Постанова

від 23.01.2020 по справі 922/2751/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2020 р. Справа № 922/2751/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Чернота Л.Ф., суддя Гребенюк Н.В., суддя Зубченко І.В.,

за участю секретаря судового засідання Телеснюк І.В.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - Загорська А.В. - дов. №32-20-0.14-9/62-20 від 08.01.2020,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків, (вх. №3679 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 31.10.2019 (суддя Лавренюк Т. А., повне рішення складено 08.11.2019 року) у справі №922/2751/19

за позовом Селянського (Фермерського) господарства "Юпітер", м. Богодухів, Харківська область

до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків

про визнання недійсним та скасування наказу, визнання права постійного користування на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2019 року Селянське (Фермерське) господарство "Юпітер", м. Богодухів, Харківська область 23.08.2019 року звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою б/н від 23.08.2019 року до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків, в якій просило суд:

- визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Харківській області №6783-СГ від 08.08.2019 року про впорядкування земельно-облікових відомостей;

- визнати таким, що набув права постійного користування Селянське (Фермерське) господарство "Юпітер" (код ЄДРПОУ 21244278) на земельну ділянку, площею 30,0700 га, розташовану на території Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, на підставі державного акту на право постійного користування землею від 28.07.1997 року серії ХР-04-00-000910, який зареєстровано в Книзі записів державних актів за №231.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що:

- на підставі Державного акту №ХР-04-00-000910 ОСОБА_1 отримав в постійне користування земельну ділянку сільськогосподарських угідь 31,5га, в тому числі орних земель 31,5га із земель запасу Крисинської сільської ради, та в подальшому створив та зареєстрував підприємство позивача - Селянське (фермерське) господарство "Юпітер";

- у 2010 році вказана особа померла, у зв`язку з чим головою Господарства позивача призначено ОСОБА_2 , яка на момент смерті ОСОБА_1 була одним із учасників (засновників) Селянського (фермерського) господарства "Юпітер", а тому, право постійного користування перейшло до Селянського (фермерського) господарства "Юпітер";

- наказом Головного управління Держгеокадастру в Харківській області зазначену земельну ділянку віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення, а державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000910 визнаний таким, що втратив чинність;

- виданий наказ складено з порушенням вимог діючого законодавства України, а тому порушує права Селянського (фермерського) господарства "Юпітер" на користування зазначеною земельною ділянкою.

Рішенням господарського суду Харківської області від 31.10.2019 у справі №922/2751/19 позов задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру в Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822, адреса: 61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 2 під., 8-9 поверх) № 6783-СГ від 08.08.2019 про впорядкування земельно-облікових відомостей. Визнано таким, що набув права постійного користування Селянське (Фермерське) господарство "Юпітер" (код ЄДРПОУ 21244278, адреса: 62103, Харківська область, м. Богодухів, пров. Каразіна, 10) на земельну ділянку, площею 30,0700га, розташовану на території Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, на підставі державного акту на право постійного користування землею від 28.07.1997 серії ХР-04-00-000910, який зареєстровано в Книзі записів державних актів за № 231. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру в Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822, адреса: 61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 2 під., 8-9 поверх) на користь Селянського (Фермерського) господарства "Юпітер" (код ЄДРПОУ 21244278, адреса: 62103, Харківська область, м. Богодухів, пров. Каразіна, 10) 3 842,00грн. судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів суду факт порушення відповідачем його права на постійне користування земельною ділянкою.

Відповідач, Головне управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків, не погодившись із вказаним судовим рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №144 від 27.11.2019 року, в якій просить прийняти апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Харківській області та відкрити апеляційне провадження у справі; скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 31.10.2019 року у справі №922/2751/19 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Селянському (Фермерському) господарству "Юпітер" у повному обсязі; судовий збір за подання апеляційної скарги стягнути з Селянського (Фермерського) господарства "Юпітер"; апеляційну скаргу розглянути за участі представника Головного управління Держгеокадастру в Харківській області.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог скаржник посилається на те, що:

- земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі №657/731/14-ц);

- право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини (аналогічну правову позицію Верховного Суду України, викладено у постановах від 23.11.2016 у постановах від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц і від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16);

- єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа;

- судом першої інстанції було проігноровано посилання відповідача на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/18, відповідно до якого довідка про склад земель, які обліковуються фермерським господарством, не є правовстановлюючим документом і не є доказом наявності права постійного користування землею згідно з чинним законодавством, як і не є доказом наявності такого права і надані позивачем документи про сплату земельного податку за користування цією земельною ділянкою і відомості про податкові зобов`язань фермерського господарства;

