Постанова

від 21.01.2020 по справі 757/20901/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-А

Справа № 757/20901/13-ц Головуючий у 1 інстанції - Волкова С.Я.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1349/2020 Доповідач - Мараєва Н.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2020 р. Київський Апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду

цивільних справ :

Головуючого - Мараєвої Н.Є.,

Суддів - Заришняк Г.М., Рубан С.М.

При секретарі - Гаврюшенко К.О.

Розглянули у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного

суду в порядку спрощеного позовного провадження

Цивільну справу за апеляційною скаргою

представника Київської міської ради

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 року

в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТІКО ГРУП до

ОСОБА_1

про зобов`язання вчинити дії та виселення

Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з`явилися, перевіривши

матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

В с т а н о в и л а :

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 року задоволено позовні вимоги ТОВ ТІКО ГРУП до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії та виселення.

Визнано за ТОВ ТІКО ГРУП право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 187,1 кв.м з всесезонним майданчиком з накриттям по АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 протягом двох тижнів після набрання законної сили рішенням звільнити та повернути товариству за актом прийому-передачі нежитлову будівлю, загальною площею 187,1 кв.м з всесезонним майданчиком з накриттям по АДРЕСА_1 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ ТІКО ГРУП 1 500 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі представник Київської міської ради просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 року в частині визнання за ТОВ ТІКО ГРУП права власності на нежитлову будівлю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в частині визнання за ТОВ ТІКО ГРУП права власності на нежитлове приміщення залишити без задоволення; стягнути з ТОВ ТІКО ГРУП на користь КМР понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 2 250 грн. посилаючись, на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, між ТОВ ТІКО ГРУП та відповідачкою ОСОБА_1 18.07.2013 р. було укладено договір оренди, за умовами якого позивач передає, а відповідачка приймає у строкове платне користування спірну будівлю (п.п.1.1 угоди), строк оренди становить 12 місяців (п.п.1.3 угоди), передача будівлі і майна, що орендується, здійснюється за актом прийому-передачі (п.п.2.2 угоди).

Відповідно до п.3 угоди орендна плата сплачується поквартально; розмір орендної плати складає за квартал: 20 050,00 грн.; орендна плата повинна бути сплачена орендарем у розмірі 40100,00 грн. не пізніше 23.07.2013 р.

Відповідно до п.п.4.1 укладеної угоди орендар зобов`язується сплатити аванс орендної плати за два місяці включно у термін до 23.07.2013 р.

Постановлюючи рішення суд виходив з того, що у зв`язку із невиконанням орендарем вимог п.п.3.4, 4.1 договору, враховуючи п.п.2.1 договору, позов є обґрунтованим, тому дійшов висновку щодо задоволення позову.

Проте, із таким висновком суду погодитися не можна з таких підстав.

Так, обґрунтовуючи апеляцію представник КМР посилався на те, що судом прийнято рішення, яке стосується прав і обов`язків особи, яка не була залучена до участі у справі.

Оспорюваним рішенням суду за позивачем визнано право приватної власності на нерухоме майно.

При цьому суд послався лише на загальні норми, якими врегульовано порядок і підстави набуття права власності на майно, а саме : ст.ст. 321, 333, 376 ЦК України.

Проте, в оспорюваному рішенні суд не дослідив, того що ТОВ ТІКО ГРУП не мало правовстановлюючих документів на майно, що стало предметом договору оренди.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ ТІКО ГРУП було зареєстроване 17.07.2013 р., а 18.07.2013 р. було укладено договір оренди.

Факт наявності правовстановлюючих документів на майно, судом не перевірявся, так само як і обставини створення цього майна, наявність необхідної для його будівництва містобудівної документації, дотримання порядку (як і сам факт) введення його в експлуатацію.

Згідно ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до статті 18 Закону України Про основи містобудування (у редакції, чинній на час ухвалення оспорюваного рішення) закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється.

Згідно ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: право користування (сервітут).

Згідно п.1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N7/5 (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення), реєстрації підлягають права власності тільки на об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об`єкти.

Згідно ст.ст.34, 36, 37 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачено отримання дозволу на виконання будівельних робіт (для будівництва об`єктів, що належать до IV-V категорії складності) або реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт (для об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності). Виконання будівельних робіт без реєстрації вказаної декларації або без отримання дозволу забороняється.

