Постанова

від 15.01.2020 по справі 904/2897/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2020 року м.Дніпро Справа № 904/2897/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Дарміна М.О., Антоніка С.Г.

при секретарі судового засідання : Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача-1: не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача-2: не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 року, ухвалене суддею Новіковою Р.Г., повний текст якого складений 15.11.2019, у справі №904/2897/19

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Атекс Дніпро", м. Дніпро

відповідача-2: ОСОБА_1 , с. Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області

про солідарне стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 10000 грн., заборгованості з процентів за користування кредитом у розмірі 4795 грн.54 коп., пені у розмірі 5619 грн. 25 коп. та комісії за користування кредитом у розмірі 50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - Позивач) звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Атекс Дніпро" (далі - Відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2) з позовом про солідарне стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 10 000 грн., заборгованості з процентів за користування кредитом у розмірі 4795 грн.54 коп., пені у розмірі 5619 грн.25 коп. та комісії за користування кредитом у розмірі 50 грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на порушення Відповідачем-1 положень договору банківського обслуговування від 14.11.2011, а Відповідачем-2 - договору поруки №POR1461824367644 від 28.04.2016.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 у справі №904/2897/19 позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атекс Дніпро" та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" заборгованість за кредитом у розмірі 10000 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Атекс Дніпро" на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" витрати зі сплати судового збору у розмірі 469 грн.34 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" витрати зі сплати судового збору у розмірі 469 грн.34 коп.

Відмовлено у задоволенні позовних вимоги про стягнення заборгованості з процентів за користування кредитом у розмірі 4795 грн.54 коп., пені у розмірі 5619 грн. 25 коп. та комісії за користування кредитом у розмірі 50 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням у відмовленій частині, Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, фактичним обставинам та матеріалам справи, просить рішення господарського суду скасувати у відмовленій частині, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

При цьому в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що, суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права.

Зокрема, статтею 1054 ЦК України унормовано, що за кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитор) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ст. 49 Закону "Про банки і банківську діяльність" надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

Отже, кредитний договір є двостороннім та оплатним, де оплатою за користування кредиту є сплата відсотків.

За приписами ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позовними вимогами в цій справі є повернення наданих кредитних коштів та відсотків за їх користування, отже, встановивши обставини надання банком Відповідачу-1 кредиту, місцевий господарський суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом.

Вважає, що відсутність підпису уповноваженої особи Відповідача-1 на Умовах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис Відповідач-1 поставив саме в анкеті-заяві про приєднання до вказаних Умов, чим засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах.

При винесенні рішення суд безпідставно керувався правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові по справі №342/180/17-ц від 03.07.2019, оскільки така позиція стосується не господарської, а цивільної справи, що виникла з інших правовідносин, та відповідачем в якій є фізична особа - споживач, на яку розповсюджуються норми законодавства про захист прав споживачів.

Також зазначає, що суд в оскаржуваному рішенні не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Зокрема, відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки.

Вказує, що сплата боржником процентів кредитору передбачається ст. 169 Кодексу європейського договірного права - акта міжнародної приватно-правової уніфікації, одного з основних європейських кодексів цивільного права.

Відповідач-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Атекс Дніпро" відзив на апеляційну скаргу не надало, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористалось.

Відповідач-2 - ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надала, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористалась.

Про надання часу для направлення відзиву відповідачі повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленням про вручення Відповідачу-1 та відповідачу-2 поштового відправлення із штриховими ідентифікаторами № 4900078159370 та №4900078159362, направленими на адресу відповідачів (зазначену у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань).

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За загальними вимогами п. 91 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2009 № 270 (далі Правила), поштові відправлення, поштові перекази доставляються оператором поштового зв`язку адресатам на поштову адресу або видаються/виплачуються в об`єкті поштового зв`язку. Рекомендовані поштові відправлення підлягають доставки до дому (п. 92. Правил). Вручення рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка" в об`єкті поштового зв`язку не передбачено (п. 102 Правил).

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин, рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення (п. 116 Правил).

Здійснення зберігання рекомендованих листів із позначкою "Судова повістка", які не вручені під час доставки до дому із причин відсутності адресата, Правилами не передбачено, а отже, повернення такого повідомлення із зазначенням причини невручення "закінчення встановленого строку зберігання", суперечить вимогам Правил, та фактично відповідає причині повернення "у зв`язку з відсутністю адресата".

Аналізуючи зазначені вище положення Правил надання послуг поштового зв`язку, слід дійти висновку, що повернення судового рішення із проставленням у поштовому повідомленні відмітки про закінчення строку зберігання поштового відправлення, є підтвердженням відсутності особи адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.

В даному випадку, судом дотримано основних засад господарського судочинства, забезпечена рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, забезпечено право на апеляційний перегляд рішення суду. Сторони мали рівну можливість подати письмові заяви по суті справи, зокрема, позовну заяву, відзив на позов, заперечення на відзив, пояснення та клопотання, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу.

