Ухвала

від 24.01.2020 по справі 903/463/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

"24" січня 2020 р. Справа № 903/463/19 Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників:

від позивача: не з`явились

від відповідача: Коптєва А.Є. - адвокат (договір про надання правової допомоги від 03.01.2019р., ордер серії КС №292360 від 30.07.2019р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №5836/10 від 07.10.2016р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія Базальту"

про відстрочку виконання рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р.

по справі

за позовом Дочірнього підприємства "Мессер Україна", м. Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія Базальту", с. Струмівка Луцького району

про стягнення 1 254 699,30 грн.

Встановив: 29 листопада 2019 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області за вх. №01-62/18/19 була зареєстрована заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія Базальту" №142 від 28.11.2019р. про відстрочку виконання рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р. до 20 жовтня 2020 року.

В обгрунтування вказаної заяви боржник, посилаючись на положення ст. 331 ГПК України, засвідчив, що ТОВ "Технологія Базальту" перебуває у складному фінансовому становищі, що стверджується фінансовими звітами за 2018 рік та за 3 квартал 2019 року, а на рахунках відповідача кошти відсутні, що підтверджується відповідними виписками з рахунків ТОВ "Технологія Базальту".

Крім того, у відповідача відсутнє майно (рухоме та нерухоме), що не задіяне у його виробничій діяльності та достатнє для погашення вказаної заборгованості, а відчуження майна відповідача, яке задіяне у виробничій діяльності, призведе до неможливості здійснення останнім основного виду діяльності - виробництва неметалевих мінеральних виробів (з базальтової вати). Проте, на думку заявника, надання відстрочки виконання судового рішення дасть змогу запустити виробничий процес.

Більше того, відстрочення виконання рішення, на думку заявника, надасть сторонам можливість врегулювати фінансові питання із найменшим ризиком негативних наслідків для обох сторін, а саме: для боржника - загрози неможливості подальшого виконання своїх зобов`язань та припинення своєї господарської діяльності, а для стягувача - загрози можливості неотримання протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів внаслідок переходу боржника у стан неплатоспроможності.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 04.12.2019р. відповідну заяву ТОВ "Технологія Базальту" було залишено без руху та запропоновано відповідачу впродовж 10 днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху усунути встановлені при поданні заяви недоліки та надати суду докази направлення позивачу копії заяви і доданих до неї документів позивачу.

Згідно з табелем обліку використання робочого часу суддя Войціховський В.А. у період з 21.12.2019р. по 28.12.2019р. перебував у відпустці.

На виконання вимог ухвали від 04.12.2019р., від заявника 21.12.2019р. надійшла до суду заява від 20.12.2019р. №151 про долучення доказів надіслання позивачу копії заяви і доданих до неї документів.

Водночас, супровідним листом Господарського суду Волинської області №01-20/903/463/19/6924/19 від 05.12.2019р. матеріали справи №903/463/19 було направлено на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням ТОВ "Технологія Базальту" апеляційної скарги на рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019 р. у справі № 903/463/19 та на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 07.11.2019 р. у справі № 903/463/19.

Направлення 05 грудня 2019 року матеріалів справи №903/463/19 до Північно-західного апеляційного господарського суду та їх відсутність у Господарському суді Волинської області, унеможливило розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія Базальту" про відстрочку виконання рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р., а, відтак, ухвалою суду від 02.01.2020р. вирішення питання про прийняття заяви ТОВ "Технологія Базальту" №142 від 28.11.2019р. про відстрочку виконання рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р. було відкладено до повернення матеріалів справи №903/463/19 до Господарського суду Волинської області.

17.01.2020р. матеріали справи №903/463/19 були повернуті на адресу Господарського суду Волинської області.

Ухвалою суду від 20.01.2020р. було прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія Базальту" про відстрочку виконання рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р. до розгляду, розгляд заяви призначено в судовому засіданні на 24.01.2020р., запропоновано ДП "Мессер Україна" надати суду до 23.01.2020р. включно письмові пояснення по суті викладених у заяві обставин, документи в їх обґрунтування.

22.01.2020р. на адресу суду надійшли письмові пояснення від 22.01.2020р. вих.№25/2020 з обгрунтовуючими пояснення документами та доказами надіслання останніх на адресу заявника, в котрих позивач просив суд відмовити ТОВ "Технологія Базальту" в задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р., а також просив суд розглядати вказану заяву без участі уповноваженого представника ДП "Мессер Україна".