- оренда та постійне користування є різними правовими титулами володіння, кожен з яких має свої особливості правового регулювання;

- позивачем не доведено факту порушення його прав чи інтересів оскаржуваним наказом, оскільки земельна ділянка не належить йому ні на праві власності, ні на праві користування, не доведено наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати С(Ф)Г Юпітер таким, що набув право постійного користування на земельну ділянку площею 30.0700 га, розташовану на території Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, на підставі державного акта на право постійне те користування землею від 28.07.1997 серії ХР-04-00-000910, який зареєстровано в Книзі записів державних актів за № 231.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2019 року визначено колегію у складі: Чернота Л. Ф. - головуючий суддя (доповідач), судді: Гребенюк Н. В., Зубченко І. В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 31.10.2019 року у справі №922/2751/19 залишено без руху та зобов`язано заявника сплатити судовий збір у розмірі 5 763,00 грн. за подання апеляційної скарги та надати суду належні докази такої оплати.

23.12.2019 року (в межах встановленого процесуального строку) від Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків на поштову адресу суду надійшла заява №1754 від 23.12.2019 року про усунення недоліків апеляційної скарги з доданим оригіналом платіжного доручення №2074 від 19.12.2019 року на суму 5 763,00 грн. за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 31.10.2019 року у справі №922/2751/19.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №922/2751/19 за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 31.10.2019 року (повне рішення складено 08.11.2019 року) та встановлено учасникам справи строк до 08.01.2020 року включно для надання суду відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копій та доданих до нього документів іншим сторонам у справі.

08.01.2020 року від Селянського (Фермерського) господарства "Юпітер", м. Богодухів, Харківська область надійшов відзив б/н від 03.01.2020 року на апеляційну скаргу, в якому останнє просить суд апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 31.10.2019 року у справі №922/2751/19 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 31.10.2019 року у справі №922/2751/19 - залишити без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 розгляд апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 31.10.2019 року (повне рішення складено 08.11.2019 року) у справі №922/2751/19 призначено на "22" січня 2020 р. о 15:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 111.

У судовому засіданні 22.01.2020 оголошено перерву до 23.01.2020 об 11:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 111.

Представник позивача в дане судове засідання не прибув, про причини неявки Східний апеляційний господарський суд не сповістив.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скаргу, просив оскаржуване рішення суду скасувати та задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників в судове засідання судом обов`язковою не визнавалась, у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами за відсутністю представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу доводи позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.06.1993 рішенням Богодухівської районної ради народних депутатів XIV сесії ХХІ скликання за заявою ОСОБА_1 , на підставі ст.ст.51, 52 Земельного Кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) було надано громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарських угідь 31,5га, в тому числі орних земель 31,5га із земель запасу Крисинської сільської ради (том, а.с.24).

Відповідно до зазначеного рішення спірна земельна ділянка громадянину ОСОБА_1 була виділена для діяльності селянського (фермерського) господарства.

20.07.1993 Розпорядженням Богодухівської районної ради народних депутатів Харківської області, за заявою громадянина ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право користування землею серії Б №045767 було зареєстроване Селянське (фермерське) господарство "Юпітер" (позивач), том 1, а.с.57.

Після введення нової форми Державного акту на право постійного користування землею Голова Господарства ОСОБА_1 отримав новий Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000910 від 28.07.1997 (том 1, а. а.с.53), з якого вбачається, що Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою оформлений на ім`я громадянина ОСОБА_1 та земельна ділянка площею 30,07га, що розташована на території Крисинської сільської ради, надана для ведення селянського господарства.

Після смерті громадянина ОСОБА_1 , відповідно до Протоколу № 3 зборів засновників Селянського (фермерського) господарства "Юпітер" від 27.07.2010, том 1, а.с. 55, Статуту Господарства позивача в редакції від 30.04.2013 головою Господарства є ОСОБА_2 , яка на момент смерті ОСОБА_1 була одним із учасників Селянського (фермерського) господарства "Юпітер".

Станом на 26.07.2019, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 є єдиним учасником (засновником) Господарства позивача (том 1, а.с. 61-63).

08.08.2019 Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області (відповідач), у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки громадянина ОСОБА_1 , видано наказ № 6783-СГ (том 1, а.с.60) про впорядкування земельно-облікових відомостей, яким було припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 30,0700 га для ведення селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області.

Цим же наказом зазначену вище земельну ділянку віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення, а Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000910 (том 1, а.с. 23), зареєстрований в Книзі записів актів за № 231 від 28.07.1997, визнано таким, що втратив чинність.