В свою чергу, саме Відповідачі не забезпечили участі представників (будь-яких, як в порядку самопредставництва, так і представника зі статусом адвоката). Отже, вказані обставини є суто суб`єктивними, які залежали виключно від волевиявлення Відповідачів, тому не можуть бути визнані поважними.

Суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.18 у справі № 904/9904/17: у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain) від 07.07.1989).

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, а також те, що за приписами ст.263 відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду в апеляційному порядку, відповідачі належним чином повідомлялись про відкриття апеляційного провадження та надання строку для направлення відзивів, заяв, клопотань, а наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути апеляційну скаргу без заперечень відповідачів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.12.2019 (колегія суддів у складі: головуючий Іванов О.Г. (доповідач), Дармін М.О., Антонік С.Г.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 у справі №904/2897/19; розгляд справи призначений в судовому засіданні на 15.01.2020.

В судове засідання, призначене на 15.01.2020 представники сторін не з`явились.

Згідно з частиною 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

В даному випадку, судом дотримано основних засад господарського судочинства, забезпечена рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, забезпечено право на апеляційний перегляд рішення суду. Сторони мали рівну можливість подати письмові заяви по суті справи, зокрема, позовну заяву, відзив на позов, заперечення на відзив, пояснення та клопотання, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу.

В свою чергу, саме сторони не забезпечили участі представників (будь-якого, як в порядку самопредставництва, так і представником - зі статусом адвоката). Отже, вказані обставини є суто суб`єктивними, які залежали виключно від волевиявлення сторін, тому не можуть бути визнані поважними.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ст. 273 ГПК України, а також відсутність передбачених ч. 11 ст. 270 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи, враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України розглянути справу у відсутність представників сторін.

В судовому засіданні 15.01.2020 Центральним апеляційним господарським судом підписана вступна та резолютивна частини постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

14.11.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атекс Дніпро" (далі - клієнт, позичальник) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (далі - банк) підписана заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг із заявою на відкриття рахунку.

У заяві зазначено, що відповідач-1 приєднався до Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua і які разом із заявою складають договір банківського обслуговування. Підписавши зазначену заяву, відповідач-1 взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору банківського обслуговування.

Відповідно п. 3.18.5.1. Умов при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 3.18.2.2.2, 3.18.4.1, 3.18.4.2, 3.18.4.3, термінів повернення кредиту , передбачених п.п. 3.18.1.8, 3.18.2.2.3, 3.18.2.3.4, винагороди, передбаченого п.п. 3.18.2.2., 3.18.4.4, 3.18.4.5, 3.18.4.6 Клієнт виплачує Банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації Банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту. Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному у п. 3.18.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

Відповідно до п. 1.7 нової редакції Статуту Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", погодженої Національним банком України 11.06.2018, згідно з рішенням Єдиного акціонера банку від 21.05.2018 №519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк".

Згідно з заявою від 14.11.2011 на відкриття рахунку відповідачу-1 було відкрито наступні рахунки в національній валюті: поточний рахунок № НОМЕР_1 та картковий рахунок № НОМЕР_2 .

В матеріалах справи наявна довідка позивача про розміри встановлених кредитних лімітів №08.7.0.0.0/190619123453 від 19.06.2019, згідно якої відповідачу-1 на поточний рахунок № НОМЕР_1 встановлено кредитний ліміт в розмірі 10000 грн. З боку відповідача-1 вказана довідка не підписна.

На виконання умов договору банківського обслуговування від 14.11.2011 позивач надав відповідачу-1 кредитні кошти. Факт використання відповідачем-1 наданих позивачем кредитних коштів підтверджується випискою по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Атекс Дніпро" № НОМЕР_1 за період з 25.01.2018 по 26.02.2018 (а.с. 34-37).

Позивач стверджує, що у відповідача-1 у зв`язку із порушенням зобов`язання за договором банківського обслуговування від 14.11.2011 в частині повернення банку кредитних коштів станом на 21.05.2019 утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 10000грн., заборгованість з процентів за користування кредитом у розмірі 4795 грн. 54 коп., пені у розмірі 5619 грн. 25 коп. та комісії за користування кредитом у розмірі 50 грн.

Крім того, на забезпечення виконання зобов`язань за договором банківського обслуговування №б/н від 14.11.2011 між позивачем та відповідачем-2 був підписаний договір поруки №POR1461824367644 від 28.04.2016, предметом якого, згідно з п. 1.1 є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Атекс Дніпро" (боржник) зобов`язань за угодами приєднання: розділ 3.2.1 "Кредитний ліміт" (далі - Угода 1) та розділ 3.2.2 "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" (далі - Угода 2) Умов та правил надання банківських послуг.