При цьому, позивач засвідчив, що відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували наявність виключних обставин, що унеможливлюють виконання судового рішення, а надані суду вибіркові документи не дають можливості зробити однозначний висновок щодо фінансового стану відповідача, а також проаналізувати вплив негайного виконання судового рішення на такий стан, а також не надано суду доказів того, що боржник зможе виконати рішення суду через 12 місяців, доказів про відсутність грошових коштів на банківських рахунках підприємства, доказів про відсутність майна, на яке неможливо звернути стягнення з метою виконання судового рішення у справі, доказів по заборгованості по виплаті заробітної плати, доказів по заборгованості перед бюджетом, а також доказів, що відстрочка виконання рішення суду сприятиме як можливості продовження господарської діяльності відповідача, а, відтак, із заяви про відстрочку виконання рішення не вбачається наявність у відповідача виключних обставин, які свідчать про істотне ускладнення виконання рішення суду у розумінні ч. 2 ст. 331 ГПК України.

Так, при розгляді справи відповідач не зазначав, що несвоєчасність оплати по Договору на постачання зріджених газів та оренду обладнання для зберігання кріогенних рідин № 15/17 від 29.09.2017р., зумовлена скрутним фінансовим становищем, а було зазначено: "....через неналежну якість поставленого обладнання ТОВ "Елме Мессер Україна" по встановленню зазначеного обладнання відповідач не міг використовувати орендоване майно протягом тривалого терміну…обов`язок внесення орендної плати безумовно пов`язаний з фактичним отриманням послуги з користування визначеним договором майном. В даному випадку відповідач був позбавлений можливості користуватись орендованим майном поза його волею (відзив на позовну заяву від 26.07.2019р. вих. № 110)".

Загальна сума Договору складає: 9 057 817,20 грн.

27.06.2019р. відповідач перерахував кошти за поставку кисню рідкого технічною у розмірі 456 641,49 грн. На 20.09.2019р. заборгованість за: поставлений Товар становить - 00,00 грн.; за оренду обладнання становить - 680 668,54 грн.

Водночас, відповідачем не подано довідки податкового органу про всі відкриті рахунки, а, відтак, на думку позивача, суд позбавлений можливості встановити, чи має відповідач відкриті рахунки також у інших банківських установах, оскільки відповідач має право кожний день відкривати та закривати поточні рахунки в банківських установах.

Надані боржником виписка за рахунками за 27.11.2019р. (банк АТ "Альфа-Банк" у м. Києві), заключна виписка за період з 27.11.2019р. по 27.11.2019р. (Волинське ГРУ АТ КБ "ПРИВАТБАНК"), виписка/особовий рахунок з 27.11.2019р. по 27.11.2019р. (ПАТ Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК"), виписка за 27.11.2019р. (Відділення "РЦ"/Відділення № 38 ПУМБ) не можуть бути належними доказами недостатності грошових коштів резервів відповідача про залишки на рахунках в банках, оскільки наявна в них інформація може відображати лише наявність коштів на конкретний момент часу на конкретних рахунках, стан яких з урахування масштабів діяльності відповідача може змінюватися щохвилини через зарахування або списання коштів в ході господарської діяльності підприємства. Відтак, на переконання позивача, неможливо зробити висновок про достатність/недостатність у відповідача грошових коштів для виконання рішення суду.

Баланс (Звіт про фінансовий стан) дає можливість встановити лише наявність у підприємства майна, в т. ч. грошових коштів, та зобов`язань на певні дати (на початок та на кінець звітного періоду), проте не відображає інформації про реальні доходи та статті витрат підприємства протягом вказаних періодів, не відображає обсяги надходження грошових коштів на рахунки відповідача в динаміці та обсяги їх списання з рахунків, тобто реальні грошові потоки, що не дає можливості об`єктивно встановити можливість виконання відповідачем рішення суду.

Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій.

Залежно від функціонального призначення основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі.

У фінансовий звітності малого підприємства за 9 місяців 2019р. зазначено, що вартість основних засобів становить 16 098,8 тис. грн.

Відповідач не надав довідку, в якій було б зазначено: найменування основних засобів; найменування основних засобів, які використовуються у виробничій діяльності відповідача; найменування основних засобів, які використовуються у виробництві неметалевих мінеральних виробів (з базальтової вати).