Позивач вважає, що даний наказ порушує права Селянського (фермерського) господарства "Юпітер" на користування зазначеною земельною ділянкою, тому був вимушений звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з такого.

Предметом позову у даній справі є визнання за СФГ "Юпітер" права постійного користування земельною ділянкою, площею 30,0700 га, розташовану на території Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, на підставі державного акту на право постійного користування землею від 28.07.1997 року серії ХР-04-00-000910, який зареєстровано в Книзі записів державних актів за №231, та визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Харківській області №6783-СГ від 08.08.2019 року про впорядкування земельно-облікових відомостей.

Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 державного акта на землю) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 земельної ділянки у постійне користування) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно з частиною 5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час надання ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Частинами 1 і 3 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час надання ОСОБА_5 державного акта) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

За змістом частин 1 і 3 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час реєстрації ОСОБА_5 фермерського господарства) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Із 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV "Про фермерське господарство", за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Статтею 7 цього Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства.

За змістом статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, зокрема, земельні ділянки.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина 3 статті 41 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 3 статті 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Належність ОСОБА_1 права постійного користування спірною земельною ділянкою підтверджено державним актом серії ХР-04-00-000910.

При цьому, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, від 16.05.2019 у справі № 922/2448/18.

Виходячи із положень чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язано з особою, котрій таке право надано згідно з державним актом на право користування земельною ділянкою, та не може бути передано або автоматично перейти до створених ним юридичних осіб. Земельним законодавством не передбачено автоматичного переходу прав на земельні ділянки. Для оформлення права на земельну ділянку законодавством встановлено певний порядок (процедура), що складається із послідовності юридично значимих дій, які мають бути вчинені заінтересованим суб`єктом з метою засвідчення права у встановленому законодавством порядку. При цьому, така процедура не віднесена до компетенції суду.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що факт перебування спірної земельної ділянки у користуванні Селянського (фермерського) господарства "Юпітер" підтверджується: довідкою Відділу Держземагентства у Богодухівському районі Харківської області № 151 від 10.02.2014, звітом про посівні площі сільськогосподарських культур від врожай 2019 року, актом інвентаризації земель сільськогосподарського призначення № 1 від 15.10.2019.

При цьому, судом першої інстанції помилково не було взято до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/18, відповідно до якого довідка про склад земель, які обліковуються за фермерським господарством, не є правовстановлюючим документом і доказом наявності права постійного користування землею згідно з чинним законодавством, як і не є доказом наявності такого права і надані позивачем документи про сплату земельного податку за користування цією земельною ділянкою і відомості про податкові зобов`язання фермерського господарства.

Матеріали справи свідчать, що СФГ "Юпітер" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, не підтверджено жодним правовстановлюючим документом або відомостями з Реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Враховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також зважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність факту приналежності СФГ "Юпітер" права постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування громадянину ОСОБА_1 згідно з державним актом на право користування землею.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.06.2019 у справі №912/3219/17.

Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується з частиною 4 статті 236 ГПК України, встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, з метою дотримання принципу правової визначеності, та формування сталої судової практики суд апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права до спірних правовідносин.

Судова колегія зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (абзац перший); проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за потрібне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних Інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (абзац другий).

За позицією Європейського суду з прав людини Конвенцією захищається не лише право власності на наявне майно (право власності sensu stricto), а й легітимні очікування щодо набуття певного майна чи майнового права. Так, Європейський суд з прав людини наголосив, що майном може бути як наявне майно, так і, зокрема, право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що має принаймні легітимні очікування щодо ефективного здійснення права власності (§ 83 рішення у справі „Князь Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини" (Prince Hans-Adams of Lichtenstein II V. Germany) від 12 липня 2001 року). Європейський суд з прав людини наголошував на різниці між звичайним очікуванням, яким би зрозумілим воно не було, і легітимним очікуванням, яке повинно бути більш конкретним і базуватися на положеннях законодавства чи усталеній національній судовій практиці (§ 112 рішення щодо прийнятності заяв у справі „Фон Мальтцан та інші проти Німеччини" (Von Maltzan and Others v. Germany) від 2 березня 2005 року).

Право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства. При обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів.

У рішенні Конституційного суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019 у справі № 1-152/2019(3426/19) зазначено, що юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття „легітимних очікувань") (Доповідь „Верховенство права", схвалена Європейською Комісією „За демократію через право" (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25?26 березня 2011 року).