За умовами пункту 1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою 1 та Угодою 2 боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 1.5 договору поруки).

У випадку невиконання боржником якого-небудь зобов`язання, передбаченого п. 1.1 цього договору, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного(них) зобов`язання(нь). Не направлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов`язання або вимагати від поручителя взятих на себе зобов`язань іншим способом. Поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою 1 та/або Угодою 2, незалежно від факту направлення чи не направлення кредитором поручителю передбаченої даним пунктом вимоги (п. 2.1.2 договору поруки).

У пункті 4.1 договору поруки сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за Угодою 1 та/або Угодою 2 цей договір припиняє свою дію.

13.01.2020 через канцелярію суду надійшла заява Позивача про долучення додаткових доказів, а саме копій виписок по рахункам відповідачів.

Щодо даного клопотання колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до п. 2 ст. 164 ГПК України при поданні позовної заяви позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та у відповідності до п. 3 ст. 164 ГПК України у разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо .

Згідно з приписами частини третьої статті 269 ГПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивач взагалі не обґрунтував неможливість подання копій виписок по рахункам відповідачів до суду першої інстанції.

Відповідно до частини восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, у задоволені заяви Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" від 13.01.2020 про долучення додаткових доказів слід відмовити; копії виписок по рахункам відповідачів, додані до клопотання апелянта від 13.01.2020, колегією суддів до розгляду не приймається.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 904/3582/18 та від 04.04.2019 у справі № 918/329/18.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що неповернення відповідачами наданих позивачем кредитних коштів є порушенням зобов`язань, тому в частині основного зобов`язання в розмірі 10 000,00 грн позовні вимоги задовольнив. При цьому, суд взяв до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 13.03.2018 по справі № 415/2542/15-ц, відповідно до якої у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов`язання, та визнав обґрунтованим звернення позивача до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Атекс Дніпро" та відповідача-2 - ОСОБА_1 (фізичної особи), як поручителя, де сторонами основного зобов"язання є юридичні особи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом в розмірі 4 795,54 грн., пені у розмірі 5 619,25 грн. та комісії за користування кредитом у розмірі 50,00 грн., місцевий господарський суд виходив із того, що в анкеті-заяві відсутні домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами і їх розмір, а також відповідальність у вигляді пені за порушення зобов"язань, в той же час, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма договору приєднання, що встановлена до укладеного із відповідачем-1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Не погодившись з вказаним рішенням лише в частині стягнення відсотків за користування кредитом в розмірі 4 795,54 грн., пені у розмірі 5 619,25 грн. та комісії за користування кредитом у розмірі 50,00 грн., позивач подав апеляційну скаргу, тому в даному випадку суд апеляційної інстанції за приписами ч.1 ст.269 ГПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення відсотків за користування кредитом з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За умовами указаної вище заяви вбачається, що сторони, в порядку ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, погодили можливість встановлення банком клієнту на рахунок кредитного ліміту в разі відсутності або недостатності коштів на рахунку клієнта (у разі перевищення суми платежу над залишком власних коштів).

Норма статті 1069 Цивільного кодексу України передбачає кредитування рахунка, відповідно до ч. 1, 2 якої якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, сторони фактично узгодили укладення договору банківського рахунку з можливістю його кредитування за умов відсутності на такому рахунку коштів та наявністю у банку вільних коштів (далі - договір).

Відповідно до ч. 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку ПАТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім клієнтам, споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

У заяві Товариства з обмеженою відповідальністю "Атекс Дніпро" від 14.11.2011 про відкриття рахунку процентна ставка, яка буде застосовуватися у разі здійснення банком кредитування, не зазначена, як не визначено розміру ліміту кредитування.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема - заборгованості по процентам за користування кредитом та заборгованості по комісії за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг із "Тарифів банку" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщених в мережі Інтернет: сайті https://privatbank.ua , як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів банку та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (ресурс: https://privatbank.ua), що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: визнання кредитного ліміту, умови припинення оплати банком розрахункових документів, зміна ліміту, відповідальність у разі невиконання таких умов, зокрема пільговий період користування лімітом, права та обов`язки сторін, забезпечення зобов`язань, порядок розрахунків, та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач-1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про відкриття рахунку, яка містила посилання на Тарифи та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем-1 кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та комісії, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни.

