Постанова

від 22.01.2020 по справі 910/10432/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2020 р. Справа№ 910/10432/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі судового засідання Бовсунівській Л.О.

за участю представників сторін

від позивача Свідло Є.В.

від відповідача Рожок В.О.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрпластик"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 (повний текст складено 04.11.2019)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019

у справі №910/10432/19 (суддя Чебикіна С.О)

за позовом Приватного підприємства "ДК Бізнес-Партнер"

до Публічного акціонерного товариства "Укрпластик"

про стягнення 2 456 147,13 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ДК Бізнес-Партнер" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" про стягнення з відповідача 2456147,13 грн заборгованості за договором поставки №010218 від 01.02.2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 по справі №910/10432/19 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" на користь Приватного підприємства "ДК Бізнес-Партнер" 2257724,66 грн основного боргу, 180348,92 грн пені, 15538, 01 грн 3% річних, 2535, 54 грн інфляційних втрат та 36842,21 грн судового збору.

При ухваленні зазначеного рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором поставки не виконав та не сплатив на рахунок позивача вартість товару.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2019

у справі №910/10432/19 заяву Приватного підприємства "ДК Бізнес-Партнер" про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" на користь Приватного підприємства "ДК Бізнес-Партнер" 76302 грн 00 коп. витрат на надання правничої допомоги. В іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Укрпластик" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 скасувати та постановити нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача основну суму заборгованості в сумі 2257724,66 грн, а також в розмірі, зменшеному на 80 %, а саме: 36 069,78 грн пені, 3 107,60 грн 3% річних та 507,11 грн інфляційних втрат. Також розстрочити рішення суду на 1 рік рівними платежами, з дня набрання рішенням законної сили. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 скасувати повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом не досліджено наданих відповідачем доказів, на підтвердження скрутного фінансового становища, в зв`язку з чим, місцевий господарський суд безпідставно відмовив в клопотанні про розстрочення виконання рішення та про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, апелянт вказує про безпідставність стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження надання послуг адвокатом при розгляді даної справи.

Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2019 по справі №910/10432/19 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сітайло Л.Г. судді: Пашкіна С.А., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 справу №910/10432/19 призначено до розгляду на 22.01.2019.

19 грудня 2019 року від позивача, через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду, надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020, в зв`язку з перебуванням судді Пашкіної С.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 22.01.2020 по справі № 910/10432/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Сітайло Л.Г. судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у справі №910/10432/19.

В судовому засіданні 22.01.2020 представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати оскаржуване рішення та додаткове рішення. Представник позивача заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив залишити без змін оскаржувані рішення.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

28 липня 2019 року між Приватним підприємством "ДК Бізнес-Партнер" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Укрпластик" (далі - покупець) укладено договір № 010218 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору на умовах даного договору продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає і сплачує за нього грошову суму на умовах цього договору.

Пунктом 2.2. Договору сторони погодили, що оплата по цьому договору здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, на підставі рахунка-фактури у строк, що не перевищує 30 банківських днів, з дати отримання товару, що підтверджується відміткою на видатковій накладній.

Згідно з п. 11.1. Договору цей договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2018.

Цей договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за один місяць до закінчення терміну дії не отримано від сторін письмової пропозиції про зміну умов або розірвання договору, але не більше ніж на 3 роки (п. 11.2. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2474368,34 грн, що підтверджується видатковими накладними №372 від 14.03.2019 на суму 118890,72 грн, №373 від 14.03.2019 року на суму 1171462,20 грн, №481 від 29.03.2019 на суму 30736,80 грн, №563 від 10.04.2019 на суму 468911,76 грн, №564 від 10.04.2019 на суму 216643,68 грн, №620 від 18.04.2019 на суму 453953,64 грн, №686 від 02.05.2019 року на суму 11063,52 грн, №724 від 07.05.2019 року на суму 2706,02 грн. Відповідач свої зобов`язання за договором, в частині оплати за товар, не виконав належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.193 ГК України, ст.526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що відповідач не оскаржує рішення, в частині стягнення основної заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення 2257724,66 грн заборгованості обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Таким чином, доводи апелянта про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат колегією суддів визнано безпідставними.

Колегія суддів перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, який складено арифметично вірно, прийшла до висновку про його обґрунтованість.

Згідно з пунктами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати товару позивачем, на підставі п.4.4. договору, нараховано 180348,92 грн пені.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України , у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Зміст зазначених норм свідчить, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати з споживача надмірні грошові суми, як неустойку, змінює її дійсне правове призначення. Оскільки, неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013р. у справі № 7-рп/2013.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Дане питання вирішується господарським судом згідно з вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для зменшення розміру пені, оскільки заявлена позивачем до стягнення сума пені не є надмірно великою, беручи до уваги розмір основної заборгованості та не може, в даному випадку, вважатись джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, як вірно зазначив місцевий господарський суд, відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, визначених в ст. 233 ГК України та з наявністю яких законодавець пов`язав виникнення підстав для зменшення розміру штрафних санкцій судом.

З огляду на викладене, доводи скаржника щодо неправильного застосування місцевим господарським судом положень статті 233 Господарського кодексу України є необґрунтованими, оскільки судом з`ясовані обставини передбачені зазначеною нормою, з урахуванням наявних у справі доказів.

Доводи апелянта про те, що у відповідача значні борги та важкий фінансовий стан не є винятковим випадком і підставою для зменшення неустойки на 80%.

Також, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання оскарженого рішення через відсутність виключних об`єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно зі статтею 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Мотивуючи клопотання про відстрочення виконання рішення суду відповідач послався на складний майновий стан підприємства.

Апеляційний господарський суд зазначає, що, за змістом статті 331 Господарського процесуального кодексу України , тяжкий матеріальний стан відповідача не є підставою для відстрочки виконання рішення суду, оскільки не є винятковою і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Такий стан справ відповідача є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованими висновки місцевого господарського суду про те, що скрутне фінансове становище не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для задоволення заяви про розстрочку виконання оскаржуваного рішення.

Щодо доводів апелянта про безпідставне стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним, у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Водночас, згідно з частиною 1 статті 86 ГПК України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно зі статтею 74 України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

На підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 152604,00 грн представником позивача надано договори про юридичні послуги №1512-19, №1512-19-1, №1512-19-2 від 16.07.2019 р., укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням "Юридична фірма "Василь Кісіль і партнери", акти приймання виконаної роботи від 01.10.2019 року та від 23.10.2019 року, платіжні доручення №1401 від 17.07.2019 року на суму 62 064,00 грн., №1462 від 15.08.2019 року на суму 90 540,00 грн, а також детальний опис робіт (наданих послуг).

Дослідивши надані позивачем договори, а також акти прийняття робіт, які містять описи наданих адвокатом послуг, колегією суддів встановлено, що судові витрати на професійну (правничу) допомогу в розмірі 152604,00 грн підтверджені належними доказами.

При цьому, колегія суддів звертає уваги, що місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а стягнення адвокатських витрат в сумі 152604,00 грн не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості та буде становити надмірний тягар для відповідача.

В зв`язку з чим, судом першої інстанції зменшено розмір судових витрат понесених позивачем у суді першої інстанції на 50%.

З огляду на викладене, колегією суддів визнано безпідставними посилання апелянта на невідповідність висновків місцевого господарського суду, викладених в додатковому рішенні обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 по справі №910/10432/19 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у справі №910/10432/19 не підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрпластик" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 по справі №910/10432/19 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у справі №910/10432/19 без змін.

2.Справу №910/10432/19 передати до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.01.2019.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов