповідно до ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, зокрема право володіння, має право на захист, цього права, у тому числі і від власника майна.

Право постійного користування не може бути звужене. Земельні ділянки одержані засновником для створення селянського (фермерського) господарства не є земельними ділянками цієї особи.

Частина 3 статті 3 Закону передбачає, що держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського(фермерського) господарства.

Втручання в господарську або іншу діяльність господарства з боку державних чи інших органів, а також службових осіб не допускається.

Приймаючи до уваги загальне тлумачення щодо способу існування речового права у часі, викладене у рішенні КСУ від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі №1-17/2005, слід взяти до уваги, що право постійного користування, що належить господарству може бути переоформлене тільки за бажанням користувача. Таке переоформлення не є обов`язковим.

Слід також прийняти до уваги, що право землекористувача (позивача) використовувати спірну земельну ділянку на підставі акту на постійне користування землею становило "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого Протоколу "див., рішення від 24.06.2003 року у справі "Стретч проти Сполученого Королівства", заява №44277/98, п.п.32-35).

У справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011, Європейський суд з прав людини наголосив, що одноосібний власник може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого Протоколу в результаті дій, спрямованих проти нього.

Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства ( ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції).

Інтереси суспільства відображені в ст.ст.3, 9, 14 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство".

Отже, позивач має всі законні сподівання на мирне володіння спірною земельною ділянкою.

Статтею 14 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на час створення СФГ "Юпітер"), передбачалося, що майно селянського (фермерського) господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Право фермерського господарства на земельну ділянку його засновника не є об`єктом державної реєстрації, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому не є речовим правом господарства.

За своєю юридичною природою право фермерського господарства на земельну ділянку його засновника слід розглядати як охоронюваний законом інтерес фермерського господарства у розумінні, викладеному у рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004.

Отже, з моменту створення фермерського господарства у нього виникає охоронюваний законом інтерес у використанні землі його засновника, який є правовою підставою для правомірного використання цієї землі фермерським господарством.

Чинне на час створення СФГ "Юпітер" законодавство передбачало, що державний акт на право постійного користування землею оформлюється на ім`я голови (посадової особи) селянського фермерського господарства.

Отже, державний акт на право постійного користування землею, виданий на ім`я засновника - ОСОБА_1 (том 1, а.с. 53) є тим документом, який закріплює речове право (законний інтерес) СФГ "Юпітер" на використання спірної земельної ділянки, відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення речового права.

Слід також враховувати, що відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Юридичний факт державної реєстрації СФГ "Юпітер" надає фермерському господарству правомірне очікування набуття ним з моменту державної реєстрації права володіння та користування земельною ділянкою, наданою його засновнику для ведення селянського (фермерського) господарства і ці права можуть бути об`єктом захисту у розумінні статті 15 Цивільного кодексу України.

Виданням оскаржуваного наказу, апелянт фактично припиняє господарську діяльність фермерського господарства за власним рішенням на певній земельній ділянці.

Однак, органи Головного Управління Держгеокадастру в Харківській області не можуть припинити діяльність СФГ Юпітер на підставі смерті голови фермерського господарства, такі правові підстави і такі повноваження органу не передбачені жодним нормативно-правовим актом. Існує лише механізм переоформлення даної земельної ділянки для подальшого використання фермерським господарством або його засновником.

Право користування землею закріплено за фермерами законодавчо, і жодна особа не має право розпоряджатися землею, не має право продажу та передачі в оренду іншим особам, чи вилучення її без дотримання встановленого Земельним кодексом від 25.10.2001р. процедури (ст. 143, 149, 150 та 151). Право користування земельною ділянкою може припинитися тільки у разі порушення користувачем земельного законодавства та екологічних вимог, а також у разі систематичної несплати земельного податку (ст. 141, 143, 144).

При цьому необхідно відзначити, що всі ці вимоги були витримані юридичною особою СФГ ЮПІТЕР , головою якого є ОСОБА_3 , яка свого часу увійшла до складу засновників фермерського господарства.

Встановлене п. 1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою " встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно приписів ст. 92, ст. 125 ЗК України 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

За змістом ст.ст. 142, 149 ЗК України 2001 року, право постійного користування землею припиняється в разі добровільної відмови від права постійного користування землекористувачем та у разі вилучення для суспільних та інших потреб за рішенням органів місцевого самоврядування у разі згоди землекористувача. Відповідно до ч. 5 ст. 116 зазначеного Кодексу надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

З огляду на викладене, керуючись ч. 3 ст.34 Господарського процесуального кодексу України, вважаю, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суддя Л.Ф. Чернота