Вищенаведеним спростовуються доводи заявника апеляційної скарги про те, що відсутність підпису уповноваженої особи Відповідача-1 на Умовах не свідчить про не ознайомлення останнього з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази погодження всіх істотних умов договору, зокрема, щодо погодження розміру та порядку сплати процентів за користування кредитними коштами та комісії. Доказів повідомлення клієнта про розмір ліміту матеріали справи також не містять.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 статті 634 Цивільного кодексу України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (14.11.2011) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08.07.2019), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу-1 Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії та погодженого розміру ліміту кредитування, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем-1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. А тому посилання банку на те, що заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Атекс Дніпро" можна вважати договором приєднання, відхиляються судом як необґрунтовані.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, заяву на відкриття рахунку та приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього відсутній погоджений сторонами розмір процентів, пені, штрафу, тощо, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

Колегія суддів не погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що при винесенні рішення суд безпідставно керувався зазначеною вище правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові по справі №342/180/17-ц від 03.07.2019, оскільки наявність в указаній та даній справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг; різний суб`єктний склад відповідачів (споживачів); розповсюдження (нерозповсюдження) на них норм законодавства про захист прав споживачів, не мають правового значення, так як в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, не правовий статус позичальника, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати, як невід`ємну складову змісту договору.

Колегія суддів вважає, що Витяг з Тарифів банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи та не містять підпису відповідача-1, тому їх не можна розцінювати як частину договору, укладеного між сторонами 14.11.2011 шляхом підписання заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

Таким чином, відсутні підстави для стягнення з відповідача-1 на користь позивача заборгованості з процентів за користування кредитом у розмірі 4795 грн. 54 коп., пені у розмірі 5619 грн.25 коп. та комісії за користування кредитом у розмірі 50 грн.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 Цивільного кодексу України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 статті 3 Цивільного кодексу України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 статті 3 Цивільного кодексу України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1, 3 статті 509 Цивільного кодексу України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "Атекс Дніпро" позивач дотримався вимог таких принципів цивільного судочинства як справедливість, добросовісність та розумність, що передбачені п. 6 ч. 1 статті 3 Цивільного кодексу України.

Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами договір у формі заяви від 14.11.2011, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредитних коштів (користування ним).

Щодо доводів про оплатність кредитного договору.

Згідно зі ст.536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною 2 ст.1048 ЦК України договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог є стягнення заборгованості не лише за тілом кредиту, а відсотків за користування кредитом в розмірі 4 795,54 грн., пені у розмірі 5 619,25 грн. та комісії за користування кредитом у розмірі 50,00 грн.

Як правильно зазначив суд першої інстанції з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, сторони не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань; Умови та Правила надання банківських послуги також не можливо визнати договором приєднання, оскільки вони неодноразово змінювались самим банком, тому неможливо встановити, до яких саме умов приєднався відповідач-1.

Колегія суддів зауважує, що, договір поруки, підписаний між позивачем та відповідачем-2, в якому зазначені відсоткові ставки також не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ визначення між сторонами відсоткової ставки за кредитом, оскільки, по-перше, вказаний договір підписаний відповідачем-2 та не підписаний відповідачем-1, по-друге, з даного договору поруки неможливо визначити, за яку угоду, підписану відповідачем-1, поручився відповідач-2, через наявність в даному договорі посилань на "угоду 1" та "угоду 2", в той час, як в матеріалах справи міститься заява на приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 14.11.2011 без будь-якого номеру.

Також вищезазначена постанова Великої Палати Верховного Суду містила висновок про те, що вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивачем не заявлялись, отже, помилковим було стягнення цих сум в межах справи № 342/180/17 судами першої та апеляційної інстанцій.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що однією із основних засад і завдань господарського судочинства є диспозитивність.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням наведених норм чинного законодавства, висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17, колегія суддів констатує, що дійшовши висновку, що між сторонами не обумовлена у письмовому вигляді ціна договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, тобто встановлена договірна домовленість між сторонами в цій частині, в той час, як предметом і підставою позовних вимог позивачем зазначене стягнення основної заборгованості, відсотків, пені саме за договором, суд не мав права самостійно задовольнити позовні вимоги в частині стягнення відсотків, як таких, що встановлені законом, зокрема ст.1048 ЦК України, на рівні однієї облікової ставки НБУ, з огляду на те, що з такої підстави позовна вимога по стягненню відсотків позивачем не заявлялась у позові.

При цьому колегія суддів наголошує, що стягнення відсотків з підстав встановлених актом законодавства, зокрема статтею1048 ЦК України, позивачем заявлено лише на стадії подання апеляційної скарги; така вимога не була предметом розгляду суду першої інстанції, отже, не приймається й судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст.269 ГПК України.

В той же час, слід зауважити, що заявляючи, як позовну вимогу, стягнення відсотків з підстав встановлених законом, зокрема ст.1048 ЦК України, на стадії апеляційного перегляду рішення, позивач тим не менше, їх розмір визначив, не як одну облікову ставку НБУ, а згідно договору, відсутність якого в частині визначення відсотків та пені встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Оскільки загальна ціна позову становить 20 464,79 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282, 283 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м.Київ на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 у справі №904/2897/19 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.11.2019 у справі №904/2897/19 - залишити без змін.

Судові витрати Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м.Київ за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 24.01.2020.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя М.О. Дармін

Суддя С.Г. Антонік