При цьому позивач звернув увагу, що у відповідача є основні засоби, які можливо реалізувати для погашення боргу, тобто відповідач, на переконання позивача, спроможний виконати рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р.

У фінансовий звітності малого підприємства за 9 місяців 2019р. зазначено, оборотні активи запаси: у тому числі готова продукція на суму 4 640,7 тис. грн., а у відповідача є готова продукція, яку можливо реалізувати для погашення боргу згідно рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р.

У фінансовий звітності малого підприємства за 9 місяців 2019р. зазначено, що дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом становить 459,0 тис. грн.

Відповідачу на його рахунок повинні надійти кошти із бюджету, у т.ч. повернення ПДВ.

У фінансовий звітності малого підприємства за 9 місяців 2019р. зазначено, що дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги становить 553,9 тис. грн.

Більше того, відповідач відповідно до виписки по рахунку з 01.01.2018р. по 21.01.2020р. перерахував за період з 03.01.2018р. по 30.11.2018р. на поточний рахунок позивача кошти у розмірі 4 585 151,19 грн. на виконання умов Договору на постачання зріджених газів та оренду обладнання для зберігання кріогенних рідин № 15/17 від 29.09.2017р., а відповідно до виписки по рахунку з 01.01.2019р. по 21.01.2020р. перерахував за період з 12.03.2019р. по 27.06.2019р. на поточний рахунок позивача кошти у розмірі 2 056 828,48 грн. на виконання умов Договору на постачання: зріджених газів та оренду обладнання для зберігання кріогенних рідин № 15/17 від 29.09.2017р.

Крім того, позивач звернув увагу, що перерахування коштів (27.06.2019р.) за поставку кисню рідкого технічного у розмірі 456 641,49 грн. відповідачем, є підтвердженням про спроможність виконання рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р.

Позивач та відповідач знаходяться в рівних економічних умовах при здійсненні своєї господарської діяльності, а відстрочка виконання рішення суду, на думку позивача, призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав, оскільки у випадку надання такої відстрочки рішення суду взагалі б не виконувалось цілий рік.

Відтак, відповідачем не доведено винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов`язує можливість надання відстрочки виконання рішення суду. При цьому відповідачем не подано доказів вчинення будь-яких дій щодо хоча б часткового виконання рішення суду у даній справі. Крім того, відповідачем не надано доказів, які б передбачали зміну фінансового становища відповідача протягом наступного року, на який заявник просить відстрочити виконання рішення.

Присутня в судовому засіданні 24.01.2020р. представник заявника, заяву про відстрочення рішення суду від 23.10.2019р. у справі №903/463/19 до 20 жовтня 2020 року підтримує та просить суд задовольнити останнє з підстав, викладених у заяві.

У визначений судом день та час позивач уповноваженого представника в судове засідання 24.01.2020р. не направив.

В аспекті визначеного суд засвідчує, що у відповідності до положень ст. 331 ГПК України суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Оцінюючи заяву сторони та її обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про відстрочення виконання судового рішення, з огляду на таке.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р. у справі №903/463/19 позовні вимоги Дочірнього підприємства "Мессер Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія Базальту" про стягнення 1 254 699,30 грн. було задоволено частково та постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія Базальту" на користь Дочірнього підприємства "Мессер Україна": - стосовно заборгованості по оплаті товару: 166 442,88 грн. пені, 8 357,02 грн. штрафу в розмірі 0,5%, 28 514,78 грн. штрафу в розмірі 2%, 35 151,07 грн. 3% річних; - стосовно заборгованості по оплаті орендних платежів: 680 668,54грн. основної суми заборгованості, 93 034,54 грн. пені, 4 194,28 грн. штрафу в розмірі 0,5%, 15 526,98грн. штрафу в розмірі 2%, 14 831,74 грн. 3% річних, а всього: 1 046 721,83 грн., а також 18 750,55 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору, в позові в частині стягнення 3 463,31грн. пені за прострочення виконання зобов`язання по оплаті товару, 694,75 грн. пені за прострочення виконання зобов`язання по сплаті орендних платежів, 411,60 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язання по оплаті товару, 93,15 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання зобов`язання по сплаті орендних платежів відмовлено у зв`язку з безпідставністю вимог, в позові в частині стягнення (стосовно заборгованості по оплаті товару): 166 442,88 грн. пені, 8 357,01 грн. штрафу в розмірі 0,5%, 28 514,77 грн. штрафу в розмірі 2%, відмовлено у зв`язку із зменшенням судом сум штрафних санкцій.