Статтею 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено порядок прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів.

Для об`єктів І-ІІІ категорій складності прийняття у експлуатацію здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Для об`єктів IV-V категорій складності прийняття до експлуатації здійснюється на підставі акту готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органом державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

Згідно ст.26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Згідно ч.1 ст.31 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.

Згідно ст.331 ЦК України визначено, що якщо договором чи законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Між тим, на час розгляду справи, постановлення судом рішення, спірне майно до експлуатації не прийнято, матеріали справи не містять доказав отримання позивачем від органів будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт чи реєстрації декларації про початок виконання таких робіт.

Питання щодо наявності у позивача проектної документації та дозвільних документів на початок і проведення будівельних робіт взагалі не досліджувалось.

Таким чином, спірне майно не прийнято у встановленому законом порядку до експлуатації, а будівельні роботи здійснені без наявності встановленої законом проектної та дозвільної документації.

Крім того, обґрунтовуючи апеляцію представник КМР посилався на те, що Положенням про реєстр адрес у м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 р. № 337/9394 визначено механізм присвоєння адрес у м. Києві; що відповідно до п. 1.4 Положення, адреса - структурований опис сукупності реквізитів місця розташування об`єкта нерухомості на місцевості, що однозначно визначає даний об`єкт; що адреса є єдиною можливістю ідентифікувати об`єкт нерухомого майна, визначити його місце розташування на місцевості та, відповідно, встановити чи дійсно оскаржуваний припис стосується саме об`єкту нерухомого майна.

У Реєстрі адрес, який розроблений в м. Києві, відповідно до рішення Київської міської ради від 22.05.2013 № 337/9394, відсутні відомості про присвоєння поштової адреси будь-якому об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, суд при постановленні рішення про визнання за позивачем права власності на об`єкт нерухомості, не врахував факт відсутності у позивача документів, що посвідчують право користування спірною земельною ділянкоюза вказаною адресою, призначеної для будівництва.

Також, згідно ст.22 Закону України Про благоустрій населених пунктів прийняття в експлуатацію об`єктів нового будівництва, реконструкції та капітального ремонту будівель чи споруд без проведення комплексного благоустрою відповідної території забороняється (редакція статті незмінна з 06.09.2005).

Такі доводи апеляції є слушними.

З матеріалів справи вбачається, що до участі в справі не було залучено Київську міську раду, права якої зачіпаються даним рішенням, і яка є представницьким органом місцевого самоврядування, яка відповідно до ст.ст.3, 10 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні наділена повноваженнями представляти територіальну громаду міста Києва, здійснювати від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно ст.40 ЗУ Про благоустрій населених пунктів самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

Розпорядження землями комунальної власності м.Києва, в т.ч. надання земельних ділянок у власність чи у користування відповідно до ст.9 Земельного кодексу України відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

Тому, доводи апеляційної скарги щодо необхідності залучення до участі у справі органу місцевого самоврядування, який наділений повноваженнями у сфері будівництва, благоустрою, розпорядження землями комунальної власності, тобто Київську міську раду є обґрунтованими.

Також, є обґрунтованими доводи апеляції про те, що визнання права власності за ТОВ ТІКО ГРУП на нежитлову будівлю, загальною площею 187,1 кв.м з всесезонним майданчиком з накриттям по АДРЕСА_1 суперечить вимогам чинного законодавства, що було викладено вище.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання за ТОВ ТІКО ГРУП права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 187,1 кв.м з всесезонним майданчиком з накриттям по АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду не оскаржено.

Також підлягає задоволенню вимога апеляційної скарги щодо стягнення з позивача суми сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2250,00 грн.

Керуючись ст.ст.268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника Київської міської ради - задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 р. - скасувати в частині визнання за ТОВ ТІКО ГРУП право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 187,1 кв.м з всесезонним майданчиком з накриттям по АДРЕСА_1 , і постановити нове рішення, яким позов ТОВ ТІКО ГРУП до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії та виселення в частині визнання за ТОВ ТІКО ГРУП право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 187,1 кв.м з всесезонним майданчиком з накриттям по АДРЕСА_1 - залишити без задоволення. В решті рішення - залишити без змін.

Стягнути з ТОВ ТІКО ГРУП на користь Київської міської ради судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2250,00 грн.

Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 24.01.2020 р.

Головуючий :

Судді :