Європейська Комісія „За демократію через право" (Венеційська Комісія) у Доповіді „Верховенство права", схваленій на її 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що принцип юридичної визначеності як елемент верховенства права є істотно важливим для довіри до судової системи та верховенства права; він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ; для того, щоб досягти цієї довіри, держава має зробити текст закону легкодоступним; вона також зобов`язана дотримуватися законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю (пункти 41, 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватися взятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття „легітимні очікування") (пункт 48).

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване. Юридичною визначеністю обумовлюється втілення легітимних очікувань, тобто досягнення бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки. Втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни юридичного регулювання у такі строки, що не є розумними та обгрунтованими (п.2.2 рішення Конституційного Суду України 05.06.2019 № 3-р(І)/2019 у справі № 3-391/2018(6048/18).

Законодавець, як на момент створення СФГ "Юпітер", так і на момент звернення позивача з позовом, не визначив можливості юридичної особи приватного права (селянського фермерського господарства) отримувати земельні ділянки для ведення селянського фермерського господарства на праві постійного користування, а отже визнання за СФГ права постійного користування землею не є легітимним очікуванням, а є лише прагненням позивача визнання за ним права постійного користування та встановлення юридичного факту у спосіб, не передбачений законом.

У рішенні Конституційного Суду України 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі N 1-10/2004 дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, інтерес скаржника (у даному випадку щодо визнання за позивачем права постійного користування землею) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.

В даному випадку, законодавство України передбачає можливість права позивача отримати в постійне користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства шляхом переоформлення правовстановлюючих документів у встановленому законом порядку (процедурою), а право, яке було надано голові СФГ "Юпітер" на підставі державного акту на право постійного користування землею (який в 2010 році помер) припинилося у зв`язку зі смертю особи, якій належало таке право.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що за приписами Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент створення СФГ "Юпітер") у СФГ були відсутні законні очікування на отримання фермерським господарством на праві постійного користування земельної ділянки. Подальші зміни у законодавстві також не створили у позивача такого очікування, оскільки на момент звернення позивача з позовом до суду чинне законодавство не передбачає можливості отримання селянським фермерським господарством земельної ділянки на праві постійного користування. З огляду на це відсутні підстави стверджувати, що у позивача є охоронюваний законом інтерес у справі.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу Конвенції містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правила стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке охоплює цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Отже, виходячи із положень як національного законодавства, так і зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Натомість СФГ "Юпітер" не довело наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати право постійного користування земельною ділянкою, площею 30,0700 га, розташовану на території Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, на підставі державного акту на право постійного користування землею від 28.07.1997 року серії ХР-04-00-000910, який зареєстровано в Книзі записів державних актів за №231.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі №922/3312/17.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення, а тому при прийнятті судового рішення судом апеляційної інстанції враховані правові позиції Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - яка формує правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в позові в частині визнаня таким, що набув права постійного користування Селянське (Фермерське) господарство "Юпітер" (код ЄДРПОУ 21244278) на земельну ділянку, площею 30,0700 га, розташовану на території Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, на підставі державного акту на право постійного користування землею від 28.07.1997 року серії ХР-04-00-000910, який зареєстровано в Книзі записів державних актів за №231.

В частині позову про визнаня недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Харківській області №6783-СГ від 08.08.2019 року про впорядкування земельно-облікових відомостей, колегія суддів також вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову в цій частині, оскільки Головне управління Держгеокадастру в Харківській області прийняло оспорюваний наказ в межах наданих йому повноважень, згідно з положеннями чинного законодавства припинило право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000910 від 28.07.1997, у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_1 .

Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 31.10.2019 у справі №922/2751/19 - скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, необхідно здійснити розподіл судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме за подання позовної заяви судовий збір відшкодуванню не підлягає, натомість судовий збір за подання апеляційної скарги слід відшкодувати відповідачу за рахунок позивача.

Керуючись статтями 129, 269, п.2 ч.1 ст. 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків, на рішення господарського суду Харківської області від 31.10.2019 року (повне рішення складено 08.11.2019 року) у справі №922/2751/19 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 31.10.2019 року (повне рішення складено 08.11.2019 року) у справі №922/2751/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Стягнути з Селянського (Фермерського) господарства "Юпітер" (код ЄДРПОУ 21244278, адреса: 62103, Харківська область, м. Богодухів, пров. Каразіна, 10) на користь Головного управління Держгеокадастру в Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822, адреса: 61145, м. Харків, вул. Космічна, 21, 2 під., 8-9 поверх) 5 763,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 24.01.2020.

Головуючий суддя Л.Ф. Чернота (з окремою думкою)

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя І.В. Зубченко