На виконання рішення суду від 23.10.2019р. у справі №903/463/19 було видано наказ від 28.11.2019р. №903/463/19-1.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2020р. апеляційну скаргу ТОВ "Технологія Базальту" на рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019 р. у справі № 903/463/19 та на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 07.11.2019 р. у справі № 903/463/19 було повернуто скаржнику.

29 листопада 2019 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області за вх. №01-62/18/19 була зареєстрована заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія Базальту" №142 від 28.11.2019р. про відстрочку виконання рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р. до 20 жовтня 2020 року (на один рік з дня ухвалення такого рішення).

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Положеннями частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Так, у рішенні від 20.07.2004р. у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено про те, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Враховуючи те, що існування заборгованості (яка підтверджена обов`язковими та такими, що підлягають виконанню судовими рішеннями), надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено, то така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008р.).

У рішенні від 17.05.2005р. "Чижов проти України" вказано, що на державі лежить зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Отже, з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для "потерпілої сторони", 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів для негайного виконання рішення суду. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003р. у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27).

Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 13.07.2018р. у справі №905/915/17.

Відповідно до статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Отже, відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається судом.

При цьому, згідно з п. 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, не вимагається, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Аналіз наведеного вище свідчить про те, що відстрочка або розстрочка виконання рішення суду чи зміна способу його виконання можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Савіцький проти України" (Заява №38773/05) від 26.07.2012р. суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому суд оцінює докази, подані стороною на підтвердження таких обставин.

Як вбачається із заяви відповідача, останнім не зазначено обставин, що ускладнюють виконання рішення чи роблять неможливим його виконання.

Судом встановлено, що відповідач в заяві про відстрочку виконання рішення не вказав обставини, які ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим його виконання у визначений строк або встановленим господарським судом спосіб. Відповідач лише зазначає, що перебуває у скрутному фінансовому становищі, що перешкоджає належному веденню його господарської діяльності.

Водночас, статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, що господарська діяльність це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Однак, скрутне фінансове становище заявника не є винятковою обставиною у розумінні приписів ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, адже, укладаючи господарський договір, стягнення заборгованості згідно якого було предметом розгляду даної справи, кожна зі сторін приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому та, при цьому, учасник договору не має відповідати за негативні наслідки підприємницької діяльності контрагента.

Результати фінансової діяльності, а також тяжке матеріальне становище, стали наслідком власної підприємницької діяльності, яку відповідач здійснює на свій ризик.

Надані суду звіти про фінансові результати підтверджують негативні тенденції фінансового становища відповідача, однак, відповідачем не надано доказів неможливості виконання рішення суду, зокрема, відсутності майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Баланс (Звіт про фінансовий стан) дає можливість встановити лише наявність у підприємства майна, в т. ч. грошових коштів, та зобов`язань на певні дати (на початок та на кінець звітного періоду), проте не відображає інформації про реальні доходи та статті витрат підприємства протягом вказаних періодів, не відображає обсяги надходження грошових коштів на рахунки відповідача в динаміці та обсяги їх списання з рахунків, тобто реальні грошові потоки, що не дає можливості суду об`єктивно встановити можливість виконання відповідачем рішення суду.

Наведені відповідачем доводи щодо того, що він не може виконувати рішення суду в межах суми позову, оскільки на даний час коштів на його рахунках не має, а відчуження майна відповідача, яке задіяне у виробничій діяльності призведе до неможливості здійснення останнім основного виду діяльності - виробництва неметалевих мінеральних виробів, на думку суду, не можуть бути виключними обставинами, які б були підставою для відстрочення виплати заборгованості згідно рішення суду, оскільки такі обставини виникли внаслідок власної господарської діяльності відповідача, а не внаслідок незалежних від нього обставин.

При цьому, господарським судом критично оцінюються надані ТОВ "Технологія Базальту" виписки по банківським рахункам відповідача за 25.11.2019р. та 26.11.2019р. в підтвердження факту відсутності грошових коштів, з огляду на відсутність повної та достатньої інформації про рух грошових коштів відповідача протягом періоду, достатнього для оцінки судом обґрунтованості поданої заяви. Крім того, господарський суд зазначає, що з наданих відповідачем документів не вбачається за можливе встановити наявність або відсутність у нього іншого майна, на яке відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" може бути звернуто стягнення в рахунок виконання рішення суду.

