Постанова

від 23.01.2020 по справі 240/9143/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/9143/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г.

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

23 січня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вигнанської сільської ради Любарського району Житомирської області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом Вигнанської сільської ради Любарського району Житомирської області до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправними дій та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В :

у липні 2019 року Вигнанська сільська рада Любарського району Житомирської області звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (ГУ Держгеокадастр у Житомирській області) про визнання протиправними дії відповідача, недійсною технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 18 жовтня 2013 року №193 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в урочищі "Окіп", "Лука", розташованих за межами населених пунктів на території Вигнанської сільської ради Любарського району Житомирської області, загальною площею 185,3328 га, із яких 82,0305 га пасовища та 103,3023 га рілля та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №234/а від 20 листопада 2013 року про затвердження вищевказаної документації із землеустрою.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року провадження у справі закрито.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Сторони в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомлялися про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю -доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Приймаючи рішення про закриття провадження у справі, суд першої інстанції послався на норми п. 1 ч.1 ст. 238 КАС України, відповідно до якої суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначення поняття адміністративної справи наведено у ст. 4 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

При цьому, публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Таким чином, до адміністративних відносяться ті справи, що виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосується тих відносин, в яких один із його учасників- суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Між тим, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. В цьому випадку спір носитиме приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При цьому, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Так, згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов`язки.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України (ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Статтею 84 ЗК України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Натомість розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають з владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Із змісту позовної заяви встановлено, що предметом даного спору є визнання дій ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, недійсною технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 18 жовтня 2013 року №193 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в урочищі "Окіп", "Лука", розташованих за межами населених пунктів на території Вигнанської сільської ради Любарського району Житомирської області, загальною площею 185,3328 га, із яких 82,0305 га пасовища та 103,3023 га рілля та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №234/а від 20листопада 2013 року про затвердження вищевказаної документації із землеустрою.

При цьому, позивач зазначив про те, що відповідачем не враховано те, що до земель, які були проінвентаризовані та на сьогоднішній день роздані громадянам, ввійшли землі, які належать Вигнанській територіальній громаді та рішенням сільської ради були виділені громадське пасовище.

Тобто, існує спір про право цивільне, а тому цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний спір не є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а відтак, судом першої інстанції було правильно застосовано норми процесуального права та прийнято вірне рішення про закриття провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №826/23586/15, від 04 квітня 2018 року у справі №817/1048/16, постанові від 18 квітня 2018 року у справі №804/1001/16 та у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.

Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 19, 243, 248, 250, 308, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Вигнанської сільської ради Любарського району Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.