Навпаки, заявник у своїй заяві зазначає про наявність у нього майна, яке задіяне у виробничій діяльності підприємства.

Водночас, відповідачем не подано довідки податкового органу про всі відкриті рахунки, а, відтак, суд позбавлений можливості встановити, чи має відповідач відкриті рахунки також у інших банківських установах.

Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що відповідачем, яким у поданій до суду заяві було наголошено про відсутність грошових коштів для виконання рішення суду, не було доведено суду належними та допустимими доказами обставин неможливості виконання рішення за рахунок іншого майна.

Фактично обставини, на які заявник посилається, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у даний час та можливість настання для нього негативних наслідків, у зв`язку з цим, а не на обставини, що унеможливлюють або утруднюють виконання рішення суду у даній справі.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що наведені відповідачем обставини, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність відповідача.

Відтак, вказані заявником обставини не є такими, що відповідають визначеним в ст.331 ГПК України обставинам при яких надається відстрочка виконання рішення.

Крім того, суд засвідчує, що при розгляді справи відповідач не зазначав, що несвоєчасність оплати по Договору на постачання зріджених газів та оренду обладнання для зберігання кріогенних рідин № 15/17 від 29.09.2017р., зумовлена скрутним фінансовим становищем, а було зазначено: "....через неналежну якість поставленого обладнання ТОВ "Елме Мессер Україна" по встановленню зазначеного обладнання відповідач не міг використовувати орендоване майно протягом тривалого терміну…обов`язок внесення орендної плати безумовно пов`язаний з фактичним отриманням послуги з користування визначеним договором майном. В даному випадку відповідач був позбавлений можливості користуватись орендованим майном поза його волею (відзив на позовну заяву від 26.07.2019р. вих. № 110)".

Більше того, з моменту винесення рішення суду минуло більше 3 місяців, однак, як встановлено судом, боржником не вжито жодних заходів щодо його виконання, а подання до суду заяви про відстрочку виконання рішення не може розцінюватися судом як намір боржника реально виконати рішення суду. Крім того, боржником не надано доказів, що ті обставини, які, на його думку, унеможливлюють виконання рішення суду на момент розгляду заяви про відстрочку виконання рішення, зміняться у наступному, та доказів здійснення заявником заходів для зміни таких обставин і виконання судового рішення в повному обсязі.

В той же час, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, тобто відсутність у боржника грошових коштів не є обставиною, яка може служити підставою для невиконання зобов`язання по оплаті.

Ризик несприятливих наслідків ведення господарської діяльності відповідача, не може бути перекладений на позивача (стягувача), оскільки це суперечить принципам справедливості, добросовісності, розумності цивільного законодавства (п. 6 ст.3 ЦК України).

Суд зазначає, що в обґрунтування клопотання про відстрочку виконання рішення суду відповідач у справі послався на обставини, які є звичайними обставинами при веденні господарської діяльності відповідачем, яку він здійснює на свій ризик.

Позивач та відповідач знаходяться в рівних економічних умовах при здійсненні своєї господарської діяльності. Відстрочка виконання рішення суду призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав, оскільки у випадку надання такої відстрочки рішення суду взагалі б не виконувалось цілий рік. Відповідачем не доведено винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов`язує можливість надання відстрочки виконання рішення суду. При цьому відповідачем не подано доказів вчинення будь-яких дій щодо хоча б часткового виконання рішення суду у даній справі.

Крім того, суд констатує, що при наданні відстрочення виконання рішення строком на один рік, стягувач не матиме можливості користуватися своїми грошовими коштами без отримання будь-якої компенсації, оскільки невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення про задоволення вимог позивача з відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України за період такого розстрочення та останній понесе збитки від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в економіці країни.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 15 березня 2018 року у справі № 910/8153/17.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

В аспекті визначеного, суд засвідчує, що оскільки, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення, та не допускати їх настання, суд дійшов висновку, що заявником не доведено, що відстрочення виконання рішення суду на рік з моменту ухвалення рішення у справі зробить реальною можливість сплатити заборгованість.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія Базальту" про відстрочку виконання рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р.

Керуючись ст. ст. 232-235, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

у х в а л и в:

Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія Базальту" про відстрочення виконання рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р. у справі № 903/463/19.

Відповідно до ст. 235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.

Ухвала щодо відстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвала підписана 24.01.2020р.

Суддя В. А. Войціховський